Упродовж останніх десятирічь Індія зарекомендувала себе як один з найбільших імпортерів озброєння, зокрема в період з 2016 по 2020 роки вона складала 9.5% усього світового імпорту озброєння, а за 2019-2023 роки – 9.8%.
Проте після приходу Нарендри Моді до влади у 2014 році, Нью Делі здійснив значні кроки у бік локалізації виробництва зброї задля досягнення ефекту зменшення залежності від імпорту та сприяння самодостатності в оборонному секторі.
Така зміна підходів нового керівництва свідчить про амбіції Індії досягти не лише «self-reliance» ефекту у сфері ОПК як однієї зі складових політики «стратегічної автономії» Нью-Делі, а й бажання стати конкурентоспроможною країною на ринку озброєнь, кидаючи виклик Росії та Китаю.
Зменшення залежності Індії від ОПК РФ та спроби наздогнати КНР
Історична залежність від РФ. Росія є традиційним партнером Індії у сфері ОПК ще з часів існування Радянського Союзу. Довготривала російсько-індійська співпраця призвела до певного узалежнення Нью-Делі від імпорту військових матеріалів та технологій з Москви. За різними даними, понад 60% індійської військової техніки є радянсько-російського виробництва. Крім того, варто наголосити і на тому, що для Росії ринок південноазійського гіганта також є ключовим, адже від усього експорту російського озброєння на Нью-Делі припадає 34%.
Щодо напрямків у сфері ВТС, то сторони співпрацювали у створенні спільних підприємств зокрема з 2016 р. налагоджено спільне виробництво винищувачів Су-30МКІ, танків Т-90, надзвукових протикорабельних ракет «BrahMos», штурмових гвинтівок АК-203.
Проте, Індія взяла курс на диверсифікацію постачальників озброєння, поглиблюючи співробітництво зі США, країнами ЄС (наприклад, Францією) та Ізраїлем. За останні два десятиліття Індія витратила 60 мільярдів доларів на зброю з Росії, але імпорт неухильно скорочується: з 76 відсотків у 2009-2013 роках до лише 36 відсотків за останні п’ять років – це перший п’ятирічний період з 1960-х років, коли російський оборонний експорт становив менше половини індійського імпорту зброї.
Серед причин, які мотивували Індію до диверсифікації озброєння, варто виділити:
– низька якість російського озброєння;
– накладені країнами Заходу санкції на Російську Федерацію, внаслідок розпочатої нею російсько-української війни, що призвело до унеможливлення реалізації Москвою оборонних контрактів;
– бажання реалізовувати концепцію «стратегічної автономії», метою якої є здатність Індії переслідувати свої національні інтереси і проводити бажану зовнішню політику без будь-яких обмежень з боку інших держав. Таким чином, Нью Делі, який не є залежним від зовнішніх постачальників озброєння, робить один крок назустріч реалізації зазначеної концепції.
Китай як виклик. Пекін є одним з основних конкурентів Нью-Делі на теренах Південної Азії та Африки, внаслідок концентрації Китаю на цих регіонах.
Велика частина китайського експорту припадає на країни Азії, зокрема традиційними партнерами Піднебесної тут виступають Пакистан, Бангладеш та М’янма, створюючи для Індії такий собі ефект «оточення». Китай використовує продаж зброї до цих країн для посилення свого впливу і закладення тісніших зв’язків з інших питань.
Крім того, країни Африки значно активізували закупівлю китайського оборонного обладнання, зокрема БПЛА, завдяки його низькій вартості та доступності, особливо в умовах обмеженого доступу до американських аналогів.
Алжир, який традиційно є великим покупцем радянського/російського обладнання, розпочав активні закупівлі в КНР. Сусідній Марокко також доповнює свій арсенал технологіями з Пекіну, незважаючи на більшу частину обладнання з країн Заходу. Єгипет, бажаючи диверсифікувати постачальників озброєння та зменшити рівень залежності від США у сфері ОПК, також активно співпрацює з КНР у цій сфері.
