Сектор безпеки України

Основні виклики та ризики для України у другій половині грудня 2018 року

У січні 2019 р. Україна вступила у найбільш ризикований період політичного життя, який може визначити майбутнє держави на наступні п’ять років. Рік двох виборів – президентських та парламентських, – характеризуватиметься різким збільшенням ризиків. Перша, найвища група ризиків, пов’язана із періодами вакууму управлінських ланок та, відповідно, відповідальності – не стільки за неправильні рішення, скільки за неприйняті рішення. Йдеться про періоди до двох і більше місяців після кожних виборів, коли відбуватиметься переформатування структур влади. Друга група ризиків напряму пов’язана із першою, але визначається зовнішніми чинниками, передусім, впливом на українську політику з боку ворожої Росії та ключових західних столиць.

Експерти ЦДАКР оцінюють як дуже високими ризики впровадження в українську систему влади проросійських політиків та фахівців, що можуть негативно впливати на суспільство та майбутні рішення влади. Зокрема, внаслідок, з одного боку, високого рівню недовіри до чинної влади та й безпосередньо діючого президента, а з іншого боку, через відсутність очевидних лідерів серед нових політиків або потенційних представників оновленої влади. ЦДАКР передбачає, що основні зусилля ворожого Кремля спрямовуватимуться на розхитування суспільства та утворення негативних суспільних настроїв з метою формування максимального можливого простору хаосу, який дозволить впливати на вибори. При цьому Москва старанно утримуватиметься від розгортання масштабних бойових дій, але водночас підтримуватиме високий (інколи найвищий) рівень воєнної загрози. Для досягнення вище вказаної мети Кремль вдаватиметься до: 1) максимально можливого інформаційного тиску з використанням міжнародних інститутів, інформаційних провокацій, просування фейкової інформації та використання всліпу груп населення України; 2) до залякування суспільства шляхом проведення диверсій на усій території України та атак на передньому краї фронту на сході держави; 3) провокацій проти кандидатів у президенти, які становлять найбільшу загрозу Росії через свою відверту прозахідну позицію.     

Станом на 30 січня 2019 р. ЦВК зареєструвала 24 кандидата в президенти України на виборах 31 березня 2019 року, серед яких визначені політологами претенденти «першого ешелону». Це, зокрема, Юлія Тимошенко, діючий президент Петро Порошенко, шоумен Володимир Зеленський, а також Анатолій Гриценко та проросійський кандидат Юрій Бойко.

Досить цікавими можуть бути оцінки ЦДАКР що особливостей сприйняття кандидатів у президенти. Зокрема, лише три з зареєстрованих кандидатів у президенти – чинний президент Петро Порошенко, колишній міністр оборони Анатолій Гриценко та екс-голова СБУ і екс-керівник розвідувального співтовариства України Ігор Смешко, – розуміються на військових справах та цілком сприймаються у якості Верховного Головнокомандувача. Для де-факто воєнного часу, це є досить вагомим елементом. При цьому усі означені кандидати є прозахідними за своїми поглядами. 

Крім того, лише декілька кандидатів першої лінії потрапляють у дуже визначальне поле, яке умовно фахівці визначають як «нові обличчя» або «нові люди». Це, зокрема, Володимир Зеленський, частково, Анатолій Гриценко та декілька маловідомих кандидатів. Як очікується, цей чинник суттєво вплине на перебіг кампанії, зокрема, у перерозподілі голосів, та особливо, торкатиметься змін у парламентській кампанії.

То ж, на підставі власних досліджень Центр соціальних та маркетингових досліджень «Социс», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та Центр Разумкова оприлюднили 31 січня результати великого соціологічного дослідження, в якому опитано 11 тис. громадян України у всіх регіонах. Згідно з даними вказаних структур, якби президентські вибори відбулися сьогодні, то до другого туру виборів потрапили б Зеленський і Порошенко. Дослідники ґрунтують свій аналіз на підставі тверджень, що найбільшу підтримку населення серед тих, хто візьме участь у голосуванні та визначився зі своїм вибором, отримав би Володимир Зеленський (23%), друге місце посів би Петро Порошенко (16,4%), за Юлію Тимошенко готові відати респонденти 15,7% своїх голосів. Звісно, аналітики вбачають у роботі соціологічних структур чимало маніпуляцій, однак саме вказана вище тенденція – потенційно позитивне ставлення до нових постатей, – може суттєво змінити результати майбутніх президентських та парламентських виборів.

