10 листопада 2019 року в Румунії відбудуться президентські вибори, де громадяни країни зможуть обрати керівника держави на наступні п’ять років. За менш ніж чотири місяці до дати виборів вже є, як мінімум, п’ять претендентів на найвищу посаду румунської держави. Кожен з них, що представляють як ліві, так і праві сили, має свій електорат і своє бачення подальшого розвитку країни. Однак в цій гонці є як лідери, так і аутсайдери.
Кандидатський розклад
Одним з перших свій намір знову очолити країну висловив нинішній президент Румунії Клаус Вернер Йоханніса. Його кандидатуру підтримує Націонал-ліберальна партія (НЛПР), що отримала більшість голосів на європейських парламентських виборах в Румунії, які пройшли 26 травня 2019 р.
Клаус Вернер Йоханніс був мером міста Сібіу з 2000 р. В цей період в Румунії він представляв Німецький демократичний форум. У 2009 р. Йоханніс був висунутий кандидатом на пост прем’єр-міністра Румунії від НЛПР, коли країна серйозно постраждала від глобальної економічної кризи. Кандидатура Йоганніса була відхилена тодішнім президентом Траяном Бесеску. Однак, це не завадило йому через п’ять років самому стати президентом Румунії після перемоги в другому турі над Віктором Понта, тодішнім прем’єр-міністром країни. Сьогодні президент Румунії має хороші шанси бути переобраним на другий термін. Він користується значною популярністю у румунів, так як неодноразово виступав на «стороні народу» у багатьох конфліктних ситуаціях з владою. Зокрема в питанні внесення змін до законодавства в сфері корупції, а також ряду інших питань, які хвилювали громадськість.
Наступним кандидатом в президенти є представник блоку USR + Plus (Союзу «Спасіння Румунії» (USR) та «Партії свободи, єдності і солідарності» (PLUS Party) Дан Барна. Він чинний віце-президент Комітету з питань зовнішньої політики і член Комітету з європейських справ. Барна був членом уряду прем’єр-міністра Дачіа Чолоша, де обіймав посаду державного секретаря. На конгресі USR в 2017 р. Дан Барна був обраний з початку віце-президентом, а згодом президентом партії USR. На виборах 2016 р. партія стала третьою політичною силою в парламенті Румунії після Соціал-демократичної партії (СДП) і НЛПР.
Союз партій USR+Plus, утворений в 2019 р. сенсаційно посів друге місце на виборах в Європарламент, має значну підтримку виборців. Лідер партнера USR по альянсу – PLUS Party, Дачіа Чолош, а також його однопартійці, швидше за все, підтримають Дана Барна в якості свого кандидата в президенти, адже сам Чолош, найімовірніше, буде зайнятий європейською політикою. Після недавніх виборів в Європарламент він став головою фракції «Оновити Європу».
З правого флангу румунського політикуму, як і Дан Барна, на роль президента претендує лідер «Альянсу демократів та лібералів за Європу» (ALDE), президент Сенату (верхня палата румунського парламенту) Келін Попеску-Терічану, чия партія є частиною правлячої коаліції. Терічану був прем’єр-міністром Румунії, в період 2004-2009 рр. Однак, саме з цього періоду Терічану став фігурантом декількох кримінальних справ, де був звинувачений в корупції. Його справи знаходяться в Національному анти-корупційному управлінні. У 2014 р. Келін Попеску-Таричану покинув НЛПР і створив ALDE, з яким і потрапив до парламенту в 2016 р. Він неодноразово уникав кримінального переслідування у справі про корупцію, оскільки діюча більшість у парламенті – СДПР-ALDE, не дозволяла зняти парламентський імунітет.
З лівого флангу висунута кандидатура прем’єр-міністра Румунії і лідера соціал-демократичної партії (СДПР) Віоріка-Василик Денчіле. Вона оголосила, що партія «підштовхнула її подати заявку, і тому з поваги до своїх колег вона готова піти на вибори». Віоріка є третім прем’єр-міністром коаліції СДПР-ALDE з 2016 р. Вона була запропонована недавнім лідером СДПР Лівіу Драгня, який буквально кілька місяців тому був заарештований за звинуваченням у корупції. Денчіле з того ж повіту що і Лівіу Драгня і є давньою його соратницею. Про неї склалася неоднозначна думка. З Денчіле пов’язано ряд помилок диппротоколу під час міжнародних візитів. Наприклад, під час перебування у Чорногорії вона сказала, що знаходиться в Пріштіні (столиці Косово), а не в Подгориці, як це було. Крім того, на початку своєї недавньої політичної кар’єри в парламенті Віоріка намагалася сприяти процесу внесення змін до румунського законодавства, в контексті амністії і помилування корупціонерів, а також виступала проти кримінальних справ, в яких фігурував Лівіу Драгня. Ці спроби викликали обурення громадської думки, а також Європейського Союзу, який охарактеризував наміри уряду як спроби позбавити від переслідування корумпованих політиків.
