24 грудня відбулась непересічна та несподівана подія в моїй науковій діяльності – мене було виключено з Української асоціації китаєзнавців, в якій я перебував з 2016 року.
Офіційною причиною, яка була зазначена на сайті Асоціації, називається «невідповідність рівня фахової кваліфікації вимогам до українського китаєзнавця» та «публічний виступ проти розвитку українсько-китайського стратегічного партнерства».
Незважаючи на те, що жодного пояснення з боку моїх колишніх колег я не отримав, найбільш ймовірно, дане рішення спровокував мій коментар українській службі BBC, в якому я висловив свою точку зору щодо розвитку українсько-китайських відносин.
Мій коментар був побудований на тому, що розвиток відносин з Китаєм (як і з будь-якою іншою країною) має будуватись, в першу чергу, на національних інтересах України, та враховувати як можливості, так і ризики і загрози для нашої держави.
Основними заходами, які я запропонував, було введення «червоних ліній» у співробітництві з Китаєм, які не обмежують розвиток торговельних відносин з КНР, але забезпечать питання безпеки та збереження незмінності реалізації стратегічного курсу України до ЄС та НАТО, який закріплений в Конституції України.
Заходи, які я запропонував:
- Введення системи скринінгу іноземних інвестицій, яка надала б можливість перевірки іноземного інвестування (в т.ч. китайського) стосовно загроз національній безпеці України. Проект закону України «Про оцінку впливу іноземних інвестицій на національну безпеку України» наразі розроблений, та опублікований на сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України;
- недопущення компанії Huawei до будівництва інформаційно-телекомунікаційних ліній 5G в Україні;
- визначення об’єктів критичної інфраструктури, які не можуть бути приватизовані іноземними компаніями (в т.ч. китайськими);
- недопущення передачі української компанії «Мотор-Січ» китайській стороні.
Моя точка зору сформована на основі ретельного вивчення особливостей українсько-китайських відносин, зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних підходів КНР в низці регіонів світу, із урахуванням геополітичної обстановки, яка склалася у світі та навколо України, стратегічного курсу нашої держави щодо поглиблення партнерства із Заходом.
На мою думку, введення даних обмежень, які, до речі, наразі дуже активно запроваджуються багатьма країнами світу, в т.ч. ЄС, знизять ризики щодо витоку критичних технологій та індустріальних активів з України в Китай (кейс «Мотор-Січі» – дуже яскравий, але не єдиний приклад), забезпечать повноцінний розвиток відносин із Заходом (в т.ч. з метою отримання новітніх оборонних технологій, які є надзвичайно важливими для українського війська в конфлікті з Росією). Нагадаю, що в ЄС дедалі критичніше ставляться до КНР, через такі питання як незбалансованість двосторонньої торгівлі, закритість китайського ринку для ЄС, намагання отримати чутливі технології та ін.
Дивно було спостерігати за «виключенням мене із членів партії», проте неадекватна, з моєї точки зору, реакція з боку керівництва Української асоціації китаєзнавців викликає такі запитання:
- За якими критеріями Асоціація зробила висновок про мою фахову невідповідність та хто уповноважив цю громадську організацію визначати рівень знань у сфері китаєзнавства? Наявність у мене освітнього ступеню магістра міжнародних відносин, знання китайської мови, поточна робота над докторською дисертацією в Казахському національному університеті ім. аль-Фарабі, численні аналітичні публікації та розробки – засвідчують протилежне. Дослідження аспектів зовнішньої та безпекової політики Китаю мною здійснюється професійно в Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння, де я маю честь очолювати секцію Азійсько-тихоокеанського регіону. Протягом своєї роботи я провів низку досліджень, публікацій, наукових дискусій в МЗС, Фонді Фрідріха Еберта, Дипломатичній академії України та ін. установах і аналітичних центрах. Також, я постійно беру участь в експертних обговореннях стосовно аспектів зовнішньої політики КНР з іноземними експертами держав, які є як прихильниками так і противниками політики Китаю (Ізраїль, США, Німеччина, Казахстан, Японія, Киргизстан, Узбекистан, Вірменія, Польща та ін.), що дозволяє більш повно, глибоко та різносторонньо оцінювати ситуацію.
- З якими із запропонованих мною тез не згодна Українська асоціація китаєзнавців? Чи, можливо вони вважають, що передача китайській стороні стратегічного підприємства «Мотор-Січ» та доступ Китаю до чутливих технологій принесе вигоду для України? Або вони підтримують допущення китайських компаній в стратегічні галузі України? Якщо так, то хай заявлять про це публічно та обґрунтують свою точку зору, із відповідними розрахунками та аналізом. У нашому аналітичному центрі ми дотримуємося протилежної думки, про що є численні статті наших експертів, з детальним обґрунтування усіх ризиків та загроз.
3. При всій повазі до Української асоціації китаєзнавців, вважаю, що заочне виключення мене з цієї організації свідчить про неготовність її керівництва до дискусії, де кожен член експертного, наукового середовища має право на висловлення своєї точки зору із відповідною аргументацією. Це є ключовою різницею між науковою діяльністю та пропагандою і псевдоаналітикою, в яких спочатку формуються необхідні наративи, а потім «підганяються» спеціально підібрані аргументи. Складається враження, що Асоціація китаєзнавців перетворюється саме на таку пропагандистську установу, не залишаючи місця для альтернативної точки зору та відкритої, виваженої і аргументованої дискусії.
4. Також, виникає запитання до того, чиї інтереси лобіюються Асоціацією – українські чи китайські? На цю тему є ґрунтовне дослідження Національного інституту стратегічних досліджень України («В інтересах іншої держави…») – стосовно агентів впливу, які на замовлення іноземних урядів намагаються впливати на внутрішню та зовнішню політику своїх держав.
Керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону ЦДАКР,
Докторант PhD. Казахського національного університету ім. аль-Фарабі
китаєзнавець Юрій Пойта
