Коментарі експертів

Нова стратегічна концепція нато. Погляд на зміст

Одним з основних результатів нещодавно проведеного саміту Альянсу у Мадриді стало ухвалення восьмої за часів його існування Стратегічної концепції НАТО (NATO Strategic Concept 2022) [1]. Варто нагадати, що така Концепція є ключовим документом, який визначає цінності та цілі Альянсу. У ньому міститься колективна оцінка викликів безпеці, що існують для країн-членів НАТО, та визначаються політичні і воєнні завдання з протидії цим викликам.

З метою уяснення особливостей ухваленої нової Концепції є сенс, на наш погляд, здійснити це з урахуванням еволюції головних положень аналогічних концепцій та інших документів НАТО, які діяли, зокрема, з 1999 р. Особливий інтерес для нас становить аналіз змін у пріоритетах та змісту політичних і воєнних завдань Альянсу, а також у його відносинах з Росією, зокрема, в контексті ультиматумів, висунутих наприкінці минулого року Москвою до Брюсселю.

Перші чотири стратегічні концепції НАТО (1950, 1952, 1957 та 1968 рр.) залишалися секретними документами до закінчення «холодної війни». У подальшому, в нових геополітичних умовах, було прийнято три публічні стратегічні концепції НАТО (1991, 1999 та 2010 рр.), які доповнювалися відповідними секретними воєнними документами. Оцінки еволюції основних положень стратегічних концептуальних документів НАТО, що діяли у 1949-1999 рр., наводяться, зокрема, в аналітичних працях [2 – 5] і стисло зводяться до наступного.

Головним завданням НАТО у Стратегічній концепції оборони північноатлантичного простору (1950 р.) визначалося стримування агресії, і те, що сили Альянсу будуть задіяні у разі нападу СРСР. Акцент робився на швидкому нанесенні по агресору стратегічних ударів усіма засобами та видами зброї, включаючи ядерну, створенні надійних сил оборони, переконанні керівництва Радянського Союзу у недоцільності розв’язання війни тощо. У ній містилися вимоги до взаємодоповнюваності, стандартизації та внеску країн-членів Альянсу в колективну оборону, пропорційного їхнім економічним, промисловим, географічним та військовим спроможностям.

Через два роки потому відбулося схвалення наступної Стратегічної концепції оборони в регіоні Північної Атлантики (1952 р.). Це обумовлювалося, серед іншого, структурними змінами всередині НАТО, вступом до Альянсу Греції і Туреччини, а також війною у Кореї. При цьому у ній збереглися ключові принципи згаданої попередньої концепції.

В основу Загальної Стратегічної концепції оборони території країн НАТО (1957 р.) покладався принцип застосування ядерної зброї у відповідь на використання СРСР зброї масового ураження, а також стратегія передового базування сил оборони Альянсу. Водночас передбачалась певна «гнучкість» застосування звичайної зброї у разі немасштабної агресії. Але при цьому не розглядалася можливість ведення обмеженої війни з Радянським Союзом. З огляду на кризу в районі Суецького каналу та придушення радянськими військами повстання в Угорщині у 1956 р., наголошувалося на необхідності брати до уваги небезпеки, що виникатимуть для НАТО поза межами територій країн-членів та зони відповідальності Альянсу.

Проте, у подальшому сталися міжнародні події, які поставили під сумнів стратегію удару у відповідь на застосування противником зброї масового ураження. Оскільки її реалізація великою мірою покладалася на ядерні сили США, то європейці вже тоді почали сумніватися:чи зможе президент США пожертвувати американським містом заради порятунку від радянської агресії європейського міста. Зі зростанням ядерного потенціалу СРСР переваги НАТО в аспекті ядерного стримування зменшувались і світ наблизився до загрози «взаємного гарантованого знищення». Берлінська криза (1958-1962 рр.) зміцнила сумніви стосовно здатності Альянсу реагувати на загрози нижче рівня тотального нападу. Адже засоби ядерного стримування не зупинили СРСР від створення загрози для членів НАТО у Берліні.

Крім того, зростало занепокоєння можливістю ведення обмежених воєнних дій та ймовірністю обміну ядерними ударами через випадкові обставини або прорахунки. У період Карибської кризи (жовтень 1962 р.) «холодна війна» досягла апогею. Актуальними постали питання щодо аналізу змін у середовищі безпеки, підтримання достатнього рівня оборони, а також пошуку можливостей як розрядки напруженості у відносинах між Заходом та Сходом, так і розв’язання політичних проблем, що розділяли Європу.

Тому у Стратегічній концепції щодо захисту території країн НАТО (1968 р.) засадничими встановлювалися принципи «гнучкості та ескалації». На першому з них базувалась концепція стримування, оскільки  при цьому не вбачалася можливість для противника спрогнозувати конкретний спосіб реагування НАТО на його агресію. Оскільки будь-який його напад створював неприйнятний ступінь ризику для нього самого. Своєю чергою, «ескалація» передбачала трирівневу концепцію військового реагування на агресію: 1) оборона, адекватна засобам агресора; 2) загроза застосування ядерних сил; 3) ядерний удар як останній засіб.

Можна констатувати, що до середини 80-х років минулого століття стратегічні концептуальні та інші керівні документи НАТО стосувалися лише сфери оборони її країн-членів. Альянс був суто військово-політичним блоком, який протистояв організації Варшавського договору у біполярному суперництві між Заходом та колишнім СРСР. У ті часи взаємна недовіра залишалася характерною рисою відносин між ними. І лише після розгортання в СРСР перебудови та падіння Берлінського муру відносини між Заходом та Сходом розпочалися на новій основі. Завершилася «холодна війна». У 1990-1991 рр. відбулося возз’єднання Німеччини і до складу Альянсу увійшла територія Східної Німеччини. Республіки колишнього Радянського Союзу та країни Східної Європи стали партнерами НАТО, а згодом деякі з них – і його членами. Для Альянсу цей період характеризувався розвитком діалогу та співробітництва, а також інших нових способів сприяння миру і стабільності, зокрема – багатонаціональних миротворчих операцій та операцій із врегулювання криз. В результаті НАТО почало трансформуватися у провідній в світі безпековий та оборонний інститут.

За часів «холодної війни» стратегічні концепції НАТО розроблялися переважно військовими, а ухвалювалися – політичними органами Альянсу. Після її завершення процедура змінилася: їх розробку здійснюють політичні органи Альянсу, а військові лише надають необхідні консультації.

Стратегічна концепція НАТО (1991 р.) зафіксувала перехід до принципово нових геостратегічних та безпекових умов, які склалися по завершенню «холодної війни». Вона суттєво відрізнялася від попередніх концепцій. Основні її положення ґрунтувалися на значно ширшому підході до визначення безпеки, який, крім оборонного виміру, приділяв увагу політичним, економічним, соціальним, екологічним та іншим її аспектам. Вперше цей документ мав неконфронтаційний характер: поряд із підтриманням колективної оборони країн-членів Альянсу, що є його основоположною метою, йшлося також про покращення та поширення безпеки у Європі в цілому через партнерство і співробітництво з колишнім противником – СРСР.

У Концепції вже не було традиційного тлумачення «загрози зі Сходу» як головного дестабілізуючого фактору. Навпаки, наголошувалося, що загрозу повномасштабного нападу на усі європейські країни фактично усунено і тому це  більше не є головним для стратегії Альянсу. Разом з тим, у відносинах без ворожості та в співпраці радянський військовий потенціал і його нарощування, включаючи ядерний вимір, все ще вважався найважливішим фактором, який НАТО мала враховувати для підтримки стратегічного балансу в Європі. Констатувалося, що припинення протистояння Схід-Захід значно знизило ризик великого конфлікту в Європі.

А нові ризики для Альянсу пов’язувалися з економічною та політичною нестабільністю, які мали місце на пострадянському просторі. Однак, незважаючи на те, що ця Концепція передбачала згадану зміну політичного курсу Альянсу, у ній залишилось положення стосовно того, що «НАТО має намір зберегти в Європі достатні ядерні сили … як надійний і ефективний елемент стратегії союзників по запобіганню війні».

