Автори: Валентин Бадрак, Ібрагім Габідулін, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Державна військово-технічна політика з акцентом на максимальне масштабування ефективних дронів має спиратися на короткий закон і довготривалу індустріальну волю
Війна безпілотників остаточно перестала бути експериментом. Сьогодні дрони – це не “додаток” до бойових дій, а один з головних факторів втрат, стримування та тактичної ініціативи.
Ефективність дронів тільки зростає. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив на початку лютого 2026 року, що за останні пів року ефективність Сил безпілотних систем суттєво зросла: їх частка у вогневому ураженні і знищенні противника підвищилася з 4% до 33% [4]. Один із комбатів, не афішуючи свій підрозділ, стверджує, що упродовж місяця його батальйон «впевнено вбиває мотострілецьку роту ворога». Та й у площині deep strike понад половина (56%) серед зафіксованих атак 2025 року закінчувались ударами, тобто безпілотники не тільки фіксувались ворогом, а долітали до його стратегічних об’єктів [5].
Саме тому у провідних країнах світу фокус зміщується з окремих моделей БПЛА до питання значно складнішого: як створити державну спроможність масового та швидкого, і головне, постійно оновлюваного виробництва дронів.
Показовим є те, що у США ця дискусія вийшла на рівень Конгресу у вигляді надзвичайно короткого законопроєкту, який ставить за мету не закупівлю конкретних виробів, а створення виробничої спроможності. Але для України важливе не копіювання американського підходу [1], а розуміння його логіки — і застосування її до наших реалій, де війна йде тут і зараз, а саме, поділ дрону на «залізо» та «інтелект» та впровадження моделі “давальницької сировини” (Government Furnished Equipment, GFE).
Від “що купити” до “як масштабувати”
Ключовий злам у сучасному мисленні про БПЛА полягає в одному: держава має думати не про те, який дрон купити, а про те, як швидко масштабувати виробництво потрібних дронів у разі зміни ситуації.
Деяким компаніям завдяки зворотному зв’язку вдається йти у ногу з часом та постійно удосконалювати свою продукцію. Наприклад, вітчизняний виробник дронів SkyFall сьогодні вийшов на темпи виробництва своїх, найпопулярніших у Силах оборони, дронів Vampire у 100 тисяч одиниць на рік, однак наголошує: сьогоднішня версія Vampire якісно перевершує перші варіанти цього дрона по всіх показниках [6].
Водночас сучасне поле бою постійно та швидко змінює вимоги до безпілотників у надкоротких циклах — іноді кожні кілька тижнів. Противник адаптує РЕБ, змінює тактику, перебудовує захист. У таких умовах класична модель оборонних закупівель, коли фіксується конкретний виріб на тривалий період, приречена на постійне запізнення. Тому стратегічне питання звучить інакше: чи має держава спроможність швидко перейти від умовних 50 тисяч дронів на місяць до сотень тисяч або мільйона, якщо цього вимагатиме ситуація?
Два контури замість одного “ідеального дрона”
Найбільш раціональна модель, яка сьогодні обговорюється у світі, базується на розділенні системи на два контури:
Перший контур — швидка еволюція. Це середовище, де бойовий досвід, випробування і приватні розробки постійно зіштовхуються між собою. Тут не шукають “ідеальний дрон”, тут постійно відбирають краще з наявного прямо зараз.
Другий контур — серійність і масштаб. Тут відібрані рішення швидко переводяться у виробництво. Не для того, щоб “застигнути”, а для того, щоб забезпечити масу, навчання, поповнення та резерв.
Критично важливо, що ці контури не зливаються в один. Якщо інновації одразу “забетонувати” у серії — технологія старіє. Якщо ж не мати серійного контуру — інновації залишаються штучними прототипами.
Компоненти важливіші за корпус
У дроновій війні вирішальне значення мають не стільки зовнішні форми — “залізо”, скільки критичні компоненти «інтелект»: системи керування, зв’язок, навігація, штучний інтелект. Саме тут Україна має фундаментальну, але поки що недостатньо оформлену перевагу.