Однак є ще одна складна обставина. Рішення СДПР висунути свого власного кандидата Віоріки-Василик Денчіле викликало розбіжність в нинішній коаліції СДПР-ALDE. Келін Попеску-Терічану заявив, що «він засмучений і не тримається за посади», змусивши зрозуміти, що готовий покинути коаліцію через позицію соціалістів щодо їх кандидата в президенти.
Також з лівого флангу фігурує колишній прем’єр-міністр, колишній лідер СДПР і нинішній лідер, заснованої в 2018 р., молодої партії ProRomania – Віктор Понта. Він також має президентські амбіції. Понта програв в 2014 р. в другому турі Клаусу Йоханнісу і не хоче зупинятися на досягнутому. На недавніх євро-виборах його партія набрала 6,44%. Незважаючи на таку невелику електоральну підтримку, це дозволяє йому мати двох своїх членів Європарламенту в Брюсселі. Ще кілька тижнів тому Віктор Понта пропонував, щоб ліві делегували єдиного кандидата на ці вибори за підтримки СДПР, Pro Romania і ALDE. Однак так не вийшло. Можливо, його інтерес у президентських виборах обумовлений не бажанням підтримувати кандидата від СДПР, особливо нинішнього прем’єр-міністра Віоріка Денчіле, а також кандидата від ALDE Келіна Попеску-Таричану. Але, незважаючи на таку позицію, далеко не факт, що його президентські амбіції на цьому тлі можуть бути задоволені в рамках чергової президентської виборчої гонки.
Політична гонка
Напередодні президентських виборів в Румунії розгорається внутрішньополітична боротьба. Вибори до Європарламенту, що відбулися весною 2019 р. показали, що румунське суспільство націлене на деяке перезавантаження влади. Для країни їх результати – це певний барометр думки, що показує відношення до влади. Так, на євро-вибори явка перевищила 50%, що стало досить високим історичним показником. За їх підсумками традиційний політичний лідер – СДПР, втратила більше половини своїх голосів, набраних в 2016 р. Тоді соціал-демократи набрали 45% виборців, а в Європарламент – близько 22%. Але на виборах в Європарламент відвідуваність була набагато вище, ніж в парламент Румунії три роки тому. Така оцінка суспільства соціал-демократів і їх лідера Лівіу Драгня стала відповідною дією румунів на прагнення влади частково згорнути раніше досягнуті здобутки в питанні боротьби з корупцією, реформи сфери юстиції, тощо. Крім того, на наступний день після виборів до Європарламенту СДПР отримала ще один удар, Лівіу Драгня був засуджений до 3 років позбавлення волі за зловживання службовим становищем, коли він був президентом Ради повіту Телеорман. В результаті соціал-демократи значно втратили як електорат, так і свого лідера.
Крім того, кандидат у президенти від СДПР Віоріка Денчіле дещо ізольована від реальності через риторику своєї партії. На думку експертів, вона боролася з «паралельною державою», коли за фактом потрібно було вирішувати зовсім інші проблеми (цей термін з’явився в публічному просторі завдяки Лівіу Драгня, який сказав, що спецслужби борються з політиками за допомогою методів КДБ, і що вони контролюються західними і транснаціональними корпораціями). Коаліція СДПР і ALDE будучи у владі не проявила себе досить ефективною. Протягом трьох років були замінені три уряду і більше 70 міністрів. Все це сталося за бажанням вже заарештованого Лівіу Драгня – дуже багатої людини з величезним впливом і фінансовими ресурсами.
У той же час, позиції НЛПР – партії, що підтримує Клауса Вернер Йоханніса, різко покращилися. Цьому як уже було сказано, сприяла позиція президента Румунії з багатьох важливих в суспільстві питань. Також піднявся рейтинг блоку USR + Plus і їх лідерів Дачіа Чолоша та Дана Барни.
Однак, крім внутрішньополітичної складової не варто залишати без уваги і зовнішній фактор. Якщо прийняти «теорію зовнішньої підтримки», то сьогодні може розгорітися боротьба за вплив на значно вищому рівні. Так, Клаус Йоханніс в кінці серпня їде до Вашингтона на зустріч з президентом США Дональдом Трампом. Це друга така зустріч лідерів держав, і цілком очевидно, що Президент Румунії буде прагнути заручитися підтримкою американців напередодні виборчих перегонів. У свою чергу, альянс USR + Plus зі своїм потенційним кандидатом в президенти Даном Барною мають можливість отримати підтримку від французів. Дачіа Чолош, партнер Дана Барна по альянсу був призначений президентом парламентської групи Renew Europe в Європейському парламенті (групи, створеної президентом Франції Еммануелем Макроном).
