Публікації експертів

Президентські виклики. Чутливий список

Джерело:

Зустріти 30-ту річницю Незалежності Української держави було б непогано з усвідомленням, що країна стала більш захищеною від зовнішнього ворога. У тому числі унеможливити безкарні вогневі або снайперські атаки, які активізувалися одразу після того, як захиталося головне крісло у Кремлі. Йдеться про створення розвинутого оборонного потенціалу. Між іншим, перелік нерозв’язаних проблем або викликів у секторі безпеки і оборони поки не зменшується, і справа виглядає так, що саме «твердої руки» Верховного Головнокомандувача не вистачає на цьому етапі перебудови силової сфери держави.

Фото: Офіс президента

Особливо ризикованою може виявитися ситуація, коли команда президента Зеленського зосередиться переважно на зовнішньополітичних завданнях. Бо навряд чи внутрішньополітична лихоманка в Росії може відвернути Кремль від спокуси розв’язати свої проблеми за рахунок міфічних зовнішніх досягнень, зокрема, «маленької переможної війни», яка завжди пересічним росіянам подавалася як беззаперечний аргумент. Кремлю, який зусиллями Олексія Навального опинився в облозі, нині важливо переключити увагу збудженого росіянина, хоч це і набагато важче, ніж раніше. Але цілком можливо. Особливо, за умов надзвичайно поступливого друга із Мінську та «вчасних» лестивих, лукавих закликів «повернути Донбас назад, матінці Росії».

До перекидань техніки та створення ФСБ РФ на кордоні з Україною російсько-білоруських розвідувальних пунктів можна додати й активізацію кремлівських угруповань на східних кордонах України, залякування ядерною начинкою Криму та й нову хвилю загострення відносин із США – на тлі перетравлення особливостей спілкування із КДБ колишнього президента Трампа. Як відомо, в уявленнях більшості росіян, саме на території України Сполучені Штати воюють із Росією.

Територія (не)безпеки

Однак повернемося до України. Список запитань до Зеленського-президента и Зеленського-Верховного Головнокомандувача дуже довгий.

Почати запитувати варто було б зі згадки про систему управління у секторі безпеки і оборони, із прийняттям рішень та контролем за їх виконанням. Щонайменше тому, що вона стилем роботи оточення дуже нагадує президентську каденцію Віктора Ющенка – зразку 2006-2009 років, коли можливість доступу до глави держави була звужена до рівня горлечка пляшки, контрольоване однією рукою.

Неофіційно проведене дослідження раптом продемонструвало, що рішення президента України, що вводяться у дію указами глави держави або як рішення Ради національної безпеки і оборони України у сфері національної безпеки та оборони, виконуються із надзвичайно низьким відсотком – лише на 18-22 %. Деякі представники владної команди однією із проблем вважають той факт, що у чинного президента Володимира Зеленського немає потужного радника з питань безпеки і оборони, а глава його Офісу головні акценти робить на розв’язання вузлових проблем у міжнародних відносинах. «Його [Президента] треба «брифувати» з цих питань кожного дня, а не час від часу, як це відбувається нині, в умовах обмеженого доступу до нього», – зазначив автору статті співбесідник із ОПУ. 

Якщо коротко, то питання до пана Зеленського були б такими:

Чи Україна збирається позбутися статусу вразливої мішені для сусідньої Росії?

Чи Україна здійснить кроки до набуття її безпековими органами вигляду та змісту, притаманних таким структурам у західних країнах (країнах НАТО)?

Чи справді Україна збирається розвивати та впроваджувати у сектор безпеки і оборони новітні технології?

Чи планується такий розвиток сектору безпеки і оборони держави, де буде збережена соціальна рівність?

Та й ще деякі інші, які випливатимуть із короткого огляду найбільш чутливих для команди Зеленського сфер.

Територіальна оборона (ТрО): хто тисне на гальма?

Зеленський так і не подав обіцяний законопроект про територіальну оборону. Саме такими заголовками розпочався перший робочий день 2021 року.

Між іншим, розроблення проекту Закону України «Про основи територіальної оборони України» триває. Вірніше, його спрямували на чергове коло дискусій. Скоро піде восьмий рік війни, а можновладці не можуть визначиться із функцією і завданнями ТрО на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, а також оптимізувати розподіл повноважень посадових осіб органів військового управління ЗС України й органів державної влади щодо керівництва ТрО. Залишаються непримиренні протиріччя і із порядком підпорядкування та фінансуванням ТрО – в умовах наявних високих ризиків сепаратизму у деяких регіонах.

