Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння представляє статтю директора Центру китайських досліджень «China center» (м.Алмати) Аділя Каукенова про причини та наслідки протистояння США та КНР, можливості накладання санкцій ООН на Китай, сильні та слабкі сторони супротивників.
В ході світової пандемії COVID-19 американо-китайські суперечності ознаменувалися низкою скандалів, гучних заяв і перейшли на рівень санкційного протистояння, що ставить серйозні питання про подальший розвиток світових політичних і економічних процесів.
Однак, COVID-19 став лише каталізатором для значного прискорення цього протистояння, тоді як погіршення відносин почалося задовго до епідемії коронавіруса, варто лише згадати скандал з флагманами китайських інноваційних технологій Huawei і ZTE, шпигунськими скандалами, торговельною війною та ін.
Американський погляд
Стороною, яку категорично не влаштовує статус-кво, є Вашингтон, що вкрай стурбований зростанням китайської економіки, яка стрімко “наступає на п’яти” американській економічній могутності. Більш того, китайські компанії стали виходити на конкурентний рівень з американськими у сфері високих технологій, зокрема особливо виділяється конкуренція Huawei і Apple в розробці технології майбутнього 5G і «розумних технологій» для управління інфраструктурою цілих мегаполісів. Потрібно зауважити, що практично всі сектори китайської економіки швидко підтягуються до рівня з американською промисловістю: стільникові телефони, побутова техніка, навіть китайський автопром підійшов до тієї межі, щоб почати конкурувати в країнах, що розвиваються, а значить скоро почнеться боротьба і в найприбутковішій ділянці: країнах «золотого мільярду».
Основною причиною для занепокоєння американської сторони є те, що дане зростання і конкуренція відбуваються в неконтрольованому для Вашингтона руслі. Наприклад, зростання Японії та активна експансія японських компаній також викликала побоювання в американських колах, у звязку з чим, Японія була посслаблена можливостями політичного впливу Вашингтона на Токіо.
Треба зауважити, що японський досвід по багатьох аспектах корелюється з китайським. Японія до 1968 року стала другою економікою світу, як зараз Китай, і одним з проблемних питань, була жорстка прив’язка єни до долара за курсом 360 USD / JPY, так само як теперішня прив’язка юань-долар.
У 70-х роках під потужним тиском США Токіо змушений був ревальвувати єну, що в подальшому викликало справжню ланцюгову реакцію, яка привела Японію до так званого «втраченого десятиліття» (失 わ れ た 10 年) з 90-х років, в ході яких багато японських економічних гігантів пішли з світових ринків, поступившись в конкуренції корейським і китайським компаніям. А сама Японія навіть втратила амбіції стосовно світової економічної переваги.
Питання ревальвації юаня по відношенню до долара є ключовим в американо-китайських протиріччях ще з початку двохтисячних років. Незважаючи на те, що вартість китайської робочої сили давно вже втратила свою дешевизну, більш висока купівельна спроможність юаня дозволяє китайським технологічним гігантам залучати висококваліфіковану робочу силу, що дає можливість створювати продукти світового рівня, а також перспективу для перехоплення ініціативи в розробці інноваційних технологій.
Саме це дає Дональду Трампу привід говорити про “погану угоду”, сенс якої виражається в тому, що США надаючи свій ринок та інновації, посилюють геополітичного конкурента, який пропонує власний порядок, інші цінності і не готовий слідувати вказівкам з Білого Дому. Потрібно зауважити, що цю тезу поділяють не тільки республіканці, а й демократи, які також вказують на різницю цінностей, зокрема по баченню демократії, прав людини і міжнародних відносин. Тому, на сьогодні в США існує стійкий консенсус між двома правлячими партіями про те, що відносини з Китаєм повинні бути кардинально переглянуті, для того щоб не допустити розвитку геополітичного конкурента.
Китайський погляд
Китайське керівництво спочатку все влаштовувало в динаміці економічних відносин, тому в політиці Пекін всіляко ухилявся від жорсткої риторики і втягування в будь-які конфлікти з США і його союзниками. В ході першого етапу торгово-економічної війни, в китайському істеблішменті одним з головних меседжів американським візаві було бажання врегулювати всі питаня фінансовою компенсацією. Тобто, проблему в Китаї бачили в економічній площині, що Китай значно переважає в торговому балансі двосторонньої торгівлі, відповідно цю суму можна просто компенсувати закупівлями китайською стороною американських товарів.
