Армія в її нинішньому стані не зможе протистояти ракетним ударам і атакам бойової авіації четвертого покоління.
Яка армія потрібна Україні? На п’ятий рік війни Росії проти України це питання не тільки не втратило актуальності, але й перетворилося на чутливий подразник для суспільства.
З одного боку, ЗСУ істотно змінили свій вигляд і помітно посилили потенціал, навчившись успішно реагувати на тактичні виклики гібридної війни низької інтенсивності, з другого — вони не готові протистояти воєнній машині циклопічної Росії і вести успішну війну покоління “4++”, перетворившись на інститут стримування агресії. Але навіть якщо такий історичний момент не настане в недалекому майбутньому, і Кремль не наважиться збільшити масштаб розв’язаної війни, є безліч аргументів на користь того, щоб почати глобальні зміни в українській армії і будувати саме професійну армію.
Вивчити реальність цього з ініціативи ЦДАКР узялися кілька груп експертів, а із заключними висновками ознайомилися понад десяток колишніх безпосередніх керівників ВСУ і представників військово-політичного керівництва країни. Ставлення неоднозначне, деякі позиції експертів визнано спірними. Однак більшість фахівців переконані, що цей проект можна як мінімум узяти за основу для детальнішого опрацювання завдання. А також у тому, що ЗСУ потребують фундаментальної реформи, хвороби ж армії слід відкрити, ретельно дослідити і знайти рецепти лікування.
Як апологет створення виключно професійної армії в Україні я викладу свої міркування.
Що таке професійні ЗСУ і чому вони потрібні Україні
Кожному українцеві напевно хотілося б, щоб армія країни могла відбити зовнішню агресію будь-якого супротивника. А ще ліпше, щоб рівень розвитку ЗСУ змушував потенційного агресора відмовитися від воєнного сценарію проти України. Але щоб при цьому солдат і офіцер були на війні максимально захищені фізично, а сім’ї військовослужбовців перебували під захисною соціальною парасолькою держави. Останнє належить до прерогативи західних держав і євроатлантичних цивілізаційних цінностей. Війни РФ у Чечні, Грузії, Сирії і Україні чітко свідчать, що Кремль сповідує радянсько-жуковський принцип ведення війни, коли проломи закривають людськими тілами (“Бабы еще нарожают…”). На жаль, війна за українську незалежність в 2014—2018 рр. свідчить, що Київ сповідує той же принцип.
Проте згадані експертні оцінки свідчать, що Україна в змозі перейти до створення армії нового типу — з повністю професійним принципом комплектування й відмовою від призову. Чому вона нам потрібна і чому вона ліпша за пострадянські українські ЗС?
ЗСУ залишаються переважно робітничо-селянською армією, куди, крім переконаних патріотів, ідуть переважно молоді люди з так званих депресивних регіонів, де є проблеми з роботою. Але й вони, розібравшись, часто тікають… Наприкінці літа 2018 р. стало відомо, що з початку року понад 11 тисяч офіцерів і контрактників звільнилися з ЗСУ. Міністр оборони генерал Полторак у листі прем’єр-міністру зазначив, що причиною звільнення стали низькі зарплати. Додавши, що до кінця 2018 р. ЗСУ можуть втратити ще близько 18 тисяч військовослужбовців. Показово, що на цьому тлі Міноборони 4 жовтня 2018 р. оголосило збільшення призову офіцерів запасу з 500 до 1000 чоловік. Узагалі ж в Україні в 2018 р. призвуть понад 17 тисяч чоловік, з яких 9010 — на строкову службу до ЗСУ. Як бачимо, бракує і контрактників, і молодших офіцерів — перший і найвагоміший показник падіння престижу служби в армії. Але головне: відтік контрактників не дасть змоги наблизитися до професійної армії — такої, де понад 50% служать три роки й більше. Нині гроші витрачаються на навчання нових контрактників і призовників, а ті, що вже витрачено, витрачено даремно.
