Останнім часом між Україною та Польщею спалахнула чергова хвиля непорозумінь. Цьому, в свою чергу, сприяли ряд інформаційних приводів та заяв політиків. Найбільше загострення ситуації почалося наприкінці серпня, коли російський дрон Shahed увійшов до повітряного простору Польщі, а влада так і не довела до відома спільноту щодо цього інциденту. Загалом, публічна дискусія щодо доцільності збиття літаючих об’єктів, що зайшли на територію Польщі, точиться вже давно. У попередніх інцидентах уряд “Право і справедливість” можна було б звинуватити в повній пасивності в цьому питанні. І йдеться навіть не про збиття об’єктів, а про пошук і спостереження за ними, як це було з російською ракетою X-55, яка впала під Бидгощею, у самому центрі країни. Тоді її навіть не моніторили, а знайшла ракету випадкова жінка, яка гуляла лісом. Такі новини потягнули за собою й дискусії в суспільстві. За даними опитування Rzeczpospolita, 58,5% поляків виступають за збиття об’єктів, що наближаються до кордону країни, 22,1% – є проти, а 19,4% не мають своєї думки. Варто розуміти, що порушуючи повітряний простір східного флангу НАТО, Росія перевіряє, наскільки вона може собі це дозволити. Тобто, це не поодинокі випадки, а свідоме зміщення червоної лінії. Зрештою в жовтні очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський заявив, що домовився і Польща буде збивати російські ракети. Він також повідомив, що найближчим часом Польща відкриє базу протиракетної оборони в Редзікові біля Слупська. Це база, про яку Польща домовилася з США. Я вважаю, що це безсумнівний прогрес та одне з важливих рішень щодо повітряної безпеки Польщі, а також сигнал для Росії, що країни східного флангу НАТО втратили терпіння щодо російських провокацій.
Ще однією резонансною темою стала розбудова української оборонної промисловості, зокрема й із залученням ресурсів ЄС, яку під час нещодавньої зустрічі обговорили міністр оборони України Рустем Умєров і глава МЗС Польщі Радослав Сікорський. Тут є дві сторони медалі. З точки зору бізнесу та економіки, це стратегічне партнерство дуже вигідне для обох країн. Але реакція громадян буде передбачуваною. Польське суспільство надто маніпулюється російською пропагандою та інформаційною війною. Наразі триває найбільша хвиля дезінформації, фейкових новин і ненависті, що спостерігалася за останні 7 років. Інформація про таку співпрацю виллється у лавину ненависті, критики та ненависницьких коментарів. Наразі в Польщі ще є велика група людей, яка бачить реальну загрозу з боку Росії, але не можна забувати, що з часом вона стає все менше.
До питань суперечок між Україною та Польщею за останній час варто також додати питання Криму. Нещодавно Радослав Сікорський запропонував тимчасово окупований Росією Крим передати під мандат ООН та підготуватися до “чесного” референдуму. Вочевидь така поспішна і не конкретна заява викликала обурення української влади і суспільства. Невідомо, на якій підставі можна було б вважати такий референдум законним, адже більшість етнічних жителів Криму виїхали звідти ще після анексії, також частина перебуває у російських катовнях та в’язницях (особливо Кримські татари), а їх місця заселили переселенці з РФ, зокрема сім’ями військовослужбовців.
Такий референдум постане для України проблемою, адже на території Криму наразі перебуває багато ворожого населення, шпигуни і агенти РФ. Сам півострів є стратегічним для РФ з точки зору контролю Чорного моря. Росіяни швидше віддадуть Курську область ніж Крим. З високою ймовірністю такі заяви західних чиновників можуть свідчити щодо підготовки до переговорів про перемир’я між Україною та РФ щоправда без збереження повної територіальної цілісності України зразка 1991 року.
Що стосується головування в ЄС, то його не слід плутати з фактичним здійсненням управління в ЄС. Це представницька функція, яка допомагає привернути увагу ЄС до проблем через те, як їх сприймає головуюча країна. Право в ЄС побудовано таким чином, що для ухвалення того чи іншого закону потрібна згода загального голосуванням — 55% країн (при поточній кількості 27 держав-членів це 15 країн — ред.). Коли мова йде про серйозні теми, такі як розширення альянсу, інтеграція, надсилання військової чи економічної допомоги тощо, то потрібна згода всіх країн. Польща через півроку буде мати можливість привернути ще більшу увагу до євроінтеграції України, підготовки умов приєднання до союзу, виділення грошей, але фінальне рішення належить усім членам.
Ще однією надваждивою темою, навколо якої точаться дискусії, є Волинську трагедія, а саме те, що польська влада пов’язує її із переговорами про вступ України до Європейського Союзу. Тут варто розуміти, що прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск і очільник МЗС Радослав Сікорський є самі “рабами” цієї ситуації, адже багато радикального суспільства активно вимагають ексгумацій. Наразі перед виборами вони мають зв’язані руки. До виборів в Польщі такі супереки найімовірніше будуть часто точитися, адже необхідно якось заспокоїти польське суспільство. Часто з цим питанням в медіа з’являються представники партії “Право і справедливість”, а також партії “Конфедерація”. Тобто, тут свою роль відіграє й російська пропаганда. Це є частина інформаційної війни РФ проти України.
Дельфіна Ертановська,
фахівчиня з комунікацій Університету інформаційних технологій та менеджменту у Жешуві, аналітик ЗМІ, українка за походженням
