Окупація Росією Криму, перетворення його на військову базу в центрі Чорноморського регіону, формування в Криму потужного ракетного, авіаційного, військово-морського угруповання, яке, фактично, контролює Чорне море і поширює військово-стратегічний вплив РФ як в Європі, так і в Середземному морі та Близькому Сході, радикально змінили ситуацію в Чорноморському регіоні.
При цьому, Україна, яка шостий рік знаходиться у стані гарячого збройного конфлікту з РФ та відбиває постійні атаки Росії, так і не змогла створити достатні військово-морські можливості для протистояння російським агресивним окупаційним діям в Чорному морі. Більш того, країни НАТО не змогли сформувати власну стратегію протидії Росії в Чорноморському регіоні і обрали тактику «пасивного стримування» Кремля.
Відкрита збройна агресія російських військових кораблів, літаків та вертольотів на кораблі ВМС України поблизу Керченської протоки 25 листопада 2018 року показала, що ні НАТО, ні міжнародне співтовариство загалом, не мають намірів вступати у відкриту конфронтацію з Росією через її експансіоністські дії в Чорному морі. Насправді, 25 листопада минулого року зафіксувало нову регіональну реальність – Росія контролює Чорне море, а НАТО намагається створити умови для її стримування, намагаючись не вступати з нею у пряму конфронтацію.
Для України ця нова реальність не могла стати сюрпризом, оскільки, Росія свої наміри не приховувала, діяла демонстративно відкрито і нахабно (яскравим прикладом є будівництво Керченського мосту, яке здійснювалося всупереч міжнародному праву і прогнозовано мало призвести до ускладнення судноплавства в Керченській протоці). Однак, на жаль, за останні 5 років воєнно-політичному керівництву нашої держави так і не вдалося забезпечити створення системи протидії російському агресору на морському напрямку. Флотський компонент ВМС України з ударними можливостями, який би міг стати реальною загрозою для ЧФ РФ не було сформовано. Більш того, до цього часу відсутні зрозумілі концептуальні підходи до вирішення цього завдання.
«Стратегія ВМС ЗСУ 2035» (опублікована, до речі, лише на початку 2019 року, а не на початку 2015 як це мало би бути, враховуючи агресію РФ), хоча й стала непоганою спробою продемонструвати наявність певного бачення проблематики, однак, навряд чи може стати матрицею протидії Росії в Чорному морі. Найбільша проблема Стратегії – її лінійність, традиційність та симетричність, відсутність нестандартних підходів. Часовий компонент її реалізації розтягнутий з інтенсивністю, який відповідає умовам мирного часу, а не ситуації, коли Росія окупувала Крим, Донбас і здійснює щоденні відкриті кроки на посилення свого військового панування в Чорному морі.
Зокрема, в Стратегії на першому етапі (який триває аж до 2025 року) передбачається розвинути спроможності для встановлення контролю над територіальними водами та поза їх межами, орієнтовно до 40 морських миль від узбережжя України. Головним пріоритетом розвитку ВМС України до 2025 року визначено створення системи висвітлення обстановки та розвідки в ближній морській зоні. Другим пріоритетом є недопущення дій противника в будь-яких районах у ближній морській зоні (здійснення мінно-загороджувальних дій, ведення радіоелектронної боротьби, прикриття ближньої морської зони всіма наявними береговими засобами ураження). Третій пріоритет – забезпечення ефективного контролю над прибережними водами, річками та захист портів України (нарощування катерних дозорних, конвойних та патрульних спроможностей щодо забезпечення судноплавства в ближній морській зоні та гирлах річок, створення ефективної системи захисту портової інфраструктури завдяки розвитку протимінних, протипідводнодиверсійних та пошуково-рятувальних спроможностей).
Фактично, мова йде про те, що до 2025 року ВМС України відмовляється від протидії Росії у всій акваторії Чорного моря і погоджується на домінування ЧФ РФ, зосередившись на діях у ближній морській зоні. Очевидно, що ці пріоритети та завдання ВМС України не корелюються з іншою часово-просторовою реальністю, яку формує воєнно-політичне керівництво Росії і, відповідно, визначає пріоритети та завдання для ЗС РФ у Чорноморському регіоні.