         До цього слід додати, що рівень довіри до чинного президента України залишається стабільно низьким. Наприклад, згідно з даними соціологічного опитування Київського міжнародного інституту соціології, оприлюдненими наприкінці січня 2019 р., президенту Порошенку довіряють 16% громадян, а 70% не довіряють.

Росія проти України – приклади

Як очікується, РФ розширюватиме арсенал заходів и можливостей впливу на Україну. Цілком зрозуміло, що Росія хоче повернути Україну під свій вплив упродовж поточного року. У цьому контексті варто звернути увагу на методи впливу, які Москва вже застосовує у боротьбі проти України. Так, наприкінці січня хакери оприлюднили понад 170 гігабайтів матеріалів щодо агресії РФ проти України. Зокрема, Платформа Distributed Denial of Secrets (DDoSecrets) оприлюднила низку матеріалів і документів, які стосуються  російської агресії проти України. Документи з РФ, які було отримано шляхом хакерського зламу, містять матеріали про російську військову та розвідувальну присутність на території України. Деякі матеріали стосуються контактів Кремля та Російської православної церкви (РПЦ) – їх одночасно оприлюднили на сайті DDoSecrets та в Інтернет-архіві.

Також унаслідок хакерського злому були отримані матеріли щодо катастрофи малайзійського “Боїнга” рейсу МН17 у небі над Донеччиною в 2014 р. та документи російського експортера зброї “Рособоронекспорт”. Крім цього, засновники платформи відкрили доступ до російських електронних листів та інших матеріалів, які отримали анонімна хакерська група “Шалтай Болтай”. Хакери стали відомі завдяки злому електронної пошти низки російських чиновників, зокрема, прем’єр-міністра Дмитра Медведєва.

Досить симптоматично, що саме наприкінці січня 2019 р. позов до Російської Федерації та особисто Володимиру Путіну у зв’язку з катастрофою рейсу МН17, що починався з обігу кількох громадян Малайзії і Австралії, виріс до 291 людини. Таку цифру назвав адвокат Джеррі Скіннер, який представляє родичів загиблих пасажирів літака, збитого в небі Донбасу в 2014 році. Він же подав у ЄСПЛ позов на суму 330 мільйонів доларів, повідомило 31 січня Ехо Москви.

Так, серед іншого, стали відомі завдання, які визначені російським спецслужбам: «Перед усіма російськими спецслужбами стоїть конкретне завдання «закрыть украинский вопрос» у 2019 році. «Закрыть» означає повернути Україну в орбіту впливу Російської Федерації. І зробити це настільки надійно, щоб «никаких цветных революцій» в Україні більше ніколи не відбулося. Для цього у Кремлі базуються на трьох сценаріях розвитку подій в Україні», – таке повідомлення зробив керівник СЗР України Єгор Божок.

Міжнародна арена та нові виклики для Росії

Між іншим, на міжнародній арені виникли нові виклики – передусім внаслідок різкого загострення кризи у російсько-американських відносинах. Так, політична криза у Венесуелі, що виникла наприкінці січня після того, як лідер опозиції та голова Національної Асамблеї Хуан Гуайдо оголосив себе тимчасовим президентом, ситуація стимулювала суттєві негативні зміни у російсько-американській риториці. Вашингтон і Москва висловили свою позицію щодо стану справ у Венесуелі найбільш активно. Важливо згадати, що введення американських санкцій щодо венесуельської нафтової державної компанії PdVSA — це намір налагодити відносини США з цією державою через лояльність до США. Не зайвим буде згадати, що Венесуела щодня постачає до США приблизно 500 тис. барелів нафти. Так, відомо, що санкції блокуватимуть 7 млрд. активів венесуельської компанії PdVSA і 11 млрд прибутків від експорту до США в майбутній рік.

