Африканський континент історично був насичений переважно радянською зброєю. Наразі вона потребує заміни та модернізації, тож для України, яка традиційно займалась апгрейдом техніки, роботи багато. Саме ринок африканських країн може допомогти «Укроборонпрому» покращити свої показники.
Упали на майже 30%
Попри запевнення попереднього керівника «Укрборонпрому» Айвараса Абромавичуса концерну не вдалося вийти на 1,3 запланованих мільярди доларів у продажу зброї – із відповідним його зростанням на 30%. Українським спецекспортерам вдалось отримати за 2020 рік лише 500 млн доларів. Щоправда, невідомо, чи включений у цю суму експорт підприємств, які мають можливість здійснювати його без спецекспортерів. Наприклад, ЗМКБ «Прогрес» постачає двигуни для турецьких безпілотників самостійно, а ДП «Антонов» заробляє на вантажних авіаційних перевезеннях в інтересах НАТО не менш 150 млн доларів.
Раніше, коментуючи в інтерв’ю інформаційному агентству «Оборонно-промисловий кур’єр», заступник генерального директора держконцерну «Укроборонпром» з маркетингу та збуту Михайло Морозов зазначав, що в 2019 році держконцерн отримав від торгівлі зброєю менше ніж 700 млн доларів (в таблицю офіційних даних за 2019 рік вписана цифра 908 млн доларів – в цю суму були включені й комерційні авіаційні перевезення державного підприємства «Антонов» – вони становлять майже 200 млн доларів).
Насправді, в умовах коронакризи та першочергового завдання забезпечити зброєю ЗСУ, таке падіння експорту майже на 30% було прогнозованим. Демонструвати позитивну динаміку вдавалося лише підприємствам, які легко забезпечували виконання державного оборонного замовлення. Це такі традиційно потужні гравці як ДержККБ «Луч» (експорт ПТРК), КП «НВК «Іскра» (експорт РЛС), НПКГ «Зоря»-«Машпроект» (експорт газотурбінних установок для військових кораблів) та кілька інших.
Що ж до завдань на 2021 рік, то новий очільник Укрборонпрому Юрій Гусєв зазначив наступне: «Маємо збільшити ці показники за дорученням Президента України в цьому році, і почали активно діяти вже в січні поточного року. Проводимо низку переговорів із нашими партнерами, представники спецекспортерів відвідують інші країни, просуваючи продукцію підприємств концерну. У нас є чіткий план, розбитий за місяцями – щодо реалізації завдань, потрібних для збільшення експорту. Але знову ж таки наполягаю на тому, що головним завданням “Укроборонпрому” залишається забезпечення Збройних Сил якісними озброєннями і військовою технікою».
У розмові з автором цієї статті пан Гусєв зазначив, що маркетингова стратегія концерну буде більш агресивною та охоплюватиме як традиційні ринки, так і нові, в тому числі, чутливі. Як, наприклад, Судан.
Показово, що й Мінстратегпром серед п’яти пріоритетних завдань у своїй діяльності на 2021 рік також визначив суттєве збільшення надходжень до державного бюджету від експортної діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України. Це не дивно, тому що експорт зброї, оборонних технологій та специфічного сервісу традиційно належить не тільки до показників потужності держави на світовій арені, а й до визнаних важелів глобального впливу.
Судан як лакмусовий папірець
Чому саме Судан може виявитися для українського ВТС показовим тестом на спроможність розширення ринків збуту зброї та критичних технологій, в тому числі, виключного сервісу? Передусім тому, у грудні 2020 року із Республіки Судан були зняті санкції ООН, і країна стала відкритим ринком. За який, звісно, потрібно буде боротися. Судан, крім того, часто називають своєрідним мостом на «чорний» континент, зокрема, до країн Центральної Африки (зокрема, Уганди і ЦАР).
Нарешті, сам Судан для України може стати клондайком – передусім, через зосередження тут значної кількості військової техніки радянського виробництва.
Тільки станцій РЛС П-18 тут кілька десятків – вони потребують ремонту та модернізації. А, як відомо, саме в Україні є кілька версій потужної модернізації цих РЛС. Та, зокрема, й дуже відому завдяки вдалій «обкатці війною» РЛС П-18 «Малахіт» – із виносним пунктом управління. Відомо, що до квітня 2019 року із 40 станцій П-18, модернізованих до рівня П-18 «Малахіт», 30 були потрапили у ЗСУ, а решта 10 РЛС – поставлені на експорт.
