Початок піврічного головування Угорщини в Раді Європейського Союзу ознаменувався низкою суперечливих та показових дипломатичних візитів прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Протягом тижня Орбан, котрого світові та європейські видання давно охрестили “поганим хлопцем” Європейського Союзу, послідовно відвідав Київ, Москву та Пекін, а згодом і Мар-а-Лаго, де зустрівся з Дональдом Трампом. Сам політик неодноразово підкреслював миротворчу мету своєї активної дипломатії, однак, специфіка бачення миру угорським лідером свідчить про небезпечні тенденції як для України, так і для ЄС.
Надії на відлигу у відносинах Будапешту і Києва не виправдались
Перший з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну візит угорського лідера в Київ створив у європейських політиків, експертів та провідних медіа ілюзію відлиги в українсько-угорських відносинах, та змусив повірити у прагнення Угорщини покращити свій імідж в рамках ЄС. Однак, тези, що артикулював Орбан на зустрічі з українським лідером свідчили про непохитність критичної позиції Угорщини. Лейтмотивом візиту до Києва стало просування ідеї “мирного врегулювання”, побудованого на фактичній капітуляції України перед вимогами Росії.
Пан Орбан запропонував Президенту Зеленському ініціювати негайне припинення вогню з боку України задля пришвидшення переходу до мирних переговорів, де факто, на умовах Росії, що категорично суперечить мирному плану Зеленського, яким традиційно керується як Україна, так і ЄС. Таким чином вперше з уст європейського лідера в присутності Зеленського пролунав наратив про припинення вогню як найбільш реалістичний сценарій закінчення війни – певною мірою така риторика виглядала зондуванням, тестом офіційного Києва на реакцію. І хоча ЄС всіляко відхрещуються від будь-яких заяв Орбана в ході його дипломатичної місії як від позиції Союзу, подібне формулювання бачення мирного процесу є надзвичайно тривожним та небезпечним сигналом для України. Ба більше, в умовах посилення правих сил у Європарламенті за результатами нещодавніх виборів, висунута Орбаном теза про необхідність пришвидшити початок мирних перемовин будь-якою ціною може стати новою тенденцією у європейській риториці та все частіше лунати у позиціях як окремих держав-членів ЄС, так і Об’єднаної Європи загалом.
Перерваний дипломатичний бойкот Москви та початок реабілітації агресора
Неочікувано як для Брюсселя, так і для Києва, за кілька днів після візиту в Україні, Орбан попрямував до Росії. Перший після 24 лютого 2022 року візит європейського лідера в Москву остаточно перекреслив намагання євро-атлантичного блоку піддати Росію остракізму та ізоляції від середовища демократичних та правових держав. Угорський політик надав Путіну чергову зручну можливість висунути Україні вкрай категоричні вимоги щодо встановлення миру з позиції сили, підкресливши недопустимість припинення вогню та невідступні прагнення Росії розширювати загарбання.
Кремль вдало використав ситуацію, оскільки позиціонує візит угорського політика як початок нового діалогу між Росією та ЄС, неодноразово підкреслюючи нинішню високу позицію Орбана в апараті Європейського Союзу. Європейські лідери негайно відреагували на свавільну дипломатію Угорщини, засудивши неправомірне представництво ЄС у ворожій державі. Насправді, занепокоєння та обурення європейських лідерів є більш ніж обґрунтованими, оскільки своїми “миротворчими” потугами Орбан зробив неоціненну послугу Кремлю, вкотре продемонструвавши та засвідчивши на практиці ключову тезу російської пропаганди: ЄС не здатний цілковито ізолювати на тривалий час Росію, як надважливого гравця на міжнародній арені, оскільки врешті, Захід буде вимушений поступитись та почати домовлятись, з економічний, політичних та/або безпекових міркувань.
Подібний сценарій за участі Віктора Орбана розгортався і після окупації Росією українського Криму та частини Донецької та Луганської областей, коли угорський прем’єр першим з лідерів західного світу вирушив до Москви, поклавши початок реабілітації РФ в очах світової спільноти. В цьому контексті, досить очевидним є прагнення Росії, з одного боку, позбутися статусу “бандита”, а з іншого, зберегти агресивну зовнішню політику та претензії на території України.
Просування китайської “формули миру” і спроба розгорнути нову сторінку відносин Пекіну та ЄС
Ймовірно, найбільш значущим та багатозначним візитом у трансконтинентальному турне Орбана став візит у Пекін, де угорський прем’єр-міністр зустрівся з лідером КНР Сі Цзіньпіном. Хоча після доволі теплого візиту Орбана до Москви могло сформуватися враження, що політик просуває російське бачення миру, це не зовсім відповідає дійсності. Зустріч Орбана та Сі у Пекіні засвідчила прихильність Угорщини та, вірогідно, великої частки правих сил у Європі, китайському “мирному плану”, адже теза про негайне припинення вогню має саме китайські витоки. Угорський лідер вкотре підкреслив роль Китаю як “ключової сили” у створенні умов для миру між Україною та Росією, тим самим, змістивши провідну роль у забезпеченні миру з Європейського Союзу.
Характер висвітлення зустрічі Орбана та Сі у китайських медіа також вказує на важливе значення візиту європейського лідера для розвитку дійсної зовнішньополітичної стратегії Китаю, який прагне передусім вирівняти економічні відносини з ЄС, а Угорщину розглядає певними воротами в Європу. Особливу увагу ЗМІ приділили попереднім ремаркам Орбана щодо залежності європейської політики та позиції, в тому числі щодо війни в Україні, від американського стратегічного бачення. Повторюючи тезу угорського прем’єра про те, що ЄС підтримує війну в Україні сліпо слідуючи за США, Китай протиставляє себе в якості миротворчої сили на противагу себто агресивній політиці США. Крім цього, Китай, що останнім часом виявляв невдоволення жорсткими торговельними обмеженнями, встановленими ЄС, розглядає візит Орбана саме як виняткову можливість змінити вектор діалогу з ЄС.