В ході пандемії COVID-19, стало ясно, що економічне питання є наслідком геополітичного, відповідно, ніяка торгова угода або фінансова компенсація не знімає головного протиріччя: із зростанням економічної могутності Китай може потіснити США на “Світовому Олімпі”. Це питання не вирішити ніякими «угодами» і хоча Пекін дуже хотів би зберегти статус-кво, очевидно що це не вдасться. Тому риторика китайського керівництва на адресу США і особисто Дональда Трампа стала значно жорсткішою, причому по всьому світу. Звичайно, в Пекіні зберігається надія, що якщо після президентських виборів в США, республіканця Трампа змінить демократ Байден, внаслідок чого, рівень жорсткості Вашингтона значно знизиться, через особистісноий фактор. Тому, Пекін не перестає відправляти мирні меседжі американській еліті. Наприклад, міністр закордонних справ КНР Ван І на прес конференції в травні поточного року відзначив: «В Китаі і США – різні соціальні лади, які були власним вибором двох народів, і заслуговують на повагу. Хоча Китай і США багато в чому розходяться, але це аж ніяк не означає відсутність поля для співпраці».
Однак, те що Білий дім при будь-якому президенті буде бачити в Китаї небезпечного суперника, зростання якого необхідно зупинити за будь-яку ціну, очевидно для більшості китайської еліти. Тому, тактична задача Пекіна полягає в тому щоб вгамувати паніку і виграти дорогоцінний час, щоб скоротити дистанцію відставання.
Санкційний зашморг
Проблема Вашингтона стосовно спроби зупинити китайське зростання полягає в високій взаємозалежності американо-китайських економік. Багато американських експертів відверто говорять, що впоратися з Китаєм набагато складніше, навіть ніж з СРСР. Так як СРСР був ізольований від зовнішнього світу, відповідно всі дії і санкції проти Москви ніяк не позначалися на США і союзників.
Китайська економіка глибоко інтегрована в західні технологічні процеси. Навіть в освіті, китайські студенти це найбільша група іноземних студентів у всіх американських ВНЗ, що дає більший прибуток всій системі вищої освіти США. Відсікання китайських студентів відразу ж дасть негативний удар на прибутки американських університетів, які до всього іншого є передовими центрами американської науки. З іншого боку, навчаючи китайських студентів, американські ВНЗ самі створюють величезну кількість конкурентів американським компаніям в усіх сферах діяльності.
Така дилема присутня практично у всьому, тому маховик санкцій проти Китаю американським політикам дуже непросто виробити. Однак, це не означає що санкцій не буде, більш того, вони вже почалися. І по давно відпрацьованому механізму, починаючи з окремих політичних фігур, ключових компаній, а в подальшому – все сильніше в усіх сферах. Тут для Вашингтона важливо дотримати поступовість дій, щоб американські компанії встигли перелаштуватися слідом за політикою.
Перший удар вже наноситься по китайському флагману Huawei, якому відсікається доступ до американських запатентованих технологій. Той факт, що Huawei активно використовує американські чіпи і програмне забезпечення є досить важким ударом. Власні розробки у Huawei є, але вони є “сирими” та можуть забезпечувати лише середній сегмент технологій, і для передових дорогих продуктів ще не досить потужні.
Тому, головним завданням Білого дому є ізоляція Китаю від передових технологій, тим самим не пустивши його в «вищу лігу», залишивши на позиції «світової фабрики», що обслуговує інтереси західних транс-національних корпорацій. Але складність полягає в тому, щоб при цьому залишити собі місце для подальшого використання китайських ресурсів і ринку, а також не допустити радикалізації Пекіна в його протистоянні з США.
Піднебесна реакція
Китай здебільшого лише реагує на американські випади, що є вразливою позицією, оскільки оборона забирає багато сил, а найголовніше – незрозуміло, де буде наступний удар, який буде завдано удар противником. З іншого боку, нав’язати власний порядок не вдається, в силу того, що США мають великі політичні і економічні можливості. Крім того, Вашингтон має багатий досвід протистоянь, накладення санкцій і політичного тиску. Тоді як Китай з початку “Реформ відкритості” 1978 року дотримувався тактики нейтралітету і невтручання по більшості питань, які не стосувалися його особисто.
Але сильною стороною Пекіна є залежність цілих секторів США, а то і окремих штатів від співпраці з Китаєм. Наприклад, продажі автомобілів американського концерну «Бьюїк» (Buick) в Китаї значно перевищують продажі на ринку США. Більш того, ринок КНР став основним для цієї компанії. Знамениті айфони і інша продукція Apple збирається на заводах, розташованих в Китаї. Причому, перенести подібне виробництво з Китаю в сусідні країни вкрай дорого, а місцями просто неможливо. На відміну, наприклад, від виробництва одягу, створення високотехнологічної продукції вимагає великої кількості інженерів, електроенергії, розвиненої логістики і багато іншого, що складалося в Китаї десятиліттями. Відразу побудувати всю цю інфраструктуру, наприклад в Камбоджі або в Центральній Азії, практично нереально.