Насправді, ситуація розгортається надзвичайно динамічно і ймовірність того, що Росія буде й надалі нарощувати зусилля щодо встановлення тотальної зони A2/AD (Anti-Access and Area Denial – Зона обмеження та заборони доступу та маневру) у Чорному морі є дуже високою. Легко уявити, що якщо ВМС України добровільно залишать акваторію Чорного моря у повне розпорядження російським агресорам, до 2025 року (коли командування ВМСУ планує перейти до другого етапу Стратегії) Україна може з великим ступенем ймовірності взагалі втратити вихід до моря.
Сподівання ж на те, що країни НАТО зможуть виконати за українські Військово-морські сили завдання захисту національних інтересів України в Чорному морі є наївними та небезпечними. НАТО буде діяти в Чорному морі, виходячи, насамперед, з власних інтересів. В умовах обмежених військово-морських можливостей Румунії та Болгарії і особливої позиції Туреччини, а також спеціальним режимом для нечорноморських країн, який встановлюється Конвенцією Монтре, завдання НАТО в Чорному морі, найбільш ймовірно, полягатиме у «пасивному стримуванні» Росії (тобто, «демонстрація намірів» силового відпору у випадку загрози членам НАТО і, в той же час, недопущення створення умов для прямого збройного конфлікту з РФ, а не активній протидії ЧФ РФ, в тому числі, для захисту України).
Парадокс полягає ще й в тому, що загальний занепад океанського військового флоту РФ через критичні технологічні проблеми в оборонній промисловості Росії фокусує Кремль на розбудові флотів регіонального рівня. Як пише у своїй нещодавній публікації The National Interest, «ВМФ РФ стрімко списує старі великі кораблі і використовує малі судна. Це призводить до відставання від флотів США та Китаю… Між тим, невеликі кораблі вписуються у стратегію Росії, яка полягає у дестабілізації та, інколи, у вторгнення на територію країн-противників»[1]. Тобто, роблять висновок експерти The National Interest, ВМФ РФ поступово перетворюється на регіональний флот, втрачаючи своє місце в океані.
Однак, цей висновок західних колег (який звучить позитивно, скажімо, для США) лише посилює тривогу за майбутній розвиток ситуації в Чорному морі з точки зору України. В окупованому Криму триває планове нарощування сформованого ще влітку 2015 року самодостатнього міжвидового угруповання військ, що функціонально включає три основні компоненти – сухопутний, повітряний та морський. В той же час, сухопутний компонент відіграє допоміжну роль (фактично, забезпечення оборони окупованої території), а головний акцент робиться на розбудову ударних авіаційних, ракетних та військово-морських угруповань. Саме ударний ракетний інструмент стає головним для ВМФ РФ в Чорному морі, оскільки, навіть в умовах скорочення океанських можливостей російського флоту, крилаті ракети «Калібр» забезпечують проекцію сили в Середземне море, а також, при необхідності, можуть завдати удари як по території України, так і по території будь-якої країни регіону.
На сьогодні можна говорити про досить успішну реалізацію Росією концепції створення у Криму сучасного морського компоненту, який робить ставку на малотонажні відносно недорогі кораблі, озброєні протикорабельними ракетами та крилатими ракетами «Калібр» із дальністю стрільби більше 2000 км. В умовах фактичного провалу програм створення перспективних фрегатів проекту 22350[2], а також блокування поставок фрегатів проекту 11356 через санкції з боку України, Росія зробила ставку на насичення Чорноморського флоту РФ малими ракетними кораблями проекту 21631 («Буян-М») та малими ракетними кораблями проекту 22800 («Каракурт»). Незважаючи на те, що й ці кораблі мають значні проблеми з двигунами через західні санкції, ці МРК можуть стати основою ударного кулака ЧФ РФ, створюючи загрозу всім країнам регіону. Так само як і підводні човни проекту 636.3, оснащені крилатими ракетами «Калібр», котрі можуть тримати в постійній напрузі ВМС країн Чорноморського регіону.
Поточні плани російського Міноборони передбачають, що в Криму до 2020 року мають знаходитися до 24 одиниць[3] надводних і підводних носіїв крилатих ракет «Калібр» з сумарною кількістю останніх до 168 одиниць. І хоча, виникають сумніви щодо спроможності ОПК РФ виконати плани МО РФ щодо подвоєння за 1-2 роки чисельності морських носіїв КР у складі ЧФ РФ (на цей час їх 11 – три фрегати проекту 11356, два МРК проекту 21631, шість підводних човнів проекту 636.3 з загальною кількістю 64 ПУ КР Калібр), однак, у перспективі 5-7 років, такі наміри виглядають цілком реальними (найбільшою проблемою для росіян буде вирішення проблеми підсанкційних двигунів). В цей період до складу ЧФ РФ можуть увійти до 3 одиниць малих ракетних кораблів проекту 21631 («Буян-М») та до 5 малих ракетних кораблів проекту 22800 («Каракурт»).