Та й це ще не все. Не тільки низьке грошове утримання жене з армії. Обстріляний війною бойовий полковник Віктор Покуса написав наприкінці 2017 р., що “офіцерів, сержантів і солдатів із реальним бойовим досвідом не цінують, не втримують і навіть відверто відштовхують. Волюнтаризм і особиста симпатія продовжують заправляти балом у системі кадрового відбору”. Він навів чимало конкретних прикладів, типовим з яких було призначення командиром 72 ОМБр Руслана Татуся: за перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад тисячу військовослужбовців — через радянські принципи командування…
У ЗСУ зафіксовано серйозний рівень небойових втрат, в армії розвиваються такі негативні тенденції як уживання алкоголю й самогубства. Лише у січні 2018 р. у ЗСУ з небойових причин загинули 22 військовослужбовці; з них 11, а це половина (!), вчинили суїцид. За даними головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, кількість загиблих не в боях навіть більша, ніж смертей від вогню противника — близько трьох тисяч військовослужбовців. “ДТП, пияцтво, необережне поводження зі зброєю тощо”, — заявив він у лютому цього року. У професійній армії, звичайно, таке часом буває, але не повсюдно й не в такій кількості… На жаль, нині немає прямого зв’язку між рішенням юнака служити за контрактом і набуттям підвищених можливостей для організації майбутнього життя — після армії. І це вкрай негативний аргумент. На цьому тлі офіцери масово звільняються — заради отримання вихідної допомоги, а отримавши 200—300 тисяч, знову призиваються…
Призов до армії (у сили оборони) став лобовим місцем соціальної нерівності. В Ірпені під Києвом, де я живу, мені відомі три родини, в яких просто відкупили своїх дітей від призову. Я запитую себе: чому до армії взагалі потрапляють невмотивовані люди? Наше суспільство неоднорідне, тому нам точно у повному обсязі не придасться досвід Ізраїлю або Швейцарії. Тим більше, не можна допустити, щоб у ЗСУ з’явилися люди, не призначені для цього через різні причини — від слабкого здоров’я до занадто високого порогу пацифізму. Кілька років тому у ЗСУ мобілізували Олега Задоянчука, мого редактора в агентстві УНІАН. Із гордості він не відмовився, хоча мав украй слабкий зір і ніколи не займався спортом. Він загинув при першому ж артобстрілі…
Запитання, чи не час міняти систему, нетривіальне й своєчасне. Закінчується дія реалізованих програм і керівних документів, пов’язаних з розвитком ЗСУ. Політичні сили фактично увійшли в період передвиборних перегонів, і майбутнє армії прямо пов’язане з майбутнім самої України. Фінішують цикли низки великих розробок зброї, і саме 2019 р. має стати першим роком реального переозброєння — отриманням армією нових високоточних систем зброї. Нарешті ЗСУ в нинішньому вигляді досягли піку можливостей — подальше зростання оборонного потенціалу можливе лише за кардинальних змін.
“Біла книга”, яку видає Міністерство оборони, амбіційно націлює на створення “ефективних, мобільних, оснащених сучасним озброєнням, військовою й спеціальною технікою сил оборони, здатних гарантовано забезпечити оборону держави та адекватно і гнучко реагувати на воєнні загрози національній безпеці України”. Автори розважливо ухилилися від відповіді на питання “Протягом якого часу?”. Я вважаю, не треба бути ясновидцем, аби зрозуміти: армія з величезним некомплектом значної частини бойових підрозділів, озброєна відремонтованою й частково модернізованою технікою радянського виробництва, укомплектована маловмотивованими солдатами й офіцерами, скажемо тут дуже м’яко, навряд чи впорається з успішним протистоянням ракетним ударам і атакам бойової авіації четвертого покоління.
Дозволю собі стверджувати більше. ЗСУ у їх нинішньому вигляді не зможуть стати стримувальним чинником для ЗС РФ навіть якщо чисельність їх буде доведено до 500 тисяч чоловік. При цьому навіть у самому Міноборони визнають, що створення низки нових бригад пов’язане не так із розв’язанням проблеми обороноздатності, як з юридичним підстрахуванням Генштабу на годину Ч: “До війни готувалися”. Армія чисельністю 255 тисяч чоловік, яка проїдає 72% оборонного бюджету і здатна переозброюватися лише частково, видається безкрилим птахом із сумнівними перспективами на найближчі п’ять років.
