Керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону ЦДАКР Юрій Пойта виступив з публічною лекцією перед учасниками Першої китайсько-української літньої школи «Діалог молоді вздовж «Одного поясу, одного шляху», організованої історичним факультетом Київського національного університету ім. Т.Шевченка та Школою політичних і міжнародних відносин Університету Ланьчжоу (Китай).
Експерт ЦДАКР розповів про реальні та потенційні виклики і ризики під час реалізації китайських проектів в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Зокрема, він сфокусувався на Центральній Азії, де більшість питань також характерні для всього пострадянського простору, включаючи Україну. В рамках теми було надано оцінку стратегічному середовищу в країнах, через які проходить ініціатива «Один пояс, один шлях», викликів та ризиків для китайських проектів, а також проблемним питанням українсько-китайських відносин.
Він зазначив, що в Центральній Азії обстановка характеризується такими особливостями:
На міжнародному рівні:
- традиційним потужним впливом РФ в політичній, економічній та безпековій сферах (як на двосторонньому рівні, так і через міжнародні організації з панівною ролю РФ: ОДКБ, ЄАЕС, СНД);
- стійким і зростаючим інтересом до регіону з боку КНР, яка реалізує свої проекти за допомогою економічних, політичних інструментів. Китай розглядає регіон як ключовий для реалізації ініціативи «Один пояс, Один шлях»
- наявністю в регіоні інтересів США, ЄС і країн-сусідів;
- наявністю афганського фактору, як одного з чинників нестабільності регіону, джерела поширення радикального ісламу, функціонування каналів обігу зброї та наркотиків.
На регіональному рівні ситуація в ЦА характеризується:
- наявністю стійких суперечностей між країнами, що пов’язано з історичними, етнічними, національними аспектами;
- відсутністю єдиного бачення розвитку країн регіону, історично складними протиріччями між авторитарними лідерами країн;
- неврегульованістю державних кордонів;
- дисбалансом енерго- і водних ресурсів, що зумовлюють наявність потенційних конфліктів між країнами.
Останнім трендом, який наразі активно обговорюється в ЦА, є так звана регіоналізація ЦА, що стало можливим в результаті кардинальних зовнішньополітичних кроків новообраного президента Узбекистану Шавката Мірзійоєва.
Внутрішньополітичні фактори, які притаманні для всіх країн ЦА:
- авторитарність правлячих режимів, слабкий розвиток економіки;
- вплив і боротьба місцевих еліт і кланів в процесі прийняття рішень;
- слабкість демократичних інститутів, неурядових організацій та громадянського суспільства;
- наявність «больових точок» – анклавів в сусідніх країнах, що призводить до постійної конфліктності, яка може легко перерости в міждержавний конфлікт;
- високий рівень внутрішнього екстремізму та експорту тероризму, основа якого лежить в соціально-економічних факторах.
Внаслідок зазначеного, регіон є відсталим в економічному розвитку, при цьому найбіднішими країнами є Таджикистан і Киргизстан. Регіональними лідерами в політичному і економічному аспектах є Казахстан і Узбекистан.
Найбільш сильні позиції серед зовнішніх гравців, на думку експерта, в регіоні займає РФ, яка розглядає ЦА зоною свого ексклюзивного монопольного впливу, що пояснюється стійкими історичними зв’язками, спробою тримати в своїй орбіті країни ЦА, необхідністю забезпечення військової безпеки на своїх південних рубежах. Для цього РФ через свої регіональні організації СНД (Туркменістан – асоційований член, всі інші країни ЦА – члени), ОДКБ (члени – Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), ЄАЕС (члени Казахстан, Киргизстан), намагається сильніше інтегрувати країни ЦА в рамках свого впливу .
Іншими інструментами впливу РФ на країни ЦА залежність від російського ринку і трудова міграція населення в РФ.
У зв’язку з зазначеним, в регіоні можуть виникати складні і різноманітні ризики для реалізації китайських проектів і зовнішньої політици Пекіна в регіоні, які можна умовно розділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні ризики пов’язані з внутрішньо-політичною ситуацією всередині держав Центральної Азії, в той час як зовнішні пов’язані з впливом глобальних гравців.
До внутрішніх викликів Пойта відніс:
- Політичні ризики для реалізації проектів. Сюди входять відсутність політичної прозорості, питання корупції, питання політичного опору і т.д. Для будівництва «Одного поясу, одного шляху» необхідна стабільна політична ситуація, а країни з найбільш високим ступенем політичної прозорості, порівняно стабільним політичним становищем найбільш легко можуть здійснювати зовнішнє співробітництво. Якщо розглянути показники корупції, то за даними Трансперенсі Інтернешнл, в цих країнах, вони перебувають на дуже високому рівні. Корупція, з одного боку може бути позитивним фактором для китайських бізнесменів. Наприклад, використовуючи неофіційні зв’язки в уряді Китай може отримати контракти на більш зручних умовах. Однак, в довгостроковій перспективі корупція негативно впливає на відносини Китаю з іншими країнами. Оскільки, відсутність чітких і прозорих правил призводить до того, що китайським бізнесменам некомфортно працювати на ринках корумпованих країн. Після цього може виникнути і політичний опір. Наприклад, в Казахтані кілька днів тому глава представництва Huawei в Нур-Султані Мен Цінбо (Meng Qinbo), на думку суду вживав заходів, що сприяли вчиненню казахстанськими чиновниками корупційних правопорушень. В результаті, суд зробив висновки про незаконні дії представника компанії Хуавей, крім того він був звинувачений у неповазі до законів, звичаїв і традицій держави, на території якого він проживає і працює.