         Ці факти лише підживлюють напруженість між Вашингтоном та Москвою, а фахівці вже проголосили старт нової гонки озброєнь. Наприклад, у ЗМІ наприкінці січня з’явилася інформація про те, що США розпочали гонку гіперзвукових озброєнь. Значний вплив на ситуацію мало анонсоване президентом США Дональдом Трампом розірвання ракетних домовленостей (ДРСМД). Крім того, на рівні країн НАТО ведеться підготовка до того, що угода скоро перестане існувати.

Що ж до Росії, заступник міністра закордонних справ РФ вказував на те, що «реально припиняти в реалізації Договору про РСМД нічого» – домовленості можна тільки порушити створенням та розгортанням озброєнь. Обговорення долі угоди проходило 25 січня на засіданні Ради Росія – НАТО, однак ніякого прогресу досягнуто не було. Згідно з заявою генсека Північноатлантичного альянсу Йенса Столтенберга, НАТО вбачає «будь-яких ознак прориву по ДРСМД». У зв’язку з цим альянс заявив про намір виробити альтернативні ініціативи для збереження контролю над озброєннями. Ці варіанти домовленостей, на думку керівництва військово-політичного блоку, повинні включати інші країни, які володіють ракетними технологіями – Китай, Індію, Іран, Пакистан і Північну Корею.

В експертному середовищі вважають, що припинення ДРСМД можливе. США повідомляють про вихід за шість місяців, після цього договір діятиме ще шість місяців.

Ще одним викликом, поки що без відповіді, стали російсько-іранські відносини. Так, російсько-сірійські і ірано-сирійські бойовики зчепилися один з одним за право контролю над стратегічно важливою долиною. Про цей факт повідомило 25 січня німецьке онлайн-видання Spiegel Online з посиланням на записи радіоперехоплення від 19 січня, що потрапили в його розпорядження. Судячи з наданим виданням записів, в стратегічно важливій долині Аль-Габ на північному заході провінції Хама підрозділи проросійських бойовиків вступили в бойове зіткнення з підрозділами проіранських бойовиків, не зумівши домовитися з останніми про контроль над долиною; при цьому в ході бою обидві сторони застосували бронетехніку, гранатомети і кулемети.

Проіранським збройним загонам не пощастило – більш численні і добре озброєні проросійські бойовики швидко взяли під контроль кілька сіл і досягли невеликого міста Хваіз, пише далі Spiegel Online. З тих пір обстановка в долині, контроль над якою оскаржують один у одного Росія і Іран, дещо стабілізувалася. Наразі невідомо, чи матиме продовження цей конфлікт інтересів, але сам його факт вже став певнім новим ризиком для РФ у цьому регіоні.

Важливим елементом протидії РФ та нейтралізації намірів Москви став проект резолюції щодо посилення військової підтримки України з боку США, який було подано у січні до Сенату США. У документі пропонується низка нових заходів для надання військової допомоги Україні та запобігання російської агресії. У документі, внесеному до порядку денного Конгресу групою у складі майже семи десятків сенаторів від Республіканської та Демократичної партій, законодавці наполегливо закликають президента США скористатися положеннями закону «Про Бюджет США на 2018 рік на потреби національної оборони» для посилення потенціалу ЗС України та надати через відповідні програми Державного департаменту і Пентагону додаткову підтримку нашій державі, особливо з метою зміцнення морських можливостей України попереджати і запобігати подальшій російській агресії.