Чи можливий вихід, і якщо так, то що робити?
Не тільки можливий, але й конче потрібний!
Для цього треба змінити ставлення держави до людини у погонах, від соціального забезпечення до продуманої кадрової політики. І як наслідок — до системи переозброєння. Якщо небезпечні напрямки прикриватимуть не тіла солдатів і офіцерів, а сучасні системи озброєнь, цілком реально трансформувати нинішні ЗСУ в 170—180-тисячну професійну армію. Причому значною мірою без різання по живому результатів програми розвитку ЗСУ, яка завершується.
ЗСУ залишаються армією, яка тільки збирається серйозно переозброюватися, що свідчить про слабкість і недосконалість дій влади в роки війни. На жаль, частина відремонтованого озброєння, яке нині є у ЗСУ, — це “музейні експонати”. Ба більше, саме цей чинник став неправильним обґрунтуванням для військово-політичного керівництва щодо нарощування чисельності й створення нових, переважно неукомплектованих бойових частин, де навантаження передбачається на солдата, сержанта й молодшого офіцера.
У 2017 і 2018 рр. на переозброєння виділяли приблизно 18 млрд грн на рік, стільки ж заплановано й на 2019 р. Це приблизно 670—640 млн дол. Прості математичні розрахунки свідчать: якщо Україна й далі фінансуватиме переозброєння на рівні цього року, то навіть протягом майбутніх п’яти років вона практично не може розраховувати на реальну зміну збройового потенціалу за основними категоріями зброї, і ми перебуватимемо в стані, коли держава залишатиметься вразливою мішенню для Росії ще щонайменше п’ять років.
Водночас професійні ЗСУ мають вирізнятися саме наявністю і здатністю використовувати високотехнологічну зброю стримування, застосовувати багатопрофільні підрозділи спецназу й інших асиметричних форм ведення війни — інформаційних, кібернетичних, розвідувальних, диверсійних тощо.
Для порівняння: Польща, яка має армію вдвічі меншу чисельністю (123 тисяч чоловік), витратить у 2018 р. на її розвиток 10 млрд євро. Нині Варшава опікується реалізацією двох великих (багаторічних) програм переозброєння, спрямованих на посилення оперативно-стратегічного компоненту. Це закупівля американських систем ППО Patriot на суму 4,75 млрд дол. і солідної партії крилатих ракет AGM-158A JASSM виробництва Lockheed Martin з дальністю стрільби до 370 км — для раніше придбаних американських винищувачів F-16 (Польща замовила 40 ракет цього типу). Це не кажучи про те, що у 2016 р. Варшава підписала контракт на закупівлю партії ракет AGM-158B JASSM-ER з дальністю до 1000 км. Як бачимо, навіть перебуваючи під парасолькою НАТО, Польща готується до можливої масштабної війни з РФ значно серйозніше, ніж Україна, що воює.
Українці люблять згадувати досвід Швейцарії з чисельністю армії 155 тисяч чоловік і оборонним бюджетом майже 5 млрд дол. (країни з населенням 7,5 млн чоловік). Але мало хто згадує, що армія країни з населенням у два Києва налічує понад 350 бойових і 120 навчальних літаків, понад 100 бойових вертольотів. Ізраїль, що робить ставки на сильну розвідку, прослуховування, радіоперехоплення, разом з оснащенням сучасним ударним озброєнням у середньому витрачає на ЗС (близько 176 тисяч чоловік) 14 млрд дол. щорічно.
“ЗСУ-профі”. Як цього досягти
Версія, опрацьована групою експертів, пропонує низку трансформацій у рамках п’ятирічної програми. Вони спрямовані на досягнення істотних змін у “циклі життєдіяльності” солдата, сержанта й офіцера — від мотивації та підготовки до виходу на пенсію.
Першим етапом має стати розробка нормативно-правової бази із внесенням правок до низки законодавчих актів і прийняття рішенням РНБОУ Державної цільової програми переходу ЗСУ та інших військових формувань на професійний принцип комплектування. Рішення має бути введене в дію указом глави держави, а контроль покладено на ту-таки РНБОУ, з передбаченим залученням до оцінки недержавних організацій та експертів.
