Після того, як у вересні 2019 року застосування лише десятка дронів, начинених вибухівкою, призвело до скорочення наполовину щоденного видобутку нафти Саудівської Аравії, а масована атака турецьких ударних безпілотників у Сирії наприкінці лютого 2020 року призвела до руйнації сирійської протиповітряної оборони, стало зрозуміло: у світі новий технологічний стрибок. Відомий новатор Ілон Маск одразу заявив, що у війнах майбутнього винищувачі, навіть сучасний американський F-35, не матимуть шансів протистояти бойовим дронам, оснащеним системою штучного інтелекту. Війна між Азербайджаном і Вірменією лише підтвердила раніше зроблені висновки. Бо оперативно-тактичні ударні безпілотники Bayraktar TB2, які Баку заздалегідь закупило в Анкари, дозволили ЗС Азербайджану домінувати на полі бою.
Усе це безпосередньо стосується України, яка протистоїть російській агресії сьомий рік поспіль. Не можна сказати, що Україна не зробила кроків назустріч новим технологіям. Однак технологічне нарощування до сьогодні відбувалося занадто повільно, не системно та без участі державного менеджменту. Тобто без політичної волі.
Українські безпілотні зусилля
Щоб зрозуміти, де Україна в системі координат високотехнологічного переозброєння, наведемо такі показові приклади.
Зокрема, ще 2017 року «Укроборонпром» із помпою демонстрував майбутній ударний безпілотний авіаційний комплекс (БАК) «Горлиця», але навіть при тому, що для нього готові керовані ракети розробки ДержККБ «Луч», «Горлиця» досі вкрита пилом десь в елінгу ДП «Антонов». Щоб мотивувати державу поєднати зусилля із приватним сектором (в Україні п’ять підприємств виготовляють конкурентоздатні безпілотники, але не мають власної зброї), ЦДАКР провів серію заходів для демонстрації їхніх досягнень. Коли ж приватники зрозуміли марність очікувань від держави якихось виразних кроків, почали самостійно наближатися до створення бойової частини. Два з цих підприємств – «Атлон Авіа» та UkrSpecSystems – наблизилися до створення тактичного ударного дрона.
Що ж до «великих» БАК, таких, що можуть наводити жах на полі бою, то у 2018 році Україна придбала 6 БАК, три станції управління та близько 400 керованих боєприпасів до них за 70 млн дол. На жаль, цілий рік військовим знадобився для того, щоб почати тренуватися з новою зброєю. Торік було створено спільне турецько-українське підприємство компаніями Baykar Defence і «Укрспецекспорт», що отримало назву «Щит Чорного моря». Справа вагома і далекоглядна, однак гальмує внаслідок невирішених проблем із трансформацією ОПК. Вважатимемо, що з часом питання вирішать. Голова підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ігор Копитін прогнозує, що відповідний закон буде ухвалено в першому кварталі 2021 року.
Однак провідні гравці вітчизняного ОПК вирішили не чекати, поки ЗСУ заполонить імпортна зброя. Так, Державне київське КБ «Луч» продемонструвало 6 листопада власну розробку ударного безпілотного авіаційного комплексу оперативно-тактичного рівня «Сокіл-300». Максимальна дальність польоту БАК – від 1000 до 3300 км, залежно від типу обраного двигуна. Максимальна тривалість польоту – до 26 годин. БАК «Сокіл-300» оснащується комплексом керованого протитанкового озброєння з чотирма ракетами РК-2П, що мають дальність ураження цілі до 10 км. Генеральний конструктор-гендиректор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов повідомив, що вже відпрацьовано близько 85% вузлів і агрегатів майбутнього безпілотника. Корисне навантаження БПЛА становитиме до 250 кг, що дозволяє нести чотири протитанкові ракети.
«Усі комплектуючі частини безпілотника відпрацьовано: є ракета, оптико-прицільна станція з лазерною системою наведення. Тепер ми просто об’єднуємо це в літальному апараті», – зазначив Коростельов, додавши, що наявні вузли БАК є вже серійними виробами. Наприклад, один із ключових елементів БАК – гіростабілізована оптична станція наведення, розроблена спільно ДержККБ «Луч» та Ізюмським приладобудівним заводом, була свого часу створена для модернізації бойового вертольоту. На його думку, реально прийняти такий БАК на озброєння впродовж 1,5 року: почати літати через 9 місяців і 8-9 місяців залишити на випробувальні роботи.
Фахівці примітили, що відомий БАК Hermes 900 від ізраїльської Elbit Systems має схожі розміри з проєктом ДККБ «Луч». При цьому «Сокіл 300» більший за вже відомий турецький Bayraktar TB2 і за характеристиками може наблизитися до дуже потужного американського аналогу MQ-1B Predator.
