Ще сто років тому Балкани отримали від тодішніх майстрів пера влучний титул «порохової діжки Європи». Почавши з’ясовувати стосунки між собою ще на початку минулого сторіччя, балканські народи зупинилися тільки в його кінці. За цей час вони стали учасниками цілої низки війн, у тому числі і двох світових, а рани від останніх конфліктів 1990-х не загоєні і до сьогодні.
В той же час, протягом останнього десятиліття всі Балканські країни дійшли консенсусу про безальтернативність спільного європейського майбутнього своїх народів під єдиним дахом Європейського союзу. І хоча країни регіону мають свої особливості, багато що їх об’єднує: вони невеликі, з приблизно однаковим населенням, яке часто вимірюється декількома мільйонами осіб. Не куди не ділася і інфраструктурна єдність, з огляду на спільне соціалістичне минуле, можна згадати і схожість мов, культур тощо.
Ще 2014 року за ініціативою канцлера ФРН Ангели Меркель був започаткований т.зв. «Берлінський процес», який повинен був з одного боку об’єднати ряд попередніх ініціатив а з іншого, структурувати процес адаптації країн регіону до вимог членства в ЄС. Останній саміт шести балканських країн в рамках «Берлінського процесу», які проводяться щорічно, став насправді проривним. Хоча формально він проходив в столиці Болгарії Софії, але всі його учасники були присутні віртуально, у тому числі на рівні Єврокомісії та головуючої в ЄС ФРН. В такому он-лайн форматі у вівторок 10 листопада лідери Албанії, Боснії і Герцеговини, Косово, Чорногорії, Північної Македонії та Сербії прийняли План дій щодо створення спільного ринку до 2024 року. Треба зазначити, що попереднє рішення про необхідність розробки такого плану було затверджено ще 2017 року на саміті в Трієсті.
Цей амбітний план складається із заходів, розділених на чотири основні секторальні області:
– торгівля, що передбачає вільний обіг товарів, послуг, капіталу і людей;
– інвестиції, що передбачає приведення інвестиційної політики у відповідність до стандартів ЄС та міжнародних стандартів. Головною метою є просування інвестиційної привабливості регіону серед міжнародних та регіональних інвесторів;
– цифровізація, яка передбачає інтеграцію Західних Балкан в загальноєвропейський цифровий ринок;
– промисловість та інновації, що передбачає трансформацію промислових секторів країн регіону з метою підвищення їх конкурентоздатності та створення механізмів підвищення доданої вартості кінцевого продукту.
Також були підписані домовленості в екологічній та енергетичній сферах. Раніше на цьому тижні було також підписано домовленість про «міні-Шенген» між Сербією та Албанією, який передбачає пересування громадян територією країн-учасниць по внутрішнім паспортам. В ініціативі також бере участь Північна Македонія. Ця ініціатива розглядається як початок та важливий елемент реалізації Плану створення спільного ринку.
Сама реалізація спільного ринку країн Західних Балкан повинна синхронізувати їх економіки не тільки між собою, але із спільним ринком Євросоюзу. Фактично, в рамках ЄС створюється новий механізм інтеграції в торгівельно-економічній сфері, коли приєднуватися буде не ринок окремої країни, а інший спільний ринок, до того максимально уніфікований з європейським.
В той же час, євроінтеграція країн регіону відбувається не без балканської специфіки. Так, співголови Софійського саміту Болгарія та Північна Македонія зараз перебувають у не найкращих стосунках. Надихнувшись прикладом Греції, Болгарія, яка загалом підтримує вступ свого сусіда до ЄС, починає «викручувати руки» Скоп’є. Зокрема, вона погрожує заблокувати офіційний початок переговорів про вступ Північної Македонії через низку суто гуманітарних питань, таких як незгода щодо існування македонської мови та розбіжності щодо деяких періодів спільної історії. Всі намагання Берліну вплинути на сторони і не зривати успішний процес поки успіху не мають. Для нас, українців, наявність таких «історичних» прецедентів в європейській практиці повинно викликати певну насторогу. Можна тільки уявити, які претензії ми можемо почути в свій бік від своїх європейських сусідів, якщо справа колись дійде до безпосередніх перемовин про вступ до Європейського союзу.
Іншим процесом, який відбувається на фоні Софійського саміту «Берлінського процесу» став початок судового розгляду Міжнародним судом по Косово в Гаазі справ ряду косовських політичних діячів, зокрема і діючого до недавнього часу президента Хашима Тачі, а в минулому керівників Армії визволення Косова, в ряді злочинів. При цьому, мова йде не просто про військові злочини, які відбувалися під час збройного конфлікту наприкінці 1990-х, але і можливу їх дотичність до організованих злочинних угруповань, які займалися контрабандою наркотиків, зброї та людей. Треба сказати, що Хашим Тачі та його соратники притягуються до суду вже не вперше. Але раніше суд завжди їх виправдовував за відсутності достатніх доказів. Чим закінчиться нинішній судовий розгляд і чи є якісь нові докази по справі сказати важко. Адже розслідування журналістів і правозахисників свідчать про те, що більшість осіб, які свого часу давали згоду на залучення у якості свідків у таких процесах, спіткала нагла смерть за сумнівних обставин.
Чому міжнародні суди взялися за цю справу саме зараз сказати важко. Але не можна виключати, що таким чином на Заході вирішили трохи «підсолодити пігулку примирення» для сербів. Адже скидається на те, що Вучіч повернувся зі свого вересневого вояжу до Вашингтону хоча і з позитивними новинами, але з важким серцем.
Ці припущення тільки посилюються нервозною реакцією косовських очільників на дії Міжнародного суду. Зокрема, виконуюча обов’язки президента Косова спікер парламенту Вйоса Османі заявила, що діалог з Бєлградом про нормалізацію відносин має бути призупинений через початок суду над політичними лідерами Косова в Гаазі. У веденні переговорів із Сербією Косово традиційно займає позицію жертви та максимально цим маніпулює. В нинішніх умовах, коли його політичні лідери офіційно звинувачуються в злочинах проти сербів (більшою мірою), така позиція виглядатиме недоречною.
Але і Сербія і Косово формально є учасниками вищезгаданого «Берлінського процесу», того формату, в рамках якого вони повинні будувати спільний ринок і спільне майбутнє для всіх Західних Балкан. І шлях цей, як на те скидається, простим не буде.