Насамперед трансформації мають стосуватися системи кадрового забезпечення та впровадження нових принципів — конкурсів і рейтингів. З цією метою Кабінет міністрів затверджує нову форму контрактів кількох типів: для контрактників перших трьох років служби, для контрактників із досвідом служби більше трьох років, для резервістів першої черги (останні проходять перепідготовку в конкретних підрозділах і частинах). Окремо — для офіцерів. Крім того, проблема мобілізаційного ресурсу вирішується за рахунок розгортання силами місцевих адміністрацій підрозділів Військ територіальної оборони (ВТО), в яких передбачено оволодіння індивідуальними навичками солдата (організація життя у військовому таборі, володіння індивідуальною зброєю, засвоєння тактики дій бійця у складі підрозділів “взвод—рота”). ВТО — потенційний кадровий резерв ЗСУ, цілком логічний прихід бійця ВТО у ЗСУ — як контрактника. При цьому істотно модернізується система військкоматів.
Серед запропонованих заходів слід відзначити такі.
Передбачається оптимізація структур ЗСУ, які не причетні безпосередньо до формування і підтримки бойового потенціалу ЗСУ: частково систем освіти, медицини, тилу, ремонтної мережі та інфраструктури. Усі заходи скеровані на переспрямування ресурсів, позбавлення армії невластивих функцій — усього того, що не стосується прямої підготовки до війни.
Наприклад, експертами визнано малоефективною систему підготовки у військових інститутах, які по-радянському продовжують давати близьку до нульової цивільну освіту й відтягувати державний ресурс. В основі оптимізації має бути формування мережі навчальних центрів для всіх категорій — від солдата і сержанта до генерала. А також системи курсів підвищення кваліфікації різних рівнів при єдиній Академії ЗСУ і єдиному Національному університеті оборони (обидві структури повинні мати у своєму складі філіали й навчальні центри).
Аналіз особливостей формування викладацького складу військових інститутів та училищ, вивчення воєнних кампаній у Чечні, Грузії, Сирії та на Сході Україні дають підстави скептично ставитися до таких понять як “військовий викладач”, “військова наука” і до всього того, що плодять “кабінетні спеціалісти з течками”.
Військове відомство перестає займатися забезпеченням житлом військовослужбовців, — у цій частині система загрузла в корупції й не має жодних шансів забезпечити військових житлом. Я особисто знаю десятки заповзятливих офіцерів і генералів, які отримували квартири “від армії” кілька разів та успішно виводили житлоплощу зі службового фонду. І знаю сотні тих, хто сумлінно прослужив 25—30 років, але не має жодного шансу отримати від держави житло.
Усе, що має вибірковий характер, в армії має бути ліквідоване, оскільки є формою прихованої або явної корупції. Усі в строю мають бути рівними, а в отриманні пільг або “мотиваційних бонусів” відмінності формуються тільки від трьох позицій: вислуги років, посади та звання.
Багато заходів стосуються частини небойових військових частин ЗСУ, структур забезпечення, і особливо підприємств. Останні, навіть якщо їх призначення —специфічні функції, наприклад ремонт озброєнь і військової техніки, мають перебувати за межами ЗСУ. Хай у тому ж таки “Укроборонпромі”, в одному з його сформованих кластерів. Вважаю цілком обґрунтованою конкуренцію у проведенні ремонту між державними та приватними підприємствами. Надлишкові структури (об’єкти, підприємства, майно) оперативно готуються до реалізації через спеціально створене підприємство Кабміну (або реанімацію існуючого).
