Чому росте ціна газу? Як корисні ідіоти в Європі допомагають Путіну (частина друга)
Спонсорована «Газпромом» істерія проти сланцевого газу пізніше була «вдосконалена» до кліматичної паніки, підтримуваної Кремлем. І ЄС не встояв перед обома. У матеріалі болгарського дипломата Іліяна Василєва досліджується, як це стало можливим і як призвело до розхитування енергетичних ринків, зокрема ринку природного газу.
У першій частині матеріалу автор зупинився на знущальній іронії Путіна: президент країни, яка є найбільшим у світі експортером газу, підтримав лозунги кліматичних активістів та панічних атак проти витоків та викидів метану.
Ця тема заслуговує на більшу увагу, оскільки є не просто тривіальною частиною чергової публічної події, а головним акцентом промови російського президента на саміті у квітні 2021 року, яка зробила його її головним адвокатом: «Слід враховувати всі без винятку фактори, що викликають глобальне потепління. Наприклад, на частку метану припадає 20% антропогенних викидів. І кожна його тонна створює парниковий ефект у 25-28 разів більший, ніж тонна СО2. Якби, скажімо, в наступні 30 років вдалося скоротити емісію метану вдвічі, то, на думку експертів, глобальна температура до 2050 року знизилася б на 0,18 градуса. Що, до речі, становить до 45% різниці між поточною температурою та метою Паризької угоди».
А ось частина, яка демонструє його претензію на лідерство в «антиметановій» групі: «…Було б досить важливо налагодити широке й ефективне міжнародне співробітництво щодо розрахунків і моніторингу обсягів емісії всіх видів шкідливих викидів в атмосферу».
На перший погляд – прекрасні слова, якби не два «але».
По-перше, найбільші у світі витоки метану постійно реєструються в Росії. Наприклад, витік у республіці Татарстан на початку червня цього року, виявлений компанією з геомоніторингу Kayrros SAS, вважається найбільшим у світі з вересня 2019 року.
По-друге, десь, як і у випадку з благодійністю, ефективний моніторинг та контроль забруднення починається з нас самих. Однак, у випадку з Росією – і в цьому можна було неодноразово переконатися, – це не так.
Періодично перед ЗМІ «Газпром» бере участь у якійсь ритуальній сповіді та «самобичуванні», як це трапилося під час червневого інциденту. Але це стало можливим лише після того, як Kayrros виявив цей витік і повідомив про нього світові. І як завжди – «сповідь» просто підтвердила те, що раніше було виявлено супутником. Звісно, за «зізнаннями» не відбулося жодних дій.
Якщо ми подивимося на «батіг і пряник» російської держави щодо кліматичної політики, фінансові заходи та санкції за забруднення та нерегульовані викиди парникових газів, то побачимо, що у російських компаній немає особливого стимулу до жодних дій.
Компанії сплачують штрафи до центрального державного бюджету за викиди парникових газів – метану та CO2. Але їх навряд чи можна назвати особливо суворими або каральними: в рамках урядової постанови від 2016 року про негативний вплив на навколишнє середовище, штраф, який досі використовується як базовий, становить 108 рублів за тонну. Щороку цей показник коригується коефіцієнтом і, наприклад, у 2020 році він сягнув рівня 116,6 рублів за тонну. Ця остання сума еквівалентна €1,35. І для порівняння: на сьогодні у ЄС дозволи відповідно до Схеми торгівлі викидами становлять більш ніж €60 за тонну!
Тому, зовсім не дивно, що Міністерство природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища в Москві є об’єктом інших стимулів та пріоритетів. Міністерство відповідає як за природні ресурси, так і за контроль і моніторинг. Але саме у видобутку та експорті, де працює «Газпром» і де є викиди метану, формуються реальні надходження до російського бюджету.
Ще одна повчальна історія. Як уже зазначалося, Путін приєднався до світового хору проти метану, але, мабуть, більш чесно було б сказати, що він виконує в ньому центральну партію. До «трансформації» російського президента, західні екологічні активісти не робили метан центральною темою. Роль метану почала обговорюватися в рамках антифрекінгових дебатів, але лише у 2020 році ця тема посіла центральне місце, коли американський СПГ та російський природний газ почали прямо конкурувати та стали предметом взаємних звинувачень на кшталт «чий газ є бруднішим». У результаті цього французький уряд заблокував американські вантажі із СПГ у французьких портах. А міністр енергетики США знову заявив, що російський газ – найбрудніший у світі.
