Дослідження • Публікації експертів • Сектор безпеки України

Реформа СБУ: міжнародний досвід

18.05.2021

В рамках проекту Українського інституту майбутнього, Михайло Самусь здійснив аналіз міжнародного досвіду розвитку та реформування внутрішніх спецслужб ряду європейських країн з метою визначення кращих практик, а також уроків, проблем, помилок, які доцільно врахувати в ході реформування Служби безпеки України.

Повний текст дослідження

Відео з презентації дослідження

Період трансформації країн колишнього соціалістичного табору та СРСР триває вже близько 30 років. Між тим, залишки «совкового» менталітету, «совкової» бюрократії, «совкових» процедур та підходів, буквально пронизують державні інституції (і не в останню чергу – спецслужби) пострадянського простору.

У 2014 році, після Революції Гідності та з початком російської агресії, в Україні розпочався новий етап «десоветизації», який відзначається більш інтенсивними та глибокими змінами всіх сфер життєдіяльності суспільства та держави. В той же час, процес реформ йде нерівномірно – поряд з проривами на деяких напрямках, на інших – «совок» не поступається і часто залишається тією «глиною», на якій тримаються цілі галузі функціонування держави.

Реформа Служби безпеки України відноситься якраз до таких випадків. Процес трансформації КДБ УРСР у спецслужбу західного зразка явно затягнувся. Після здобуття Україною незалежності було вже декілька спроб змінити концептуальну модель СБУ. Замість «радянської таємної поліції», «Великого Брата», «всевидячого ока», яке має проникати в усі без виключення сфери життя громадян та держави, СБУ треба перетворити на ефективну внутрішню спецслужбу, яка матиме завдання боротьби з загрозами національній безпеці, в основному, зовнішнього походження. Замість ведення розслідувань стосовно злочинів в економічній сфері та боротьби з корупцією, а також виконання політичних замовлень, СБУ має перетворитися на сучасну систему протидії загрозам з боку іноземних розвідувальних служб та терористичних організацій.

Формально, в Законі України «Про національну безпеку»[1] (8.07.2018) вказаний наратив реформування СБУ вже визначено. Зокрема, відповідно до статті 19 Закону, Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

  • протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
  • боротьбу з тероризмом;
  • контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об’єктів критичної інфраструктури;
  • охорону державної таємниці.

Тобто, з переліку напрямків діяльності СБУ виключено непритаманні для внутрішньої спецслужби контророзвідувального спрямування види діяльності – боротьбу з корупцією та економічною злочинністю. І хоча, закон зберіг серед функцій термін «економічна безпека держави», однак, ця функціональна конструкція в даному випадку відноситься до сфери контррозвідувального захисту держави, а не власне розслідування економічних злочинів на підприємствах чи у відомствах, що створює умови для зловживань, корупції та тиску на бізнесу.

Міжнародні стандарти діяльності спецслужб

Проблематика визначення міжнародних стандартів, які стосуються Служби безпеки України полягає в тому, що пострадянське розуміння служб національної безпеки суттєво відрізняється від західних підходів. Зокрема, в західній практиці поняття «розвідувальні» служби, як правило, включає структури, які займаються як зовнішньою, так і внутрішньою розвідкою з метою добування інформації стосовно загроз національній безпеці держави. Відповідно, і вимоги та стандарти до діяльності «внутрішніх» та «зовнішніх» розвідувальних служб висуваються, виходячи з однакових принципів захисту прав людини та дотримання законності. Іншими словами, в західній практиці, як правило, не має більш «важливих» чи «універсальних» спецслужб поміж іншими. Спецслужби не розрізняють за відомчою належністю чи функціоналом. Кожна спецслужба має свої чіткі задачі, які виконуються в жорстких законодавчих рамках і під постійним демократичним цивільним наглядом. Що важливо – такий підхід не лише не знижує їх ефективність і не заважає постійно розвиватися та удосконалюватися, а навпаки зумовлює постійне оновлення, модернізацію та недопущення зловживань.

Спеціальні служби займають особливе місце в секторі безпеки і оборони демократичної держави. Незважаючи на різне розуміння і структурні особливості спецслужб в кожній державі, існує загальне розуміння, що спеціальні служби це державні відомства, які займаються збором, обробкою, аналізом та доведенням спеціальної інформації відповідним державним структурам, котрі відповідають за забезпечення національної безпеки. Інформація від спеціальних служб має критично важливе значення при виробленні стратегічних рішень вищим керівництвом країни і прямим чином впливає на функціонування держави, як у внутрішній, так і зовнішній політиці.

При цьому, до спеціальних служб відносяться організації, які займаються діяльністю для протидії загрозам національній безпеці, як всередині, так і зовні країни. Під визначення спецслужб також підпадає воєнна розвідка, розвідувальні органи поліції, прикордонної служби, цивільні розвідки (внутрішньої і зовнішньої), а також розвідструктури міністерства фінансів, розвідка з протидії кіберзагрозам і т.д.[2].

Спеціальні служби відрізняються від інших державних інститутів наявністю специфічних повноважень зі збору інформації, зокрема право на прослуховування ліній зв’язку, право здійснювати таємне спостереження, право залучати секретних інформаторів, право проникати у житлові приміщення без відома власників. Ці функції спецслужб можуть створювати умови для порушень універсальних прав людини, що є неприйнятним в демократичній державі.

Комісар Ради Європи з прав людини опублікував спеціальну доповідь, в якій визначаються можливі області впливу діяльності спецслужб на права людини, які в тому числі, формують і загальні обмеження з точки зору їх повноважень, зокрема[3]:

– Діяльність спецслужб, яка позначається на недоторканість особи, включаючи право на життя, право на свободу, а також право не піддаватися катуванню або нелюдському, жорстокому і такому, що принижує гідність, поводженню.

– Діяльність спецслужб, яка впливає на приватне та сімейне життя. У багатьох країнах це найбільш поширений вид втручання спеціальних служб в права людини.

– Вплив діяльності спецслужб на свободу вираження поглядів, зібрань і об’єднань.

– Вплив спецслужб на справедливе судочинство, включаючи спостереження за спілкуванням адвокатів зі своїми клієнтами, а також обмеження права на справедливий судовий розгляд заходами засекречування інформації в контексті охорони державної таємниці в справах, в яких залучені спецслужби.