Ще однією подією, що заслуговує на увагу, стали наміри НАТО і США посилити присутність у східній Європі як відповідь на агресію Росії. Так, країни-члени НАТО планують збільшити витрати на оборону до 100 мільярдів доларів до кінця 2020 року. Згідно з повідомленням Йенса Столтенберга, члени блоку збільшать оборонні витрати до 2024 року на 350 млрд. дол. Він нагадав, що в 2016 році країни виділили на оборону 238 млрд доларів, а США – понад 650 млрд доларів.

         Означені події та тренди в цілому створюють більше викликів для РФ та свідчать про більш активну позицію Заходу у формуванні опору Кремлю, включно стримувань його намірів. Водночас, це відбувається на тлі суттєво меншої консолідації позиції самого НАТО та наявності проблемних точок у відносинах між самими членами альянсу.

Українське протистояння Кремлю

         Україна продовжує політику стримування РФ, особливі акценти поставивши в інформаційній площині. Зокрема, варто звернути увагу на те, що у січні 2019 р. СБУ надала докази зв’язку між ПВК “Вагнера” та ГРУ ГШ РФ. Зокрема, Служба безпеки стверджує, що паспорти найманцям ПВК “Вагнера” і самим ГРУшникам видавалися в одному підрозділі Міноборони РФ. При цьому Служба безпеки України опублікувала список зі 149 осіб, які брали безпосередню участь у придушенні демократичних протестів в Судані на початку 2019 року. За інформацією відомства, всього виявлено 1012 осіб, які з серпня по грудень 2018 літаками Ту-154М були перенаправлені в Судан, ЦАР і інші африканські країни на ротаційній основі.

Аналіз паспортних даних понад тисячі співробітників ПВК “Вагнера” свідчить, що переважна більшість документів російських найманців оформлялася централізовано у Москві підрозділом Федеральної міграційної служби РФ, який також видавав документи прикриття і для офіцерів ГУ ГШ ЗС РФ “Петрова” і “Боширова” – виконавців хімічної атаки в британському Солсбері. «Серія та номери паспортів найманців ПВК “Вагнера”, а також місце їх оформлення ще раз підтверджують – це таємний загін позаштатних вбивць ГУ ГШ ЗС РФ. Залишається тільки почути від офіційних осіб РФ, який саме “шпиль” в Судані чи ЦАР вони відвідували», – зазначив голова СБУ Василь Грицак.

         До того ж, група Bellingcat провела власне розслідування, яке підтверджує зв’язок між Міністерством оборони Росії і нелегальною приватною армією ПВК “Вагнера”. Журналісти з’ясували, що Центральна міграційна служба 770-001 (“Одиниця 770001”), яка зазвичай використовується для видачі внутрішніх паспортів співробітникам під прикриттям ГРУ, також причетна до видачі паспортів найманцям ПВК “Вагнер”.

Проаналізувавши бази даних з бронювання внутрішніх авіаперевезень в Росії за період з 2014 по 2016 рік, журналісти знайшли сім імен зі списку СБУ у даних про внутрішні повітряні перевезення. З них три відповідали номерам (внутрішніх) паспортів, а чотири – повному імені і даті народження. У всіх випадках їх шлях пролягав із Санкт-Петербурга або Москви в Пашковський ( Краснодар), де розміщений табір “Вагнера”.

Також Bellingcat дослідив зв’язок між ПВК “Вагнера” і ГРУ виходячи з телефонної розмови між високопоставленим офіцером ГРУ і генеральним директором ПВК Дмитром Уткіним. З розмови стало зрозуміло, що співрозмовник Уткіна – співробітник ГРУ Олег Іванніков, який брав участь у закупівлі російської пускової установки “Бук”, яка, у свою чергу, збила MH17 в Донбасі.

Такі викриття набули системного характеру та стали суттєво впливати на суспільства, в тому числі, у країнах Європи та у Росії.

