18 листопада ДК «Укроборонпром» виступив із симптоматичною та дуже болючою для профільного середовища заявою – проти свого профільного міністерства. Вона починається словами: «ДК «Укроборонпром» стурбований згортанням реформи оборонно-промислового комплексу країни та втручанням у свою господарську діяльність з боку Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України».
Далі в заяві йдуть пояснення до цього вибухового речення, ключовими тезами є «згортання реформи» та «втручання у господарську діяльність».
Отже, варто без зайвих емоцій поглянути на те, що відбувається в галузі реформи ОПК і як це впливає на стан українського війська і на безпекову ситуацію в цілому.
ОПК
Якщо казати відверто, то ні реформа ОПК, ні реформа ЗСУ в Україні ще не починалася. Йшли підготовчі процеси, де найбільшим успіхом стало створення вертикалі управління ОПК у виконавчій владі – власне Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України. Та й виведення вертикалі на рівень віцепрем’єр-міністра, що мало дозволити приймати в тому числі непопулярні рішення в цій сфері.
У заяві керівництво «Укроборонпрому» прозвітувало про низку досягнень. «За цей рік, попри усі ускладнення, пов’язані з пандемією, ми виконали всі зобов’язання за чинними контрактами, втримали фінансові показники концерну на докризовому рівні, не допустили жодного непрозорого кадрового призначення, а правоохоронні органи не порушили жодного кримінального провадження щодо членів нової команди», – це вказано в заяві і формально відповідає дійсності. Дійсно, від непрофесійної й заангажованої під стратегії Порошенка-Гладковського команди «Укроборонпрому» Романа Романова до нинішнього сучасного менеджменту відстань – як до Америки. Але це стосується поточної діяльності концерну і ніяк не пов’язано з реформами.
З реформою пов’язані інші тези. «Команда підготувала стратегію реформування «Укроборонпрому», яка отримала всебічну підтримку з боку президента України». Хоча ЦДАКР завжди виступав проти того, щоб хтось сам себе реформував (надто ЗСУ та ОПК!), ідеологія, розроблена під керівництвом нинішнього першого заступника гендиректора Романа Бондаря, справді вдала та гідна схвальних оцінок. Щоправда, є нюанс: вона була розроблена ще до появи Мінстратпрому як керівного органу. Тож могла сприйматися чи ні в новому міністерстві. До речі, вона майже була сприйнята – не підтримав Мінстратпром лише питання залишити спецекспортерів у складі нового холдингу «Оборонні системи України». А ще – час на зміни. Міністерство Уруського наполягає на 1,5-2 роках, в «Укроборонпромі» вважають більш реалістичними три або трохи більше років. Питання не те що спірне, воно просто не залежить від сторін: є бажання, і є реалії.
«У червні цього року ми зареєстрували проєкт відповідного закону, який мав би розпочати історичну для країни реформу», – кажуть в “Укроборонпромі”. Автор цієї статті завжди критикував «Укроборонпром» Романова за законодавчі ініціативи (там було аж 33), до яких “Укроборонпром” не має жодного стосунку. Однак знову робота команди Бондаря виявилася досить вдалою. І, здається, її і взяли за основу в міністерстві. Щоправда, цього року найважливішого закону, на жаль, ще не буде.
Насправді є дві вагомі причини загострення «бойових дій». Тобто півтори. Причина – авіапром, який Мінстратпром «забирає» в “Укроборонпрому” для формування нового холдингу «Аерокосмічні системи України». І робить це нині, не очікуючи закону про корпоратизацію. Це й вважають «втручанням». У міністерстві кажуть, що саме гроші перевізника ДП «Антонов» не дозволяють погодитися із такою позицією щодо формування нового холдингу. «Антонов» переказав «Укроборонпрому» у 2018 році трохи більше від 20 мільйонів, у 2019 – трохи більше за 30 мільйонів, а от у 2020 році – далеко за 100 мільйонів – а ці ресурси дозволи б зрушити з місця вирішення проблем авіапрому, зокрема розв’язати проблему Харківського авіазаводу», – сказав автору представник міністерства, пояснюючи таку позицію.