На жаль, державна військово-технічна політика відстає від реалій.
Наприклад, майже рік тому, у березні 2025 року, очільник компанії з виробництва fpv-дронів, дронів для розвідки та систем РЕБ, що входив у п’ятірку лідерів, TAF Drones, Олександр Яковенко стверджував, що розвиток компонентної бази неможливий без подальшої дерегуляції всієї системи, додає він. «Наведу примітивний приклад. Якщо я привезу карбон з Китаю в Україну для того, щоб зробити рами, я заплачу 10 % мита і 20 % ПДВ, тобто плюс 30 % від ціни. Якщо я замовлю в Китаї вже нарізаний карбон у вигляді рами для FPV-дрону – держава зробила преференцію, я дуже дякую їй за це, я заплачу нуль – ні мита, ні ПДВ. Тоді питання, навіщо мені розвивати виробництво в Україні, якщо я можу зробити це в Китаї? Власне, ми так і зробили», – розповів Яковенко. Та дадавав: «Якщо ми хочемо розвивати компонентну базу, а вона критична, і тут питання не в рамах, тут питання в тепловізійних камерах, в системах зв’язку тощо, то ми повинні дерегулювати цю систему, прибирати додаткові навантаження і стимулювати ринок» [7].
Чи багато змінилося з того часу? Слід визнати: зміни є, і за деякими позиціями вони відчутні. Але до охоплення усього спектру необхідних комплектуючих – марафонська дистанція.
Так, скажімо українська компанія Fire Point до 2026 року налагодила власне виробництво понад 97% деталей двигунів для своїх далекобійних ударних дронів FP-1/2 [8]. А на початку лютого 2026 року інша вітчизняна компанія AeroMotors, яка спеціалізується на розробці, виробництві та випробуваннях електродвигунів для БПЛА (модельний ряд від 7 до 32 дюймів — від FPV-дронів до важких платформ), вийшла на виробництво до 60 тис. двигунів на місяць після залучення інвестицій [9]. А згаданий вже виробник дронів SkyFall обіцяє до кінця 2026 року зробити дрона Vampire повністю українським у плані компонентної бази. У SkyFall вирішують два ключових питання – по-перше, налагодження масового виробництва дронів; по-друге – власної камери, щодо останнього вже є прототип [6].
Але, незважаючи на те, що ще у грудні у грудні 2024 року компанія Vyriy drone зібрала перший повністю український FPV-дрон (коптер Vyriy drone отримав мотор виробництва компанії Motor-G, відеопередавач від December1 і тепловізійну камеру “Курбас-256” від Odd Systems), це далеко не повна картина дійсності. Тому що мотори, хоч і розроблені й виготовлені в Україні, але основним китайським елементом у них лишаються неодимові магніти. Не виробляються в Україні й матриці, необхідні для створення тепловізійних камер [10].
І все ж, налагоджене в Україні виробництво близько 50 тисяч електродвигунів на місяць [2] без використання китайських магнітів означає сотні тисяч одиниць на рік у критичному сегменті, який у багатьох країнах лише планують локалізувати. Проблема полягає не у відсутності виробництва, а у відсутності стабільної державної рамки, яка:
- гарантує попит,
- дозволяє масштабування,
- не вбиває конкуренцію,
- і не перетворює виробника на заручника разових контрактів.
Економіка війни: чому поділ на «витратник» та «можливості» принципово важливий
Пропонований підхід до масового виробництва безпілотників вирішує одразу три фундаментальні завдання, без яких неможлива стійка дронова війна.
Зниження ціни та зростання кількості. Переведення базових компонентів БПЛА в категорію «витратників» (Commodity), що централізовано закуповуються, дозволяє знизити вартість одного дрона для державного бюджету на 30–40%. Це досягається за рахунок:
- виключення посередницьких ланцюжків та націнок «на кожному гвинтику»;
- прямих оптових закупівель державою у виробників;
- зняття з виробників дронів необхідності закладати у ціну ризики постачання та логістики;
- передачу розробникам дронів це “залізо” безкоштовно, як давальницька сировина.