Класичні підходи до визначення оптимального функціоналу так званих «внутрішніх» спецслужб (тобто, спецслужб, які діють всередині держави) було сформульовано у Рекомендаціях Парламентської асамблеї Ради Європи 1402 від 1999 року[4], зокрема:

  • Внутрішні спеціальні служби виконують важливі завдання для демократичних суспільств з метою захисту національної безпеки та захисту свободи в рамка демократичної держави.
  • В той же час, часто внутрішні спецслужби ставлять інтереси національної безпеки (чи ті аспекти, які вони можуть вважати важливими для національної безпеки) вище поваги до прав особистості. Часто внутрішні спецслужби знаходяться під недостатнім контролем, що зумовлює високий ризик перевищення повноважень та порушення прав людини, в умовах коли не діють законні та конституційні запобіжники.
  • Ризик зловживання повноваженнями внутрішніх спецслужб, а отже, і ризик серйозних порушень прав людини, зростає, коли спецслужби мають специфічну організацію і наділені окремими повноваженнями, такими як запобіжні та примусові методи, що включають примусові заходи (наприклад, повноваження здійснювати обшук приватної власності, вести розслідування кримінальних справ, арештовувати та затримувати), коли вони недостатньо контролюються (виконавчою, законодавчою та судовою владою), а також коли спецслужб занадто багато.
  • У зв’язку з цим, пропонується, щоб внутрішнім спецслужбам не дозволялося вести розслідування злочинів, заарештовувати або затримувати людей, а також брати участь у боротьбі з організованою злочинністю, за винятком дуже конкретних випадків, коли організована злочинність представляє явну небезпеку для базових устоїв демократичної держави. Будь-яке втручання оперативної діяльності внутрішніх спецслужб у забезпечення прав людини та основоположних свобод, які захищені Європейською конвенцією з прав людини, має бути дозволено законом і, бажано, через суд – до того, як така діяльність буде здійснена. Ефективний демократичний нагляд за внутрішніми спецслужбами, як апріорі, так і постфактум, усіма трьома гілками влади є особливо важливим у цьому відношенні.
  • Єдиним завданням внутрішніх спецслужб має бути захист національної безпеки, що означає – боротися з явними нагальними небезпеками для демократичної держави та суспільства. Економічні проблеми або боротьба з організованою злочинністю як такою не повинні бути серед сфер діяльності спецслужб внутрішньої безпеки. Внутрішні спецслужби можуть мати справу з економічною сферою чи організованою злочинністю лише тоді, коли вони представляють явну та реальну небезпеку для національної безпеки.
  • Виконавча влада не повинна мати право визначати сфери застосування внутрішніх спецслужб. Натомість ці сфери повинні встановлюватися законом, а розтлумачуватися в судовому порядку, якщо виникають питання чи сумніви щодо їх обмежень. Внутрішні спецслужби не повинні використовуватися як політичний інструмент для тиску на політичні партії, національні меншини, релігійні групи чи інші групи населення.
  • Організація внутрішніх спецслужб не повинна будуватися на військових засадах.
  • Внутрішні спецслужби не можуть виконувати правоохоронні функції (зокрема, ведення кримінального розслідування) через високий ризик зловживання повноваженнями та дублювання діяльності традиційної поліції.

Приклади моделей європейських внутрішніх спецслужб

Для формування загального розуміння приблизної сучасної моделі європейської спецслужби, яка займається забезпеченням національної безпеки на території країни (тобто, так званої внутрішньої спецслужби), спочатку розглянемо кілька прикладів «класичних» спецслужб Західної Європи, а потім (на їх фоні) – реформовані внутрішні спецслужби країн Східної Європи колишнього соціалістичного табору.

І хоча, на цей час, не всі внутрішні спецслужби європейських країн (як постсоціалістичних, так і Західної Європи) буквально дотримуються міжнародних рекомендацій та стандартів, в цілому, вказані стандарти є тими орієнтирами, які можуть забезпечити оптимальний баланс між дотриманням прав людини та ефективним виконанням спецслужбами своїх завдань.

Нідерланди

В Нідерландах діє інтегрована спецслужба, яка займається як зовнішньою розвідкою, так і протидією загрозам на території Нідерландів – Генеральна розвідувальна та безпекова служба (Algemene Inlichtingen-en Veiligheidsdienst – AIVD) Міністерства внутрішніх справ.

Відповідно до Закону про розвідувальні та безпекові служби 2017 року (2017 Intelligence and Security Services Act, Wiv 2017)[5], AIVD у своїй діяльності сфокусована на таких сферах:

  • Тероризм, радикалізм, ісламський фундаменталізм;
  • Ультралівий та ультраправий екстремізм;
  • Приховане втручання закордонних країн;
  • Розповсюдження озброєнь масового ураження;
  • Діяльність розвідок іноземних країн.

При цьому, відповідно до закону, AIVD здійснює свою діяльність шляхом:

  • Розслідування діяльності окремих осіб та організацій;
  • Проводячи перевірки з питань безпеки;
  • Сприяючи безпеці у критично важливих сферах життєдіяльності;
  • Добуваючи інформацію за кордоном;
  • Проводячи аналіз ризиків та загроз;
  • Надаючи наявну інформацію щодо певних осіб та організацій.

AIVD, разом з військовою розвідкою Нідерландів MIVD, стала відома після успішних операцій проти російських хакерів. У 2018 році нідерландські спецслужби успішно відбили атаку хакерів ГУ (колишнє ГРУ) ГШ ЗС РФ, які намагалися зламати сервери Організації з заборони хімічної  зброї в Гаазі. Ще більш відомою є успішна операція AIVD проти групи російських хакерів Сozy Bear, яку пов’язують з Службою зовнішньої розвідки РФ. Співробітники AIVD змогли зламати мережу групи Сozy Bear і встановити факти її протизаконної діяльності як проти Нідерландів, так і, зокрема, проти США.

Також, особливістю діяльності AIVD всередині країни є тісна співпраця з регіональними розвідувальними відділеннями національної поліції. Це дозволяє AIVD надавати інформацію поліції стосовно осіб, організацій, а також діяльності, які можуть становити небезпеку для суспільства та держави. При цьому, сама AIVD не здійснює поліцейських функцій, в тому числі, у кримінальних розслідуваннях. Мова йде про те, що AIVD добуває інформацію, визначає загрози і надає відповідні дані органам, котрі безпосередньо будуть ухвалювати рішення та здійснювати кримінальне розслідування за конкретними справами.