Крім того, у цій Концепції зберіглася стратегія «гнучкого реагування». Визначалося також три головні принципи функціонування Альянсу:

принцип колективної оборони, згідно з яким військовий вимір організації залишався головним, а в разі небезпеки розроблявся план спільних дій з усіма країнами-членами;

принцип діалогу, який передбачав налагодження дипломатичних і військових контактів з країнами Центральної та Східної Європи;

принцип співробітництва, відповідно до якого всі країни-члени та країни-партнери залучалися до багатостороннього співробітництва, у тому числі з «управління кризами».

Нарешті вказана Концепція, з точки зору процедури її підготовки та характеру, вперше була несекретним документом. Така традиція публічної підготовки та оприлюднення стратегічних документів Альянсу зберігається й досі.

Наприкінці 1991 р. припинили існування СРСР та Варшавський блок. НАТО, з метою реалізації цієї Концепції, розпочала у 1994 р. програму «Партнерство заради миру», до якої залучилися 23 європейські країни та колишні республіки СРСР, що не були членами Альянсу. Крім того, Білорусь, Казахстан та Україна у 1993-1994 рр. приєднались до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в якості без’ядерних держав. У 1997 р. було укладено Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО, а також Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку між РФ і НАТО. Пізніше, у 1999 р., Чеська Республіка, Угорщина та Польща вступили до Альянсу.  

Вказані та інші зміни в євроатлантичному безпековому середовищі були враховані у черговій Стратегічній концепції НАТО (1999 р.). Її головною ідеєю стало вільне розширення Альянсу. Запроваджувався План дій щодо членства (ПДЧ) – програми, покликаної надавати допомогу країнам-претендентам у підготовці до можливого членства в НАТО. Характерно, що у цій Концепції про Росію йшлося у розділі про партнерство, співпрацю і діалог, а не у розділі загроз та викликів.

Разом з тим, у ній з’явилася теза щодо необхідності збереження переваги Альянсу у звичайних озброєннях в Європі, тоді як попередня Концепція ставила на меті підтримку балансу сил. Уточнювалося, що метою Альянсу є, крім іншого, сприяння миру та стабільності не лише у Європі, як це передбачалося раніше, а «в усьому євроатлантичному регіоні». І до головних завдань НАТО (див. додаток) зі стримування та оборони було додано нове завдання: «Партнерство: розвиває широкомасштабні програми партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону з метою посилення прозорості, взаємодовіри і спроможності діяти разом з країнами Альянсу». Вперше було визначено роль та місце в євроатлантичному просторі безпеки України та Росії.

У цій Концепції наголошувалося про позитивні зміни в стратегічному середовищі і маловірогідність великомасштабної агресії проти Альянсу із застосуванням звичайних озброєнь. При визначенні ризиків у сфері безпеки, крім звичайних загроз (нестабільність всередині та поза межами євроатлантичного регіону, можливість регіональних криз на периферії Альянсу, розповсюдження зброї масового знищення (ЗМЗ) та нових технологій з виробництва зброї тощо), вперше зверталася увага на небезпеку інформаційних операцій проти НАТО, здатних зруйнувати її інформаційні системи. При цьому у ній не визначався конкретний противник Альянсу (див. додаток).

Але, як це траплялося й у минулому, події у світі розвивалися настільки динамічно, що майже відразу виникла необхідність перегляду та доповнення цієї Концепції.

Терористичні атаки у США 11 вересня 2001 р. висунули на перший план загрозу тероризму, піратства і ЗМЗ. В результаті НАТО постало перед необхідністю поширення своєї діяльності за межі євроатлантичного регіону. Було розгорнуто місію Міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані. Розпочалися морські операції «Активні зусилля» у Середземному морі та «Союзницький захист» в районі Африканського рогу. Навчальна місія НАТО діяла в Іраку. Сили КФОР залучилися до стабілізації ситуації у Косово.

У квітні 2008 р. пройшов Бухарестський саміт НАТО. На його порядку денному стояли питання щодо визнання Косова, військових дії в Афганістані, розширення Альянсу за рахунок приєднання до нього Хорватії, Албанії та Македонії. Також члени НАТО домовилися, що Україна та Грузія стануть членами Альянсу, який розгляне питання стосовно їх приєднання до ПДЧ. Разом з тим, за повідомленнями ЗМІ, на саміті президент РФ В.Путін висловив президенту США Дж.Бушу думку, що «Україна – це навіть не держава», і натякнув, що у випадку її вступу до НАТО, Росія може відторгнути від неї Крим та Східну Україну [6].

А вже через три місяці, у серпні 2008 р., в Європі відбулася перша у XXI столітті російсько-грузинська війна та російська окупація Абхазії і Південної Осетії.

Нажаль, НАТО, а також ОБСЄ і світ в цілому адекватно не відреагували тоді на згадані та аналогічні реваншисько-імперські висловлювання і дії В.Путіна, а особливо, на російську агресію проти Грузії. Європа пішла на літні канікули, а коли її чиновники повернулися до своїх офісів, для багатьох вже настала «нова реальність», і вони продовжили займатися своїми справами у фарватері раніше визначеного курсу [7]. Адже, у Стратегічній концепції НАТО (1999 р.) головним завданням у галузі безпеки тоді визначалося забезпечення однієї з найголовніших передумов стабільного середовища безпеки євроатлантичного регіону, що ґрунтується на розвитку демократичних інститутів і прагненні до мирного вирішення спорів, аби жодна країна не могла вдаватися до залякувань або примусу іншої шляхом погрози силою або її застосування (див. додаток). Однак, це вже не відповідало реальності.

Зважаючи на ці та інші обставини, у 2009 р. на Саміті Альянсу в Страсбурзі та Келі було прийнято «Декларацію щодо безпеки Альянсу» [8] на додаток до чинної тоді Концепції та рішення про підготовку до кінця 2010 р. нової Стратегічної концепції НАТО.

У цій Декларації, зокрема, вперше йшлося про відхід Альянсу від суто оборонної стратегії та необхідність виконання повного спектру військових операцій і місій не лише на своїй території, а й поза її межами, по її периметру та на стратегічній відстані. Визначалися нові загрози безпеці у євроатлантичному регіоні – тероризм, піратство, кібератаки та розповсюдження балістичних ракет. Зверталася увага на важливість Чорноморського регіону для європейської безпеки.

Також наголошувалося про підтвердження рішень Бухарестського саміту стосовно членства України в НАТО та її вагомий внесок у спільну безпеку (див. додаток). Стосовно відносин НАТО з РФ підкреслювалося, що їх партнерство було започатковано як стратегічний елемент сприяння безпеці на євроатлантичному просторі. Однак, після останнього саміту діалог та співробітництво з РФ постраждали від глибоких протиріч з багатьох питань. Члени НАТО закликали Росію виконати свої зобов’язання відносно Грузії, що були результатом посередницької діяльності ЄС, та вивести російські війська із зон конфлікту. Вони засудили визнання РФ Південної Осетії та Абхазії в якості незалежних держав і закликали її змінити рішення щодо такого визнання. Однак, при цьому зазначалось, що Росія залишається надзвичайно важливим партнером та сусідом НАТО (див. додаток).

Під час наступного саміту у Лісабоні була затверджена Стратегічна концепція НАТО (2010 р.). На відміну від попередньої концепції, у ній було визначено лише три головних завдання Альянсу:

а) колективна безпека;

в) кризовий менеджмент;

с) кооперативна безпека.

Їх зміст наводиться у додатку. 

Крім того, у Концепції стверджувалося, що в євроатлантичному регіоні встановлено мир і загроза нападу на територію НАТО є низькою. Це вважалося історичним успіхом політики оборони, євроатлантичної інтеграції і активного партнерства, якою керувалася НАТО більш ніж піввіку. Тому Альянс не розглядав жодну країну як противника. У ній, як і в раніше згаданих концепції 1999 р. та декларації 2009 р., загрози безпеці у євроатлантичному регіоні пов’язувалися із розповсюдженням балістичних ракет та ЗМЗ, тероризмом, кібератаками, новими технологіями тощо.

Вперше передбачалося розвивати можливості для захисту населення і територій Альянсу від атак балістичних ракет, як ключового елементу колективної оборони, що робить внесок і сприяє неподільності безпеки НАТО. Планувалося активно прагнути до співпраці в сфері протиракетної оборони (ПРО) з Росією та іншими євроатлантичними партнерами (див. додаток).