В результаті за ті ж бюджетні кошти держава отримує більшу кількість дронів, а не «дорожчі одиниці».
“Можливості” (Capability): Системи наведення, зв’язок, штучний інтелект. Це зона скаженої конкуренції приватних стартапів, і держава має сприяти її підтримці та розвитку.
Стандартизація та ремонтопридатність на фронті. Уніфікація базових компонентів (рами, промені, мотори, пропелери, елементи живлення) радикально підвищує живучість системи загалом.
Боєць на фронті повинен точно знати: якщо у нього зламався промінь, згорів мотор або пошкоджений пропелер – він може взяти цю деталь з будь-якого іншого збитого або пошкодженого дрону, незалежно від виробника.
Це:
- скорочує час відновлення;
- знижує потребу у складній логістиці;
- перетворює дрон зі «штучного виробу» на масовий боєприпас, що ремонтується.
Підтримка власного виробництва та національної економіки. Централізовані закупівлі заліза дозволяють державі цілеспрямовано завантажувати українські виробничі потужності, насамперед у сегменті критичних компонентів. Йдеться, зокрема, про:
- мотори,
- корпуси,
- механічні елементи,
- інших базових вузлах.
Це означає:
- відмова від залежності від китайських поставок;
- гарантований попит для українських виробників;
- збереження бюджетних коштів у країні;
- формування стійкої військової промисловості, а чи не тимчасового «волонтерського ринку».
Гроші, витрачені на дрони, залишаються в українській економіці та працюють на її розвиток, а не на зовнішні ланцюжки поставок.
Отже, як ключовий висновок, такий підхід перетворює виробництво БПЛА:
- з розрізненого ринку окремих виробів до системи військового постачання,
- де дрон – це видатковий боєприпас,
- а держава керує не моделями, а економікою масштабу.
Короткий закон як інструмент швидкості
Один із найважливіших висновків, який можна зробити з міжнародного досвіду [1]: закон у цій сфері має бути коротким. Не тому, що тема проста, а тому, що вона надто швидко змінюється. Чим більше технічних деталей “вшито” у закон, тим швидше він застаріває. Завдання законодавця — увімкнути систему, а не керувати нею вручну.
Для України це означає необхідність рамкового закону — умовно, «Про заходи щодо прискорення створення та масштабування масового виробництва безпілотних літальних апаратів», який:
- не фіксує конкретні типи БПЛА,
- не визначає “правильні” характеристики,
- не створює монополій,
- а встановлює механізми швидкого переходу від випробування до серії.
Необхідно прямо визнати: рішення про визнання безпілотних літальних апаратів витратним матеріалом мало бути ухвалене в Україні ще раніше. Умови сучасної війни давно довели, що дрон живе дні, а інколи — години, і за своєю суттю є не авіаційною технікою тривалого використання, а літаючим боєприпасом.
Ця теза вже аргументовано порушувалася в аналітичній публікації «Від революції дронів до державного домінування: чому Україні потрібен адміністративний прорив» [3], де, зокрема, зверталася увага на директиву міністра оборони США Піта Гегсета щодо офіційного визнання дронів витратним засобом ведення війни — аналогом снаряда. Це рішення дозволило США змінити підхід до обліку, закупівель і масштабування виробництва БПЛА.
Попри значно інтенсивніше бойове застосування дронів, Україна досі не закріпила цей підхід ні на законодавчому, ні на адміністративному рівні. Як наслідок, зберігається застаріла логіка регулювання, що штучно підвищує вартість БПЛА та стримує їх масове застосування. Повернення до цього питання сьогодні є не нововведенням, а запізнілим, але критично необхідним кроком.
Інтелектуальна власність та конкуренція: ліцензування замість відчуження
Однією з ключових передумов масового виробництва БПЛА є довіра приватних розробників до держави. На сьогодні ця довіра залишається обмеженою, оскільки розробники програмного забезпечення, плат керування, систем зв’язку та інших «інтелектуальних» компонентів обґрунтовано побоюються, що у разі успіху їхні рішення можуть бути фактично відчужені або використані без належної компенсації.