- Наступним ризиком є наявність антикитайських настроїв, які можуть використовуватися в політичній боротьбі. Наприклад в Киргизстані регулярно спостерігається проведення антикитайських мітингів (в грудні 2018 – січні 2019 го) пройшли три мітинги, на яких учасники вимагали депортувати з країни китайських нелегальних мігрантів, видавати громадянам КНР менше віз, і взагалі ввести народний контроль над міграцією та мігрантами з Китаю, посилити правила видачі китайцям киргизького громадянства. А 5 серпня в Киргизстані сталися сутички між місцевими жителями і співробітниками китайської компанії Zhong Ji Mining. Дані настрою часто використовуються політиками. Наприклад, наразі триває боротьба між президентом Киргизстану С.Жеенбековим і екс-президентом Атамбаєвим. І тема китайських інвестицій, кредитів, дуже активно використовується як інструмент політичної боротьби. В результаті цього страждає міжнародний імідж Китаю в країні і в регіоні.
Зовнішні ризики пов’язані з впливом зовнішніх гравців. З точки зору експерта, основні ризики для реалізації китайських проектів в Центральній Азії, а також і на території всього пост-радянського простору є вплив Росії, яка не зацікавлена у збільшенні впливу Китаю, оскільки вважає пострадянський простір зоною свого впливу. У зв’язку з цим, Москва з одного боку демонструє дружбу і стратегічне партнерсво з Китаєм, а а з іншого боку – протидіє китайським ініціативам за допомогою політичних, економічних, інформаційних, військових інструментів. Росія проводить приховані інформаційні операції для погіршення міжнародного іміджу Китаю. Також в цих країнах дуже активно роздмухується теорія «китайської загрози», про те, що Китай використовує технології м’якої сили для встановлення контролю над економічної ресурсами і політичним керівництвом цих країн. Російські ЗМІ і експерти дуже часто піднімають тему китайської експансії в Центральній Азії та формують у російськомовного населення негативне сприйняття китайських ініціатив. Також Росія намагається створювати складні умови для економічної діяльності Китаю в регіоні через цілеспрямоване введення обмежень допомогою регіональних організацій: ЄАЕС і СНД.
Крім цього, спостерігається домінування російських медіа, засобів пропаганди, спецслужб для формування власних антикитайських меседжів в національних інформаційних просторах країн регіону.
Стосовно українсько-китайських відносин Пойта зазначив, що між нашими країнами встановлені відносини стратегічного рівня, Китай є третім за величиною торговим партнером України. Однак між Україною та Китаєм відсутній діалогна вищому політичному рівні. Протягом, 5 років не було жодного візиту наших президентів, прем’єр-міністрів чи глав парламенту. По-друге, на даний момент у нас немає спільних стратегічних економічних проектів, а кількість китайських інвестицій складає приблизно 0,05 від усіх зовнішніх інвестицій до України.
Однією з головних причин паузи в українсько-китайських відносин є Росія, і її військова агресія проти України. У 2013 році була спроба Китаю побудувати глибоководний порт в Криму, але цей проект не був реалізований через військову агресії Росії проти України. Транзитний потенціал України в ініціативі «Один пояс, один шлях» також був підірваний. На даний момент більшість залізничних перевезень йде через Білорусь, в той час як до 2014 року були плани активного використання України для транзиту товарів. По-четверте, в тому числі з-за військового конфлікту з Росією, Китай практично не інвестує в українську економіку. У нас немає спільних стратегічних проектів в інфраструктурі, енергетиці, виробництві.
Також, через військовий конфлікт Україна дуже чітко ідентифікує країни, які підтримують чи не підтримують її. У даній ситуації українське керівництво розглядає США як єдиного партнера, який підтримує і зміцнює військову безпеку України. І може забезпечити практичні кроки для нашої безпеки. Китай відкрито не приймає сторону України в конфлікті з Росією, а продовжує зберігати нейтралітет. І така політика, очевидно, розглядається українським керівництвом як недружня з боку Китаю. І це, з точки зору експерта обмежує розвиток українсько-китайських відносин.
ВТС, яке завжди було основою для нашої співпраці наразі також обмежується, в тому числі з-за російського фактора. Україна стурбована, що частина озброєнь, які ми продаємо Китаю, може бути передано Росії. У ЗМІ дуже популярна тема продажу українського підприємства «Мотор-Січ», і угода гальмується в тому числі з-за російського фактора. Саме російська агресія і деструктивна, агресивна політика є причиною того, що Україна переходить на західні стандарти, буде впроваджувати західні моделі збройних сил. А на Заході існує ембарго на поставки зброї Китаю, тому, дуже ймовірно, що ВТС України з Китаєм також буде поступово скорочуватися.