Минулого року, незабаром після того, як Росія приєдналася до Паризьких кліматичних угод, Російське газове товариство (асоціація, до складу якої входять «Газпром», «Роснефть», «Лукойл» та «Новатек») запропонувало уряду виключити метан зі списку парникових газів.
У такому середовищі лицемірство виглядає досить природним. Путін явно грає свою роль – обіцяє та говорить таким чином, який робить його «своїм» перед західною аудиторією та політиками. Але поза ритуальними та примусовими зізнаннями – коли доходить до діла – «Газпром» ще більш ритуально уникає будь-якої відповідальності. Як на рівні федеральних органів влади, так і нових регіональних установ. Таким чином, з одного боку Путін отримує політичні дивіденди за свої політкоректні заяви, а з іншого – російські енергетичні компанії, як і раніше, мають повну свободу дій щодо отримання прибутків.
Подвійні стандарти
Що стосується таких рис, як послідовність і справедливість, то вони не притаманні дебатам щодо державної політики, особливо якщо їх ведуть кліматичні активісти. Але тут варто вказати на певну систематичну асиметрію, оскільки вона має серйозні практичні наслідки.
У цілому західні компанії дотримуються набагато вищих і жорсткіших стандартів моніторингу навколишнього середовища та звітності, ніж російські. Але тиск здійснюється на європейські та американські нафтогазові компанії, а не російські. Багато західних нафтогазових компаній є об’єктом відкритої дискримінації з боку банківських та фінансових установ. Деякі з них є об’єктом судових розглядів та змушені платити величезні штрафи. Нідерландський суд пішов ще далі: для нього більше не мають значення ні ринкові сигнали, ні розрахунки за критерієм «затрати-користь», якими зазвичай керується приватний бізнес. Суд просто зобов’язав Shell до 2030 року скоротити викиди на 45% проти рівня 2019 року.
Російські ж компанії позбавлені подібних мук. Чому?
Однією з причин є те, що режим Путіна міцно контролює політику та суспільство і не дає багато можливостей для кліматичної паніки та екологічної опозиції – у будь-якому випадку не більше, ніж будь-якій іншій опозиції. Не є таємницею, що в Росії, з її ресурсами та великою кількістю надзвичайних екологічних ситуацій, існують справжні проблеми. Існують також й незалежні екологічні активісти, деякі з яких навіть сміливо висловлюються відкрито. Але їх не чути і вони мало чого досягають. Одним із наслідків цього є те, що Путін може безкарно і як йому заманеться викривати на міжнародних форумах всі недоліки щодо метану (або чогось іншого). І з практичної точки зору ніхто його не буде притягувати до відповідальності за розбіжності між словами та діями, а тим більше чинити на нього тиск і просити діяти відповідно до його риторики.
Інша причина: режим чітко розуміє роль енергетичних компаній для країни: вони є чимось «дуже хорошим», їхній успіх життєво важливий для економіки та зовнішньої політики, тобто для виживання режиму.
І третя причина – західні кліматичні екстремісти, як правило, схильні не помічати Росії та зосереджуватися на західних компаніях.
Руйнування міфів щодо XR
У першій частині цього матеріалу йшлося про кліматичних екстремістів, таких як Extinction Rebellion (XR), які вдаються до насилля. Вони ошукані або свідомо стають інструментами Кремля.
Підтвердження такого визначення можна знайти в чудовому аналізі Еріка Алексієва для Bulgaria Analytics від 2019 року, присвяченому XR та його попереднику – руху Occupy, в якому він досліджує їхнє спільне коріння та розкриває їхній modus operandi. Автор узагальнює спосіб дії групи таким чином: «… Спочатку необхідно спровокувати громадськість, а потім дати їй цапа-відбувайла для виправдання, перетворення їх поведінки на зброю та провокування розколу у суспільстві».
Алексієв також вказав, що на глобальній карті, розміщеній на вебсайті XR, яка слугує для допомоги учасникам у пошуку місцевих підрозділів організації, «поля, що стосуються кількох основних гравців на світовій арені, насамперед Росії та Китаю, є порожніми» (попри твердження XR, що вони «діють глобально»). Алексієв також відзначив часту появу ветеранів руху Occupy у програмах головного пропагандистського органу Путіна на Заході – «Росія сьогодні» (RT).