Чи вистачить політичної волі
Не треба вважати, що Україна у прагненні опанувати нові технології виглядає надто оригінальною. Наздоганяти час кинулася ціла група країн. Наприклад, Росія, яка визнала відставання в цьому сегменті переозброєння, активізувала розробки аж трьох нових стратегічних ударних БАК: «Орион», «Охотник» та «Альтиус-У». У Москви великі проблеми із сучасними технологіями, але наміри дуже вивірені, та й амбіцій вистачає.
Активні розробки БАК ведуть не тільки надпотужні країни, але й такі, як наприклад, Білорусь чи Іран. У середині квітня командувач ВПС Ісламської Республіки Іран (IRIAF) оголосив, що Збройні сили Ірану входять до п’ятірки світових держав, здатних створювати бойові безпілотники. Хоча, відверто кажучи, оцінити їх так само важко, як і вишкіл іранських ЗС (лише за останній рік ЗС Ірану збили український пасажирський лайнер і помилково втопили свій транспортний корабель). Білорусь визнає, що наразі не може створити ударний БАК, хоча активно використовує розвідувальні і тактичні корегувальники вогню артилерії: Бусел-10, ВР-12 «Москіт», російські БАК СуперКом С350, С100.
Власне кажучи, Україні, з її війною та немодернізованими ЗСУ, доцільно просувати відразу кілька проєктів: коштовний турецький (у рамках СП БАК вийде на 35% дешевшим), економічний від ДержККБ «Луч» і два-три тактичні, де йдеться про невеличкі дрони-кілери. Бо це та зброя, яка може посилити ЗСУ вже сьогодні.
У чому були проблеми України протягом останніх років? Усі дотичні до переозброєння війська структури чи особи хором відзначають невизначеність Генштабу ЗСУ та відсутність реалістичних орієнтирів. Про це відверто кажуть у державному сегменті ОПК. Зокрема, відповідаючи на запитання про можливості Укроборонпрому виступити державним інвестором, у тому числі «лучівського» БАК «Сокіл 300», очільник концерну Ігор Фоменко зазначив, що «для остаточних рішень потрібен передусім замовник. Без замовника ми маємо низку обмежень». «Є й інший блок питань – розробки і створення нової військової техніки, відкриття НДДКР. Без чітких позицій Генштабу та Міноборони, без наміру замовити таку техніку, без інвестицій військового відомства ми не можемо реалізовувати такі роботи. Для нас критично важливо мати чіткі уявлення про обсяги замовлень Міноборони та підготовлені до укладення контракти до кінця року», – додав він.
«Ми бачимо, що Міністерство оборони має певні труднощі з використанням навіть того ресурсу, що виділено на переозброєння поточного року. Тобто річ тут не тільки в забезпеченні достатнього рівня фінансування, а й в організації вчасної, професійної й ефективної роботи на всіх рівнях. Наприклад, з метою своєчасного планування своєї діяльності на наступний рік підприємствам оборонної промисловості бажано знати потребу і зацікавленість Збройних сил України у тих чи інших зразках озброєння і військової техніки. На жаль, ця інформація Міністерством оборони своєчасно не доводиться до потенційних виконавців оборонного замовлення, що знову може призвести до проблем у плануванні виконання ДОЗу наступного року», – вважає Ігор Копитін.
У приватному секторі про це говорять постійно. Ось, наприклад, думка керівника «Атлону Авіа» (розробника і виробника БАК «Фурія») Артема В’юнника: «На жаль, ми в тому стані, коли не знаємо, що буде завтра, а відповідно, ми із великим побоюванням залучаємо в компанію нових людей. Як керівник я не розумію, чи буде в мене наступного року можливість оплачувати ту досить високу зарплату інженера, якого ми залучимо. Відповідно це дуже стримує нас. Також невпевненість у завтрашньому дні стримує розвиток нашої матеріально-технічної бази. Якщо в нас завтра не буде замовлень, то нам необхідно мати резерв, щоб зберегти хоча б наявний персонал. Тому, звичайно, для більшості постачальників озброєнь і військової техніки в ЗСУ вкрай важливо розуміти середньострокові перспективи, хоча б на 2-3 роки. Сьогодні це неможливо».
Тож не кажучи вже про фінанси та якісь премудрості на кшталт форвардних контрактів (коли підприємство вкладає ресурси в розробки під укладений контракт із зобов’язаннями Міноборони або іншого замовника купити продукцію), зауважимо: оборонній промисловості не вистачає державної політики, чіткого курсу та й політичної волі. І коли йдеться про нашу війну, хотілось би підсилити бажання солдатів, сержантів і офіцерів боронити державу ще й новітніми технологіями. Система в державі поступово налагоджується, і хотілось би, щоб 2021 рік став першим роком реального, а не паперового переозброєння.
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
