Передусім, розглядаючи питання припинення збройної агресії на Донбасі (у контексті мінських домовленостей, роботи Норманської четвірки та Трьохсторонньої контактної групи) не слід відокремлювати незаконно анексований Крим та м. Севастополь. Більше того, дії Росії в Чорноморсько-азовському регіоні не можна розглядати ізольовано від її агресивної політики у Балтійському та Баренцевому морях. Це все елементи єдиної стратегії Кремля, у якій Україна одночасно є і його метою, і засобом розхитування трансатлантичної та європейської єдності.
Не маючи перспектив просунутись на північному напрямку, де парасоля НАТО та ЄС надійно захищає сусідів Росії, в Кремлі обрали більш вразливий – південний фланг. Шість років інтенсивної мілітаризації Криму призвели до зсуву балансу сил у Чорноморському регіоні на користь Росії. Так, чисельність новітніх кораблів збільшилася на 18 одиниць, що в 3,6 раз більше, ніж на Балтійському флоті, та в 4,5 раз — ніж на Північному. Незаконно анексований Крим перетворено на плацдарм розширення воєнної присутності та посилення впливу на Балканах, Близькому Сході, та у Північній Африці. Все це є викликом Заходу і зростаючим дестабілізуючим Європу фактором.
Тому припинення агресії Росії проти України неможливе без врахування контексту загальноєвропейської безпеки. Окрім посилення власного силового потенціалу, для безпеки України надзвичайно важливої ролі набувають відносини з регіональними партнерами. Це умовна група «друзів» України – країн, які першими прийшли нам на допомогу в 2014-15 роках і залишаються послідовними у своїй підтримці. Передусім це Польща і Румунія. Остання особливо важлива, адже є природнім союзником у Чорному морі. Попри географічну віддаленість, не менш важливу роль відіграє Сполучене Королівство, яке визначило Чорноморський регіон пріоритетним і надає значну допомогу у реформуванні ВМС України.
Важливим і перспективним партнером є Туреччина, яка, втім, керується власними інтересами, що іноді йдуть всупереч позиції союзників по НАТО. Та й її чутливість до російського фактору не можна не брати до уваги. Отже складно поділяти ентузіазм окремих українських експертів щодо військово-технічного співробітництва з Туреччиною, у якому вбачають панацею від нестачі потужностей, технологій та ресурсів для потреб розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу.
В більш широкому контексті НАТО важливе для України не лише з точки зору отримання певних оборонних спроможностей. Військово-технічна співпраця, реформування і підвищення ефективності нашого війська та сектору безпеки і оборони – це дуже добре. Але навіть найсучасніша і найпотужніша зброя не здатна виконати мінімальні завдання, якщо в державі відсутня національна єдність. Лише злагода в суспільстві у поєднанні з розбудовою демократичних інституцій дозволяє задіяти усі можливі ресурси держави і суспільства задля протидії супротивнику.
Для України надзвичайно важливі сигнали з боку НАТО. Одним з таких потужних та, без перебільшення, довгоочікуваних кроків з боку Альянсу могло б стати надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Проста констатація того, що Альянс не відмовляється від своїх статутних принципів (теза про «відкриті двері НАТО») – позитивний аспект, який вселяє обережний оптимізм. Але він не рівносильний змістовним крокам на зустріч країні, яка бореться за свій суверенітет, територіальну цілісність і незалежність. Мова не лише про Україну, але й про інші країни регіону, які обрали демократичний шлях і не хочуть знов бути втягнутими у сферу впливу РФ.
Без таких позитивних сигналів простір європейської безпеки не може бути розширено. Утримування України за дверима Альянсу не лише становить загрозу їй, а й позбавляє Росію шансу змінитися на краще. Не хочеться навіть уявляти найгірший сценарій – досягнення Росією своєї мети щодо України. Російська загроза Європі збільшиться у рази, якщо російські ударні спроможності наблизяться до західних кордонів України, якщо діагональ «бульбашок небезпеки» (A2/AD), що простягається від Баренцового та Балтійського морів (Сєвєроморськ, Калінінград, Санкт-Петербург) через Крим до Середземного моря (Хмеймім у Сирії) посунеться у західному напрямку.
Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій
Публікацію підготовано за матеріалами круглого столу “Відносини Україна –НАТО в контексті сталого миру на Донбасі” (18.11.2020). Організатори: Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння та Центр інформації і документації НАТО в Україні