Альтернативний діалог зі Штатами в Мар-а-Лаго
Картину “мирної місії” Орбана ілюстративно доповнює зустріч європейського політика з екс-президентом США та лідером президентської гонки Дональдом Трампом в Мар-а-Лаго. Угорський прем’єр завжди підкреслював свою прихильність до ексцентричного американського політика та висловлював підтримку позиції Трампа щодо російсько-української війни. Після зустрічі у Мар-а-Лаго, Орбан в черговий раз висловив впевненість у тому, що Трамп “збирається вирішити цю проблему” (тобто, припинити війну). Таким чином, угорський лідер протиставляє, ймовірно, майбутнього президента США дійсній адміністрації Білого дому, демонстративно надаючи перевагу Мар-а-Лаго як альтернативі Вашингтону.
У світлі надзвичайно гострих висловлювань Трампа щодо дійсної політики США і Північно-Атлантичного альянсу щодо підтримку України, зокрема критики надмірних, на переконання політика, видатків на підтримку обороноздатності України, а також постійного перешкоджання Орбана реалізації оборонної підтримки України з боку ЄС та НАТО, діалог Орбана і Трампа за межами каналів комунікації ЄС та США посилює занепокоєння щодо майбутньої підтримки України в разі цілком вірогідної перемоги кандидата від республіканців на президентських виборах в США.
Віктор Орбан – не миротворець, але посланець “сильних світу цього”
Така послідовність візитів в рамках “мирного” вояжу Віктора Орбана як Київ-Москва-Пекін-Мар-а-Лаго, була сформована невипадково. Орбан, що залишається єдиним європейським лідером, вхожим у цей момент у всі столиці, використав свої можливості задля розвідки реалістичних позицій лідерів України та Росії в рамках закритих зустрічей. Про це свідчить і конфіденційний лист політика до голови Європейської ради Шарля Мішеля за результатами зустрічей, в якому Орбан детально виклав позиції і бачення ситуації як Києва, так і Москви. Однак, зважаючи на політичну орієнтацію Угорщини, Орбан, що відкрито вважає політику ЄС та США щодо війни в Україні хибною, ймовірно, міг передати отриману інформацію щодо позицій сторін політичним акторам, позиції яких розділяє, а також вважає значно більш впливовими в рамках дійсної геополітичної ситуації – Сі та Трампу, для пошуків дієвих важелів впливу як на Банкову, так і на Кремль. Для України це є невтішною новиною, оскільки напряму суперечить мирному плану України та баченню Києва щодо закінчення війни.
Провісник змін політичної орієнтації Заходу
В ширшому контексті політичних пертурбацій у Європарламенті, ряді держав-членів ЄС та прогнозів щодо прийдешніх президентських виборів в США, події перших тижнів головування Угорщини в Раді ЄС можуть свідчити про тенденцію до зміни політичної орієнтації Західного блоку у середньостроковій перспективі. Зухвала дипломатія Орбана, його демонстративні “вольові” рішення, такі як прямі зустрічі з політичними антагоністами Володимиром Путіним, Сі Цзіньпіном та Дональдом Трампом, видаються відвертим глузуванням з Європейського Союзу як демократичного блоку, що пріоретизує норми міжнародного права, ідеали свободи та принципи солідарності.
Здійснивши своє “мирне турне”, що цілковито суперечить позиції ЄС щодо війни в Україні, просуваючи наративи, що йдуть в розріз з дійсною європейською політикою і баченням мирного процесу, Орбан черговий раз продемонстрував нездатність Європейської Комісії та інших керівних інституцій ЄС впоратись з порушниками в межах системи. Реакція ЄС та лідерів держав-членів на дії Орбана обмежились гучними заявами, осудом та обуренням, у той час як практичних рішень імплементовано не було. Для правих та скептичних сил Європи, які послідовно посилюються в ЄС, це стане прецедентом, що з одного боку, розв’яже руки для більш радикальних антиєвропейських дій, а з іншого, стане сильним аргументом для просування євроскептичної риторики. У разі перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США, подібна тенденція може прийняти вкрай загрозливий характер і призвести до формування нового обличчя заходу як осередку праворадикальних сил.
Для України дипломатичні намагання Орбана засвідчили небезпечну тенденцію послаблення рішучої проукраїнської позиції як в Європі, так і в США. У разі формування лідерства ультраправих сил у ЄС та США, для Україна ризикує втратити стійку й скоординовану підтримку Заходу як у оборонній, так і політичній площині. Українському істеблішменту варто враховувати таку невтішну можливість при розробці як оборонної, так і зовнішньої політики в коротко- та середньостроковій перспективах.
Початок липня став для демократичних сил в ЄС симуляцією того, як буде виглядати зовнішня політика ЄС у разі продовження посилення та приходу до влади ультраправих і популістів. Європейським лідерам варто звертати більше уваги на здатність Союзу забезпечувати дійсну єдність стосовно зовнішньої політики об’єднання.
Важливим здається необхідність працювати над практичними можливостями обмеження та/або покарання порушників європейської єдності, інакше в майбутньому уникнути настільки гучних дискредитаційних кампаній не вдасться. Демократичні сили в Європі та Сполучених Штатах повинні продемонструвати відданість своїм позиціям у підтримці України та рішучість у забезпеченні можливості України просувати власну формулу миру як єдиний прийнятний і заснований на нормах міжнародного права шлях для завершення агресивної та загарбницької війни Росії проти України.
Євгенія Булана,
експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