Таким чином, для Індії важливо не лише скорочувати свою залежність від Росії, а й створювати конкуренцію Китаю, чия економічна потуга забезпечує йому не тільки розвинену оборонну промисловість, а й можливості для виходу на нові ринки зброї, особливо в Азії та Африці.
Ініціатива «Make in India» та Aatmanirbhar Bharat Abhiyan (англ. Self-Reliant India Mission)
Зваженою відповіддю Нью-Делі на імпортну залежність від Москви та домінуючі позиції КНР на ринку озброєнь країн Південної Азії — життєво важливого для Індії регіону, який вона розглядає як ключ до набуття статусу «центру тяжіння» в Азії — стали програми «Make in India» та «Aatmanirbhar Bharat Abhiyan» (англ. Self-Reliant India Mission).
Aatmanirbhar Bharat Abhiyan була ініційована прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді з метою сприяння самодостатності в усіх галузях економіки. Однією з ключових сфер, де уряд зосереджується на досягненні самодостатності, є оборонний сектор.
До основних елементів цієї ініціативи варто віднести сприяння внутрішньому виробництву зброї та розвитку вітчизняної оборонної промисловості загалом.
Зусилля з локалізації виробництва були прискорені в рамках програми «Make in India», яка спрямована на створення сприятливого середовища для вітчизняних та іноземних компаній для виробництва на місцевому рівні. Крім того, уряд вжив заходів щодо заохочення участі приватного сектору в оборонній промисловості. Раніше в оборонному секторі Індії домінували державні підприємства, але із залученням приватного сектору кількість виробників оборонного обладнання в країні значно зросла.
Як результат успішних урядових ініціатив, загальна вартість оборонного виробництва в країні досягла рекордного рівня – 15,2 млрд доларів США, що на 32,5% більше, ніж роком раніше. Із загальної вартості виробництва у 2023–2024 близько 79,2% припадає на державні підприємства, а 20,8% — на приватний сектор.
Варто звернути особливу увагу на розгортання низки перспективних з огляду на отримання технологій спільних проєктів з країнами Заходу, передусім США. За рахунок таких проєктів відбувається заміщення РФ та посилення Індії у конкуренції з Китаєм. Згадаємо лише ключові ілюстрації.
В червні 2024 року стало відомо, що Індія закупить американські бронетранспортери Stryker останнього покоління замість російських – у рамках заміни понад 2000 БМП-2 російської розробки. Передбачено спільне виробництво БТР у Індії.
Міністр оборони Індії Раджнат Сінгх у в ході візиту до США у серпні 2024 року досягнув прогресу у підготовці стратегічно важливої для Індії угоди про поставки авіаційних двигунів GE-414 General Electric індійській Hindustan Aeronautics в рамках проекту виробництва національного винищувача 5-го покоління. Передбачається, що для другого, більш важкого варіанту перспективного індійського винищувача, США та Індія спільно розроблять та будуть виробляти авіаційний двигун нового покоління на спільних підприємствах. Це дуже важливий крок, який може зробити індійський винищувач більш привабливим, ніж китайський або російський.
У жовтні 2024 року Індія підписала контракт зі США на постачання 31 безпілотного літального апарату MQ-9B. Індійська багатогалузева компанія JSW Group у листопаді 2024 року створила спільне підприємство з американською компанією Shield AI для виробництва дронів.