Також у Концепції вперше підкреслювалося, що усі країни стають дедалі більш залежні від життєво важливих комунікацій, транспорту та транзитних маршрутів, від яких залежить і міжнародна торгівля, енергетична безпека та процвітання. Це вимагатиме активізації міжнародних зусиль для забезпечення їх стійкості від атак або руйнування. А деякі країни-члени НАТО стають більш залежними від іноземних постачальників енергоносіїв, у тому числі від іноземних енергопостачальних та розподільних мереж. Відтак, постачання енергоносіїв стає вразливішим до руйнування. Через 12 років для європейських країн це вже стало суворою реальністю.

При цьому у вказаній Концепції чомусь не зверталася увага на важливість Чорноморського регіону для європейської безпеки, в якому розташовані, крім Росії, члени НАТО – Болгарія, Румунія та Туреччина, а також Україна і Грузія, що прагнуть вступити до Альянсу  (див. додаток).

Крім того, йшлося про продовження та розвиток партнерства з Україною в рамках Комісій Україна-НАТО, ґрунтуючись на згаданих вище рішеннях Бухарестського саміту Альянсу (2008 р.) щодо її членства у ньому та приєднанні до ПДЧ (див. додаток).

Співробітництво НАТО з РФ вважалося, як і раніше, стратегічно важливим, оскільки воно робитиме внесок у створення спільного простору миру, стабільності і безпеки. Зазначалося, що НАТО не становить загрози для Росії. Навпаки, Альянс хоче бачити справжнє стратегічне партнерство з Росією, очікуючи на взаємність від неї. Крім того, підкреслювалося, що незважаючи на розбіжності щодо конкретних питань, безпека НАТО та Росії є взаємопов’язаною. Пропонувалося поглиблювати політичні консультації та практичне співробітництво у сферах спільних інтересів, в тому числі з ПРО, боротьби з тероризмом, з розповсюдженням наркотиків, піратством тощо, використовуючи потенціал Ради НАТО-Росія для діалогу і спільних дій (див. додаток).

Однак, вже через чотири роки виявилася нереальною реалізація вказаних та інших положень цієї Концепції. Росія розпочала у 2014 р. чергову в Європі цілком неспровоковану війну проти України, яка стала найбільш масштабною та жорстокою після Другої світової війни. Очільники Кремля вважають її війною проти Заходу, ЄС та НАТО. Саме тому Москва наприкінці 2021 р. висунула Брюсселю низку відомих ультиматумів, зміст яких варто нагадати [9].

Насамперед, країни НАТО мали підтвердити, що не розглядатимуть Росію як противника. Крім того, усі країни НАТО, які були станом на 27 травня 1997 р. членами Альянсу, не розміщуватимуть свої збройні сили та озброєння на території всіх інших держав Європи на додаток до сил, розміщених на цій території станом на 27 травня 1997 р. Вони також не здійснюватимуть розгортання ракет середньої та меншої дальності наземного базування в районах, з яких вони здатні вражати цілі на території РФ. Водночас країни НАТО мають відмовитися від: подальшого розширення Альянсу, у тому числі від приєднання України, а також інших держав; будь-якої військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи, Закавказзя та Центральної Азії.

Нарешті, з метою виключення виникнення інцидентів, країни НАТО не повинні проводити військові навчання та інші заходи військової діяльності понад бригадного рівня у смузі узгодженої ширини та конфігурації з кожної сторони від лінії кордону Росії та країн, які перебувають з нею у військовому союзі, а також країн Альянсу [10].

Своєю чергою, НАТО надала РФ на початку 2022 р. змістовні, переважно негативні, відповіді на такі її ультиматуми [11]. Нижче буде показано, як вони були враховані, зокрема, у документах чергового саміту НАТО у Мадриді. На цьому саміті 29 червня ц.р. підтримано чергову Стратегічну концепцію НАТО (далі – нова Концепція).

Загалом вважаємо, що вона є, за змістом, більш конкретною, цілеспрямованою та жорсткою за формулюваннями, ніж попередні концепції. До того ж у ній міститься низка нових положень, яких не було у минулих концепціях. Нарешті Альянс «прокинувся», після російсько-грузинської війни 2008 р. та розв’язаної у 2014 р. Кремлем російсько-української війни. Остаточне «пробудження» відбулося після 24 лютого 2022 р. – з початком широкомасштабної російської агресії. У новій Концепції визнається, що настав «… критичний час для нашої безпеки, а також для міжнародного миру та стабільності. … Загарбницька війна РФ проти України порушила мир та серйозно змінила наше середовище безпеки. … Поведінка Москви відображає модель агресивних дій Росії проти своїх сусідів і ширшої трансатлантичної спільноти.» (тут і далі див. додаток).

Більш докладно зазначені та інші важливі питання викладено у Заяві за підсумками зустрічі у верхах в Мадриді [12]. Варто звернути увагу на те, що цей документ містить низку актуальних оцінок, висновків та рішень Альянсу, які мають безпосереднє відношення до України і не знайшли відображення у новій Концепції.

Разом з тим, у ній цілком обґрунтовано першим, пріоритетним завданням визначено стримування та оборона Альянсу, а інші два завдання – попередження криз та управління ними і кооперативна безпека мають доповнювати одне одного для забезпечення колективної оборони та безпеки всіх союзників. Адже питанням стримування та оборони у новій Концепції присвячена майже третина її змісту у 14 з 49 статей, тоді як, для прикладу, у попередній «миролюбній та партнерській» концепції (2010 р.) вони складали лише 15% її змісту у 4 з 38 статей.

При цьому у положеннях щодо стримування та оборони міститься низка цікавих новацій, які потребують окремого розгляду та оцінювання. Йдеться, зокрема про: забезпечення колективної оборони з використанням «підходу колового огляду» («360 градусів»); базування стримування та оборони на відповідній комбінації ядерної, звичайної та протиракетної оборони, доповненої космічними та кібернетичними можливостями; посилення стримування та оборони за рахунок використання військових та невійськових засобів, забезпечення значної і постійної присутності на суші, на морі та в повітрі, в тому числі шляхом посилення комплексної протиповітряної та протиракетної оборони; підготовку спектру сил, можливостей, планів, ресурсів, засобів та інфраструктури, необхідних для стримування та оборони, насамперед для високоінтенсивних, багатодоменних бойових дій проти конкурентів із ядерною зброєю тощо.

При цьому, мабуть у відповідь на ядерний шантаж з боку Росією, в новій Концепції більш докладно викладені питання щодо особливостей мети ядерних сил НАТО, їхнього складу, політики ядерного стримування, центрів прийняття рішень на застосування цих сил, внеску до них неядерних країн-членів Альянсу тощо.

Вперше у новій Концепції передбачається можливість застосування колективних сил Альянсу, посилаючись на статтю 5 Північноатлантичного договору, у випадках, коли один чи сукупний набір зловмисних кібердій або ворожі операції в, з або всередині космосу чи «змішані» операції з використанням державами та недержавними суб’єктами політичних, економічних, енергетичних, інформаційних та інших гібридних тактик здатні досягти рівня збройного нападу.

У цій Концепції значна увага надається більш надійному, інтегрованому та узгодженому підходу до створення не лише національної стійкості, а і стійкості Альянсу в цілому проти військових і невійськових загроз і викликів безпеці. Зокрема, планується: здійснювати виявлення та пом’якшення вразливостей і залежностей, у тому числі, щодо критичної інфраструктури, ланцюгів поставок та систем охорони здоров’я; посилити енергетичну безпеку та інвестування для стабільного і надійного енергопостачання, постачальників та джерел.

За пропозицією України, у новій Концепції, на відміну від концепції 2010 р., зазначається, що Чорноморський регіон має стратегічне значення для Альянсу. Тому НАТО: підтримуватиме євроатлантичні прагнення зацікавлених країн у цьому регіоні; посилюватиме зусилля, щоб зміцнити їхню здатність протистояти чітким загрозам і викликам, з якими вони стикаються; підвищуватиме їх стійкість до зловмисного втручання та примусу третіх сторін. 