Найбагатший штат США Каліфорнія (чий ВВП був би 5-им у світі, якби цей штат був незалежною країною), де розташовані такі світові точки як Кремнієва долина і Голлівуд, міцно пов’язаний з китайським виробництвом. З одного тільки Сан-Франциско до пандемії, щодня вилітало 26 рейсів в найрізноманітніші міста Китаю.
Іншим важливим фактором є постійне членство Китаю в Раді Безпеки ООН з правом вето, що виключає накладення на нього санкцій ООН. Статус ядерної держави гарантує Китаю військову безпеку.
Однак, проблемою залишається мала кількість надійних союзників Китаю. Тих, хто співчуває та очікує від нього фінансових вливань – багато, але китаєфобія також посилюється. Тому, проти досить монолітного блоку західних країн Китай залишається, по факту, один на один. Звичайно, міць китайської економіки дає можливість стримувати агресивні кроки проти нього багатьох країн.
Так, 19 травня 2020 року, Уряд Китаю ввів антидемпінгові і антидотаційні мита на імпорт ячменю з Австралії в розмірі 80,5% строком на 5 років. При тому, що Австралія є найбільшим постачальником ячменю в Китай (близько половини всього експорту країни), підвищення китайських мит буде важким ударом для австралійських сільгоспвиробників.
Хоча формальним приводом введення мит став демпінг австралійських компаній, більш реальною причиною є відповідна реакція на заклик прем’єр-міністра Австралії Скотта Моррісона провести міжнародне розслідування щодо Китаю через спалах COVID-19. У Пекіні болісно відреагували, заявивши що це є «ударом в спину» бізнес-партнеру, так як саме Китай є головним клієнтом для багатьох австралійських компаній.
Австралія на офіційному рівні заявила, що не здійснюватиме заходів у відповідь на китайські мита на ячмінь. Найімовірніше, Канберра побоюється, що в разі торгової війни, Пекін просто перекриє весь китайський ринок для австралійських виробників, причому замінити цей ринок буде просто ніким. Що буде вкрай болісно для всіх секторів австралійської економіки.
На тлі необхідності міцних і самодостатніх союзників, в Китаї різко покращилася риторика по відношенню до Росії. Наприклад, 24 травня міністр закордонних справ Ван І висловився в вкрай позитивному ключі про відносини з Росією: «На фоні голослівних нападок і наклепів Китай і Росія справедливо висловлюються на підтримку один одного, згуртувалися в непорушну фортецю перед “політичним вірусом”, продемонстрували високий рівень стратегічної взаємодії…»
«Китай і Росія стоять разом пліч-о-пліч, мир і стабільність на планеті будуть повністю гарантовані, і міжнародна справедливість буде надійно захищена».
Тут можна спостерігати ситуацію схожу на ту, яка сталася в Росії після накладення санкцій, тоді також в російських ЗМІ покращилася риторика щодо Китаю, а на вищому рівні був оголошений «Поворот на Схід». Разом з тим, через комплексні причини, декларованого розвороту на Схід не вийшло. Більш того, в ході «торгової війни» між США і Китаєм, влітку 2019 року, на Петербурзькому міжнародному економічному форумі президент РФ Володимир Путін досить конкретно відповів про позицію Кремля в даному конфлікті: «Знаєте, у китайців є прислів’я: коли тигри б’ються в долині , розумна мавпа сидить і дивиться, чим це закінчиться ».
Треба зауважити, дана приказка хоча і приписується китайцям, проте в оригіналі звучить трохи інакше: «сидячи на горі спостерігати за сутичкою тигрів». Але найцікавіше, що китайські лідери, особливо Мао Цзедун, використовували цей вислів для критики своїх опонентів. Наприклад, в 1939 р. Мао звинуватив провідні держави в тому, що «вони потурають агресії Японії проти Китаю, а самі« стежать з гори за боротьбою тигрів ». У 1940 р. Мао в статті «Актуальні проблеми тактики в антияпонському об’єднаному фронті» критикував Вашингтон за політику «сидячи на горі, спостерігати за битвою тигрів». У 1945 р. Мао звинуватив Чан Кайши в пасивному веденні війни проти Японії, заявивши що вся тяжкість війни з загарбниками лягла на комуністів, а «гоміньданівці, сидячи на горі, спостерігають за битвою тигрів».