«Основний принцип територіальної оборони – це розмежування Збройних Сил України і територіальної оборони. Територіальна оборона повинна діяти виключно в межах своєї визначеної місцевості і постійно готуватися до оборони своєї території. Підрозділи Збройних Сил України виконуватимуть завдання в районі бойових дій», – заявив у середині січня головнокомандувач ЗСУ генерал Руслан Хомчак.

При цьому 16 грудня, у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону про територіальну оборону України (№4504), який у Зеленського жорстко розкритикували. Як раз за ідею зберігання зброї вдома, порядок підпорядкування і фінансування ТрО та відкриті двері для сепаратизму. Як відомо, проект №4504 передбачає виведення Військ територіальної оборони (ВТрО) із складу ЗСУ в окреме військове формування, суттєве збільшення чисельності, із її затвердженням Верховною Радою. Тут згадані лише деякі принципові розбіжності. Але серед них варто також згадати ще один пункт, який не можна не навести. Тим більше, що він названий критиками «дивним». Йдеться про реалізацію ідеї зарахування служби в ВТрО як строкової військової служби – із зарахуванням у відповідний резерв. Звісно, що пункт про «підписання контракту на проходження служби у Військах територіальної оборони України терміном на п’ять років відповідає проходженню строкової військової служби» може бути дискутивним, однак саме це положення стало б першим кроком до відмови від шкідливого для суспільства анахронізму.

Показово, що активне просування цього проекту одному із його авторів генералу Сергію Кривоносу коштувало посади заступника секретаря РНБОУ.

Варто також зазначити, що саме цей законопроект затримує й розгляд нової воєнної доктрини (Стратегії воєнної безпеки). Остання передбачає «всеохоплюючу оборону», але без дієвої, розвинутої територіальної оборони ця ідея просто розсипається…

Тим більше, що передбачає й потужний комплекс несилових заходів, зокрема, розвинену контррозвідку. Яка без реформування СБУ також може вважатися… якщо й не паперовою, то точно ще дуже далекою від очікувань суспільства.

Служба безпеки України: зволікання загрожує іміджу влади

Про СБУ та відповідний закон казано-переказано.

Лише нагадаю про неприпустимість суміщення правоохоронних функцій і контррозвідувальної діяльності. Це шлях до використання необмежених можливостей для СБУ. Крім того, СБУ залучена в питання економічної безпеки та антикорупційні розслідування, що суперечить практиці на євроатлантичному просторі. До того ж, фахівці вважають, що монополія СБУ в системі охорони державної таємної інформації призводить до зловживань. А ще радники держав НАТО кажуть про надзвичайну політизованість Служби, що створює спокусу політичного тиску на опонентів.

Тому на фундаменті СБУ хотілось би бачити лагідно сформований контррозвідувальний орган. «У законі повинна бути чітко прописана справжня мета СБУ – на даний час цього немає. Завдання СБУ – викорінити підступний вплив Росії всередині України насамперед за допомогою активної контррозвідки», – так вважає Глен Грант, один із західних експертів, що часто приділяє увагу Україні. Насправді, необов’язково, щоб виключним і єдиним завданням СБУ було протистояння Росії, бо небезпека може з’явитися й з іншого боку, навіть, з боку держави-члена НАТО. Однак із першим важко не погодитися…

Збройні сили України. Рішення щодо немає…

Про армію також говорилося дуже багато. Однак – на «до-президентському» рівні. На жаль, це надало небагато результатів, оскільки не визначено головного завдання – чи будуватиме Україна професійну армію. Для тих, хто вважає, що «в Україні вже побудована професійна армія», мушу нагадати деякі ознаки професійного війська.

Перша, професійні ЗС комплектуються на добровільній основі, а мотиваційні важелі створюють умови для якісних змін у житті людини, що віддала частину життя цій важливій для держави і суспільства справі. В Україні із наявним вибірковим призовом комплектування ЗСУ відбувається не на добровільній основі, на фундаменті соціальної нерівності.

Друга полягає у здатності професійного війська за рахунок вишкілу та технологічних переваг протистояти більш чисельному війську. Щодо ЗСУ, то плинність контрактного складу така висока, що до армії у молодих людей відношення переважно як до тимчасової роботи, яку багато хто порівнює із працею заробітчанина. Тому не дивно, що в ЗСУ не знайти дітей політиків або бізнесменів. Хоча, безумовно, в ЗСУ є підрозділи, які могли б надати фору й аналогічним – із професійного війська. Однак такі підрозділи з’являються скоріше всупереч ситуації, на хвилі патріотизму, а не внаслідок очікуваних нововведень. До того ж, слід усвідомити, що у нинішньому вигляді армія досягла даху свого розвитку – для якісного витку потрібні нові рішення.