За результатами оцінки стратегічного середовища, у новій Концепції зроблено низку таких висновків. У євроатлантичному регіоні наразі не мир. Росія порушила норми та принципи, які сприяли стабільному і передбачуваному порядку європейської безпеки. Не виключається можливість нападу на суверенітет і територіальну цілісність союзників Альянсу. Стратегічна конкуренція, повсюдна нестабільність та повторювані потрясіння визначають більш ширше середовище безпеки, а загрози, з якими стикається НАТО, є глобальними і взаємопов’язаними.

Росію у новій Концепції визнано найбільш значущою та прямою загрозою безпеці не лише для країн-членів НАТО, а й для миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. Конкретні її складові наведено у додатку. Таким чином, Росію у новій Концепції не визначено противником. При цьому зазначається, що Альянс «не прагне до конфронтації та не становить загрози для РФ». Разом з тим, НАТО більше не вважає Росію партнером, як було передбачено у попередніх концепціях. Попри зазначене, наголошується про необхідність збереження певних контактів з РФ, зокрема для спілкування у кризових ситуаціях.

Вперше у новій Концепції визначено ставлення НАТО щодо Китаю. Зокрема, зазначається, що «заявлені КНР амбіції та політика примусу (coercive policies) кидають виклик нашим інтересам, безпеці та цінностям» (див. додаток). Викликом  згаданим інтересам та цінностям визнається також зростання стратегічного партнерства між КНР і РФ та їх взаємопідсилюючі спроби підірвати заснований на правилах міжнародний.

Особливістю нової Концепції є також визначення у ній одними з небезпечних суб’єктів, які кидають виклик інтересам, цінностям та демократичному способу життя союзників, авторитарних акторив з чіткою ідентифікація відповідних загроз. Крім того, розширено спектр інших викликів і загроз. До них віднесено тероризм, конфлікти, крихкість і нестабільність в Африці та на Близькому Сході, кіберзагрози, стратегічні конкуренти та потенційні супротивники, нові та революційні технології, ерозія архітектури контролю над озброєннями, роззброєнням та нерозповсюдженням і зміна клімату (див. додаток).

Як і очікувалося, у цій Концепції підтверджується, що «двері НАТО залишаються відкритими» для всіх європейських демократій, які поділяють цінності Альянсу, бажають і здатні виконувати його завдання із забезпечення спільної безпеки. Рішення про членство прийматимуться лише союзниками по НАТО і жодна третя сторона не має права голосу у цьому процесі. Альянс розвиватиме партнерство з Україною для просування спільних інтересів у євроатлантичному регіоні, стабільності та безпеки. Чергового разу підтверджено рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 р., і всі наступні рішення щодо приєднання України до НАТО.

Це, по суті, є відповіддю на ультиматуми Росії стосовно повернення Альянсу до складу та кордонів, які існували у 1997 р., його нерозширення, неприйняття до нього України та інших країн тощо.

Підсумовуючі, варто позитивно оцінити нову Стратегічну концепцію НАТО. Безумовно у ній є певні недоліки, але зупинятися на них після її прийняття вже не має сенсу. Більш важливим уявляється відслідковування та оцінка реальних практичних кроків, які здійснюватимуться керівництвом Альянсу, його органами та країнами-членами задля реалізації її положень, пов’язаних з допомогою Україні у війні з Росією, насамперед, нашим Збройним Силам, та сприяння її швидкому просуванню на шляху вступу до НАТО.  

Перелік використаних джерел

1. NATO 2022 Strategic concept. : URL : https://www.nato.int/nato_static_ fl2014/ assets/pdf/2022/6/pdf/290622-strategic-concept.pdf.

2. Gregory W. Pedlow. NATO Strategy Documents 1949-1969. : URL : https://web.archive.org/web/20130910075932/http://www.nato.int/archives/strategy.htm.

3. Брежнєва Т.В. Трансформація стратегії НАТО (1949-1954 рр.): сучасне бачення. Дисертація. 2002. : URL : https://web.archive.org/web/20160304232509/ http://www.db.niss.gov.ua/docs/polmil/Brezhneva.pdf.

4. Розвиток стратегії Альянсу. Центр Разумкова. 2010. : URL : https:// web.archive.org/web/20140601171249/http://razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD115_ukr_6.pdf.

5. Головіна К.Г. Стратегічні концепції НАТО 1991, 1999 та 2010 років: трансформація ролі Альянсу. 2011. : URL : http://old.istznu.org/dc/file.php?host_id =1&path=/page/issues/31/ golovina.pdf.

6. Путін – Бушу: «Україна – це не держава». Українська правда. 2008. : URL : https://web.chive.org/web/20190516191710/https://www.pravda.com.ua/news/2008/04/7/3410762/.

7. Виступ Постійного представника України, Надзвичайного і Повноважного Посла С.Кислиці на засіданні РБ ООН щодо ситуації в Україні. 2022. : URL : https://www.facebook.com/sergiy.grau/posts/pfbid02Mr2mjoPm2ZnBBaeRJSvnr38WtMqERX5nh7hZNYMjGWgxi57zDH63QQgabneTNK1kl?__cft__[0]=AZV6k6tXWf1Y6Miz-e2 WPdU8A68aQQ0fom3N2JmpS-ObhZfFs2Bu0DUPmQ2OMW_3rAll_ptwrQooOkteoGiJq Zq7q8I9lOM1-Meq3ieaqeX7xsdQgx2tT-5CxcJVoZBQbbAxAYywaNbqUvshy_2tChCs1a 8N NQW7VBPwlSnyo_XUhKmYw_sG6NaH2Pk2oFxhCuM&__tn__=%2CO%2CP-R.

8. Декларація саміту НАТО в Страсбурзі та Келі. 2009. : URL :  https://www.nato.int/cps/uk/natolive/news_52837.htm?selectedLocale=uk.

9. Соглашение о мерах обеспечения безопасности Российской Федерации и государств-членов Организации Североатлантического договора. МИД РФ. 2021. : URL : https://www.mid.ru/ru/foreign_policy/rso/1790803/.

10. Соглашение о мерах обеспечения безопасности Российской Федерации и государств-членов Организации Североатлантического договора (Проект). 2021. : URL : https://mid.ru/ru/foreign_policy/rso/nato/1790803/.

11. Газета El Pais опубликовала ответы США и НАТО на предложения России по безопасности. Эхо Москвы. 2021. : URL : https://elpais.com/internacional/2022-02-02/ee-uu-ofrece-acuerdos-de-desarme-a-cambio-de-desescalar-en-ucrania.html.

12. Заявление по итогам встречи в верхах в Мадриде обнародовано главами государств и правительств, участвующими в заседании Североатлантического совета в Мадриде 29 июня 2022 г. : URL :  https://www.nato.int/cps/ru/natohq/official_texts_ 196951.htm?selectedLocale=ru.   