Тільки з другого року дії Програми починаються практичні зміни. Формується ядро професійної армії як частини (підрозділу) підвищеної готовності — всього 32 батальйони (дивізіони) — у складі бригад і окремих батальйонів. Артилерійські підрозділи становлять не менше чверті ядра ЗСУ нової моделі. Військовослужбовці всіх категорій цих підрозділів укладають нові контракти, які передбачають принципово інші підходи до відповідальності під час виконання службових обов’язків, нову форму грошового забезпечення та пільг. А також нову форму відповідальності. Грошове утримання (ГУ) в цих підрозділах (саме вони перебуватимуть у зоні безпосереднього зіткнення з противником або призначатимуться для ротації) для солдата і сержанта перших років служби має становити еквівалент 800 і 1000 дол., для молодшого офіцера — 1300 дол. Значні підвищення мають бути передбачені для тих, хто служить більше трьох років, — сержант такого рівня має отримувати не менше, ніж молодший офіцер, який щойно став у стрій.
У наступні роки на нову форму контрактів переходять послідовно Міноборони та Генштаб ЗСУ, командування видів і родів ЗСУ, Об’єднаний оперативний штаб, Управління оперативних командувань, Управління повітряних командувань, Управління військово-морських баз та Управління корпусу резерву. Паралельно — Сили спеціальних операцій та інші підрозділи спецпризначення, ДШВ, підрозділи морської піхоти. Далі, в наступні два роки, завершуються процеси переходу інших підрозділів і структур ЗСУ на нову форму контракту. На той час має завершитися продаж надлишкових підприємств структур ЗСУ. Кошти використаються виключно на забезпечення Програми, особливо в частині будівництва постійних і тимчасових ділянок дислокації (службового житла) та інфраструктури бойових частин ЗСУ, а також спеціальних закупівельних програм озброєнь і військової техніки.
Очікувана чисельність ЗСУ на кінець п’ятого року реформування може становити 208 тис. чоловік (із яких 180 тис. військовослужбовців професійних ЗСУ і 28 тис. працівників ЗСУ у статусі держслужбовців). З передбаченою можливістю скорочення ЗСУ надалі, за рахунок якісного переозброєння та у випадку припинення (заморожування) Росією війни, впродовж наступних 3—4 років до 196 тис. чоловік (172 і 24 тис., відповідно).
У період реформи ЗСУ відбувається активна фаза переозброєння армії новими (глибоко модернізованими) танками, БТР, артилерійськими системами, іншими видами спеціальної бронетехніки. Помітно збільшуються поставки у ЗСУ нових вертольотів із можливостями бойових дій уночі та у складних погодних умовах, нових РСЗВ та оперативно-тактичних і/або крилатих ракет. На третій-четвертий рік забезпечуються поставки ударних безпілотних авіакомплексів (БАК), а також збільшуються поставки БАК тактичної ланки (розвідувальні, корегувальники вогню артилерії). Формуються і впроваджуються оновлена тактика застосування БАК та безекіпажні платформи.
До “проміжного фінішу” реформи всі бойові підрозділи укомплектовані особовим складом, щонайменше, на 95—100%, озброєнням і військовою технікою (ОВТ) — на 100%. На цей час солдатів і сержантів, які служать не менше трьох років, у підрозділах передових частин налічується дві третини, в інших підрозділах — близько 50%. У ЗСУ-2025 приблизно 70—90% модернізованої бойової авіаційної техніки (літаків і вертольотів) та засобів ППО, не менше 30% нових танків і артилерійських систем (включно з новими, розробленими останніми роками РСЗВ), а також створені й повністю готові до бойових дій не менш як 6—10 ракетних дивізіонів, озброєних новітніми ракетними комплексами (оперативно-тактичними ракетними комплексами, крилатими ракетами). Створено та оснащено 4—8 підрозділів, оснащених ударними безпілотними авіаційними комплексами оперативно-тактичного рівня. ВМСУ оснащені новітніми мобільними ракетними комплексами для захисту узбережжя та водних акваторій Чорного й Азовського морів (нові ПКР “Нептун”). ВМСУ мають у складі не менш як 30 катерів берегової охорони, половина яких здатна завдати ракетного ураження.
У ЗСУ введена та діє ЄАСУ — єдина система управління ЗСУ, всі підрозділи оснащені сучасними засобами зв’язку, засобами електронної розвідки та РЕБ, безпілотними авіаційними комплексами тактичного рівня. Завершено створення системи логістики й системи медичного забезпечення для підрозділів підвищеної готовності, ЗСУ оснащуються мобільними таборами і мобільними шпиталями.
