Публікація в lb.ua.
Україна відзначила чергову річницю своєї армії. Армії, яка реально почала розвиватися як національне військо лише з початком війни у 2014 році. З нагоди свята Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння та LB.ua аналізують досягнення та втрати Збройних сил у році, що минає.
Історики вже підрахували, що Україна веде проти Росії 23-тю війну за свою незалежність. Тож якщо хтось вважає, що Кремль позбувся наміру прибрати незалежність Української держави, хай зазирне в історію. А той факт, що у другій половині 2020 року Кремль був менш військово активним (хоча не зайве нагадати, що в перші п’ять місяців гинуло понад десять українських солдатів за місяць) – через необхідність концентруватися на проблемах Білорусі та війні між Азербайджаном і Вірменією. Росія була, є і ще довго буде тим небезпечним змієм, для якого потрібна булава напоготові.
Авторитет ЗСУ – беззаперечне досягнення
Збройні сили, попри те що залишаються «робітничо-селянською» армією, мають авторитет у суспільстві. Українці довіряють не політикам, а армії та церкві – це результати опитування, проведеного Центром Разумкова в жовтні-листопаді 2020 року.
Справді, армія успішно боронить державу і навіть отримує досить високі рейтингові оцінки з боку організацій, які їх проводять. Зокрема, у 2020 році Global Firepower оприлюднила оцінки сукупної військової потужності кожної країни світу. Згідно з ними, у рейтингу найсильніших військових держав світу Україна посіла 27 сходинку із 138, а серед країн Європи у ЗСУ 9 місце із 50 армій.
Відверто кажучи, це оцінки мотивованого патріотизму, відзнака людей, що взялися за зброю та сумлінно захищають державу від російського ворога.
Оборонне планування: «крига скресла»
Восени 2020 року була ухвалена президентом нова Стратегія нацбезпеки України – справді «більш зубастий» документ, який визначив і наміри стати членом НАТО, і Росію-ворога, і необхідність зміцнення оборонного потенціалу. Це відкрило шлях до ухвалення ще одного важливого документа – Стратегії воєнної безпеки, тобто воєнної доктрини. А Міністерство оборони у 2020 році в рамках підготовки доктрини вперше почало проробляти ідею «всеохоплюючої або тотальної оборони». Тобто до оборони країни буде залучено не лише сили оборони, а все українське суспільство і всі органи державної влади, які чинитимуть опір противнику на всій території України, застосовуючи всі форми й способи боротьби з дотриманням принципів і норм міжнародного права. А це вже шлях усвідомлення та розвитку асиметричного потенціалу стримування.
Поки що чинна влада не спромоглася дотягнутися до першого Плану оборони держави. Проте передумови вже майже створені.
Щоправда, нереформованими залишаються територіальна оборона та СБУ – складові частини згаданої «всеохоплюючої оборони». Та й відповідні закони не прийняті.
Покращилася справа з комплектацією ключових структур
Це безумовний позитив, тому що розгорнуті бригади на початку війни були укомплектовані особовим складом приблизно на 40 відсотків. Що само по собі становило ризики. Нині принаймні бригади Десантно-штурмових військ (ДШВ) укомплектовано на 65-70 відсотків.
Дещо посилено й Сили спеціальних операцій (ССО) ЗСУ, які є одним із ключових елементів асиметричного потенціалу. Зокрема, хоч і не з новою технікою, але ССО отримали власну авіаційну ескадрилью. Та на 100 відсотків замінено зразки снайперських гвинтівок радянського виробництва. Вітчизняні гвинтівки UAR-10, американські SAVAGE, BARRETT значно підвищили якість виконання бойових завдань підрозділів спецпризначення і ведення контрснайперської боротьби на Сході України.
«Візія Генерального штабу ЗС України щодо розвитку ЗСУ на найближчі 10 років», яка з’явилася на початку 2020 р., зазначила: ССО мають забезпечити «в довгостроковій перспективі гарантоване виконання спеціальних завдань за межами України (за умови внесення необхідних змін до законодавства)». Хоча це наразі тільки намір, він може стати першим кроком у створенні в Україні нелінійних можливостей, зокрема й приватних військових компаній.
Призов залишається. Це докір військово-політичному керівництву держави
Призов – це утвердження соціальної нерівності, оскільки є нерівномірним, незбалансованим набором переважно немотивованих молодих людей. Навіть високі армійські керівники визнають, що призовники – це переважно безкоштовна робоча сила. Вважати за необхідне, що ці люди поповнюють мобілізаційний ресурс – введення в оману себе і суспільства. Набагато ефективніше було б ухвалити Закон «Про територіальну оборону» та перенести завдання мобілізаційного ресурсу саме туди.
А поки що низька мотивація в суспільстві до служби має такі виміри: від призову на строкову військову службу 2019 року ухилилися 245 тисяч осіб; у Києві було 65 тисяч повісток, а призвали менш ніж тисячу.
На жаль, у військовослужбовців немає стимулу служити в армії, а особовий склад більшості військових частин після повернення із зони Операції Об’єднаних сил змінюється не менш ніж наполовину. Це свідчення самих генералів.
Крім того, в ЗСУ залишається серйозний рівень небойових втрат, армії властиві такі негативні тенденції, як уживання алкоголю, самогубство і дідівщина. Відповідно, й плинність кадрів в українській армії дуже висока. Цьому сприяє й відсутність мотиваційного пакету, зокрема немає прив’язки служби до досягнення вищого рівня життя після служби: отримання житла, освіти, вищого рівня соціальної захищеності.
Суперечливе переозброєння стримує розвиток війська
На жаль, масове переозброєння на новітні зразки в ЗСУ ще не почалося. Одна з вагомих причин – низький рівень фінансування цього процесу. Однак не тільки. Є проблеми із своєчасним формуванням держоборонзамовлення (ДОЗ). Наприклад, у 2020 році укладання контрактів із промисловістю почалося лише у травні, що досить негативно позначиться на темпах переозброєння. Є випадки корегування ДОЗ у ручному режимі – у відповідь на критику в Генеральному штабі кажуть, що винна промисловість, яка береться постачати ті чи інші види озброєнь, але виявляється, що не здатна виконати контракт.
Наприклад, справжня колізія вийшла із РСЗВ «Вільха». Згідно з повідомленням головнокомандувача ЗСУ генерала Руслана Хомчака, Збройні сили України не закуповують нові українські ракети «Вільха» тому, що виділеного на оборону фінансування не вистачає і доводиться обирати лише найнеобхідніше для військ.
Не виключено, що така сама ситуація буде і з ракетним комплексом «Нептун», бо досі невідомо, чи знайдуться кошти на авансування створення першого дивізіону.
ЦДАКР наполегливо пропонує вирішувати цю проблему шляхом формування кількох державних цільових програм, які позбавлять залежності від річних бюджетів хоча б кілька найбільш вагомих озброєнь. Та й надало б перспективу розвитку окремих напрямків.
Поки що орієнтири ЗСУ пов’язані з імпортом озброєнь, однак про середньострокове та довгострокове планування із залученням можливостей вітчизняної промисловості можна лише мріяти.
Нові технології в озброєннях: попереду марафонська дистанція
Їх впровадження є найбільш дієвим способом створення вітчизняного асиметричного потенціалу. Це можна реалізовувати за допомогою інструментарію військово-технічного співробітництва. Україна вже купила в Туреччини партію ударних безпілотних авіаційних комплексів (БАК) Bayraktar TB2 за 70 мільйонів доларів. Та домовилася про збирання БАК на території України – в межах розгортання спільного підприємства. Схожі проєкти можуть бути у таких сегментах, як засоби сучасного захищеного зв’язку, створення високошвидкісних катерів для ВМСУ та деяких інших.
Зокрема, вже відомо, що Україна будуватиме за британськими технологіями новітні катери P-50 та закупить до них сучасні ракети NSM (Naval Strike Missile), які здатні вражати на дальності 180 км. Також отримає партію американських нових патрульних катерів MARK VI (частину з них отримає в межах військово-технічної допомоги) з американськими ракетами, що здатні вражати цілі на дальності 16–20 км. Почне будувати корвет з турецьким проєктом MILGEM Ada класу. Не виключено, що замовить (або вже замовила) системи протиракетної-протиповітряної оборони в однієї з країн-партнерок.
Однак розвивати «своє» в Україні не поспішають. На розвиток авіації коштів поки що не знайшлося. Розвиток засобів автоматизації буксує. Розвиток наземних роботизованих комплексів цікавить лише умовно. Створення вітчизняного ЗРК цікавить замало, оскільки він не зможе забезпечити протиракетної оборони. Так само не викликає зацікавленості і створення власного ударного БАК стратегічного рівня. Наразі невідомо, чи вдасться створити у 2021 році Агентство розвитку технологій. Тобто все в цій царині залишається, як багато років тому: розвиваються лише ті напрямки, на які самі розробники знаходять ресурси.
Замість висновку
У організацій, які безперервно приділяють увагу ЗСУ, є одностайне переконання: потрібна відкрита багатоетапна дискусія про розвиток вітчизняної армії. Із залученням багатьох безпекових відомств і профільних громадських організацій, експертів, волонтерів і ветеранів цієї нової війни. Україна має пришвидшити створення сучасної армії з урахуванням нових форматів ведення війн і тенденцій у розвитку армій. Без цього, на жаль, відставання ЗСУ від провідних армій світу буде очевидним, а подолання розриву лінійним нарощуванням оборонного потенціалу явно не вдасться.
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