Реформи оборонного сектору

Хоча традиційно повільно, Київ усе ж намагається реформувати оборонний сектор. Так, 24 січня стало відомо, що у Кабінеті міністрів України готується проект нормативного акту щодо визначення Міністерства економічного розвитку і торгівлі як єдиного органу з питань формування та забезпечення реалізації військово-промислової політики. Про це під час засідання підкомітету з питань взаємодії з громадянським суспільством Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції на тему: «Перспективи кримінальних справ щодо фінансових порушень на підприємствах «Укроборонпрому» повідомив державний експерт Служби з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва Ради національної безпеки і оборони Сергій Пантелеєв. Під час засідання заступник директора – начальник Управління військово-технічної політики та формування державного оборонного замовлення Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони Владислав Шостак висловив думку, що необхідно внести зміни в систему управління оборонно-промисловим комплексом. «У 2014 році підприємства «Укроборонпрому» виконували державне оборонне замовлення… порівняно з приватними підприємствами це було співвідношення, мабуть, 60, а то й 70% до 30», — сказав він і додав, що на сьогоднішній день приватні підприємства переважають у цьому питанні.

Говорячи про реформу системи управління оборонно-промисловим комплексом, Шостак наголосив, що в цьому питанні немає єдиного органу та єдиної державної політики. «Одні підпорядковані і знаходяться в «Укроборонпромі», другі – у Державному космічному агентстві, є купа приватних підприємств. Хтось політику веде у цьому напрямку?», — сказав Шостак. Фактично, це стало першим публічним визнанням самими чиновниками факту відсутності в державі органу влади, який виробляє та реалізовує державну військово-технічну та оборонно-промислову політику.

Симптоматично, що Пантелеєв, говорячи про єдиний орган, який опікується питанням формування та забезпечує реалізацію військово-промислової політики, зауважив, що це «довгограюче питання», яке знаходиться «на завершальному етапі». «Кілька разів ми зверталися до Кабінету міністрів України, який має прийняти таке рішення… Наскільки я знаю, за зверненнями Апарату Ради національної безпеки у жовтні і у грудні минулого року, зараз готується відповідний проект нормативного акту уряду щодо визначення Міністерства економічного розвитку і торгівлі як такого органу», — сказав Пантелеєв. Він додав, що «найближчим часом таке має відбутися». Цікаво, що Верховна Рада України схвалила у першому читанні проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення закупівлі продукції, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом (№9122). Зокрема, Міністерства оборони зможе отримувати таку продукцію безпосередньо, без посередництва компаній спецекспортерів  ДК «Укроборонпром».

Між іншим, міністр оборони Степан Полторак визначив у останній день січня 2019 р. основні пріоритети діяльності на 2019 рік. Так, під час засідання Комітету реформ Міністерства оборони та Збройних сил України чиновник зазначив наступне: «Перше — це ефективний оборонний менеджмент, що передбачає цілісну діяльність демократичного цивільного контролю та нової військової системи управління згідно з принципами НАТО. Другий – оборонне планування на засадах спроможностей, яке поєднано з бюджетними процесами в державі на середньострокову перспективу. Третій пріоритет військового відомства – оборонні закупівлі за кордоном з новими повноваженнями міністерства, і тут необхідно буде провести цілий комплекс роботи. І в Україні — на засадах нових правил з урахуванням норм відповідних європейських стандартів і протоколів». Четвертим пріоритетом визначина оптимізована структуру ЗСУ з носіями конкретних оперативних спроможностей. «Це стосується ефективного використання людського потенціалу та матеріальних ресурсів шляхом удосконалення організаційної структури Збройних сил України, раціонального співвідношення чисельності органів військового управління, бойових частин, частин забезпечення, установ та організацій», – сказав міністр. Нарешті, п’ятим пріоритетним напрямом Полторак назвав інтегровану систему цивільно-військових спроможностей України для захисту національних інтересів, яка передбачає комплексне використання політичних, дипломатичних та військових засобів. Крім того, стало відомо, що в ЗСУ в 2018 році прийшли і підписали контракт понад 30 тис. військовослужбовців.