Нарешті, створення професійних ЗСУ – не самоціль, а шлях до здатності держави оформити власну систему адекватної, орієнтованої на асиметричний потенціал, оборони. Тієї самої, яку має відобразити нова доктрина. Але це неможливо без «виходу із хибного кола». Без закону про ТрО не можемо відмовитися від призову й почати формувати професійне військо. Без формування професійних ЗСУ не можемо скоротити чисельність нинішньої армії. Без скорочення не можемо знайти кошти на високотехнологічне переозброєння… і так далі, колом… 

Але, на жаль, поки у Верховного Головнокомандувача до цього руки поки що не доходять. На цьому тлі показовим симптомом виглядає гучний конфлікт між міністром оборони Андрієм Тараном та головнокомандуючим Русланом Хомчаком (який половину 2020 року був як вулкан, що дрімає) ніяк не сприяє розвитку ЗСУ, зокрема, у бік професіоналізації.

Реформа ОПК: чутливі питання потребують втручання

Успіх реформи ОПК напряму пов’язаний із двома справами, для яких оборонна промисловість є фундаментом – переозброєнням українського війська (та й усіх сил оборони) і збройного експорту.

Слід визнати, що саме за втручання президента Зеленського реформа розпочалася: створена вертикаль управління, орган для вироблення і реалізації військово-промислової політики, розробляється карта кроків. Яка, як очікується, буде закріплена рішенням РНБОУ та указом глави держави.

Водночас, зросли й ризики. Зокрема, ціла низка чутливих питань залишається без рішень. Наприклад, як створити систему розвитку технологій в умовах, коли кошти на це не передбачені? Або як саме провести реструктуризацію і корпоратизацію стратегічних підприємств та під які сценарії приватизації? За умов 100% акцій у державній власності така реформа не має сенсу, а на пропозицію купити 25-вітсоткові пакети акцій потужні світові гравці не відреагують. До речі, саме сценарії приватизації мають розв’язати непересічне питання, чи майбутні холдинги будуть «прив’язані» до Мінстратегпрому, чи відправляться у вільне плавання – на розсуд власного менеджменту.

Фото: president.gov.ua

Не менш чутливим питанням є доля спецекспортерів. Особливо, якщо взяти до уваги, що військово-технічне співробітництво, на відміну від господарської діяльності оборонної промисловості – чітка прерогатива й компетенція саме президентської гілки влади (як частина міжнародної діяльності). А також те, що далеко не всі підприємства нині мають власну систему маркетингу. На якому етапі спецекспортери мають отримати можливість самостійно реалізовувати стратегію розвитку (або виживання, оскільки в Мінстратегпромі не виключають повільне природнє вмирання підприємств-посередників за умов, коли холдинги сформують власні «торговельні дома»)?

Не в останню чергу слід згадати й застереження Головного науково-експертного управління Верховної Ради України щодо проекту Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (№ 3822). А саме, у частині створення при реформування Укроборонпрому особливих законодавчих умов, що передбачає, наприклад, дещо вільну оцінку частини майна, вправи із землею, на яку немає документів, та інше.

Зрозуміло, що успіх реформ завжди у прямій залежності від реформаторів та їх намірів. Але те, що чутливі питання потребують детального обговорення, немає сумніву. Як варіант, хоча б на ділянці РНБОУ. Як оптимальний варіант, із залученням усіх учасників, включно представників приватних об’єднань підприємств ОПК, профільних експертних організацій… Бо ймовірні помилки, або занадто суперечливі погляди можуть коштувати занадто дорого.

Фото: antonov.com

Авіапром як яскравий приклад

Авіапром можна вважати частиною ОПК, найбільш цікавою для інвестора та найбільш вразливою сьогодні. Зокрема й тому, що відродження втрачених традицій літакобудування вже стало справою честі для чинної влади – про це свідчить укладений контракт на три Ан-178 для ЗСУ. Саме літакам Антонова належить найбільша у світі кількість рекордів у сфері вантажних негабаритних перевезень, та й нині послугами фірми Антонова користуються країни НАТО. Водночас українське літакобудування знаходиться у крутому піке, а за останні чотири роки не було створено жодного серійного літака.