Франція

Функції внутрішньої спецслужби у Франції виконує Генеральний директорат внутрішньої безпеки (Direction générale de la Sécurité intérieure, DGSI). DGSI було створено у травні 2014 року в рамках реформування розвідувального співтовариства шляхом модернізації Центрального управління внутрішньої розвідки (DCRI), яке, у свою чергу, було створене у липні 2008 року за рахунок об’єднання двох спецслужб – Центрального директорату загальної розвідки (RG) та Директорату стеження за територіями (DST). В результаті, нова спецслужба DGSI змінила своє підпорядкування – з управління Генерального директора Національної поліції DGSI перейшла під пряме керівництво Міністра внутрішніх справ.

Функціонал DGSI є прикладом класичних підходів до побудови внутрішньої спецслужби демократичної країни[6]:

  • боротьба з іноземним втручанням, включаючи діяльність іноземних розвідок;
  • запобігання і припинення актів тероризму або підриву державної безпеки, територіальної цілісності або функціонування французьких держустанов;
  • запобігання і припинення дій, що розкривають національну секретну інформацію або інформацію, яка стосується економічного, промислового або наукового потенціалу країни;
  • спостереження за особами, суспільними рухами, групами та організаціями, що проводять підривну діяльність або становлять загрозу;
  • протидія несанкціонованого розповсюдження зброї масового ураження;
  • моніторинг діяльності міжнародних злочинних організацій, які можуть становити загрозу національній безпеці;
  • попередження та припинення злочинів, пов’язаних з інформаційними технологіями та системами зв’язку.

При цьому, у розріз з міжнародними стандартами, DGSI наділений функціями досудового слідства і може проводити весь комплекс оперативних заходів, які, відповідно до законодавству здійснюють структури Міністерства внутрішніх справ (зокрема, Національної поліції). DGSI має у своєму складі оперативно-розшукову групу, котра призначена для здійснення затримань, обшуків та інших активних оперативних заходів.

Причиною активного реформування внутрішньої спецслужби Франції, яке відбувається, фактично, перманентно останні 15 років, є намагання адаптувати структури, котрі створювалися ще у ХХ сторіччі, до сучасних вимог та загроз. Резонансні терористичні атаки на території Франції стали головним індикатором успішності/неуспішності діяльності DGSI. При цьому, як виявлялося (в основному, постфактум) спецслужба мала інформацію про потенційних терористів, які в подальшому стали організаторами чи виконавцями терактів у Франції, однак, не здійснила ефективні кроки, щоб попередити їх задуми. У зв’язку з цим, DGSI знаходиться під постійним жорстким контролем політичних сил та, особливо, парламенту (насамперед, опозиції), що спричиняє постійну трансформацію спецслужби на шляху пошуку оптимальної моделі функціонування в сучасних умовах.

ФРН

Внутрішня служба ФРН – Федеральна служба захисту конституції Німеччини (Bundesamt für Verfassungsschutz, BfV) входить до складу Міністерства внутрішніх справ[7]. BfV є прикладом внутрішньої спецслужби, основним завданням якої є захист держави та суспільства від загроз, що виникають внаслідок зусиль спрямованих:

  • проти вільного демократичного устрою ФРН;
  • проти самого існування ФРН або однієї з федеральних земель;
  • на перешкоджання діяльності державних органів ФРН;
  • проти національних інтересів ФРН за кордоном, в тому числі, з використанням насильницьких інструментів;
  • на руйнацію ідеї міжнародного взаєморозуміння, особливо проти мирного співіснування народів.

Крім того, до компетенції BfV відноситься протидія розвідувальній діяльності іноземних держав (контррозвідка), захист від саботажу і запобігання доступу до конфіденційної інформації.

Особливий акцент у своїй діяльності BfV здійснює щодо протидії ультраправим, в тому числі неонацистським партіям, ультралівим, ісламістським та іншим екстремістським організаціям, особливо за участі іноземних громадян.

При цьому, BfV позбавлена повноважень проведення досудового слідства.

Румунія

Модель трансформації спеціальних служб Румунії від соціалістичної «таємної поліції» (яка мала офіційну назву Департамент державної безпеки, а неофіційно називалась «Секурітата») є одним з найкращих прикладів успішності радикальних глибинних кроків переходу від «совка» до кращих практик побудови сучасних спецслужб демократичних держав.

«Секурітата» соціалістичної Румунії була створена за безпосередньої участі радянських спецслужб, насамперед, КДБ. Тотальний контроль населення, боротьба з політичним інакомисленням, придушення інтелектуалів, дисидентів, письменників, режисерів – це стандартний набір функціоналу соціалістичних спецслужб, найбільш жорстокими з яких були румунська «Секурітата», «Штазі» в НДР та КДБ в СРСР. Несанкціоноване проникнення до приватних помешкань, прослуховування телефонних ліній, моніторинг пошти були загальноприйнятою практикою діяльності тоталітарних соціалістичних спецслужб.

Падіння режиму диктатора Чаушеску (у 1989 році) призвело до докорінних та швидких змін діяльності румунських спецслужб. Вже у 1991 році було ухвалено закон про реорганізацію «Секурітата» і, в подальшому (у 1992 році) створено незалежні спецслужби з чіткими завданнями та функціями:

  • Serviciul Român de Informaţii – Служба розвідки;
  • Serviciul de Informaţii Externe – Служба зовнішньої розвідки;
  • Serviciul de Protecţie şi Pază – Служба захисту та охорони (керівництва держави);
  • Serviciul de Telecomunicaţii Speciale – Служба спеціального зв’язку;
  • Jandarmeria Română (Жандармерія).

Внутрішньою спецслужбою Румунії, яка може вважатися аналогом СБУ, стала Служба розвідки (СРР). Основними функціями СРР, визначеними законом[8], є:

  • Збір, обробка та підготовка інформації з метою запобігання та перешкоджання будь-яких дій, які можуть становити загрозу національній безпеці Румунії;
  • Охорона державної таємниці;
  • Боротьба з тероризмом;
  • Протидія розвідувальній діяльності іноземних країн на території Румунії.

В спеціальному законі, який регламентує діяльність СРР, чітко вказано, що Служба не може проводити кримінальне розслідування. Крім того, СРР заборонено здійснювати примусові дії, такі як арешт та утримання під вартою, а також розпоряджатися власними місцями позбавлення волі.

Фактично, СРР є оптимальною контррозвідувальною службою пострадянської демократичної країни. При цьому СРР позбавлена будь-яких невластивих функцій. В тому числі, це стосується розслідування економічних злочинів та боротьби з корупцією. Натомість, в Румунії діє спеціалізований антикорупційний орган – Національний антикорупційний директорат, наділений функціями кримінального розслідування корупційних злочинів.