Тим самим, для Китаю роль Росії різко зростає, але вельми сумнівно, щоб Кремль надав чогось більше ніж моральна підтримка. Можливо, навіть навпаки, Москва намагатиметься зняти з себе тягар протистояння з Вашингтоном, «спостерігаючи з гори за сутичкою». Однак, історично Пекін не дуже добре ставиться, коли до нього застосовують дану політику.
Справи судові
Для світової спільноти, одним з найбільш важливих питань, обговорюваних в рамках протистояння США і Китаю в ході пандемії, є заява Дональда Трампа про стягнення з КНР шкоди за виникнення COVID-19 шляхом обнулення або вирахування з боргу США перед Китаєм.
Саме в рамках цієї ідеї, були висунуті судові позови в штаті Міссурі і Міссісіпі проти Китаю, які були підтримані окремими конгресменами. Дані позови особливо вигідні президенту Трампу і Республіканській партії, оскільки звинувачення Китаю в поширенні епідемії в США дозволяють перенести вогонь критики на зовнішнього ворога. Демократична партія більше схильна звинувачувати самого Дональда Трампа, який до останнього моменту заперечував можливість епідемії в США і необхідність карантинних заходів.
Китайська сторона неодноразово називала звинувачення Білого дому «абсурдом, який позбавлений сенсу», апелюючи до того, що інформація про COVID-19 і боротьба з ним, була розпочата Китаєм ще в грудні 2019 року. Саме Міністр закордонних справ КНР Ван І назвав позови Вашингтона проти Пекіна “позбавленими правової основи і такими, що розтоптують міжнародне право”.
Треба зауважити, що в США діє «Закон про іноземні суверенні імунітети» (FSIA), відповідно до якого іноземні держави захищені від судового переслідування. Однак, були винятки, зокрема, позови проти Саудівської Аравії, шляхом прийняття «Закону про правосуддя проти спонсорів тероризму» (JASTA), що дозволяє американським громадянам подавати в суд проти цієї країни, на відшкодування збитків від тероризму, якщо вони були пов’язані з Саудівською Аравією.
Прийняття аналогічного закону по COVID-19, теоретично можливо, але відкриє справжній «Ящик Пандори» з непередбачуваними наслідками, негативними для всього світу. А найголовніше, спроба компенсувати збитки від пандемії в США, за рахунок зовнішнього боргу Китаю, загрожує важкими наслідками для світової економіки. При такому розвитку подій, долар може втратити свою роль світової валюти, якою він є де-факто на сьогоднішній день. Оскільки, почнеться справжня криза довіри в фінансових відносинах. А вся міжнародна система кредитування країн опиниться під питанням, оскільки з’ясується, що борг може бути анульований у разі якщо сторона вважатиме за можливе в односторонньому порядку звільнити себе від нього.
Китай, природно, ніколи не погодиться на подібні репарації, так як заплативши одному, доведеться зіткнутися з тиском від інших, хто захоче поповнити свої бюджети за чужий рахунок. Більш того, слабкість для КПК буде погано сприйнята всередині країни, так як, ситуація буде нагадувати «Опіумні війни» та інші сторінки історії Китаю, коли він постраждав від дій європейських імперій.
Таким чином,
- пандемія COVID-19 співпала з передвиборчою кампанією в США, ускладнила міжнародну ситуацію, погрожуючи новим розколом міжнародних відносин Заходу проти Китаю і його союзників.
- Ця ситуація викликає занепокоєння у багатьох регіонах, оскільки може поставити країни перед геополітичним вибором, що, безсумнівно, потягне за собою економічні та політичні ризики.
- У даній конструкції невизначеною залишається позиція Москви, яка швидше за все буде грати у власну гру, сподіваючись отримати дивіденди за рахунок відволікання «вогню» на Китай.
- Санкції ООН проти Китаю неможливі, в силу наявності у нього «права вето», проте санкційній маховик США починає розкручуватися і буде набирати обертів. Навіть в разі поразки Дональда Трампа на виборах, дана ситуація навряд чи зміниться і буде посилюватись. Однак, при керівництві Демократичної партії в Білому Домі, риторика буде носити дещо менш інтенсивний характер.
- Судові позови проти Китаю в поточній ситуації мало перспективні і носять скоріше пропагандистсько-подразливий характер, для створення поля торгу.
- Чим сильніше буде тиск на Китай, тим більш жорстку і непримириму позицію буде займати Пекін, вводячи власні санкції і закриваючи ринки від недружніх країн.
- Ідеальним сценарієм для Вашингтона є зупинка зростання Китаю, залишивши за ним роль «світового складального цеху». Метою Китаю є не дати себе ізолювати, наздогнати США політично й економічно, ставши одним зі світових центрів сили.