Отже, не має необхідності розвіювати сумніви щодо XR. Деякі з них, без сумніву, точно знають, що роблять. Людські мотиви змінюються, тому дехто – особливо звичайні учасники цих рухів – ймовірно, щиро вірить своїм лідерам.
Путін робить хороше шоу
У той час, як західні енергетичні компанії підлягають різним обмеженням, «Газпром» та інші російські нафтогазові компанії не мають жодних проблем при дослідженні та освоєнні енергетичних ресурсів і, відповідно, можуть розраховувати на розвиток свого потенціалу як експортера енергетичної сировини. Вони можуть взагалі не звертати уваги на тиск своїх «внутрішніх» екологічних активістів у Росії, а також «недочувати» міжнародні заклики до незалежного моніторингу та контролю над викидами. Вони також можуть заповнювати прогалини у попиті, викликані нездатністю західних компаній інвестувати у розвідку та видобуток. Паралельно з цим вони можуть скористатися й безпрецедентно високими цінами на газ.
Результатом всього цього є те, що Москва збирає з Європи мільярди як своєрідний імперський податок на енергію – факт, про який кліматичні панікери дивно замовчують. Найважливішим наслідком усього цього є те, що репресивний режим Путіна продовжує отримувати значні кошти.
Така ситуація говорить лише про збільшення конкурентних переваг не тільки для російських енергетичних компаній, а й для Росії як економічної та політичної системи.
На перший погляд, у Росії не так багато рентабельних секторів, окрім нафтогазової промисловості (за винятком, мабуть, оборонного сектору, який може експортувати значні обсяги техніки, яка, якщо й не найтехнологічніша, то принаймні достатньої якості та прийнятна за вартістю).
Напевне, є немало правди в словах покійного сенатора Джона Маккейна, який сказав, що «Росія – це бензоколонка, яка намагається видавати себе за країну». Але слід віддати належне Путіну за те, як він використовує дійсно слабкі карти на свою користь. Його інформаційно-психологічні операції (ІПсО) добре пристосовані до способу, в який функціонує еліта ЄС з її надмірними дозами місіонерської пристрасті та дефіцитом здорового глузду.
Просто подумайте! Після щонайменше десятиліття проголошеної диверсифікації джерел та маршрутів, ЄС зараз як ніколи раніше залежить від російського газу. Завдяки кліматичній політиці, споживачі ЄС не стали ближчими до самодостатності та енергетичної незалежності, а навпаки опинилися в пастці довгострокової залежності від Москви. Якщо Єврокомісія не перегляне та не скасує свій план дій щодо клімату, принаймні частково і тимчасово, ціни на енергоносії продовжуватимуть ігнорувати ринкову гравітацію. Адже нафтогазові компанії будуть неохоче інвестувати у розвідку та видобуток пори сигнали, які подають ринки.
Слід наголосити, що в довгостроковій перспективі попит на енергію в ЄС зростатиме, а розрив між цим попитом та пропозицією, який може забезпечити сам ЄС, невпинно збільшуватиметься. Те, що потенційно можуть забезпечити зелені технології, залишається обмеженим і стосується довгострокової перспективи. А ось те, що можуть запропонувати звичайні енергетичні компанії ЄС у короткостроковій перспективі, зважаючи на курс проти викопного палива та крах інвестицій у розвідку та видобуток, скорочуватиметься. Виконавчий директор великої американської енергетичної компанії Chevron Майк Вірт попередив: у довгостроковій перспективі, з огляду на реакцію на викопне паливо та труднощі індустрії з доступом до ринків капіталу, високі ціни на енергоносії збережуться. «У кінцевому підсумку ситуація покращиться, але цей «кінцевий підсумок» може настати нескоро», – сказав Вірт.
А що ж Путін? З ним все просто: якщо не відбудеться якихось радикальних змін, поточна ситуація гарантує йому владу в Росії протягом необмеженого періоду та достатньо грошей у бюджеті для фінансування його агресивних дій як вдома, так і за кордоном. Непогано як для менеджера бензоколонки, чи не так?!