Болгарія

В Болгарії, де за часів соціалізму діяв потужний тоталітарний Комітет державної безпеки (коротка назва «Сігурност»), також були проведені швидкі та глибокі реформи у сфері діяльності спецслужб. Зокрема, були створені Національна розвідувальна служба (зовнішня розвідка, яка зараз має назву Державна агенція з розвідки) та внутрішня спецслужба – Державна агенція національної безпеки, який можна вважати болгарським аналогом СБУ.

Відповідно до закону[9], ДАНБ виконує такі завдання:

  • Протидія діяльності іноземних розвідок;
  • Протидія загрозам суверенітету, територіальній цілісності держави та єдності нації;
  • Перешкоджання антиконституційним діям;
  • Перешкоджання незаконному використанню сили та громадської власності у політичних цілях;
  • Протидія загрозам в екологічній сфері;
  • Захист державних таємниць;
  • Захист стратегічних об’єктів інфраструктури;
  • Захист комунікаційних та інформаційних систем;
  • Протидія міжнародному тероризму та екстремізму;
  • Запобігання порушенням у галузі міжнародної торгівлі товарами військового призначення та подвійного використання, а також розповсюдженню зброї масового ураження.
  • Запобіганням загрозам, пов’язаним з міграційними процесам.

До функцій ДАНБ відноситься протидія загрозам у сфері економічної та фінансової безпеки держави. Однак, оскільки, ДАНБ не має повноважень зі здійснення досудового слідства то мова у цьому випадку йде про збір інформації щодо економічних та фінансових загроз, які формуються за кордоном, а не дії, які можуть бути використані для тиску на бізнес чи фінансові структури з метою отримання неправомірної вигоди з боку співробітників ДАНБ. 

Що цікаво, до 2018 року до сфери діяльності ДАНБ відносилися і питання протидії корупції, якщо корупційні дії, вчинені високопосадовцями загрожували національній безпеці Болгарії. Однак, відповідне положення було виключено з закону про ДАНБ, а функції з протидії корупції повністю були передані спеціалізованим антикорупційним органам, які у 2018 році були системно реформовані. Замість кількох структур було створено єдиний орган – Комісію протидії корупції та конфіскації незаконно набутого майна. До складу Комісії було передано також і антикорупційний підрозділ ДАНБ.

В результаті, на сьогоднішній день, ДАНБ має функції, які повністю відповідають міжнародним стандартам до внутрішніх спецслужб.

Польща

На відміну від Румунії та Болгарії, в Польщі реформи спецслужб затягнулися, стали жертвою внутрішньополітичних процесів та міжвідомчих суперечностей. Як результат, процес трансформації польських спецслужб має подібні з Україною проблеми.

Внутрішня спецслужба Польщі – Агентство внутрішньої безпеки (Agencja Bezpieczeństwa Wewnętrznego, ABW) – має традиційний для пострадянських країн набір функцій. Створене у 2002 році в результаті ліквідації Управління охорони держави і поділу його на внутрішню спецслужбу (ABW) та зовнішню розвідку (Agencja Wywiadu), Агентство внутрішньої безпеки, окрім контррозвідувальних завдань, завдань боротьби з тероризмом та захисту державних таємниць, також відповідає за протидію незаконному обороту наркотиків, організованою злочинністю, корупцією та економічними злочинами.

Окрім іншого, ABW веде моніторинг приватизації державних підприємств, контролює використання фондів ЄС державними органами Польщі, слідкує за фінансовою діяльністю урядових структур, в тому числі, наприклад, за діяльністю Генеральної дирекції залізниці та автодоріг. При цьому, у розріз з рекомендованими міжнародними стандартами, ABW уповноважене вести кримінальні розслідування, оперативно-розшукову діяльність, має право затримувати підозрюваних, проводити огляд приміщень, доглядати вантажі.

В результаті, діяльність ABW є досить строкатою і у цьому сенсі виглядає більше подібною до СБУ, аніж до кращих європейських моделей. Іншими словами, ABW не є прикладом ідеальної європейської внутрішньої спецслужби, створеної з чистого аркушу на основі рекомендацій держав з розвинутою демократією, а більше схожа на похідну від соціалістичних спецслужб, які поступово змінюються під натиском громадянського суспільства та в ході здійснення демократичного цивільного нагляду.

При цьому, паралельно з Агентством внутрішньої безпеки в Польщі діє окремий спеціалізований антикорупційний орган – Центральне антикорупційне бюро (ЦАБ), яке відповідає за розслідування корупційних порушень і також має право здійснювати досудове розслідування. В результаті, очевидно, існують умови для дублювання функцій між Агентством внутрішньої безпеки та Центральним антикорупційним бюро, що, безумовно, веде до зниження ефективності роботи обох інституцій.

З 2015 року, коли партія «Право і справедливість» отримала перемогу на парламентських виборах, спеціальні служби почали відігравати надзвичайно важливу роль з точки зору впливу на політичних опонентів правлячої партії. Керівниками спеціальних служб призначаються особи з найвищого керівництва правлячої партії «Право і справедливість», а діяльність спецслужб мають повну підтримку прокуратури, яку очолює депутат Сейму від «ПіС». Передвиборча програма «ПіС» передбачала, що спеціальні служби (в тому числі ABW) зазнають масштабних змін[10]. Ключовими з них мали б стати такі:

  • позбавлення ABW слідчих повноважень;
  • позбавлення ABW і Служби військової контррозвідки права видавати сертифікати безпеки для отримання доступу до секретної інформації і передача цього права Міністру-координатору спеціальних служб;
  • позбавлення ABW повноважень боротьби з економічними злочинами та корупцією.

Варто звернути увагу, що вказані анонсовані зміни значною мірою нагадують ті пропозиції щодо реформи СБУ, котрі висуваються експертним середовищем України як необхідні для трансформації Служби безпеки України у сучасну внутрішню спецслужбу.

Однак, в Польщі так і не вдалося запустити згадані реформи. Натомість, відбулась політизація та ідеологізація роботи спецслужб, що вплинуло на стабільність їх роботи та спричинило кадрові проблеми в ABW.