Запропонована модель принципово змінює цю логіку.
Держава не претендує на право власності на інтелектуальні рішення, створені приватним сектором. Натомість вона виступає ліцензіатом, який отримує право використання та масштабування таких рішень на визначених умовах. Механізм взаємодії передбачається наступний:
- приватний розробник (компанія або інженерна команда) зберігає за собою повне право власності на програмне забезпечення, плату керування чи інший інтелектуальний продукт;
- за результатами випробувань і відбору держава надає дозвіл (ліцензію) на використання цього рішення в інтересах оборони;
- у разі масштабування, серійного виробництва або тиражування рішення держава зобов’язується сплачувати розробнику фіксований відсоток (роялті) за кожну вироблену або використану одиницю.
Таким чином, держава юридично визнає інтелектуальну власність розробника та компенсує її використання через прозорий фінансовий механізм, а не через разові або непрозорі закупівлі.
Для розробника це означає:
- захист права власності;
- передбачуваний дохід;
- стимул інвестувати в довгострокові та ризикові інновації.
Для держави це означає:
- можливість швидко масштабувати найкращі технологічні рішення;
- збереження конкурентного середовища;
- відсутність технологічних монополій;
- постійний притік нових рішень у сфері «мозків» БПЛА.
Принципово важливо, що ця модель не скасовує конкуренцію, а навпаки — посилює її. Жоден розробник не отримує «вічного» статусу або гарантованого місця в системі. Перевагу мають лише ті рішення, які на конкретному етапі забезпечують кращий бойовий ефект.
Коротка формула окресленого підходу виглядає так:
«Розробник створює → держава ліцензує → держава масштабує → розробник отримує роялті».
Це критично важливо зараз. Оскільки без такого підходу держава неминуче стикається з двома ризиками:
• або повільно створює власні «державні» рішення, які швидко застарівають;
• або втрачає приватних інноваторів, які не готові працювати в умовах правової невизначеності.
Модель ліцензування з роялті знімає обидва ризики та перетворює державу з потенційного конкурента приватного сектору на партнера і масштабатор інновацій.
Висновок
Отже, Україна сьогодні знаходиться у парадоксальній, але сильній позиції. З одного боку — війна створює постійний тиск і дефіцит часу. З іншого — ключові елементи дронової індустрії вже існують, зокрема у компонентному виробництві.
Питання полягає не в тому, чи можемо ми створити масове виробництво БПЛА. Питання – чи встигнемо ми оформити це політично та інституційно, не зламавши те, що вже працює.
Україна має унікальний історичний шанс. Ми вже випередили США в «залізі», створивши незалежне виробництво моторів. Тепер нам потрібно обігнати їх у гнучкості мислення.
Нові заводи вже працюють. Тепер потрібні оновлені правила гри. Статус БПЛА як боєприпас, модель GFE для комплектуючих та система роялті для інноваторів. Це і є наш шлях до мільйонів дронів, який буде не просто гаслом, а працюючою системою знищення ворога.
Короткий, рамковий закон про прискорення масового виробництва дронів — це не бюрократія. Це спосіб виграти час у війні, де час вимірюється не роками, а тижнями.
Валентин Бадрак,
Ібрагім Габідулін,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Джерела:
1. H.R.5086 – SkyFoundry Act of 2025. https://www.congress.gov/bill/119th-congress/house-bill/5086/text/
2. Inside The Russia-UkraineWar: Capital, Tech, and Geopolitics. Perry Boyle and Denys Gurak. https://open.spotify.com/episode/2y6QvO8Mh6Q1IJ5gli01gO/
3. Ібрагім Габідулін. Від революції дронів до державного домінування: чому Україні потрібен адміністративний прорив. https://cacds.org.ua/%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%97-%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2-%D0%B4%D0%BE-%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%D0%BE/
7. https://lb.ua/economics/2025/03/21/666705_oleksandr_yakovenko_taf_drones.html
