Питання «стратегічної автономії» розкололо ЄС на дві частини
Минулого тижня, на порядку денному Євросоюзу стояло обговорення його стратегічної автономії – питання, яке має пріоритетне значення для одних його членів і викликає роздратування й обурення в інших. Бажання набути стратегічної автономії і таким чином позбутись «опіки» з боку Вашингтону існує у деяких європейських столицях вже давно, однак поки що, окрім розмов і спроб виробити в Євросоюзу з цього суперечливого питання бодай якесь єдине бачення, справа далі не заходить. І протягом найближчого часу, з огляду на ряд причин, навряд чи дійде. Це, однак, навряд чи послабить ентузіазм «автономістів», які замість декларованої ними мети посилення можливостей Європейського Союзу у сфері безпеки й оборони, навпаки продовжуватимуть завдавати шкоди й без того крихкій європейській єдності.
Ідея стратегічної автономії як нової стадії об’єднання Європи вперше з’явилася в офіційних документах Ради Євросоюзу у 2013 році. Потім питання набуло актуальності через недружні заяви Дональда Трампа, який після обрання президентом звинуватив Євросоюз у тому, що він наживається на доброті Сполучених Штатів.
Обговорення відбувалося в рамках перегляду стану безпеки й оборони Євросоюзу, результатом якого має стати прийняття підсумкового документа – Стратегічного компаса. Як зазначається на офіційній вебсторінці Європарламенту, метою Стратегічного компаса є «закріплення основ спільного бачення держав-членів ЄС щодо питань безпеки та оборони», а цілями – «введення в дію стратегічної автономії ЄС з тим, щоб покращити рівень його амбіцій і краще пов’язати його стратегічні та оперативні потреби, а також потреби в можливостях». Прийняття документу планується в першій половині наступного року, коли в Євросоюзі головуватиме Франція, яка, до речі, є одним з головних лобістів його стратегічної автономії.
Під час свого виступу в Європарламенті з даного питання Верховний представник Євросоюзу з закордонних справ та політики безпеки Хосеп Боррель заявив, що інтереси Європейського Союзу та США не завжди збігатимуться і що Євросоюз має бути незалежним з питань оборони, а європейські військові структури повинні бути доповненням до НАТО. Головний європейський дипломат назвав співпрацю зі США життєво важливою та незамінною, але наголосив, що вона повинна бути більш стійкою, тим самим недвозначно натякаючи на нещодавній маневр Вашингтону у вигляді американсько-британсько-австралійського пакту AUKUS.
Підтримав позицію Верховного представника й голова Європейської ради Шарль Мішель, який вважає, що для того, щоб стати більш ефективним і впевненим на міжнародній арені, Євросоюз повинен збільшити свою здатність діяти незалежно.
Серед країн-членів Євросоюзу ідею стратегічної автономії активно просуває Франція, зокрема, її президент Емманюель Макрон, який переконаний, що Брюссель повинен докладати більше зусиль для подолання прикордонної кризи та нести відповідальність за власну безпеку. Прихильники ідеї стратегічної автономії вважають, що на сьогодні для її реалізації вже є достатньо передумов: переорієнтація США на Азію, Brexit, наслідки політики колишнього президента США Трампа «Америка передусім», проблеми на кордонах Євросоюзу, а також все агресивніші дії з боку Росії.
Попри те, що розробка Стратегічного компаса знаходиться на завершальній стадії, в Євросоюзі досі не має єдиної позиції щодо стратегічної автономії. Це підтвердила й зустріч лідерів Євросоюзу в рамках саміту ЄС-Західні Балкани, який минулого тижня пройшов у Словенії. Попри незадоволення хаотичним виведенням сил НАТО з Афганістану та новий натиск з боку Франції після заснування AUKUS, вони не змогли дійти згоди щодо того, чи варто створювати незалежні від НАТО сили оборони. З цього питання в Євросоюзі існує неформальний поділ на дві групи: східноєвропейські члени, які відчувають пряму загрозу з боку Росії та виступають за посилення безпеки в Європі завдяки поглибленню співпраці в рамках НАТО, та західноєвропейські члени на чолі з Францією, Німеччиною, Італією та Іспанією, які виступають за стратегічну автономію. До речі, Великобританія, яка вийшла з Європейського Союзу минулого року, протягом тривалого часу виступала проти європейських збройних сил, висловлюючи побоювання, що це підірве єдність всередині НАТО.