В цілому, приклад неефективних реформ спецслужб у Польщі може бути використаний в Україні як негативний досвід, який не варто повторювати. Зокрема, очевидно, що спецслужби (особливо, внутрішня спецслужба) не повинна використовуватися як інструмент внутрішньополітичної боротьби, вони мають діяти у чітко визначених законодавством рамках і для захисту національних інтересів. Також, парламентський нагляд за діяльністю спеціальних служб має бути одним з ефективних інструментів дотримання законності. Внутрішня спецслужба має зосередитися на протидії загроз національній безпеці, а не дублювати правоохоронні чи антикорупційні органи.

В інших країнах Східної Європи з колишнього соціалістичного табору, в основному, запроваджені реформи внутрішніх спецслужб, які відповідають міжнародним стандартам.

Зокрема, у Чехії Безпекова інформаційна служба (Bezpečnostní informační služba, BIS) є класичною європейською внутрішньою спецслужбою з чіткими повноваженнями протидії загрозам на території Чеської Республіки, зокрема[11]: терористичним загрозам; діям, що загрожують безпеці та економічним інтересам Чехії; діям іноземних розвідувальних служб на території ЧР; намірам та діям, котрі підривають демократичні підвалини, суверенітет та територіальну цілісність ЧР; організованій злочинності; діям, що загрожують державній таємниці. При цьому, BIS не має повноважень здійснювати досудове розслідування, а також проводити затримання, арешт чи допит. Крім того, BIS не займається запобіганням та протидією корупції.

У Словаччині діє інтегрована розвідувальна структура – Словацька інформаційна служба (Slovenská informačná služba, SIS), яка відповідає і за зовнішню розвідку, і за протидію загрозам національній безпеці на території Словаччини[12]. Внутрішній компонент SIS, як і рекомендують міжнародні організації, зосереджений на контррозвідувальній та антитерористичній діяльності і не має повноважень щодо досудового розслідування (хоча і здійснює збір та аналіз інформації щодо організованої злочинності).  Між тим, антикорупційними справами в Словаччині займається окремий підрозділ поліції – Національне кримінальне агентство.

У Латвії також функціонує інтегрована спецслужба – Бюро захисту Конституції (Satversmes Aizsardzības Birojs, SAB), яка виконує функції зовнішньої розвідки та внутрішньої контррозвідки, а також захисту державної таємниці[13]. SAB чітко зосереджена на виконанні цих завдань і не має повноважень досудового розслідування, розслідування економічних злочинів чи антикорупційної діяльності.

У Литві діє схожа модель інтегрованої спецслужби – Департамент державної безпеки (Valstybės Saugumo Departamentas, VSD), який відповідає за ведення розвідки та контррозвідки та захист державної таємниці[14]. Контрозвідувальний компонент VSD фокусується у своїй діяльності на прогнозуванні, визначенні та протидії загрозам національній безпеці на території Литви, з особливим акцентом на недопущенні розвідувальної діяльності іноземних країн. При цьому, VSD не займається досудовим слідством, розслідуванням економічних злочинів чи антикорупційною діяльністю.

Естонія має особливий підхід до побудови та функціоналу внутрішньої спецслужби – Служби внутрішньої безпеки (Kaitsepolitseiameti, KAPO)[15], яка входить до складу МВС Естонії і має широкий спектр завдань: від контррозвідувальної, антитерористичної діяльності та захисту державної таємниці до протидії корупції та проведення кримінальних розслідувань у сферах, які загрожують національній безпеці. Тобто, на відміну від більшості внутрішніх спецслужб країн Східної Європи, Естонія має власну модель, яка, однак, у будь-якому разі не є подібною до пострадянських підходів тотального контролю, які до цього практикуються в Росії, Білорусі і деякою мірою в СБУ.

Міжнародний досвід забезпечення нагляду за спецслужбами

Загальноприйнятим принципом забезпечення дотримання законності діяльності спецслужб є зобов’язання кожної держави створити відповідні умови – в тому числі, систему нагляду – за яких спеціальні служби діяли б відповідно до міжнародно-правових норм, зокрема, викладених в Статуті ООН та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Крім того, існує ряд загальних стандартів і передового досвіду, які сприяють створенню системи ефективного нагляду над спецслужбами.

Ці стандарти, досліджені та чітко визначені Женевським Центром демократичного контролю за збройними силами (DCAF)[16], в подальшому були використані спеціальним доповідачем ООН з питань розвитку та захисту прав людини і основних громадянських свобод в контексті боротьби з терроризмом, для формування рекомендованих принципів для діяльності держав у цій сфері[17].

В цілому, ці принципи, якими держава має керуватися, коли створює систему нагляду за діяльністю спецслужб, полягають в наступному:

– Нагляд за діяльністю спеціальних служб здійснюється комплексним механізмом, що складається з внутрішніх, виконавчих, парламентських, судових і спеціалізованих наглядових інститутів. До складу ефективної системи нагляду за спеціальними службами повинен входити принаймні один цивільний інститут, який буде незалежним як від самих спецслужб, так і від виконавчої влади.

– Комплексний характер нагляду за спеціальними службами і різноманітність його учасників (парламент та його відповідні комітети, урядові структури, омбудсмени, громадянське суспільство, ЗМІ) дозволяє охопити всі аспекти діяльності спецслужб. Зокрема, це стосується дотримання вимог закону; ефективності діяльності спецслужб; співвідношення між отриманим результатом і витраченими ресурсами; фінансового аспекту та практики управління спецслужб.

– Наглядові органи повинні мати необхідні повноваження, ресурси, знання та досвід для ініціювання та проведення власних розслідувань. Крім того, їм мають надавати право повного і безперешкодного доступу до інформації, посадових осіб та об’єктів, необхідних для виконання покладених на них обов’язків. Наглядові органи мають право розраховувати на повноцінну співпрацю зі спецслужбами і керівництвом правоохоронних структур при роботі зі свідками і отриманні доступу до необхідних документів та інших матеріалів.

– Органи нагляду повинні вживати всіх необхідних заходів для захисту секретної інформації та персональних даних, до яких вони отримують доступ в процесі своєї діяльності. При порушенні співробітниками наглядових органів вимог про захист інформації та персональних даних, вони можуть піддаватися санкціям в порядку, передбаченому законом.

На цей час, в Україні не сформовано комплексну систему нагляду за діяльністю спецслужб, яка б відповідала міжнародним рекомендаціям. Фактично, в Україні відсутній комплексних підхід, який передбачає наявність внутрішніх, виконавчих, парламентських, судових і спеціалізованих наглядових інститутів. Також, відсутній інститут спеціальних омбудсменів, які б на постійній основі здійснювали нагляд за дотриманням принципів і кращих практик виконання спецслужбами своїх завдань.