Ще відомо, що у Судані експлуатується кілька десятків літаків Антонова. Неофіційні джерела називають цифру у майже 70 повітряних машин, серед яких 4 Ан-74 входять до президентського загону та потребують ремонту й модернізації. В межах проекту співпраці із Суданом можна було б побудувати великий сервісний центр для літаків Антонова – для усього регіону Центральної Африки. І це, вказують фахівці літакобудування, могло б стати запорукою для нових поставок українських літаків в Африку. Тому що налагодження безперебійного сервісного обслуговування представники галузі вважають чи не найголовнішим елементом при просуванні авіатехніки за кордон.
Нині вже готуються відповідні документи на рівні Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, що має на меті відкрити офіційний шлях до цієї країни. Хто працював на ринках країн Африки, вказують, що їх складність у тому, що африканці більше довіряють не офіційним процедурам, а жорстким домовленостям та довірливим відносинам.
Ефіопія. Україна у фаворі
Так, в Африці Україна, хоча й присутня, але активно витісняється конкурентами. Однак є й виключні досягнення. Наприклад, добігає кінця виконання великого проекту в Ефіопії, до команда українських «зброярів» модернізувала систему ППО цієї держави. При цьому включила у контракт й ДКР – дослідно-конструкторську роботу. Ще до початку цього проекту було модернізовано для Ефіопії 8 радіолокаційних станцій 36Д6, ще низки РЛС П-18, поставлено 5 командних пунктів виробництва КП НВК «Іскра», відбулося постачання Ефіопії 250 частково модернізованих танків. Усе це дозволило вийти на рівень модернізації системи ППО держави.
За кілька років українська команда з таких відомих підприємств, як ДержККБ «Луч» і приватні підприємства «Радіонікс» і «Рамзай» спільно модернізували сім ЗРК С-125 «Печора». При цьому, якщо комплекс «Печора» мав максимальну дальність ураження повітряної цілі 17,8 км, а за допомогою попередніх версій модернізації дальність ураження повітряних цілей було збільшено до 33 км, то нинішня команда спромоглася досягти дальності ураження до 45 км. Цікаво, що у ході виконання проекту «Радіоніксу» вдалося створити активну головку самонаведення ракети. Ґрунтовно модернізований ЗРК С-125МЕ-2 (Тана) вийшов з характеристиками близькими до ЗРК сімейства «Бук», і при цьому він природно коштує у декілька разів дешевше цього комплексу. Як очікується, проект в Ефіопію фінішує у поточному році.
Нотатки на полях
Саме ринки країн Африки можуть значно покращити показники українського збройний експорту та експорту високотехнологічної продукції подвійного призначення. Зокрема, до суто збройних проектів можуть додатися космічні проекти для Єгипту. А завдяки розвитку ВТС із Суданом може відбутися значне розширення співпраці із ОАЕ, які є потужним партнером Судану.
Звісно, Африка не стане панацеєю для розвитку ВТС, де проекти спільних виробництв або розробок можуть розглядатися як більш вагомою справою, ніж банальні поставки стріляючої техніки. Однак у світі усе взаємопов’язане. Наприклад, свого часу, коли українська команда «заходила» на ринок Ефіопії із великим проектом модернізації ППО, саме Києву було запропоновано взяти участь у багатомільярдному будівництві «греблі великого відродження Ефіопії» – грандіозного об’єкту 150-метрової висоти, що споруджувався на річці Блакитний Ніл на території Ефіопії. На жаль, чиновники часів президента Януковича (будівництво ГЕС почалося в 2011 році) неприємно вразили замовника надмірними апетитами й неприродним тяжінням до відкатів – їхній проект виявився за вартістю в 2,5 разу дорожчим, ніж у світових лідерів. Утім, проектування гіганта все ж робили українські інженери. Ну, а за фізичний захист найбільшого національного проекту Ефіопії взялися підприємства українського ОПК. Цей приклад свідчить, як збройний експорт здатен «пробити» шлях до інших потужних проектів. І в Африці це діє.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