Поки ж, останнє опитування громадської думки в Румунії IMAS показують, що якби в найближчі вихідні пройшли президентські вибори, то 41,7% проголосували б за Клауса Йоханніса. Друге місце з 13,8% посів би лідер ALDE Келін Попеску-Терічану, третє – президент Pro Romania Віктор Понта з 12,9%, четверте – лідер PLUS Party Дачіа Чолош з 10,4%, п’яте лідер USR Ден Барна з 9,4%. Ну, а Віоріка Денчіле від СДПР зайняла б шосте місце з 7,5% голосів.
Позиції до Молдови та України
Зі вступом в НАТО Румунія стала важливим гравцем для США і ЄС в області безпеки в регіоні. Після погіршення ситуації в регіоні у зв’язку з анексією РФ Криму в 2014 р і окупацією частини Донбасу, роль Румунія зросла. Особливо в контексті того, що Бухарест став мало не єдиним надійним союзником США в регіоні, у зв’язку з позицією Стамбула по відношенню до Москви та «хиткою» позицією Софії.
Однак Бухарест не став грати вирішальну роль в регіоні, зайнявши жорсткішу і більш активну позицію.
Так, Румунію часто критикують за слабку реакцію на політичну кризу в Кишиневі після обрання уряду Майї Санду і повалення режиму олігарха Влада Плахотнюка, який утримував у своїх руках державні інститути. Тут слід виділити дві ключові проблеми. По-перше, коливання Клауса Йоханніса, який чекав реакції Брюсселя і Вашингтона, а тільки потім висловився на користь уряду Санду. По-друге, ставлення уряду СДПР-ALDE до Демпартії і Плахотнюка. Адже не секрет, що румунські соціал-демократи підтримували дуже тісні відносини з молдавськими Демократами та їх лідером. А це, безумовно, вплинуло на їх реакцію на події в Кишиневі.
Бухарест досить слабо реагує і впливає на нинішні події в Республіці Молдова і навряд чи щось зміниться після президентських виборів.
У відношенні з Україною ситуація стримана і прагматична. На сьогодні на тлі наявності загальної загрози – агресивної політики Кремля, країни є і, швидше за все, залишаться в подальшому, союзниками. Після судового розгляду в Гаазі в 2003 р, коли було вирішено територіальну суперечку між країнами щодо острову Зміїний, територіальних розбіжностей між двома державами немає.
Однак, на рівні деяких румунських політиків зберігаються претензії до Північної Буковини і Південної Бессарабії – територіям, які до 1940 р. належали Королівству Румунія. Ці теми в звичайний час не піднімаються, проте коли починається виборча кампанія, вони проявляються в медійному просторі. Її обговорюють невеликі партії, такі як «Народний рух» колишнього президента Траяна Бесеску. (Цікаво, що до цього протягом 10 років на посаді президента він не говорив відкрито ні про які претензії). Після завершення своїх повноважень Бесеску заявляє, що хоче приєднати Бессарабію, тобто нинішню Республіку Молдова, до Румунії. Однак вони не мають широкої підтримки в діючій політичній еліті, так як населенню важливіше рішення їх соціальних проблем.
Проте, більше скандальні теми частіше пов’язані зі станом румунської мови на півночі Буковини і мобілізацією резервістів на війну на Донбасі в складі української армії. Ці обставини періодично використовуються Москвою для розпалювання конфронтації між Києвом і Бухарестом. Найбільш активними на цьому фронті представники агентства «Супутник», які використовують заяви деяких румунських аналітиків і політиків.
Але навряд чи всі ці обставини внесуть, якісь істотні зміни у відносини між Румунією і Україною. На сьогодні, та й після президентських виборів, сторони будуть більше зацікавлені в діалозі і тісній співпраці, ніж розпалюванні ворожнечі. Тим більше, є розуміння того, що загострення ситуації між країнами грає на користь лише третій стороні
Постскриптум
Підводячи риску слід сказати, що якщо до виборів в Румунії 10 листопада не відбудеться серйозних політичних криз, незалежно від того хто з нинішніх кандидатів очолить державу, політична ситуація в регіоні істотно не зміниться. Румунія залишиться членом НАТО і ЄС, а прихильність Бухареста до Брюсселю і Вашингтону буде незмінною.
Однак, президентські вибори будуть першої битвою за керівництво Румунією. Остання битва відбудеться восени 2020 р. коли пройдуть парламентські вибори. Саме після них, коли буде сформовано новий уряд, можна буде говорити про зміни у внутрішній сфері країни.
Костянтин Уздріш, журналіст, політолог
Кишинів