Закон про національну безпеку України передбачає створення окремого парламентського  комітету, який має забезпечити «…гарантування неухильного і безумовного дотримання державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронними органами спеціального призначення та розвідувальними органами вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки»[18]. Однак, процес створення такого комітету загальмувався, законодавчі основи його функціонування не були створені. При цьому, на початку 2019 року було здійснено спробу ухвалити проект Закону «Про парламентський контроль за дотриманням положень законів в діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів держави»[19]. Однак, в результаті кількамісячного обговорення, він був відізваний з розгляду парламентом.

Світова практика показує, що суть діяльності парламентських комітетів з нагляду над спецслужбами повинна полягати не у контролі та втручанні в управління спецслужбами, а в нагляді за дотриманням вимог законів, недопущенні використання спецслужб і розвідки для узурпації влади і порушення прав і свобод людини, а також ефективності використання ресурсів і бюджетних коштів.

Як правило, завдання парламентського нагляду над спецслужбами полягають в наступному:

– Забезпечити демократичну легітимність спецслужб за рахунок дотримання демократичних норм.

– Знизити ризик порушень в діяльності спецслужб, оскільки, секретність сприяє виникненню корупційних ризиків та інших зловживань.

– Забезпечити ефективність діяльності спецслужб. Парламент має важливе значення в оцінці діяльності спецслужб, і тому депутати повинні отримувати достатню інформацію про результати виконання спецслужб функціональних завдань.

Одним з ключових питань, яке виникає під час роботи парламентських комітетів в сфері діяльності спецслужб, є допуск депутатів до секретної інформації. Суворе обмеження доступу до інформації та надмірне засекречування сприяє корупції і призводить до порушень прав людини, тоді як недостатній захист інформації, особливо в умовах збройних конфліктів, створює загрозу національній безпеці. В даний час, загальноприйнятим підходом у визначенні оптимальної прозорості сектора безпеки і спецслужб, зокрема, є так звані «Принципи Цване»[20]. Згідно з цими принципами, засекречування інформації допускається, якщо її розкриття створює реальний і конкретний ризик заподіяння значної шкоди законним інтересам національної безпеки. До такої інформації можуть відноситися, зокрема, плани конкретних агентурних операцій або інші деталі оперативної діяльності. Інша інформація може бути предметом розгляду парламентських комітетів.

Незважаючи на вирішальну роль парламентських інструментів, важливо дотримуватися вимог щодо комплексності нагляду. Демократичний нагляд над діяльністю спецслужб обов’язково має передбачати активну участь громадянського суспільства, ЗМІ, а також представників уряду та власне сектору безпеки[21]. Крім того, військові та цивільні омбудсмени, незалежні від структур військового командування, можуть виконувати широке коло завдань щодо контролю за дотриманням принципів і кращих практик виконання спецслужбами своїх завдань. Омбудсмени можуть, зокрема, здійснювати оцінку якості забезпечення безпеки громадян з боку спецслужб, а також дотримання прав людини та інших базових міжнародних стандартів і законодавства у сфері безпеки та діяльності спецслужб.

Інтегроване поняття доброчесності та цілісності (Integrity) у сфері реформування спецслужб

Саме поняття доброчесності не є чимось новим або незнайомим для країн пострадянського простору. В той же час, на відміну від країн сталої демократії, питання виховання доброчесності не вважається стандартним елементом реалізації стратегій реформування сектора безпеки та спецслужб, зокрема.

Загалом, доброчесність у сфері безпеки та оборони означає чітке і обов’язкове, чесне і повне виконання своїх обов’язків. Однак, існує і більш широке тлумачення цього поняття, коли крім чесності та сумлінності, доброчесність також є синонімом поняття цілісності (integrity), яке часто використовується в питаннях національної безпеки для оцінки якості системи. Цілісність в цьому сенсі означає, що система виконує свої функції, працює справно і згідно із запланованими параметрами. Саме тому, доброчесність і цілісність розглядають як важливий інструмент забезпечення ефективної діяльності спецслужб.

Загальноприйнятий алгоритм виховання доброчесності в спецслужбах виглядає так:

– Оцінка ризиків і план дій. Перший крок до розвитку доброчесності – виявити і оцінити ризики порушень цілісності і розробити план (стратегію) їх подолання. Урядам і фахівцям з безпеки доступні інструменти оцінки і планування, такі, як NATO-DCAF Integrity Self-Assessment Process[22] і CIDS-TI Integrity Action Plan[23].

– Формування повної законодавчої бази. Важливим елементом виховання доброчесності є належна нормативно-правова база, яка доповнює кодекси поведінки та вказівки з етики.

– Достатнє бюджетне планування. Необхідно приділяти достатньо уваги системі бюджетного планування, яке повинно відповідати загальній стратегії національної безпеки в середньо- і довгостроковій перспективі.

– Навчання і підготовка. Необхідно приділяти постійну увагу навчанню персоналу спецслужб питанням виховання доброчесності. Існує ряд програм і курсів з виховання доброчесності, розроблених для військового і цивільного персоналу НАТО[24], CIDS[25], Королівської Військової Академії[26], і іншими військовими організаціями і службами.

– Контроль і нагляд. Щоб гарантувати успіх довгострокових зусиль з виховання доброчесності, необхідно створити систему нагляду. Вона може включати механізми внутрішнього і зовнішнього контролю, до яких відносяться інспектори, комітети з питань контролю, аудитори і омбудсмени. Важлива роль в цьому процесі належить депутатам парламенту і уряду. Громадянське суспільство і ЗМІ повинні мати доступ до інформації та право контролювати сектор безпеки, щоб створити дієздатну систему балансів і противаг, яка дозволить уникнути корупції.

Оскільки забезпечення доброчесності і цілісності спецслужб є складним процесом, він має охоплювати велику кількість учасників. На національному рівні програму формування доброчесності може розробляти уряд із залученням інших зацікавлених сторін (парламент, міністри, комітети і т.п.) з подальшим закріпленням її в стратегії національної безпеки. Надалі програму повинні виконувати представники сектора безпеки, зокрема, спецслужб під наглядом парламенту, громадянського суспільства та інших органів контролю. Національне законодавство має забезпечувати базу для цього процесу. На міжнародному рівні міжнародні організації можуть забезпечувати навчання, інструктаж і зовнішній нагляд за національними процесами у цій сфері.