У зв’язку з такими угодами вартим уваги є й старанне балансування США щодо Індії як одного з головних імпортерів російського озброєння – Вашингтон послідовно реалізовує поступові кроки на зменшення залежності Індії від зброї РФ. За часів першої президентської каденції Трампа мав місце вихід Нью-Делі зі спільного з Москвою проєкту розробки і виробництва винищувачів п’ятого покоління Су-57 у 2018 році. При цьому індійська сторона надала висновок, що літак занадто дорогий, погано сконструйований і оснащений старими та ненадійними двигунами. А у квітні 2022 року Індія вирішила достроково завершити масштабну угоду із закупівлі вертольотів РФ — вона була укладена за 10 років до того та передбачала отримання Індією 80 одиниць Мі-17В5, але на 32-й переданій машині Нью-Делі скасував договір. А замість закупівлі додаткових МіГ-29К Нью-Делі у 2023 році вибрав 26 палубних Rafale M. Нарешті, в листопаді 2024 року стало відомо, що Індія, замість копіювання російської ракети “Циркон” за прикладом ракети BrahMos II, зробила власну гіперзвукову ракету LRAShM – без Росії. На жаль, Індія у 2024 році стала другим після Китаю постачальником заборонених технологій для російської оборонної промисловості, а експорт індійської електроніки подвійного призначення, зокрема мікрочипів і схем, досяг рекордного рівня у 95 мільйонів доларів. Однак є підстави розраховувати, що розширення санкцій та збільшення технологічних обмежень Заходу щодо РФ змусить Нью-Делі бути більш стриманим експортером для Росії. Отже, так чи інакше, США на цій політичній ділянці прогресують та усе більше можуть покладатися на Індію як на потенційного партнера, а сама Індія демонструє стійку тенденцію до технологічного зростання.
До того ж, у 2023–2024 фінансовому році Індія досягла рекордного показника експорту озброєнь, заробивши приблизно 2,53 мільярда доларів США. Це на 32,5% більше порівняно з попереднім роком, коли обсяг експорту становив приблизно 1,91 мільярда доларів США.
Також варто зазначити і успішні кейси, які пов’язані з експортом озброєння індійського виробництва.
Вірменія. 24 листопада 2024 року в інфопросторі з’явилося повідомлення про те, що Індія розпочала експорт РСЗВ власного виробництва Pinaka до Вірменії. До того ж, постачання відбувалося практично одночасно з передачею Єревану першої батареї індійського зенітного ракетного комплексу Akash.
Цей кейс цікавий тим, що в ньому спостерігається втрата традиційних для РФ позицій на ринку озброєнь, що пояснюється веденням війни проти України та неможливістю виконання контрактів. Нью-Делі, в свою чергу, здатен задовольнити потреби Єревану, запропонувавши безперебійні постачання.
Філіппіни. Черговим успіхом Індії на ринку озброєнь можна вважати замовлення Манілою трьох батарей берегових комплексів з ракетами BrahMos для Корпусу морської піхоти Філіппін у січні 2022 року. Вже 19 квітня 2024 року Нью-Делі здійснив доставку надзвукових ракет військово-транспортним літаком C-17 Повітряних сил Індії.
Поставка ракет BrahMos до Філіппін є першим випадком, коли зазначена технологія експортувалися закордон.
Маніла зацікавлена в даній індійській розробці з наступних причин:
– BrahMos дають їм змогу стримувати потенційні агресивні дії Китаю в Південно-Китайському морі, зокрема у спірних водах;
– Філіппіни успішно проводять політику диверсифікації джерел зовнішніх постачальників озброєння. В цьому контексті Індія виступає для них надійним партнером, який здатен постачати сучасні ракети без геополітичного тиску.
Незважаючи на наявність успішних кейсів, існують напрями, у яких Індія поки не досягла або ще перебуває у процесі досягнення позитивних результатів (наприклад, у ході триваючих перемовин).
Бразилія. Яскравим прикладом є конкуренція між Індією та Китаєм за продаж Бразилії своїх систем ППО — Akash та The Sky Dragon відповідно. Ця боротьба розпочалася після того, як у червні 2024 року бразильська армія опублікувала запит на придбання систем ППО середньої та великої дальності. Переваги та недоліки обох систем наразі оцінюють фахівці бразильських збройних сил.
Країни Африки. 13 вересня 2024 року стало відомо, що Єгипет вивчає можливість купівлі в Індії легкого бойового літака Tejas. Це сталося після проведеного в Ель-Аламейні міжнародного авіаційного показу, на якому була значна присутність представників Китаю та Індії (Hindustan Aeronautics Limited). Їхньою мето було продемонструвати власні винищувачі, такі як китайські літаки J-10 та індійські Tejas.
Єгипет наразі не зробив остаточного вибору щодо легкого бойового літака, проте цей приклад також яскраво демонструє конкуренцію двох азійських гігантів за африканський ринок.