Про те, що в цих дебатах більше рації мають ті, хто фізично ближче знаходяться до одного з головних генераторів європейських проблем у сфері безпеки й оборони, тобто путінської Росії, говорять й експерти. На тему стратегічної автономії Євросоюзу «Главкому» вдалося поспілкуватися з колишнім міністром оборони Болгарії Велізаром Шаламановим, який, окрім того, що не відчуває оптимізму від спроб Євросоюзу стати незалежним у питаннях оборони, вважає їх небезпечними і такими, що шкодять як самому Євросоюзу, так і НАТО.
За словами болгарського ексміністра, з одного боку, Євросоюз, який в першу чергу є економічним об’єднанням, все більше розвивається й політично, досі серйозно не займався обороною, наразі не може не включити дане питання у свій порядок денний. З іншого – оборона є прерогативою НАТО, а більшість країн Євросоюзу є членами Північноатлантичного альянсу. Проте, велика частина можливостей НАТО поза його управлінськими структурами належать країнам, які не є членами Євросоюзу, тобто, захист Євросоюзу залежить від НАТО та країн, які до нього не входять. Це, на його думку, не дуже хороша ситуація. Тому перш ніж говорити про стратегічну автономію, країни-члени ЄС повинні спочатку посилити оборону та стійкість у рамках НАТО. І лише після цього можна буде починати якісь розмови про стратегічну автономію в НАТО. Іншими словами, питання стратегічної автономії для Євросоюзу насправді не є пріоритетним.
Крім того, Шаламанов вважає: для того, щоб питання стратегічної автономії, почало переходити від постійних розмов і декларацій на папері до практичної реалізації, в Євросоюзу повинні бути необхідні для цього можливості. Передусім, це політичне лідерство, стратегічне бачення, відповідне фінансування, компетентне та досвідчене військове керівництво, багатонаціональні сили з повним спектром можливостей та високим рівнем взаємодії. Також Євросоюз повинен бути сильним політичним об’єднанням, політично й економічно незалежним від Росії та Китаю, якими є ті ж США. Крім того, країни-члени повинні мати єдине бачення та ставлення до загроз у сфері безпеки й оборони, бути готовими, без покладання на США, не тільки до боротьби, а й до смерті за свободу та інші цінності та досягнення Євросоюзу. Наразі все вище перераховане Європейський Союз не може записати собі в актив.
Болгарський ексміністр погоджується з тим, що в питаннях, які не стосуються колективної оборони, тобто тих, за які в НАТО відповідає стаття 5 його статуту, Євросоюз має потенціал робити більше. Однак, якщо ЄС хоче робити щось у рамках статті 5 поза межами НАТО, то це фактично буде порушенням Вашингтонського договору. Іншими словами, Євросоюз не може дублювати НАТО поза межами НАТО. Для цього наразі просто не має потреби. А ті мізерні ресурси на автономні, тобто паралельні до НАТО оборонні можливості, краще вже зараз виділяти в інтересах посилення НАТО, де європейські союзники відстають від США та Канади – особливо в Східній Європі – і мають (в першу чергу це стосується Болгарії) серйозну залежність від оборонних комплексів Росії та Білорусі. Відтак, резюмує Шаламанов, краще долати наявні залежності від потенційних противників і не створювати нових, аніж намагатися стати незалежним від своїх стратегічних союзників.
У цілому, болгарський ексміністр вважає, що розмови про стратегічну автономію Євросоюзу продовжуватимуться й надалі, однак навряд чи будуть серйозні кроки для її реалізації на практиці. Водночас він наголошує й на іншій стороні цього питання. Такі розмови, за його словами, вже зараз завдають шкоди як Євросоюзу, так НАТО та роблять їх вразливими перед Росією та Китаєм. Для Росії, яка зацікавлена у слабкій і фрагментованій Європі без присутності в ній США, стратегічна автономія Євросоюзу – без належного рівня обороноздатності та готовності застосовувати власні збройні сили – була б справжнім подарунком. Відтак країнам-членам Євросоюзу спочатку потрібно набути серйозних оборонних можливостей у рамках НАТО, а потім – говорити про стратегічну автономію. Без сильних європейських армій, сильної європейської оборонної промисловості, яка повністю незалежна від Росії, високого рівня стійкості європейських країн до російських гібридних атак, питання щодо стратегічної автономії так і залишиться на рівні розмов, максимум – декларацій на папері.
Ігор Федик, ЦДАКР
(Оригінал статті розміщено за посиланням)