На сьогоднішній день, розроблені чіткі рекомендації зі створення мотиваційних механізмів у спецслужбах для формування доброчесної поведінки співробітників силових відомств та спецслужб[27]:

1. Встановлення чітких вимог до діяльності за всіма напрямками: завдання, етичні, контекстуальні. Оприлюднення/публікація чітко визначених правил і стандартів; впровадження та дотримання вимог кодексу поведінки для всіх цивільних і військових посадових осіб.

2. Запровадження чітко визначених процедур, які будуть ефективно працювати, а їх вимоги будуть суворо дотримуватися. Процедури атестації, підвищення по службі, призначення на посади повинні оцінюватися з точки зору сумлінності, доброчесності та об’єктивності, і повинні завжди перебувати в центрі уваги керівництва організації.

3. Активна культивація нових вимог та процедур поміж керівного складу, який має чітко розуміти, що їх метою є підвищення якості та результативності діяльності за рахунок використання нових, більш ефективних методів роботи.

4. Створення серед керівництва організації належної мотивації до запровадження нової, функціональної системи, ефективність якої буде важливою для кожного з представників керівництва.

5. Застосування інформаційних заходів, які допоможуть донести нові вимоги і принципи до рядових співробітників до спецслужб, посадових осіб спецслужб та широких верств суспільства, в тому числі членів сімей співробітників спецслужб.

6. Введення чітко визначених санкцій за порушення вимог і стандартів, які повинні адекватно відображати рівень порушення. Кілька випадків показових (і повністю адекватних) покарань, які будуть широко висвітлюватися у ЗМІ, будуть виступати стримуючим фактором наступних порушень.

7. Регулярний аналіз і оцінка досягнутих результатів разом з усіма провідними учасниками процесу забезпечення доброчесності спецслужб.

У спеціальній доповіді комісара Ради Європи з прав людини[28] окремо йдеться про те, що внутрішня цілісність спеціальних служб відіграє провідну роль у забезпеченні законності їх діяльності та дотримання прав людини. Саме співробітники спецслужб, а не зовнішні контролери, присутні при прийнятті багатьох рішень, що мають важливі наслідки для прав людини. Тому найбільше значення мають цінності, етика та юридичні знання персоналу спецслужб. Для цього керівники спецслужб повинні застосовувати жорсткі критерії перевірки при відборі і набирати тільки людей з відповідними якостями. Вони також повинні організовувати постійну підготовку, в т.ч. з питань прав людини і ролі зовнішніх органів нагляду. Важливо, щоб зовнішні органи нагляду перевіряли цю внутрішню політику і практику спецслужб. Зрештою, системи зовнішнього нагляду не зможуть досягти результату, якщо самі спецслужби не будуть прагнути шанувати права людини та сприяти нагляду і підзвітності.

Висновки та рекомендації

Таким чином, при реформуванні СБУ варто орієнтуватися на рекомендовані міжнародні стандарти, які у концентрованому вигляді можна представити так:

  • Організація внутрішніх спецслужб не має будуватися на військових засадах (іншими словами, має відбутися демілітаризація);
  •  Внутрішні спецслужби не мають виконувати правоохоронні функції (зокрема, вести кримінальні розслідування);
  • Внутрішні спецслужби не повинні вести розслідування злочинів, заарештовувати, затримувати людей, або застосовувати інші примусові методи.
  • Внутрішні спецслужби не мають займатися вирішенням економічних проблем країни чи боротьбою з організованою злочинністю;
  • Внутрішні спецслужби не повинні використовуватися як інструмент тиску на політичні партії, національні меншини, релігійні групи чи інші групи населення;
  • Ефективний демократичний нагляд за внутрішніми спецслужбами, як апріорі, так і постфактум, усіма трьома гілками влади є особливо важливим для забезпечення прав людини та основоположних свобод.

Проведений аналіз особливостей функціонування та реформування внутрішніх спецслужб європейських країн свідчить, що не всі країни Європи повністю дотримуються вказаних міжнародних рекомендацій та стандартів.

Традиції та попередні історичні моделі, сформовані в окремих країнах Західної Європи (наприклад, у Франції) зумовлюють консервацію певних функцій спецслужб, які, відповідно до сучасних міжнародних стандартів, вважаються надмірними і, в деяких випадках можуть нести загрозу правам людини. Насамперед, мова йде про повноваження вести досудове слідство та застосування примусових інструментів (зокрема, обшук приватної власності, арешт, затримання, утримання під вартою).

В той же час, критика, зумовлена невдачами європейських спецслужб (в тому числі, й французьких) у протидії міжнародному тероризму, примушує їх поступово змінювати традиційні підходи і переходити до сучасних форматів діяльності, які, з одного боку можуть забезпечити дотримання прав людини, а з іншого – підвищити ефективність виконання спецслужбами своїх завдань. При цьому, модернізація спецслужб, як правило, йде з урахуванням міжнародних стандартів у цій сфері, особливо, що стосується дотримання прав людини.

 Специфічною є ситуація в сусідній Польщі, де на відміну від інших успішних прикладів швидких реформ у країнах колишнього соціалістичного табору (зокрема, Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Литві, Латвії), процес трансформації спецслужб затягнувся, відбулась їх політизація, ідеологізація, що негативно вплинуло на роботу спецслужб. Іншими словами, збереження у функціоналі внутрішньої спецслужби Польщі ABW досудового слідства, розслідування кримінальних, економічних злочинів чи антикорупційних дій не підвищило її ефективність, а навпаки, зумовило падіння результативності роботи ABW.

Можна стверджувати, що приклад Польщі є невдалою моделлю трансформації і має сприйматися в Україні як негативний досвід, який не варто повторювати при реформуванні СБУ.

Фактично, аналіз досвіду реформ та трансформації внутрішніх спецслужб (як Західної Європи, так і постсоціалістичного табору) однозначно свідчить про те, що слідування міжнародним рекомендаціям та стандартам позитивно впливає на здатність виконання завдань з точки зору протидії загрозам національній безпеці і забезпечує, при цьому, потрібний рівень дотримання прав людини. 

Виходячи з аналізу особливостей реформ внутрішніх спецслужб європейських країн, вважається за доцільне забезпечити максимально швидку трансформацію СБУ на організацію, яка буде зосереджена на протидії загрозам національній безпеці на території України (тероризму; іноземним розвідувальним службам; намірам та діям, котрі підривають демократичні підвалини, суверенітет та територіальну цілісність України – в тому числі і насамперед – внаслідок агресії РФ), а не дублювати правоохоронні чи антикорупційні органи.

