4.10.2020 р. в Киргизькій Республіці були проведені чергові вибори до парламенту країни – Жогорку Кенеш, за результатами яких очікувався прихід низки провладних політичних партій, на чолі з відомими системними політиками та представниками економічних (олігархічних) кіл. Незважаючи на те, що у виборах брали участь 16 політичних сил, більшість голосів отримали три партії, які пов’язують з нинішньою владою країни: Партія «Мекен Киргизстан», «Демократична партія Бірімдік (Єдність)» та Партія «Киргизстан». Інші політичні сили, включаючи опозиційні, не набрали 7% бар’єру та не змогли потрапити до законодавчого органу країни. У зв’язку з численними порушеннями, які мали місце під час виборів, опозиція закликала до проведення масових демонстрацій на центральній площі Бішкеку Ала-Тоо, які згодом переросли в сутички з правоохоронцями. Через декілька годин протестуючі «відкинули» силовиків, захопили низку адміністративних будівель, в т.ч. парламент країни (т.зв. Білий Дім) та оголосили вимоги про визнання вибори недійсними. В результаті, чинний президент Сооронбай Жеенбеков, який системно та послідовно будував свою вертикаль, поглиблював зв’язки з Росією, посилював контроль над опозицією, за одну ніч втратив контроль над країною. Киргизстан опинився під загрозою суттєвої дестабілізації внутрішньо-політичної обстановки, що разом із складною економічною ситуацією, протистоянням по лінії» суспільство-влада», «регіон-регіон» може призвести до непередбачуваних наслідків.
Про причини та наслідки ситуації, яка склалася, йтиметься в даній статті.
У виборах в Жогорку Кенеш 2020 року брали участь участь 16 політичних партій: «Демократична партія Бірімдік» (Єдність), «Мекенчіл», «Партія Справедливості та розвитку», «Мекен Киргизстан», «Реформа», «Соціалістична партія Ата-Мекен», «Партія «Замандаш»», «Бутун Киргизстан», «Соціал-демократи Киргизстану», «Мекен Інтімаги», «Політична партія Ветеранів війни в Афганістані та учасників інших локальних бойових конфліктів», «Партія Ордо», «Партія «Державної єдності і патріотизму Бір Бол», «Республіка», «Киргизстан» і «Чон Казат». Серед зазначених, партій, вперше брали участь у виборах: «Реформа»,«Демократична партія Бірімдік»,«Мекен Киргизстан »,«Соціал-демократи» , «Партія Ордо», «Мекенчіл», і «Чон Казат».
Найбільший фінансовий та адміністративний ресурс, а також неформальні зв’язки з чинною владою, за оцінками експертів, мали три партії:
– «Мекен Киргизстан» – це проект так званого «клану Матраімовіх», до складу якої входять родичі і найближче оточення члена парламенту – Іскендера Матраімова, який став скандально відомим через низку масштабних корупційних розслідувань.
– «Демократична партія Бірімдік» – є політичним проектом діючої влади, і безпосередньо чинного президента С.Жеенбекова. До складу партії входять рідний брат глави держави, депутат ЖК Асилбек Жеенбеков, а також найближче оточення і інші родичі чинного президента.
– Партія «Киргизстан» – є членом нинішнього складу парламенту, вважається близькою до нинішньої влади політичною силою. Фінансовим спонсором є Шаршенбек Абдікерімов, бізнесмен, власних ряду підприємств у виробничому, агропромисловому, фінансовому секторі країни.
Офіційно заявили про опозиційність нинішній владі і оголосили в своїх програмних документах про проведення люстрації в органах влади шість політичних партій: «Соціалістична партія Ата-Мекен», «Бутун Киргизстан», «Реформа» »,«Республіка»,« Чон Казат»,«Соціал-демократи». З них, досвід політичної діяльності в т.ч. в якості опозиційної партії мали «Соціалістична партія Ата-Мекен», «Бутун Киргизстан», «Республіка».
Серед зазначених опозиційних політичних сил, найбільш впливовими вважаються:
– Політична партія «Реформа» (створена в 2012 року, лідер – Клара Соронкулова, екс-суддя Конституційної палати) – намагається використовувати наявний протестний потенціал і «втому» суспільства від «старих», системних, корумпованих політиків. До її складу входять переважно представники громадськості, волонтерських рухів, підприємців, що не були скомпроментовані в корупційних справах. У той же час, партія не має електоральної бази за межами міста Бішкек.
– Політична партія «Чон Казат» (створена в 2012 року, лідер – Максат Мамітканов, екс-офіцер Державного комітету національної безпеки КР). Партія позиціонує себе як антикорупційна, антиолігархічна політична сила, використовує протестні антиурядові настрої населення, і є популярною в т т.ч. в регіонах. Використовує емоційні і привабливі в суспільстві гасла про люстрацію, націоналізацію «незаконно заробленого майна чиновників», відновлення справедливості тощо.