Підпитання – кадрова політика в середовищі спецекспортерів. «Із «Укрспецекспортом» усе гаразд, і замінити Вадима Ноздрю хотіли зовсім не в міністерстві; за керівника «Спецтехноекспорту» справді йде боротьба, оскільки дуже багато зауважень, зокрема щодо роботи на індійському ринку – йому надали певний час», – отака відповідь.
Чи є це втручанням? Можливо, якщо вважати, що система лише налагоджується. Але без непопулярних рішень системи не буде ніколи.
Армія
Як вже згадувалося, реформи ЗСУ ще не було. Коли з приходом до влади команди Зеленського відбулося призначення на посаду начальника Генштабу генерала Руслана Хомчака, багато хто очікував змін в армії. Але з появою візії розвитку ЗСУ до 2030 року стало зрозуміло – обрано консервативний шлях нарощування зусиль. Іншими словами – створення маленької радянської армії. Навіть на рівні 2030 року Генштаб Хомчака (а нині – Генштаб головнокомандувача Хомчака) не бачить розвитку ідеї професійного війська. Відповідно, це відсутність мотиваційного пакету, суперечливе переозброєння та ходіння по колу з роздутою чисельністю армії. При цьому відносини головнокомандувача та міністра оборони, м’яко кажучи, далекі від конструктивних. Умови створено такі, що вирішувати питання забезпечення війська стало більш ніж складно.
На цьому тлі набула гостроти проблема плинності кадрів в українській армії. За даними того-таки Генштабу, за 2018-2020 роки зі Збройних сил звільнилися понад 77 тис. контрактників. Це майже третина визначеної законом чисельності ЗСУ. Тобто коштовного контрактника навчають, як призовника, а потім він іде з армії.
Але це лише верхівка айсберга.
У переозброєнні ЗСУ глава війська є апологетом ручного режиму, коли формування пріоритетів переозброєння здійснюється на свій розсуд, без будь-яких обґрунтувань. Проблема формування державних цільових програм, які позбавлять залежності від річних бюджетів так і залишається ідеєю. Нагадаю, ЦДАКР і ще низка аналітичних організацій переконані, що необхідно сформувати 3-5 програм. Наприклад, очевидною є ракетна, можливо, створення ударних безпілотників – це має бути визначено на рівні, вищому за ЗСУ. Наприклад, у межах РНБОУ. На цьому тлі залишається проблема прозорості оборонних закупівель. І – відсутності збалансування внутрішнього замовлення з імпортом оборонної продукції, що стало найбільш критичним питанням у формуванні нового ДОЗ. Суспільству важливо прояснити, як приймаються такі рішення, як обґрунтовуються, чи надається експертиза (якщо так, то ким), як вирішується рівень участі українських підприємств у локалізаціях виробництв.
Тож ще більшого значення набуває проблема орієнтування промисловості та військової науки з боку Генерального штабу ЗСУ – ніхто не знає, що купуватиметься для армії в найближчі 1-3 роки чи через 3-5 років. Про відірваність від реалій довгострокового планування можна зробити висновок із документа про нарощування спроможностей Повітряних сил ЗСУ.
Десантування британських та українських піхотинців під час спільний навчань «Об’єднані зусилля – 2020»
Замість висновку. Що доцільно робити в умовах чергової війни у промислових і військових колах? Здається, єдиний шлях – винесення ділянки для прийняття рішень за межі сторін, що ведуть паркетні «бойові дії». Створити незаангажовану ділянку, наприклад на базі РНБО або профільного комітету ВРУ, із залученням фахівців різних секторів. У тому числі шляхом створення Науково-технічної ради та Інституту генеральних конструкторів, структур Національної академії наук України, залучення та об’єднань промисловості та експертних організацій. У широкому сенсі – потрібен третейський суддя, який спирався б на оцінки дотичних до безпекової сфери організацій і структур. На жаль, без цього реформа ОПК і ЗСУ може не відбутися.
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