Більш того, швидка модернізація СБУ відповідно до міжнародних стандартів та європейського досвіду сфокусує реформовану спецслужбу саме на протидію загроз, які виникають в результаті агресивних дій Росії проти України, а не розпорошуватиме зусилля СБУ на виконання невластивих задач.

Враховуючи європейський досвід, особливу увагу при реформуванні СБУ слід звернути на створення в Україні комплексної системи нагляду за діяльністю спецслужб. Комплексність такої системи має досягатися за рахунок формування внутрішніх, виконавчих, парламентських, судових і спеціалізованих наглядових інститутів. Особливо важливим є інститут спеціальних омбудсменів, які б на постійній основі здійснювали нагляд за дотриманням принципів і кращих практик виконання спецслужбами своїх завдань.

Також, виходячи з кращих європейських практик діяльності спецслужб, при реформуванні СБУ варто звернути увагу на питання доброчесності та цілісності як важливого інструменту забезпечення ефективної діяльності спецслужби.  Внутрішня цілісність спеціальних служб відіграє провідну роль у забезпеченні законності їх діяльності та дотримання прав людини. Саме той факт, що власне співробітники спецслужб, а не зовнішні контролери, ухвалюють конкретні рішення та реалізують їх на практиці, робить цінності, етику та професійність персоналу спецслужб ключовим елементом ефективної та законної діяльності спецслужби. Враховуючи це, доброчесність та цілісність можуть бути одними з ефективних компонентів універсальної системи контролю та нагляду за спецслужбами, в тому числі, СБУ.

[1] Закон України «Про національну безпеку України», Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text

[2] Hans Born and Ian Leigh, Democratic Accountability of Intelligence Services, Policy Paper No. 19 (Geneva: DCAF, 2006) p. 17, https://dcaf.ch/democratic-accountability-intelligence-services

[3] «Ефективний демократичний контроль за діяльністю національних служб безпеки», Тематична доповідь Комісара Ради Європи з прав людини, Council of Europe (May 2015), DCAF (2016 – українська версія), https://dcaf.ch/sites/default/files/publications/documents/CoE_Oversight_Security_Services_ukr.pdf

[4] Control of internal security services in council of Europe member states,  http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-EN.asp?fileid=16689&lang=en

[5] The Intelligence and Security Services Act 2017,  https://english.aivd.nl/about-aivd/the-intelligence-and-security-services-act-2017

[6] Décret n° 2014-445 du 30 avril 2014 relatif aux missions et à l’organisation de la direction générale de la sécurité intérieure, https://www.legifrance.gouv.fr/jorf/id/JORFTEXT000028887486/

[7] https://www.verfassungsschutz.de/en/about-the-bfv/tasks/what-exactly-are-the-tasks-of-the-domestic-intelligence-services

[8] The Law No. 14/February 24, 1992 – Law on the organization and the operation of the Romanian Intelligence Service – was published in “Monitorul Oficial al României” (Official Gazette of Romania), Part 1, No. 33, March 3, 1992, https://www.sri.ro/fisiere/legislation/Law_SRI.pdf

[9] «Закон за Държавна агенция “Национална сигурност”»,  https://www.dans.bg/images/stories/promzak/Normativni%20aktove/ZAKON_za_Dyrjavna_agenciq_Nacionalna_sigurnost.pdf

[10] «Спеціальні служби Республіки Польща: здобутки та прорахунки – висновки для України», Володимир Паливода, https://niss.gov.ua/news/statti/specialni-sluzhbi-respubliki-polscha-zdobutki-ta-prorakhunki-visnovki-dlya-ukraini

[11] https://www.bis.cz/how-we-work/

[12] Zákon č. 46/1993 Z. z. (o Slovenskej informačnej službe),  https://www.sis.gov.sk/o-nas/zakon-o-sis.html

[13] https://www.sab.gov.lv/?a=s&id=45

[14] https://www.vsd.lt/en/activities/intelligence/

[15] https://www.kapo.ee/en/content/areas-activity.html

[16] Compilation Agencies Intelligence for Oversight, Report to the UN Human Rights Council, https://www.dcaf.ch/sites/default/files/publications/documents/International_Standards_Eng_23-10.pdf

[17] Доповідь спеціального доповідача з питань дотримання та захисту прав людини та основних свобод у контексті боротьби з тероризмом: Збірка прикладів позитивного досвіду у сфері формування нормативної та інституційної бази та заходів, спрямованих на забезпечення розвідувальними службами прав людини у контексті боротьби з тероризмом (у тому числі, нагляд за розвідувальними службами), Документ ООН № A/HRC/14/46 (17 травня 2010 р.), https://digitallibrary.un.org/record/684869.

[18] Закон про національну безпеку України, Стаття 6, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text

[19] Проект Закону «Про парламентський контроль за дотриманням положень законів в діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів держави»,  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=65317

[20] «Нові глобальні принципи збалансовують нацбезпеку і право знати», 15.06.2013, https://cedem.org.ua/news/novi-globalni-pryntsypy-zbalansovuyu/

[21] DCAF-UNDP (2008), Public Oversight of the Security Sector. A Handbook for Civil Society Organisations. p 6., https://ukrainesecuritysector.com/topic/security-sector-oversight

[22] Integrity Self-Assessment Process: A Diagnostic Tool for National Defence Establishments,  https://ukrainesecuritysector.com/publication/integrity-self-assessment-process-diagnostic-tool-national-defence-establishments/

[23] Integrity Action Plan A handbook for practitioners in defence establishments, http://cids.no/wp-content/uploads/2014/12/Integrity-Action-Plan-handbook_web.pdf

[24] https://buildingintegrity.hq.nato.int/News.aspx?id=14201435&AspxAutoDetectCookieSupport=1

[25] https://cids.no/institutions-and-networks/

[26] https://www.da.mod.uk/

[27] «Виховання доброчесності та боротьба з корупцією у оборонному секторі. Збірка прикладів (компендіум) позитивного досвіду», DCAF, 2010, https://ukrainesecuritysector.com/wp-content/uploads/2016/08/A-Compendium-of-Best-Practices_RUS.pdf

[28] «Ефективний демократичний контроль за діяльністю національних служб безпеки», Тематична доповідь Комісара Ради Європи з прав людини, Council of Europe (May 2015), DCAF (2016 – українська версія), https://dcaf.ch/sites/default/files/publications/documents/CoE_Oversight_Security_Services_ukr.pdf