– Партія «Соціал-демократи» (створена в 2019 році, керівник – С.Атамбаев (син екс-президента країни Алмазбека Атамбаєва)) – позиціонує себе як нова політична сила, однак є частиною колишньої Соціал-демократичної партії Киргизстану, на яку після приходу до влади С.Жеенбекова, чинився тиск, а керівник партії А.Атамбаєв був засуджений за низкою кримінальних справ.
Особливості використання виборчих технологій:
Першою відмінністю електорального процесу цього року стало посилення запиту на «нові обличчя». Зокрема, пандемія Covid-19 продемонструвала слабкий рівень управління діючої влади, яка на думку суспільства виявилася не здатною до прийняття рішень в надзвичайних ситуаціях. Незважаючи на отриману допомогу від міжнародних організацій, Киргизстан зазнав значних втрат, як з епідеміологічної так і економічної точок зору. Це поставило під сумнів легітимність влади що, разом з низкою корупційних скандалів чиновників посилило невдоволення владою і актуалізувало запит на нові обличчя, які не були скомпрометовані корупційними справами. Зазначений тренд був використаний практично всіма політичними силами, які намагалися включити у свій список представників молоді. Однак, за винятком партії «Реформа», даний крок був показовим і демонстративним, та не мав на меті реального оновлення політичних сил.
Другою особливістю була відсутність у більшості політичних сил чітких програм виходу з кризової ситуації, в якій опинилась одна з найбідніших країн регіону та світу. Так, більшість політичних партій Киргизстану не мали чіткого розподілу по ідеології, концепції, і були сформовані під конкретний проект навколо відомого політичного лідера. Тому, приналежність до ліберального, демократичного, націоналістичного або соціалістичного крила було умовним і формальним, не відображало їх планів розвитку, оскільки головна мета полягала у приході до влади, і доступу до економічних ресурсів країни. Для цього більшість політичних сил використовували стандартні гасла-обіцянки, які є популярними у суспільства: боротьба з корупцією, зниження податків, зміна конституції, прийняття і реалізація закону про люстрацію, значне скорочення витрат на державний апарат, зменшення чисельності депутатів парламенту, реформування судів, демократизація правоохоронних органів, розвиток економіки, підтримка соціально незахищених верств населення, створення робочих місць тощо.
І третє – у ході виборів відбувалось активне використання адміністративного ресурсу і маніпуляції: підкуп голосів, використання родоплемінних і регіональних зв’язків при агітації (багато політиків надавали допомогу населенню під час пандемії в свої рідних регіонах), компромат, популізм, використання недосконалості законодавства (введення так званої форми № 2 яка дозволяє голосувати не за місцем прописки, а за місцем проживання. Дана технологія дозволила здійснити «перекидання» голосів в регіони, де партії не мали достатньої підтримки для подолання мінімальної квоти).
У зв’язку з цим, програш опозиційних сил, разом з величезним рівнем корупції в країні, втомою від системних «політиків бездіяльності», відсутністю розвитку країни та зупинкою економічних реформ, спровокували до масових демонстрації «активної меншості», що далі переросли в захоплення владних інституцій, початку нового розподілу влади.
Що далі?
Проблемними питаннями, які є на сьогоднішній момент:
- Цивілізований трансфер влади чи черговий розподіл портфелів? Проблема полягає не тільки в поваленні діючої влади, а в знаходженні політичного компромісу між політичними силами щодо майбутнього Киргизстану, стабілізація обстановки, вироблення плану щодо майбутніх дій, проведення чесних, прозорих та відкритих виборів до парламенту. Наразі спостерігається ситуація, коли окремі маргінальні політичні сили, користуючись ситуацією нестабільності, намагаються захопити владу, яку «випустили» попередники.
- Проведення низки комплексних реформ по модернізації нинішньої політичної системи так званої «демократії гібридного типу», люстрація корумпованих та скомпрометованих чиновників, будівництво нових державних інститутів, правоохоронних органів та судів, створення умов для розвитку національної економіки.
- Послаблення російського впливу. Зовнішньополітичні пріоритети більшості партій – однакові і полягають в розвитку співпраці в рамках ЄАЕС, ОДКБ, ШОС. Використання теми «євразійства», демонстрація лояльності Кремлю, бажання отримати підтримку Москви є однією з особливостей діяльності більшості політичних сил Киргизстану. У той же час, жодна з політичних партій не проголосила у своїй програмі про необхідність скорочення зв’язків з Росією або розвиток відносин із Заходом. Російські військові обєкти на території Киргизстану є одним з елементів впливу Москви на Бішкек. На відміну від синофофобії, антиросійські настрої присутні лише в середовищі міської інтелігенції, і жодна партія поки що не виступає проти поглиблення залежності від РФ. Навпаки, неодноразово лунають заклики до посилення інтеграції, навіть аж до входження Киргизстану до Росії на правах субєкта федерації. Водночас, реальний розвиток демократичних процесів в країні можливий тільки за західним зразком, а партнерство чи союзництво з Росією, є основним чинником, який завжди гальмуватиме усі демократичні процеси та розвиток країни.
Наскільки Киргизстан зможе впоратись із зазначеними проблемами та стати на шлях демократичного розвитку – питання на даний час відкрите.