Логічним також виглядає створення у складі ЧФ РФ (318 змішаний авіаційний полк) ескадрильї БПЛА, оснащених безпілотниками «Форпост» (БПЛА Searcher II (Ізраїль), збирається в Росії з ізраїльських комплектуючих)[4]. Головними завданнями ескадрильї буде ведення розвідки, а також забезпечення цілевказання для протикорабельних ракет та КР «Калібр». Крім того, передбачається надходження до складу ескадрильї БПЛА ЧФ РФ ударної модифікації ізраїльсько-російського безпілотника «Форпост-М». Фактично, ескадрилья БПЛА завершує формування у складі ЧФ РФ розвідувально-ударного комплексу на основі інтеграції засобів розвідки, управління і ураження.
Таким чином, в період до 2022-25 рр. Росія, найбільш ймовірно, створить у Чорному морі відносно недорогий і ефективний ударний морський кулак, який буде контролювати Чорне море і безпосередньо загрожувати території Україні та країнам НАТО.
При цьому, очевидно, що самостійно Україні вже не вдасться в період 5-10 років сформувати бойовий потенціал ВМСУ та інших видів ЗСУ на морському напрямку, достатній для протистояння ЧФ РФ та іншим видам ЗС РФ в Чорному морі. У свою чергу, враховуючи стратегічний підхід НАТО, який, ймовірно, полягатиме у «пасивному стримуванні» Росії і недопущенні прямого військового конфлікту країн НАТО з РФ в Чорному морі, Україні марно сподіватися на можливі потужні кроки Альянсу з нарощування своїх військово-морських сил у регіоні.
У цій ситуації, яка спричинена, в тому числі, й неефективною політикою держави у військово-морській сфері за останні 5 років, найбільш оптимальним може стати комплексний підхід, який, з одного боку передбачатиме здійснення асиметричних кроків з розбудови ВМСУ, а з іншого – використання можливостей наших партнерів з НАТО у невійськових сферах протидії РФ (це не буде суперечити позиції НАТО щодо недоцільності провокування Росії на військовому напрямку). Іншими словами – протидіяти «гібридній війні» Росії саме «гібридними» методами.
При цьому, для України критично важливим є створення умов для того, щоб до комплексної «гібридної» протидії Росії в Чорному морі були максимально залучені країни НАТО. Оскільки, лише консолідовані, систематичні та швидкі кроки України та країн НАТО можуть привести до зміни військово-стратегічного балансу в Чорноморському регіоні та покарання агресора.
У цьому плані, пропонується залучити (а також спонукати) країни НАТО до таких заходів:
У дипломатичній сфері:
- Встановлення системи міжнародного моніторингу ситуації в Чорному та Азовському морях та Керченській протоці;
- Запровадження додаткових санкцій проти Росії за порушення міжнародного права в Чорному та Азовському морях та Керченській протоці;
- Посилення існуючих санкцій проти Росії за анексію Криму та окупацію Донбасу;
- Забезпечення виконання Росією рішення міжнародного трибуналу ООН з морського права;
- Введення санкцій проти суден, які заходять до Криму та заборони їх заходу до портів країн ЄС/НАТО;
- Запровадження обмежень для заходу російських кораблів до портів країн-членів НАТО.
У інформаційній сфері:
- Постійна актуалізація в міжнародному інформаційному просторі наративу стосовно анексії Криму Росією, агресії в Чорному та Азовському морях, Керченській протоці;
- Поширення актуальної інформації про порушення Росією міжнародного права в Чорному та Азовському морях, Керченській протоці;
- Постійне інформування міжнародної громадськості про незаконне утримування Росією військовополонених моряків ВМС України;
- Розповсюдження в міжнародному інформаційному просторі повідомлень місії ОБСЄ щодо порушень Росією Мінських домовленостей на Донбасі.