Саме на цій ділянці критична кількість вузлових проблем. Починаючи з того, що для Ан-178 для Перу ДП «Антонов» ще не отримав кошти. Та той факт, що закупити іноземні комплектуючі (в рамках імпортозаміщення) на п’ять літаків (на літак для Перу, на перший експериментальний Ан-178 (розібраний у 2020 році) та на три для Міноборони, набагато важче й більш витратно, ніж на 20 чи 100 літаків. А підприємства української авіаційної промисловості не зможуть забезпечити повне імпортозаміщення без західних комплектуючих.

Однак є ще більш чутливі питання. Наприклад, на фірми «гуляє» страшилка про виведення авіакомпанії «Авіалінії Антонов» з держпідприємства «Антонов» в ході його реструктуризації та корпоратизації. Генеральний конструктор літакобудування України Дмитро Ківа, який з 2016 і по цей час працює в Азербайджані з питань організації авіаційної промисловості цієї країни переконаний, що таке рішення містить великі ризики та може знищити стратегічне підприємство. «В разі відсутності замовлень або гальмування з їх укладанням та поточним фінансуванням з’являються надзвичайно високі ризики щодо втрати компетенцій цього виключного підприємства України», – зазначив конструктор у розмові із автором.

Так само й щодо хазяїна ДП «Антонов». Дмитро Ківа переконаний, що задля розвитку фірми «Антонов» державі було б доцільно залишити за собою лише блокуючий пакет акцій, такий який би давав можливість впливати на рішення щодо створення або розвитку виробництв, унеможливлення зміни виробничого профілю підприємства та брати участь в управлінні підприємством. «Це може бути 20 + одна золота акція, як у бразильської авіабудівної Embraer, а може бути і 25% акцій, і це є предметом перемовин держави з інвестором», – переконаний він.

Знову бачимо, що критичних питань без відповіді на сьогодні чимало…

Особливі питання: «Мотор Січ»: перший позиційний успіх?

На щастя для держави та для цього стратегічного підприємства, українська влада після кількарічного мовчання почала діяти. На щастя, сказав своє слово й президент Зеленський. Зокрема, запевнив, що контрольний пакет «Мотор Січі» залишиться в Україні. Ввів своїм указом трирічні санкції проти компанії із офшорною юрисдикцією Skyrizon, яка спільно з українським бізнесменом Олександром Ярославським намагається придбати «Мотор Січ». Незважаючи на те, що власник Skyrizon є громадянин Китаю Ван Цзінь (якого в самому Китаї вважають бізнесменом із сумнівною репутацією, а китайська преса прямо називає фінансовим шахраєм), в Україні лише наприкінці січня 2021 року почали називати речі своїми іменами. Щоправда, на той час, у січні 2021 року, США внесли у «чорний список» компанію Skyrizon – це стало суттєвим мотиваційним стимулом для команди Зеленського перейти від мовчання до справ.

Як відомо, партнер китайців Олександр Ярославський в кінці 2020 року попередив, що вони налаштовані йти в міжнародний арбітраж, щоб домогтися від держави Україна відшкодування збитків в розмірі 3,5 млрд доларів. А в січні й Москва провела свою інформаційну операцію – як досить часто, через агентство ТАСС: «видавили» із офіційного представника МЗС Китаю заяву про те, що «китайська влада сподіваються на дотримання прав інвесторів КНР на Україні». 

Однак, хоча битва за двигунобудівний гігант не завершено, справа дійшла до рівню «незворотного процесу». СБУ заявила про проведення слідчих дій щодо незаконних зборів акціонерів ПАТ «Мотор Січ» та задокументувала факти підготовки до знищення виробничих потужностей акціонерного товариства.

Можна навіть констатувати, що це перший масштабний випадок, коли влада у Києві стала на захист інтересів держави. Але озираючись на згадані вище проблеми – від ДП «Антонов» до професійної армії, – хочеться зазначити, що ланцюг проблем вийшов досить довгим. А кожний ланцюжок вимагає і політичної волі, і особистої позиції першої особи держави.

Звісно, у розвитку цього чутливого сектору безпеки і оборони можуть бути різні сценарії. Не виключено, що зовнішньополітичний чинник – сьогодні найважливіший. Як можливо й те, що велика масштабна війна РФ проти України не відбудеться найближчими роками. Однак і нинішня війна низької інтенсивності, як постійний подразник, поки що замало навчила українську владу. Ознакою цього є хоча б те, що українська сторона лише реагує на випади Кремля, а цю пасивну роль регулярно сплачує життями вояків…

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння