Чи піде нова очільниця Молдови шляхом Зеленського і розпустить парламент?
Лідерка партії «Дія та солідарність» Майя Санду тріумфально перемогла на виборах президента Молдови. Офіційна інавгурація пройде до кінця грудня. Попри це, в молдовських політичних колах очікують перезавантаження еліт дещо пізніше: лише після парламентських виборів. Головна інтрига тепер: відбудуться вони за планом чи позачергово?
З наступного тижня починається двотижнева пленарна сесія парламенту й політичний дискурс відбуватиметься вже в новій політичній реальності.
День виборів
Політичний клас Молдови, традиційно для Східної Європи, розділяється на «проєвропейських» та «проросійських» політиків. Емоційна геополітична конспірологія видається виборцю більш привабливою, аніж економічні проєкти. Однак, враховуючи, що Росія продовжує проштовхувати «дружбу» через маріонеткові режими, в цьому залишається сенс. Тому кожна передвиборча кампанія – це боротьба за виживання й цього разу, програвши Санду, не вижити може лідер Партії соціалістів Ігор Додон.
Молдовський перелік викликів — подібний до українського: окуповане Придністров’я, газове питання, корупція, бідність тощо. Але у порівнянні з Україною є принципові відмінності. По-перше, існує фактор Румунії, з якою Молдова має спільне культурне середовище, яке не знищила навіть радянська епоха. Хоча зв’язок з цим минулим подекуди сильніший, аніж європейські прагнення і як наслідок є окремою політичною нішею. По-друге, величезна еміграція. Майже третина молдовського населення проживає за кордоном, тому тема діаспори залишається дуже гострою, як для політичних маніпуляцій з електоратом.
Санду та Додон, який є яскравим представником проросійського табору, зустрілися у президентській перегонах вдруге. У 2016 році Санду програла й Додон став практично ретранслятором кремлівського порядку дня. Хоче, більшою мірою, це було на рівні політичних заяв та візитів. За час своєї каденції Додон не відвідав жодного разу, ані Румунію, ані Україну, зате здійснив десятки візитів до Москви. Санду в перший день свого обрання: зазначила, що «Додон привів країну до ізоляції». З одного боку, торгівля з ЄС, імплементація угоди про Асоціацію – все це продовжувалося, але популістська риторика та відверте загравання з Росією множило недовіру до республіки як всередині країни, так і з боку інших країн, тому дипломатичні наслідки відчуватимуться довго й не обмежуватимуться питанням «чий Крим».
Ніч результатів
У 2020 році, знову до другого туру вийшли запеклі конкуренти. Додон традиційно розраховував на підтримку з Придністров’я, а Санду – на діаспору. Несподіванкою стала агітація лідера «Нашої партії» Ренато Усатого проти свого колишнього соратника. Вона, можливо, й стала ключовою переломною обставиною перегонів. Цікаво, що ще якихось чотири-п’ять років тому Додон та Усатий разом кричали «Жос Плахотнюк» на площі Великого зібрання, а в ніч, коли перемогла Санду, Усатий особисто завітав у штаб новообраної лідерки республіки із букетом жовтих квітів – щоб пасувало до корпоративних кольорів партії Санду.
Плахотнюк після коаліції Санду та Додона покинув країну. Молдовські журналісти подейкують, що лідер, колись найпотужнішої політичної сили в Молдові – Демократичної партії, спочатку перебував у США, а після програшу Дональда Трампа перебрався в Туреччину й взяв там громадянство. Але це – непідтверджена інформація.
«Демократи» за цей час роздробилися на три окремих проєкти. «Найвідданішими» називають групу Андріана Канду, до речі, родича того ж Плахотнюка, – Pro Moldova. Розкол демократів відбувся на тлі чергової необхідності створити коаліцію з соціалістами Додона. Цікаво, що до перемоги Додона доклалися у 2016 році ті ж самі «демократи», але цього разу всі політичні конкуренти об’єдналися проти чинного президента. «Час показав, що чотири роки мандата достатньо. Він не виправдав надії. В команді тоді були дані вказівки через Секретаріат, щоб допомогти Додону. Такий був контекст, так вирішили за потрібне, але через чотири роки політичний клас повинен змінюватися», – пояснив Канду.
Операція «Перезавантаження»
Остаточна зміна політичного класу відбудеться вже після зміни складу парламенту. Враховуючи, що Молдова парламентсько-президентська республіка, реальна влада Санду буде залежати від того, які партії отримають підтримку. Й, звісно, ця підтримка буде відрізнятися, якщо вибори відбудуться достроково або ж через два з половиною роки, як це заплановано.
Цікаво, що за тиждень до цього «демократи» під керівництвом експрем’єр-міністра Павла Філіпа покинули коаліцію з соціалістами й позиції Додона в парламенті ослабли. Однак Додон, не марнує часу й відразу, як стали відомі попередні результати, запросив голів фракцій на консультації.
Джерела в оточенні Додона розраховують, що мають фору щонайменше в пів року, бо вся системи важелів впливу ретельно вибудовувалася весь цей час, а в Санду – реального плану немає. В цьому вдалося переконатися із розмов у штабі нової лідерки країни. «У нас вибудована вся вертикаль, президент сам нічого не вирішує. Все працює під Додона», – визнає співрозмовник в оточенні Санду.
«Було б добре, щоб в парламенті було створена велика більшість навіть з правих та лівих партій на деякий час, щоб зафіксувати політичний статус-кво. Зараз важкий рік, епідемія, вибори, всі дуже втомилися й треба на це зважати», – вважає Канду.
Водночас позицію Канду у соціалістів трактують інакше. «Канду попросили, щоб він покинув політику, тому сьогодні з’явилася заява, що він підтримує дострокові парламентські вибори. Це з його низьким рейтингом для нього можливість красиво «зійти зі сцени», – відзначає співрозмовник.
Кому наступному кричатимуть «Жос»?
Два останніх політичних цикли у Молдові були вибудовані навколо боротьби проти конкретної фігури: спочатку проти Плахотнюка, а потім і проти Додона. Нагадаємо, прихід до влади Додона супроводжувався масовими демонстраціями на його підтримку соціалістів, прихильників Усатого й проєвропейців, включаючи й саму Санду. А от перемогу Санду вже через чотири роки забезпечили спільні заклики уніоністів (прорумунських націоналістів), лівих та проєвропейців вже проти проросійського Додона, якого всі вони і привели до влади.
На відміну від Росії, де пропаганда вправно створює образ зовнішнього ворога, молдовське суспільство невпинно бореться проти «своїх». Й Санду – не виняток. Її політичний авторитет багато в чому вибудовувався саме за такою логікою.
При цьому, як Молдову, так і Україну виснажують доволі схожі проблеми. Тому чи вдасться сформувати нову політичну реальність у конструктивний спосіб, тобто у правильному напрямку вказати «Жос» («Геть!»), наприклад, «ихтамнатам», ми побачимо вже дуже скоро.