Тектонічні геополітичні зміни
Що стосується протестів, дебатів та політики, то тенденція йде до більш руйнівних та екстремальних варіантів: глобальне потепління сприймається зі все більшою панікою, відчуття надзвичайної ситуації з кліматом стає гострішим, а протистояння фрекінгу, розвідці та видобутку викопного палива – запеклішим і категоричнішим. Чим глибше ми занурюватимемося в енергетичну кризу, прикладом чого є ціни на природний газ, які подолали бар’єр у $900 за тисячу кубометрів, тим запеклішими та менш схильними до компромісів будуть прихильники кліматичних дій. Такі, як, наприклад, віцепрезидент Єврокомісії Франс Тіммерманс, який нещодавно заявив у Європарламенті, що захмарні ціни на енергоносії «повинні» прискорити зелений перехід. Це, в контексті зростаючих часток у світовому балансі викидів Китаю, Індії та Росії є, безумовно, маячнею.
Заклики до негативного зростання економіки ЄС та скорочення населення поступово стають частиною мейнстриму європейської політики. І, на жаль, не лише заклики. Оцінки щорічних глобальних витрат на кліматичні дії на період до 2030 року коливаються від $5 до 6,9 трлн. Це становить приблизно 5-6% світового прогнозованого ВВП на цей період, тому кліматична політика може поглинути будь-яке досягнуте економічне зростання. Особливо це стосується ЄС, де середній рівень економічного зростання протягом останніх 10 років був на рівні нижче 3%.
Тенденція посилиться із застосуванням прямих та непрямих кліматичних податків, що призведе до різкого зниження рівня життя. Більш екстремальна політика, спрямована на боротьбу зі зміною клімату, яка сприяє зниженню народжуваності, стимулюватиме ще нижче економічне зростання, зниження споживання м’яса, зменшення використання транспорту. А це призведе до розколів і конфліктів у суспільстві, до колапсу якості життя в ЄС та США.
Російські інформаційно-психологічні операції мають сприятливий ґрунт для розвитку та поглиблення тенденцій, які мають доведений негативний економічний ефект – особливо в контексті справжнього та неабиякого таланту Заходу стріляти у свою цивілізаційну ногу. Ці операції не просто прагнуть викликати невпевненість і паніку через цінові удари, посилені відсутністю адекватної реакції з боку урядів ЄС та НАТО. Як і в класичній кампанії проти сланцевого газу, сіра та чорна пропаганда Москви, спираючись на напівправду або цілком вигадані історії, які охоплюють увесь ланцюжок формування вартості природного газу, спрямована на формування залежності від Росії.
Вторинна або похідна турбулентність, яка включає інфляцію, падіння рівня життя, безробіття та соціальні наслідки високих цін на енергоносії, може загострити пандемічні побоювання та поділи в суспільствах. Шаблон є ідентичним у всіх операціях Путіна – починаючи з антифрекінгових і закінчуючи кліматичною панікою та пандемією. Спочатку обмежується та створюється дефіцит інформації, знань та дій. Потім ці дефіцити перетворюються на скептицизм. Від цього у жертви розвивається почуття невпевненості та тривоги, потім страх у суспільстві – і, нарешті, паніка, яка виключає солідарність, раціональні та узгоджені дії.
З боку Заходу відбувається провал енергетичної політики, процесів мобілізації згоди. Уряди ЄС та НАТО виявляються нездатними визначати та реалізовувати оптимальну та насамперед спільну стратегію щодо витрат та переваг від кліматичної політики, яка відповідає як цілям зростання, так і безпеці.
Імовірний результат: суспільства та уряди ЄС і НАТО будуть переповнені протестами та підривними діями за підтримки Кремля. Тим часом Путін буде сидіти на престолі в Кремлі без соціальних і політичних потрясінь у себе вдома, оскільки має автократичний режим та абсолютну владу. Він не може запропонувати надійну та успішну модель розвитку та економічного зростання російському народу, але він має потужну негативну силу, яка посилюється завдяки тріщинам у політиці та безпеці Заходу. Їх він перетворює на джерела російського багатства (та особистого) і таким чином має можливість підтримувати життєздатність свого режиму.
Тим часом, і не випадково, кіберкомуністи Пекіна, які мають довгострокову політичну модель, спокійно чекають у тіні, щоб успадкувати лідерство на планеті.
Вищеописаний сценарій є гнітючим, але не неминучим. Однак, якщо на різних фронтах не будуть вжиті розумні дії, і негайно – Володимир Путін і надалі матиме потужні важелі впливу на уряди ЄС.
У третій частині цього матеріалу буде міститися кілька пропозицій щодо того, як перешкодити планам Кремля.
Кінець частини 2.
Іліян Василєв, посол Болгарії в Роcії (2000-2006 рр.)
Переклад: Ігор Федик
(Оригінал статті розміщено за посиланням)