Автори дослідження передбачають реалізацію впродовж п’яти років хоча б одного проекту закупівлі потужних систем ППО в іноземного виробника (наприклад, ЗРК Patriot у США).
Реформа забезпечує проведення щорічно не менше трьох міжвидових навчань із пусками оперативно-тактичних ракет, авіаційних ракет “повітря—повітря” та “повітря—земля”, пусками ракет ЗРК, а також не менш як чотирьох навчань із бойовими стрільбами бригад (з танків, артилерійських систем, легкої бронетехніки та стрілецької зброї). Нальоти пілотів усіх категорій становлять не менше 100 год. на рік, не менше 20% пілотів усіх категорій — 120 год. на рік.
Оскільки українська держава не має надлишкових ресурсів, вона мусить використовувати додаткові стимули, які мотивують укласти або продовжити контракт. У тому числі це право на отримання безплатної освіти самим військовослужбовцем або членами його родини після п’ятирічної вислуги за контрактом (включно з військовою кафедрою, що переводить його в категорію офіцерів), а також можливість одержання сертифіката на житло. Пропонується використовувати коефіцієнт, який діє після 10 років вислуги військовослужбовця. Після 15 років вислуги військовослужбовець отримує можливість придбати за рахунок держави квартиру з еквівалентом вартості в середньостатичному регіоні. Після 20 років служби обсяг наповнення сертифіката дозволяє розраховувати на купівлю без доплати житла в обласному центрі. Доцільно розглянути й можливість більш раннього виходу на пенсію за рахунок вислуги в ЗСУ (пропонується використовувати коефіцієнт, який діє після п’яти років вислуги військовослужбовця).
Тобто, наприклад, сержант після 15 років служби у ЗСУ може:
— піти на пенсію на 10 років раніше зафіксованого в країні пенсійного віку;
— придбати середню квартиру за рахунок держави в районному центрі (або доплатити і купити житло в обласному);
— отримати пристойну пенсію і безплатну медичну допомогу в державних медичних установах;
— забезпечити безплатну освіту своїх дітей.
Природно, реалізація такої Програми потребує істотного збільшення фінансування ЗСУ. Нині на утримання особового складу ЗСУ витрачається трохи менше 2 млрд дол., при реалізації Програми з другого року знадобиться приблизно 2,4 млрд, надалі цей рядок витрат зросте до 2,8—2,9 млрд дол. Україні буде необхідно майже подвоїти асигнування на переозброєння ЗСУ — з 650 млн дол. до 1 млрд дол. у перші два роки і збільшення до 1,25—1,3 млрд дол. надалі.
На підготовку ЗСУ, включно з проведенням навчань і бойових стрільб, пропонується спрямовувати щорічно в середньому порядку 450 млн дол., що в кілька разів більше за нинішні витрати.
Загальна прогнозна сума середніх щорічних витрат становитиме 4,0—4,7 млрд дол., що трохи більше, ніж в 1,5 разу, перевищує витрати 2018 року. Правда, до цих витрат не включено анонсовану вище закупівлю систем ППО іноземного виробництва.
Де знайти необхідні ресурси? Тільки звільнення ЗСУ від невластивих їм функцій, за прогнозами, дозволить заощадити від 600 до 800 млн дол. щорічно. Продаж майна, підприємств, земель та інших структур ЗСУ може забезпечити необхідний армії гіперстрибок у розвитку. Так, за підрахунками Івана Апаршина, який займався цими питаннями в уряді (головний інспектор Міністерства оборони України (2007—2008), начальник Управління оборонної та безпекової політики Секретаріату Кабінету міністрів України (2010—2011)), такого майна у військового відомства є на 0,7—1 млрд дол., — його цілком можна реалізувати і спрямувати на розвиток ЗСУ.
Хоча пристрілка до фундаментальної військової реформи не може претендувати на високу точність розрахунків, є багато свідчень можливості її реалізації. У кожному разі, процес має розпочинатися з дискусії та чесного визнання наявних помилок. Тільки так можна створити армію, яка примусить недругів України забути про геополітичну ревізію і бажання приєднати її до імперії.
