ЦДАКР вважає, що агресія Росії в Керченській протоці наблизила сучасну систему міжнародних відносин до крайньої межі. Або існуючі міжнародні інститути, які відповідають за забезпечення глобального миру та безпеки знайдуть в собі внутрішні сили та рішучість поставити Кремль на своє місце. Або світ буде стрімко котитися до нового правового «середньовіччя», коли можна встановлювати кордони, де хочеться, розстрілювати військові кораблі інших держав коли захочеться, закривати та відкривати міжнародні води, коли у «імператора» наступають різні фази запаморочення.
Об’єктивно, виходячи з сучасного міжнародного права, «багатоходовочкі Путіна» загнали Росію в такий лабіринт міжнародно-правових пасток, що навряд чи Кремлю може хтось зараз допомогти з них вийти без критичних втрат для «імперії».
Однак, це з формальної точки зору. В реальності, міжнародне право, в тому числі, з мовчазної згоди провідних країн світу, перетворилось на збірник правил, які вважаються необов’язковими для виконання. Така собі Біблія для атеїстів, моральні принципи для тих, хто в них вірить.
Навіть після збройної атаки на українські кораблі у протоці, яка вважається міжнародною, а згідно з двосторонньою угодою України та РФ про Азовське море – ще й внутрішніми водами двох країн – ЄС та провідні країни Європи (особливо важливою тут є позиція Німеччини) не наважилися назвати це збройною агресією. Очевидно, що московський газ паморочить голови в Берліні. Але, ця геополітична млосність може дорого коштувати не тільки Україні. Якщо Німеччина не оголосить про визнання російської агресії проти України і, відповідно, не змінить підходи до участі в газових проектах з Росією (насамперед, у Північному потоці-2), на межі існування опиниться не тільки умовний «цивілізований Захід», але й цілком конкретна організація НАТО. Адже, відкрита російська агресія проти європейської країни України ставить НАТО цілком конкретні запитання: чи готова НАТО балансувати агресивні дії Росії в Європі? Чи готова НАТО діяти як воєнно-політична структура, а не «клуб по інтересам»? Чи готова НАТО заявити про повагу до існуючого міжнародного права як до вищої цінності, яка зберігає сучасний світ на межі існування? Якщо НАТО проковтне російську агресію в Керченській протоці, питання про ефективність цієї структури перетвориться з риторичного на практичний.
Про імпотенцію ООН писати вже не має сенсу. Формат, який передбачає, що країна, що здійснює пряму агресію в Європі може накладати вето на будь-які дії цієї організації перетворює ООН на місце для шоу російських комедіантів. Реформування Ради безпеки ООН має відбутися. Або Росія «реформує» світ в таку потвору, яка просто проковтне Раду безпеки як непотріб.
ЦДАКР вважає, що моряки ВМС України, які зараз знаходяться у російському полоні, перед загрозою смерті виконали своє завдання і не дозволили Росії перетворити Чорне та Азовське моря на «російське озеро». Тепер Україна, і є надія – за підтримки наших союзників США, Канади, Великобританії, Польщі, Румунії, країн Балтії – чітко усвідомлюють масштаб загроз та наміри противника. Тим більше, що відкрита агресія Росії проти кораблів ВМС України в Азовському морі є приводом для задіяння механізмів Будапештського меморандуму. Підписанти мають всі можливості покарати Росію. Сподіваємося, що США та Великобританія будуть діяти більш рішуче, ніж у 2014 році.
Стосовно військового компоненту – Україні потрібна термінова допомога для нарощування бойового складу ВМС України. Наші союзники можуть нам допомогти.
Також, варто запропонувати створення бази для постійного базування на ротаційній основі кораблів союзників у ВМБ ВМС України.
Розбудова вітчизняних кораблів та ракетної зброї – інше нагальне завдання.
Воєнний стан може додати концентрації у виконанні цих завдань. Хоча головне – наша внутрішня готовність до протидії Росії. Оскільки, Кремль головні зусилля буде спрямовувати на наші внутрішні вразливі точки. Бо з зовнішніми – занадто багато клопоту.