Вадим Тютюнник, Валентин Горовенко,             

позаштатні радники Центру досліджень

армії, конверсії і роззброєння

Додаток

ЕВОЛЮЦІЯ

у стратегічних концепціях та деклараціях НАТО в 1999-2022 роках визначення

головних завдань Альянсу, актуальних ризиків та загроз безпеці союзників,

а також місця та ролі співробітництва з Україною і Російською Федерацією 

Стратегічна концепція НАТО (1999 р.)Декларація саміту НАТО в Страсбурзі та Келі (2009 р.)Стратегічна концепція НАТО (2010 р.)Стратегічна концепція НАТО (2022 р.)
Частина І – Мета i Завдання Альянсу …     10. Для досягнення своєї головної мети Альянс, що є об’єднанням держав, відданих принципам Вашингтонського договору і Статуту Організації Об’єднаних Націй, виконує такі головні завдання в галузі безпеки:Неподільність нашої безпеки є фундаментальним принципом Альянсу. Ми підтверджуємо нашу солідарність та зобов’язання щодо єдності Альянсу. Ми керуємося цими обов’язковими принципами у всіх сферах нашої діяльності. Міцна колективна оборона нашого населення, території та сил є головним завданням Альянсу та залишається нашим найважливішим безпековим завданням. Триваюча трансформація НАТО зміцнить здатність Альянсу протидіяти існуючим та новим безпековим загрозам 21-го століття, включно з наданням повністю підготовлених та здатних до розгортання сил, які можуть виконувати повний спектр військових операцій та місій на своїй території та поза її межами, по її периметру та на стратегічній відстані.Головні завдання і принципи …     4. Сучасне безпекове середовище охоплює широкий набір викликів безпеці територій і населення країн НАТО, який змінюється. З метою забезпечення їхньої безпеки Альянс повинен і буде продовжувати виконувати такі головні три завдання, які сприяють забезпеченню безпеки членів Альянсу завжди згідно з міжнародним правомМета та принципи     4. НАТО продовжуватиме виконувати три основні завдання:  
Безпека: забезпечує одну з найголовніших передумов стабільного середовища безпеки євроатлантичного регіону, що ґрунтується на розвитку демократичних інститутів і прагненні до мирного вирішення спорів, аби жодна країна не могла вдаватися до залякувань або примусу іншої шляхом погрози силою або її застосування.   
Консультації: виконує, згідно із Статтею 4 Вашингтонського Договору, функції головного трансатлантичного форуму для консультацій між членами Альянсу з будь-яких питань, що стосуються їхніх життєвих інтересів, зокрема щодо ситуацій, які можуть загрожувати безпеці членів Альянсу, а також для необхідної координації зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес.   
Стримування і оборона: стримує і захищає від будь-якої загрози агресії проти кожної з держав НАТО, як передбачено статтями 5 і 6 Вашингтонського договору. а. колективна безпека. Члени НАТО завжди надаватимуть допомогу один одному у боротьбі з атаками, згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору. Це зобов’язання залишається стійким і обов’язковим. НАТО буде стримувати і захищати від будь-якої загрози агресії і від нових викликів безпеці, якщо вони загрожують фундаментальній безпеці індивідуальних союзників або Альянсу загалом;стримування та оборона;
Для зміцнення безпеки і стабільності євроатлантичного регіону: Врегулювання кризових ситуацій: зберігає готовність діяти в конкретних ситуаціях відповідно до рішення, що приймається на основі консенсусу, з метою ефективного запобігання конфлікту та брати активну участь у врегулюванні кризових ситуацій, зокрема, в операціях з реагування на кризу. б. кризовий менеджмент. НАТО має унікальний і повноцінний набір політичних і військових спроможностей для надання відповіді повному кризовому спектру – перед, протягом і після конфліктів. НАТО активно залучатиме відповідний набір політичних і військових інструментів для надання допомоги у врегулюванні криз, що розвиваються і можуть потенційно вплинути на безпеку Альянсу, до їх ескалації в конфлікти; для припинення існуючих конфліктів, якщо вони впливають на безпеку Альянсу; та для надання допомоги в закріпленні стабільності в післяконфліктних ситуаціях, якщо це сприяє євроатлантичній безпеці;попередження криз та управління ними;
Партнерство: розвиває широкомасштабні програми партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону з метою посилення прозорості, взаємодовіри і спроможності діяти разом з країнами Альянсу. с. кооперативна безпека. На Альянс впливає, і він може вплинути на політичну і безпекову ситуацію поза його кордонами. Альянс буде активно залучатися до зміцнення міжнародної безпеки шляхом партнерства з відповідними країнами й іншими міжнародними організаціями, активно роблячи внесок до контролю над озброєннями, нерозповсюдження і роззброєння і тримаючи відкритими двері до членства в Альянсі для всіх європейських демократій, які відповідають стандартам НАТО.кооперативна безпека.   Вони доповнюють одне одного для забезпечення колективної оборони та безпеки всіх союзників
Проблеми та ризики у сфері безпеки 20. Незважаючи на позитивні зміни в стратегічному середовищі і на той факт, що великомасштабна агресія проти Альянсу із застосуванням звичайних озброєнь є маловірогідною, можливість виникнення такої загрози в довгостроковій перспективі все ще існує. Безпека Альянсу залежить від численних військових і невійськових факторів ризику, що є багатовекторними і важкопередбачуваними. Серед них – непевність і нестабільність всередині та поза межами євроатлантичного регіону, можливість регіональних криз на периферії Альянсу, що можуть швидко набувати великих масштабів. Ситуація у сфері безпеки 7. Сьогодні в євроатлантичному регіоні встановлено мир, і загроза умовного нападу на території НАТО є низькою. Це історичний успіх для політики надійної оборони, євроатлантичної інтеграції і активного партнерства, якою керувалася НАТО більш ніж піввіку. 8. Проте звичайні загрози не можуть бути проігноровані. У багатьох регіонах і країнах в усьому світі засвідчують факти придбання потужних сучасних військових засобів, наслідки використання яких для міжнародної стабільності і євроатлантичної безпеки важко передбачити. Зокрема, це розповсюдження балістичних ракет, які є реальною і зростаючою загрозою євроатлантичному регіону.Стратегічне середовище 6. У євроатлантичному регіоні не мир. РФ порушила норми та принципи, які сприяли стабільному та передбачуваному порядку європейської безпеки. Ми не можемо скидати з рахунків можливість нападу на суверенітет і територіальну цілісність союзників. … 8. РФ є найбільш значною і прямою загрозою безпеці союзників, а також миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. Вона прагне встановити сфери впливу та прямого контролю за допомогою примусу, підривної діяльності, агресії та анексії. Вона використовує звичайні, кібер- та гібридні засоби проти нас і наших партнерів. Її примусова військова позиція, риторика та доведена готовність застосувати силу для досягнення своїх політичних цілей підривають заснований на правилах міжнародний порядок. РФ модернізує свої ядерні сили та розширює свої нові й руйнівні системи доставки з подвійною здатністю, одночасно застосовуючи ядерні погрози. Вона здійснює дестабілізацію країн на нашому Сході та Півдні. На Крайній Півночі вона здатна зірвати підкріплення союзників і свободу судноплавства через Північну Атлантику, що є стратегічним викликом для Альянсу. Збройне нарощування Москви, у тому числі в регіонах Балтійського, Чорного та Середземного морів, разом з її військовою інтеграцією з Білоруссю кидають виклик нашій безпеці та інтересам.
   7. Авторитарні актори кидають виклик нашим інтересам, цінностям та демократичному способу життя. Вони інвестують у складні звичайні, ядерні та ракетні спроможності, з невеликою прозорістю або врахуванням міжнародних норм і зобов’язань. Стратегічні конкуренти перевіряють нашу стійкість і намагаються використати відкритість, взаємопов’язаність і цифровізацію наших націй. Вони втручаються в наші демократичні процеси та інституції, а також в безпеку наших громадян за допомогою гібридної тактики, як безпосередньо, так і через довірених осіб. Вони здійснюють шкідливу діяльність у кіберпросторі та космосі, просувають кампанії дезінформації, інструменталізують міграцію, маніпулюють постачанням енергії та застосовують економічний примус. Ці суб’єкти також знаходяться в авангарді цілеспрямованих зусиль, спрямованих на підрив багатосторонніх норм та інститутів і просування авторитарних моделей управління.