У військово-стратегічній сфері:
- Забезпечення свободи судноплавства у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці;
- Сприяння військово-морській присутності та активності країн НАТО в Чорному морі (в тому числі, за рахунок створення штабу Флотилії НАТО в Чорному морі);
- Нарощування військової присутності НАТО в регіоні за рахунок розміщення систем ППО/ПРО, авіації, ракетних комплексів, кораблів, проведення навчань для створення НАТО власної A2/AD в Чорному морі;
- Посилення підтримки ВМС чорноморських країн НАТО (Румунії та Болгарії), а також України та Грузії;
- Інтенсифікація співпраці з Туреччиною у військово-морській сфері.
У військово-технічній галузі Україні варто здійснювати нелінійні та асиметричні кроки. Планування поступового нарощування бойового потенціалу з тривалим (розтягнутим на десятиліття) розширенням зони відповідальності флоту, очевидно, не може забезпечити формування умов для зміни балансу сил в Чорному морі і примушення Росії діяти в рамках міжнародного права. У зв’язку з цим, варто розглядати проривні ідеї та «точкові» кроки, які матимуть суттєвий вплив на позиції ВМСУ в Чорному морі. Однозначно, варто широко застосовувати передові технології та системи, зокрема, безпілотні (автономні, роботизовані). Постановка на озброєння ВМСУ розвідувальних та ударних БПЛА, надводних та підводних автономних апаратів (в тому числі, ударних) може за короткий час та порівняно невеликі кошти, може змінити бойовий потенціал українського флоту та його спроможності щодо виконання бойових завдань, фактично, у всій акваторії Чорного моря (а не лише у ближній морській зоні). При цьому, розміри Чорного моря дозволяють з максимальною ефективністю використовувати переваги безпілотних, автономних та роботизованих систем.
Ці кроки пропонується здійснювати в рамках реалізації так званої концепції «москітного флоту» за рахунок створення угруповання багатофункціональних платформ (насамперед, з ударними можливостями) для асиметричного підходу до стримування противника. При цьому, доцільно застосовувати багаторівневий підхід до вирішення цього завдання: паралельно з будівництвом катерів української розробки, можна розглянути варіант придбання ліцензії на виробництво на своїй території іноземних бойових суден малого класу, а також провести предметні переговори про військово-технічну допомогу від західних держав-партнерів. Такий підхід дозволить, з одного боку, швидко наростити корабельний склад флоту, а з іншого – розпочати процес відродження національної школи кораблебудування.
Критично важливим при реалізації концепції «москітного флоту» є запуск у серію протикорабельних ракет, як для як мобільних берегових комплексів, так і для авіації та безпосередньо для ракетних катерів. Також, варто розглянути варіант і закупівлі «першого ешелону» ракетного протикорабельного щита (як для берегових комплексів, так і морських платформ) у наших союзників (насамперед, США). Крім того, в рамках розбудови ВМСУ слід продовжити нарощування сухопутної компоненти, зокрема, посилення морської піхоти та сил спецпризначення ВМСУ.
Загалом, за оцінкою ЦДАКР, лише асиметричні та сміливі дії України, разом з партнерами з НАТО, стосовно розбудови ВМС України, а також комплексної («гібридної») протидії РФ в Чорному морі можуть створити необхідні умови для зміни балансу в регіоні на нашу користь та покарання Росії. Втрачено вже багато часу. І хоча шанси на прорив з «російського моря» ще є, подальше буксування як з визначенням стратегії розвитку ВМСУ, так і з реформуванням військово-технічної та оборонно-промислової політики у цій сфері може мати трагічні наслідки. І для флоту, і для України.
Михайло Самусь
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Статтю опубліковано у аналітичному часописі “Чорноморська безпека” №3 (35) 2019
[1] [Електронний ресурс]. Режим доступу: The Russian Navy Is Evolving Right Before Our Very Eyes, David Axe,August 15, 2019, https://nationalinterest.org/blog/buzz/russian-navy-evolving-right-our-very-eyes-74006
[2] [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cast.ru/products/articles/predvaritelnye-itogi-gpv-2020-v-chasti-voennogo-korablestroeniya.html?bitrix_include_areas=Y&ELEMENT_CODE=predvaritelnye-itogi-gpv-2020-v-chasti-voennogo-korablestroeniya&clear_cache=Y
[3] [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/Society/232711
[4] [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://iz.ru/909392/aleksei-kozachenko-roman-kretcul-aleksei-ramm/prismotriat-svysoka-krym-ukrepiat-eskadrilei-bpla-forpost