Крім того, Ботсвана та Нігерія також висловлювали зацікавленість у придбанні легких бойових літаків Tejas, розроблених Hindustan Aeronautics Limited (HAL). Цей інтерес виник через прагнення обох країн модернізувати свої військово-повітряні сили та посилити оборонні спроможності, враховуючи порівняно доступну вартість та технічні характеристики літаків Tejas. Однак угода не відбулася. Але, між іншим, у 2024 році РФ втратила оборонний ринок Нігерії – першої країни, що прийняла рішення щодо закупівлі ударних гелікоптерів саме в Індії. Це є також яскравим прикладом заміщення Москви Нью-Делі на ринку країн Африки.
Проблеми на шляху становлення на світовому ринку озброєнь
За прем’єрства Нарендри Моді Індія прагне стати великим експортером зброї, активно залучаючи іноземні інвестиції та технологічний досвід. Однак, попри ці амбіції, Нью-Делі й досі стикається з низкою викликів, які уповільнюють її експансію на світових ринках озброєнь:
– Попри активне військово-технологічне співробітництво з країнами Заходу, спрямоване на підвищення якості власного озброєння, рівень оборонної продукції, яка виробляється в Індії, все ще залишається недостатньо високим.
Наприклад, індійський багатоцільовий гелікоптер Dhruv, який розроблено Hindustan Aeronautics Limited, має історію авіакатастроф. Армія Еквадору, яка використовувала дану техніку, після низки аварій вивела її з експлуатації.
Звісно, такі випадки викликають сумніви у надійності оборонних технологій, які виготовляються в Індії.
– У сфері оборони все ще наявний складний процес закупівель, що ускладнюється корупцією та бюрократичною тяганиною.
– Незважаючи на потреби країни, витрати Індії на оборону у відсотках від ВВП знизилися і наразі становлять 1,90 відсотка у фінансовому 2024 – 2025 році, що є найнижчим показником за останнє десятиліття.
Крім того, більша частина оборонного бюджету спрямована на заробітні плати службовцям, а не на надважливу модернізацію збройних сил, яка потрібна для підвищення якості та покращення рівня привабливості оборонних технологій Індії на ринках озброєння.
Отже, Індія старанно працює над тим, щоб збільшити свою присутність на ринках торгівлі зброєю і конкурувати з такими потужними країнами у цій царині, як Росія і Китай.
Індія досягла ряду певних обмежених успіхів в розробці ракет, систем ППО та РСЗВ власного виробництва та експорту цих технологій до ряду країн. Проте вона стикається з низкою проблем, таких як високий рівень бюрократії та все ще низька якість озброєння, що уповільнює її зростаючу експансію на світовому ринку озброєнь.
Нью Делі активно використовує вікно можливостей, що відчинилося через російсько-українську війну. Передусім йдеться про отримання політичної підтримки від США та країн Європи. Це надає Індії можливість отримати передові озброєння, технології та поглибити стратегічну співпрацю з Заходом. Крім того, США утрималися та ймовірно й надалі отримуватимуться від застосування санкцій щодо Індії за закупівлю російських озброєнь в межах закону «Про протидію супротивникам Америки через санкції» (закон CAATSA, який було прийнято в серпні 2017 року в якості відповіді на втручання Росії у президентські вибори 2016 року та її агресію в Україні й Сирії). Тоді як США використовують цей важіль проти РФ та Китаю. Можна прогнозувати, що за умов продовження війни адміністрація Трампа не припинить тиску на Москву та Пекін.
Таким чином, «self-reliance» Індія та досягнення принаймні рівня паритету з Москвою та Пекіном на ринках озброєнь залишається довгостроковою метою держави – за умов продовження підтримки з боку Заходу та передусім США Індія здатна просунутися як потужний гравець на світовому ринку озброєнь у найближче десятиріччя та навіть наздогнати КНР (перспективи відновлення позицій РФ знаходяться у залежності від технологічних обмежень та санкційного тиску).
Андрій Бузинов,
експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