Деякі країни євроатлантичного регіону та поза його межами переживають серйозні економічні, соціальні і політичні труднощі. Етнічні та релігійні конфлікти, територіальні суперечки, неадекватні або невдалі спроби провести реформи, порушення прав людини, розпад держав можуть призвести до локальної або навіть регіональної нестабільності. Внаслідок цього виникає напруга, що може спричинити кризи, які будуть позначатися на євроатлантичній стабільності та призводити до людських страждань і збройних конфліктів. Такі конфлікти можуть справити вплив на безпеку Альянсу через поширення на територію сусідніх країн, в тому числі й держав Альянсу. Вони також можуть в інший спосіб вплинути на безпеку інших країн.14. Наш Альянс забезпечує важливий трансатлантичний вимір як відповідь проти тероризму. Ми рішуче засуджуємо усі акти тероризму як злочинні і невиправдані, незалежно від їх мотивації або проявів. Альянс рішуче налаштований боротися із цим злом індивідуально і колективно так довго, як це необхідно та у відповідності з міжнародним правом і принципами Статуту ООН…11. Нестабільність або конфлікти за межами кордонів НАТО можуть безпосередньо загрожувати безпеці Альянсу, зокрема шляхом сприяння екстремізму, тероризму і міждержавними незаконними діями, такими як торгівля зброєю, наркотиками і людьми.  11. Конфлікт, крихкість і нестабільність в Африці та на Близькому Сході безпосередньо впливають на нашу безпеку та безпеку наших партнерів. Південне сусідство НАТО, зокрема Близький Схід, Північна Африка та Сахель, стикаються зі взаємопов’язаними проблемами безпеки, демографічними, економічними та політичними проблемами. Це посилюється впливом зміни клімату, слабких установ, надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров’я та продовольчої безпеки. Така ситуація створює сприятливий ґрунт для розповсюдження недержавних збройних угруповань, у тому числі терористичних організацій. Це також дозволяє дестабілізуюче та примусове втручання з боку стратегічних конкурентів. 12. Повсюдна нестабільність призводить до насильства проти цивільного населення, включаючи сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, а також нападів на культурні цінності та шкоди довкіллю. Це сприяє вимушеному переміщенню, підживлюючи торгівлю людьми та нелегальну міграцію. Ці тенденції створюють серйозні транснаціональні та гуманітарні виклики. Вони підривають безпеку людини та держави та мають непропорційний вплив на жінок, дітей та групи меншин.
   13. Заявлені амбіції та політика примусу КНР кидають виклик нашим інтересам, безпеці та цінностям. КНР використовує широкий спектр політичних, економічних і військових інструментів для збільшення свого глобального впливу та потужності проектів, залишаючись при цьому непрозорою щодо своєї стратегії, намірів та військового нарощування. Зловмисні гібридні та кібероперації КНР, а також її конфронтаційна риторика та дезінформація спрямовані на союзників і завдають шкоди безпеці Альянсу. КНР прагне контролювати ключові технологічні та промислові сектори, критичну інфраструктуру, а також стратегічні матеріали та ланцюги поставок. Вона використовує свої економічні важелі для створення стратегічних залежностей і посилення свого впливу. Вона прагне підірвати заснований на правилах міжнародний порядок, у тому числі в космічній, кібер- та морській сферах. Поглиблення стратегічного партнерства між КНР і РФ та їх взаємопідсилюючі спроби підірвати міжнародний порядок, заснований на правилах, суперечать нашим цінностям та інтересам.
22. Розповсюдження ядерної, хімічної і біологічної зброї та засобів її доставки залишається приводом для серйозного занепокоєння. Незважаючи на значний прогрес у посиленні міжнародних режимів нерозповсюдження, головні проблеми розповсюдження зброї масового знищення залишаються невирішеними. Альянс визнає, що розповсюдження ЗМЗ може відбуватися попри зусилля запобігти йому і відтак створити пряму військову загрозу населенню, території і збройним силам держав Альянсу. Деякі держави на периферії Альянсу та в інших регіонах продають або купують чи намагаються придбати ЯХБ зброю та засоби її доставки. Матеріали і технології, які можуть використовуватись для виробництва зброї масового знищення і засобів її доставки, набувають поширення, в той час як засоби виявлення і запобігання нелегальній торгівлі цими матеріалами і технологіями залишаються складними. Недержавні дійові особи продемонстрували свою спроможність виробляти і використовувати деякі види такої зброї. 9. Розповсюдження ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення і засобів її доставки загрожує непередбачуваними наслідками для глобальної стабільності і процвітання. Протягом наступного десятиріччя питання розповсюдження буде вкрай гострим у деяких найбільш нестабільних регіонах світу.   
23. Глобальне розповсюдження технологій, що можуть бути використані для виробництва зброї, розширює ймовірність доступу до високотехнологічних військових ресурсів, що дасть супротивникам можливість придбати потужні наземні, повітряні і морські системи для наступу і оборони, крилаті ракети та інші сучасні види озброєнь. Окрім цього, державні та недержавні супротивники можуть робити спроби використати зростаючу залежність Альянсу від інформаційних систем шляхом проведення інформаційних операцій, покликаних зруйнувати такі системи. Вони можуть намагатися використати такі стратегії, аби протистояти перевагам НАТО в галузі звичайних озброєнь.49. Ми залишаємось відданими зміцненню комунікаційних та інформаційних систем, що є надзвичайно важливими у протидії Альянсу кібернетичним атакам, з огляду на те що державні і недержавні структури можуть намагатися використовувати зростаючу схожість систем Альянсу та національних систем. Попереджаючи та реагуючи на такі атаки, відповідно до нашої погодженої політики в сфері кібернетичного захисту, ми заснували Центр управління НАТО з кібер-захисту, удосконалили існуючу Спроможність до протидії втручанню в комп’ютерні мережі та активізували роботу Центру передового досвіду (COE) з питань спільного кібернетичного захисту (CCD) в Естонії. Ми будемо прискорювати наші спроможності з кібернетичного захисту для того, щоб досягти цілковитої готовності. Кібер-захист був визнаний невід’ємною частиною навчань НАТО. В подальшому ми посилюємо зв’язки між НАТО та країнами-партнерами в захисті проти кібер-атак. У цьому дусі, ми розробили рамки співпраці у галузі кібернетичного захисту між НАТО та країнами партнерами і підтвердили необхідність у співпраці, у разі необхідності, з міжнародними організаціями. 50. Розповсюдження балістичних ракет є зростаючою загрозою для військ, територій та населення Альянсу. Протиракетна оборона є частиною широкої відповіді цій загрозі. Тому ми знову підтверджуємо висновки Бухарестського саміту щодо протиракетної оборони.14. Низка значних, пов’язаних з технологією, тенденцій – зокрема розвиток лазерної зброї, радіоелектронної боротьби і технологій, які ускладнюють доступ до простору – можуть мати істотні глобальні наслідки, які вплинуть на військове планування та операції НАТО.  16. Стратегічні конкуренти та потенційні супротивники інвестують у технології, які можуть обмежити наш доступ і свободу діяти в космосі, погіршити наші космічні можливості, націлити на нашу цивільну та військову інфраструктуру, погіршити нашу оборону та зашкодити нашій безпеці. 17. Нові та революційні технології несуть як можливості, так і ризики. Вони змінюють характер конфлікту, набувають більшого стратегічного значення і стають ключовими аренами глобальної конкуренції. Технологічна першість все більше впливає на успіх на полі бою.  
Проте безпека Альянсу має розглядатися в глобальному контексті. На інтересах Альянсу можуть позначитись інші, ширші ризики, такі, як акти тероризму, саботаж, організована злочинність і переривання постачання життєво важливих ресурсів. Неконтрольовані переміщення великої кількості людей, зокрема внаслідок збройних конфліктів, теж можуть створити загрозу безпеці і стабільності Альянсу. Згідно зі статтею 4 Вашингтонського договору, Альянс має механізм для проведення консультацій між союзниками, а в разі потреби – для координації їхніх зусиль, у тому числі, для реагування на подібні ризики 10. Тероризм є прямою загрозою безпеці громадян держав – членів НАТО, а також міжнародній стабільності і процвітанню загалом. Екстремістські угруповання продовжують поширюватись у зонах, що мають стратегічне значення для Альянсу, а використання сучасних технологій підвищує рівень загроз і потенційних впливів терористичних актів, зокрема, якщо терористи матимуть доступ до придбання ядерних, хімічних, біологічних або радіологічних матеріалів.10. Тероризм у всіх його формах і проявах є найбільш прямою асиметричною загрозою безпеці наших громадян, міжнародному миру та процвітанню. Терористичні організації намагаються атакувати або спонукати до нападів на союзників. Вони розширили свої мережі, розширили свої можливості та інвестували в нові технології, щоб покращити охоплення та смертельність. Недержавні збройні угруповання, включаючи транснаціональні терористичні мережі та підтримуваних державою суб’єктів, продовжують використовувати конфлікти та слабке управління для вербування, мобілізації та розширення своїх позицій.