В цілому, варто зазначити, що до сьогоднішнього часу саме невдала кадрова політика та невірний шлях будівництва армії (з акцентом на створення пострадянського війська) поруч із нездатністю налагодити систему переозброєння були у центрі критики військового керівництва. В цьому контексті згадування про прихід 30 тис. контрактників на тлі повідомлення міністра оборони влітку 2018 р. про відплив з ЗСУ 11 тис. військовослужбовців та очікування відпливу до кінця 2018 ще 18 тис. свідчить про вкрай невдалу кадрову політику та витрачання державних коштів на контрактників так само, як на призовників – тобто навчання з нуля людей, які через рік-півтора залишають ЗСУ.

Актуальним питанням також стає нагляд за розвідками – у січні 2019 р. сплив шестимісячний строк, відведений Законом України «Про національну безпеку України» для розроблення і внесення Урядом проекту закону, який визначить завдання та повноваження комітету Верховної Ради України із забезпечення контрольних функцій парламенту за діяльністю державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів з метою  гарантування дотримання ними вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки.

Важливо нагадати, що в усьому демократичному світі існує система нагляду за роботою спеціальних служб. Україна, яка обрала головним орієнтиром свого розвитку систему цінностей демократичного світу, потребує долучення до його системи координат. Насправді, це процес вже триває. Як очікується, вже найближчим часом парламентарії розглянуть питання створення та визначення завдань і повноважень комітету Верховної Ради України із забезпечення контрольних функцій парламенту за діяльністю державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів з метою  гарантування дотримання ними вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки (проект відповідного закону щодо парламентського контролю вже пройшов погодження у всіх силовиків). Необхідно згадати, що у багатьох країнах-учасниць Ради Європи повноваження комітетів парламентського контролю сформульовано нечітко, внаслідок чого комітет може контролювати (відслідковувати, перевіряти) тільки визначені служби безпеки. Наприклад, у Франції парламентська делегація з питань розвідки (Délégation Parlementaire au Renseignement) має завдання з контролю над «загальною діяльністю і методами» різних розвідувальних служб і служб безпеки. У Німеччині орган парламентського контролю (Parlamentarische Kontrollgremium) має завдання з контролю над «діяльністю» служб безпеки та розвідувальних служб. Однак варто підкреслити, що ці комітети не втручаються у конкретну роботу спецслужб, зокрема, розвідок. Переважно, виключні повноваження комітетів відносяться до перевірок дотримання прав та свобод громадян. Так, комітет парламентського контролю над розвідувальними операціями литовського Сейму, має спеціальні повноваження з перевірки дотримання службами безпеки конституційних прав і свобод. Європейські фахівці позначають, що хоча «глибина» контролю різних парламентських комітетів є різною, природа цих органів є такою, що більшість із них не в змозі здійснювати регулярний, детальний контроль над оперативною діяльністю, включаючи збір, обмін і використання персональних даних. І це є принциповою нормою, яка, щоправда, не торкається особливих випадків.

Варто мати на увазі, що парламентські комітети європейських країн здійснюють контроль майже виключно постфактум, розглядаючи те, що вже відбулося. Практично єдиною є американська практика – попереднє інформування обраних членів комітетів конгресу з питань розвідки про конкретні операції або програми. Слід визнати, що з погляду прав людини та підзвітності є небажаним залучати контролюючі органи заздалегідь, ураховуючи, що їм, можливо, доведеться розглядати цю діяльність й у подальшому – при цьому може виникнути конфлікт інтересів.

Передовий досвід свідчить, що парламентський контроль над правоохоронними органами полягає у звітуванні та заслуховуванні керівників спецслужб на Комітеті Верховної Ради з питань контролю над спеціальними і правоохоронними органами, перевірці витрачання правоохоронними органами бюджетних коштів (з залученням бюджетного комітету). Завдання комітету – перевіряти видатки, витрати, особливості виконання функціональних завдань, здійснювати консультації з воєнно-політичних питань тощо. В той же час, втручання у процес виконання функціональних завдань є недоцільним, а часто – шкідливим з точки зору національної безпеки. Допуск членів комітету до питань оперативної діяльності є недоцільним.