За останні кілька років китайські та російські операції в кіберпросторі стали більш нахабними та продуманними. Вони використовувалися для отримання політичних переваг, ведення шпигунства, підриву довіри до соціальних, політичних та економiчних інститутів, хоч і порушували суверенітет, але залишалися нижче порогу для застосування сили або збройного нападу.
Утопічне бачення відкритої, надійної та безпечної глобальної мережі Інтернет не було досягнуто і навряд чи коли-небудь буде реалізовано, хоча саме завдяки їй багато рознинених країн сьогодні інтенсивно обслуговують свої стратегічні, економічнi, полiтичнi та зовнішньополітичні інтереси.
Країни в усьому світі, зокрема, Китай, Росія, Іран та Північна Корея, намагаються здійснювати контроль над Інтернетом, локалізуючи дані, блокуючи та модеруючи контент, а також запускаючи кампанії політичного впливу, тому він сьогодні менш вільний, більш фрагментований і менш безпечний, а деякі частини мережі є темними ринками злочинів, крадіжок і здирництва.
Спеціальні служби цих держав проводять масштабнi кiберкампанії, і кількість підривних атак зростає. Хакери, спонсоровані урядами своїх країн, використовують платформи соціальних мереж, поширюють дезінформацію, підбурюють до різних форм участі в політичному житті, які можуть вплинути на вибори, породжують жорстоке насильство та пропагують токсичні форми громадянського розколу.
Поки що Інтернет залишається основою критичної цивільноï iнфраструктури в усьому світі та головною артерією глобальної цифрової торгівлі. Він подолав бар’єри для обміну інформацією, підтримує низові організації та маргіналізовані спільноти, і все ще може виступати засобом інакомислення під час репресивних урядових режимів.
Оскільки Інтернет речей (IoT) буде розширюватися в найближчі роки, а наступна ітерація мережі з’єднає десятки мільярдів пристроїв, цифрово зв’язуючи кожен аспект повсякденного життя, потрібна інша стратегія для нової зовнішньої політики щодо кіберпростору.
Тому експерти пропонують три принципи зовнішньої політики, які мають керувати адаптацією до сучасної більш складної, строкатої та небезпечної кіберсфери:
- Консолідація коаліції союзників навколо бачення мережі Інтернет, яка повинна бути надійною, захищеною міжнародною комунiкацiйною платформою.
- Врівноваження більш цілеспрямованого дипломатичного та економiчного тиску на супротивників, а також більш руйнівних кібероперацій з чіткими заявами про самостійне обмеження щодо конкретних типів цілей, погоджених між союзниками.
- Узгодження та пов’язання політики цифрової конкуренції з ширшою стратегією національної безпеки.
На основі отриманих даних, експерти дійшли до висновку, що:
- Кіберзлочинність становить загрозу національній безпеці, тому атаки програм-вимагачiв на лікарні, школи, пiдприємства та органи місцевого самоврядування слід розглядати як такі.
- Дані є джерелом геополітичної сили та конкуренції та вважаються центральними для економічної та національної безпеки.
- Штучний інтелект та інші нові технології посилять стратегічну нестабільність.
- Звинувачення та санкції виявилися неефективними для зупинки спонсорованих державою хакерiв.
- Посилення цифровізації підвищує вразливість, враховуючи, що майже кожен аспект бізнесу та державного управління піддається збоям, крадіжкам або маніпуляціям.
- Бiльше не можна розглядати кібер- та iнформацiйнi операції як дві окремі сфери.