  12. Кібератаки стають дедалі частішими, більш організованими і збитковішими для державних установ, підприємств, економіки і, можливо, також транспортній і електричній мережам та інших об’єктів критичної інфраструктури; вони можуть досягти критичного рівня, який загрожує національному і євроатлантичному процвітанню, безпеці і стабільності. Джерелом таких атак можуть бути іноземні військові і розвідувальні служби, організовані злочинні угруповання, терористичні та/або екстремістські групи.15. Кіберпростір є предметом змагань у всі часи. Зловмисники прагнуть погіршити нашу критичну інфраструктуру, втручатися в наші державні служби, вилучати розвідувальні дані, красти інтелектуальну власність і перешкоджати нашій військовій діяльності.  
   18. Ерозія архітектури контролю над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження негативно вплинула на стратегічну стабільність. Порушення РФ та вибіркове виконання нею зобов’язань і зобов’язань щодо контролю над озброєннями сприяли погіршенню ширшого ландшафту безпеки. Потенційне використання хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних матеріалів або зброї проти НАТО ворожими державними та недержавними акторами залишається загрозою нашій безпеці. Іран і Північна Корея продовжують розвивати свої ядерні та ракетні програми. Сирія, Північна Корея та РФ разом із недержавними акторами вдалися до застосування хімічної зброї. КНР швидко розширює свій ядерний арсенал і розробляє все більш складні системи доставки, не підвищуючи прозорість і сумлінно не займаючись контролем над озброєннями або зниженням ризику.
  13. Усі країни стають дедалі більш залежні від життєво важливих комунікацій, транспорту і транзитних маршрутів, від яких залежить міжнародна торгівля, енергетична безпека і процвітання. Вони вимагають активізації міжнародних зусиль для забезпечення їх стійкості від атак або руйнування. Деякі держави–члени НАТО стануть більш залежними від іноземних постачальників енергоносіїв, а, в деяких випадках, від іноземних енергопостачальних та розподільних мереж для своїх енергетичних потреб. Оскільки споживання енергії зростає в усьому світі, постачання енергоносіїв стає вразливішим до руйнування.26. Ми будемо дотримуватись більш надійного, інтегрованого та узгодженого підходу до створення національної стійкості та стійкості всього Альянсу проти військових і невійськових загроз і викликів нашій безпеці, як національна відповідальність і колективне зобов’язання, що закріплені у статті 3 Північноатлантичного договору. Ми будемо працювати над виявленням та пом’якшенням стратегічних вразливостей і залежностей, у тому числі щодо нашої критичної інфраструктури, ланцюгів поставок та систем охорони здоров’я. Ми посилимо нашу енергетичну безпеку та інвестуємо в стабільне та надійне енергопостачання, постачальників та джерела. Ми забезпечимо громадянську готовність для забезпечення безперервності уряду, надання основних послуг нашому населенню та цивільної підтримки наших збройних сил. Ми збільшуватимемо нашу спроможність готуватися до стратегічних потрясінь і зривів, протистояти їм, реагувати на них і швидко відновлюватися після них, а також забезпечуватиме безперервність діяльності Альянсу.
  15. Основні екологічні та ресурсні обмеження, в тому числі ризики для здоров’я, зміни клімату, дефіцит води і зростання потреб в енергії формуватимуть надалі умови безпеки в районах, що представляють інтерес для НАТО і можуть мати значний вплив на планування та операції НАТО19. Зміна клімату є визначальним викликом нашого часу, що має глибокий вплив на безпеку Альянсу. Це мультиплікатор кризи та загрози. Це може загострити конфлікти, крихкість і геополітичну конкуренцію. Підвищення температури спричиняє підвищення рівня моря, лісові пожежі та частіші й екстремальніші погодні явища, руйнуючи наше суспільство, підриваючи нашу безпеку та загрожуючи життю та життю і засобам існування наших громадян. Зміна клімату також впливає на те, як працюють наші збройні сили. Наша інфраструктура, активи та бази вразливі до її наслідків. Наші сили повинні діяти в більш екстремальних кліматичних умовах і наші військові частіше звертаються до допомоги в ліквідації наслідків стихійного лиха.
  24. Будь-який збройний напад на територію союзників, звідки б його не було здійснено, розглядатиметься відповідно до статей 5 і 6 Вашингтонського договору.   Оборона та стримування 16. Найбільша відповідальність Альянсу полягає у захисті і обороні нашої території і населення наших країн від нападу, як це передбачено в статті 5 Вашингтонського договору. Альянс не розглядає жодну країну як супротивника. Однак ніхто не повинен сумніватися в рішучості НАТО, якщо безпека будь-кого з її членів буде під загрозою. 
Частина ІІІ – Підхід до Безпеки у 21 Столітті Альянс виробив ширший підхід до безпеки, який враховує важливість політичних, економічних, соціальних та екологічних чинників на додаток до незамінного оборонного виміру. Цей широкий підхід створює підґрунтя для ефективного виконання Альянсом основних завдань у сфері безпеки і для його зусиль, спрямованих на розбудову ефективної співпраці з іншими європейськими і євроатлантичними організаціями, а також з ООН. Нашою спільною метою є розбудова європейської архітектури безпеки, в межах якої внесок Альянсу в безпеку і стабільність євроатлантичного регіону та внески інших міжнародних організацій доповнюють і підсилюють один одного, як у галузі поглиблення відносин між євроатлантичними країнами, так і у сфері врегулювання кризових ситуацій. НАТО залишається важливим форумом для проведення консультацій між союзниками і для узгодження політики щодо зобов’язань держав Альянсу в галузі безпеки і оборони згідно з Вашингтонським договором.   
   Кооперативна безпека 40. Розширення НАТО було історичним успіхом. Це зміцнило наш Альянс, забезпечило безпеку мільйонів європейських громадян і сприяло миру та стабільності в євроатлантичному регіоні. Ми підтверджуємо нашу політику відкритих дверей відповідно до статті 10 Північноатлантичного договору як вираження наших фундаментальних цінностей і нашого стратегічного інтересу до євроатлантичного миру та стабільності. Наші двері залишаються відкритими для всіх європейських демократій, які поділяють цінності нашого Альянсу, які бажають і здатні взяти на себе відповідальність і зобов’язання членства, і чиє членство сприяє нашій спільній безпеці. Рішення про членство приймаються союзниками по НАТО, і жодна третя сторона не має права голосу в цьому процесі. 41. Безпека країн, які прагнуть стати членами Альянсу, переплітається з нашою. Ми рішуче підтримуємо їх незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Ми посилимо політичний діалог і співпрацю з тими, хто прагне приєднатися до Альянсу, допоможемо зміцнити їхню стійкість проти зловмисного втручання, розширити їх потенціал і посилити нашу практичну підтримку для просування їхніх євроатлантичних прагнень. Ми продовжимо розвивати наше партнерство з Боснією і Герцеговиною, Грузією та Україною для просування наших спільних інтересів у євроатлантичному мирі, стабільності та безпеці. Ми підтверджуємо рішення, яке ми прийняли на Бухарестському саміті 2008 року, і всі наступні рішення щодо Грузії та України.
Партнерство, співпраця і діалог …       36. Росія відіграє особливу роль в євроатлантичній системі безпеки. В межах Основоположного акту НАТО-Росія про взаємні відносини, співпрацю та безпеку НАТО і Росія взяли на себе зобов’язання розвивати відносини на основі спільних інтересів, взаємності і прозорості з метою досягнення тривалого і всеосяжного миру в євроатлантичному регіоні, що ґрунтуватиметься на принципах демократії і спільної безпеки. НАТО і Росія погодились наповнити конкретним змістом спільне зобов’язання будувати стабільну, мирну і неподільну Європу. Міцне, стабільне і непорушне партнерство між НАТО і Росією є необхідним для досягнення тривалої стабільності в євроатлантичному регіоні.  Партнерство НАТО-Росія започатковувалось як стратегічний елемент сприяння безпеці на євроатлантичному просторі і ми залишаємося відданими такому підходу. Діалог та співробітництво між НАТО та Росією мають важливе значення для нашої здатності ефективно реагувати на спільні безпекові загрози та виклики. Ми підтверджуємо важливість збереження спільних цінностей та всіх принципів, закріплених в Основоположному Акті НАТО-Росія від 1997 року та в Римській декларації, прийнятій всіма членами Ради НАТО-Росія у 2002 році. Наші відносини з Росією залежать від довіри та виконання зобов’язань. Після нашого останнього Саміту діалог та співробітництво з Росією постраждали від глибоких протиріч з низки питань. Альянс продовжуватиме робити оцінку розвитку ситуації у відносинах з Росією. Ми наполегливо закликаємо Росію виконати свої зобов’язання відносно Грузії, які стали результатом посередницької діяльності Європейського Союзу 12 серпня та 8 вересня 2008 р.  В цьому контексті, ми розглядаємо обов’язковим виведення російських військ із зон, які вона зобов’язалась звільнити. Ми привітали кроки, зроблені щодо імплементації цих зобов’язань, але виведення військ залишається незавершеним. Альянс засудив визнання Росією Південної Осетії та Абхазії – регіонів Грузії – в якості незалежних держав та продовжує закликати Росію змінити рішення щодо такого визнання, оскільки воно порушує основоположні цінності та принципи Ради НАТО-Росія, принципи ОБСЄ, на яких базується безпека Європи, та резолюції Ради Безпеки ООН стосовно територіальної цілісності Грузії, які були підтримані Росією. Крім того, особливе занепокоєння викликає збільшення російської військової присутності в грузинських регіонах Абхазії та Південної Осетії без згоди Уряду Грузії. Незважаючи на протиріччя, які існують між нами сьогодні, Росія є для нас надзвичайно важливим партнером та сусідом. НАТО і Росія мають спільні безпекові інтереси такі, як стабілізація Афганістану; контроль над озброєнням, роззброєння та нерозповсюдження ЗМЗ, в тому числі засобів її доставки; врегулювання криз; боротьба проти тероризму; боротьба проти наркотиків; та боротьба проти піратства. З урахуванням  рішень, прийнятих міністрами закордонних справ під час зустрічей у грудні 2008 р. та у березні 2009 р., ми очікуємо, що відновлення офіційних засідань Ради НАТО-Росія, в тому числі на рівні міністрів, відбудеться якомога раніше – до літа 2009 р. Ми підтверджуємо, що Рада НАТО-Росія використовуватиметься в якості форуму для політичного діалогу з усіх питань – щодо яких у нас спільні точки зору та розбіжності – з метою вирішення проблем, розгляду питань, які турбують, та налагодження практичного співробітництва. Ми переконані, що Рада НАТО-Росія не використала повністю свого потенціалу. Ми, таким чином, у рамках Ради НАТО-Росія, готові оцінити можливості підвищення її ефективності та перетворення її на важливий інструмент для нашого політичного діалогу та практичної співпраці.Розвиток міжнародної безпеки шляхом співробітництваПартнерства 33. Співробітництво НАТОРосії є стратегічно важливим, оскільки воно робить внесок у створення спільного простору миру, стабільності і безпеки. НАТО не становить загрози для Росії. Навпаки: ми хочемо бачити справжнє стратегічне партнерство між НАТО і Росією, і ми будемо діяти відповідним чином, очікуючи на взаємність від Росії. 34. Відносини НАТО-Росія ґрунтуються на цілях, принципах і зобов’язаннях Основоположного акту НАТО-Росія та Римської декларації, особливо щодо поваги демократичних цінностей і суверенітету, незалежності і територіальної цілісності всіх держав євроатлантичного простору. Незважаючи на розбіжності щодо конкретних питань, ми залишаємося переконаними, що безпека НАТО і Росії є взаємопов’язаною і що міцне та конструктивне партнерство, яке базується на взаємній довірі, прозорості і передбачуваності, може найкращим чином слугувати нашій безпеці. Ми рішуче налаштовані: поглиблювати політичні консультації і практичне співробітництво з Росією у сферах спільних інтересів, у тому числі ПРО, боротьби з тероризмом, з розповсюдженням наркотиків, піратством і сприяння широкій міжнародній безпеці; використовувати повною мірою потенціал Ради НАТО-Росія для діалогу і спільних дій з Росією.          9. НАТО не прагне до конфронтації і не становить загрози для Російської Федерації. … У світлі її ворожої політики та дій ми не можемо вважати РФ нашим партнером. Проте ми залишаємось готовими залишати відкритими канали зв’язку з Москвою, щоб управляти та пом’якшувати ризики, запобігати ескалації та підвищувати прозорість. Ми прагнемо стабільності та передбачуваності в євроатлантичному регіоні та між НАТО та РФ. Будь-які зміни в наших відносинах залежать від того, чи РФ припинить свою агресивну поведінку та від повного дотримання нею міжнародного права.  
37. Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки і є важливим та цінним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних цінностей. НАТО зобов’язується і надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною на засадах Хартії НАТО-Україна, що передбачає, зокрема, політичні консультації з питань, які становлять спільний інтерес, а також широкий спектр практичних заходів співпраці. Альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає важливими чинниками стабільності та безпеки в Центральній та Східній Європі, а також у Європі в цілому.29. Стабільність та успішна політична і економічна реформа в Україні та Грузії є важливими для євроатлантичної безпеки. В Бухаресті ми домовилися, що Україна та Грузія стануть членами НАТО, і ми підтверджуємо всі елементи цього рішення, а також рішення наших міністрів закордонних справ, що були ухвалені у грудні минулого року. Ми збільшуємо нашу допомогу, сприяння та підтримку їхнім реформаторським зусиллям в рамках Комісії Україна-НАТО та Комісії НАТО-Грузія, які відіграють центральну роль у здійсненні нагляду за процесом започаткованим на саміті в Бухаресті. Ми, зокрема, вітаємо заплановане зміцнення Центрів інформації та зв’язку НАТО в Києві та Тбілісі. Без упередження щодо подальших рішень, які мають бути прийняті з питання ПДЧ, розробка Щорічних національних програм допоможе Грузії та Україні просуватися вперед у здійсненні реформ. Щорічний огляд цих програм надасть нам можливість продовження здійснення уважного моніторингу прогресу Грузії та України у проведенні реформ, які пов’язані з їхніми прагненнями набути членства в НАТО. Ми також вітаємо вагомий внесок, який роблять обидві країни до операцій НАТО. 30. Ми залишаємося переконаними, що взаємовигідні відносини між НАТО та Україною, які були започатковані дванадцять років тому із запровадженням Особливого партнерства, продовжать робити внесок до регіональної та євроатлантичної безпеки. У цьому контексті, ми високо оцінюємо вагомий внесок України у нашу спільну безпеку, у тому числі – шляхом участі в операціях під проводом НАТО. Ми заохочуємо Україну продовжувати зусилля, спрямовані на зміцнення регіональної безпеки та співробітництва. Ми підкреслюємо важливість зобов’язань України продовжувати надалі проведення необхідних політичних, економічних реформ та реформування секторів оборони та безпеки для досягнення її євроатлантичних прагнень, і ми продовжимо надавати допомогу з цією метою. Політична стабільність є критично важливою для успішного проведення цих реформ.28. Рада євроатлантичного співробітництва і програма НАТО «Партнерство заради миру» є центральними для нашого бачення єдиної, вільної і мирної Європи. Ми маємо непохитні зобов’язання щодо розвитку відносин дружби і співробітництва зі всіма країнами Середземномор’я, і ми маємо намір і надалі розвивати Середземноморський діалог протягом наступних років. Ми приділяємо велику важливість миру і стабільності в регіоні Перської затоки, і ми маємо намір поглиблювати наше співробітництво в рамках Стамбульської ініціативи співпраці. Ми будемо прагнути до: … продовження і розвитку партнерства з Україною та Грузією в рамках Комісій Україна-НАТО і НАТО-Грузія, ґрунтуючись на рішеннях НАТО, прийнятих на Бухарестському саміті 2008 року, та враховуючи євроатлантичну орієнтацію чи прагнення кожної з цих країн;   
 41. Чорноморський регіон продовжує бути важливим для євроатлантичної безпеки. Ми вітаємо прогрес в консолідації регіонального співробітництва і здобутки, отримані через ефективне використання діючих ініціатив і механізмів, і які базуються на прозорості, цілісності та відкритості. Ми будемо продовжувати надавати належну підтримку зусиллям, що базуються на регіональних пріоритетах і діалозі серед чорноморських держав і з Альянсом. 45. Західні Балкани та Чорноморський регіон мають стратегічне значення для Альянсу. Ми й надалі підтримуватимемо євроатлантичні прагнення зацікавлених країн у цих регіонах. Ми посилимо зусилля, щоб зміцнити їхню здатність протистояти чітким загрозам і викликам, з якими вони стикаються, і підвищити їх стійкість до зловмисного втручання та примусу третіх сторін.