У спільному комюніке після саміту Сі Цзіньпіна та Путіна 16 травня було важлива, але малоосвітлена подія, яка окреслила новий напрямок ядерної стратегії між Китаєм і Росією. Ця зміна знаменує собою відхід від традиційно обережної позиції Китаю щодо ядерної зброї, оскільки Пекін прискорює свою ядерну експансію та переосмислює свій підхід до глобальної військової стратегії.
Прискорене ядерне розширення Китаю
Швидке розширення Китаєм своїх ядерних сил привернуло значну увагу військових аналітиків і політиків у всьому світі. Пентагон прогнозує, що Китай може більш ніж потроїти свій ядерний арсенал до 1500 одиниць зброї до 2035 року, різке збільшення, яке підкреслює розвиток стратегічних амбіцій Пекіна. Це розширення включає будівництво нових ракетних шахт, що свідчить про перехід до більш потужного та диверсифікованого ядерного потенціалу.
Історично Китай дотримувався політики заборони використання першим, зобов’язуючись не використовувати ядерну зброю, якщо противник не атакує першим. Однак непрозорість навколо фактичної ядерної доктрини Китаю викликає питання щодо справжньої міри його прихильності цій політиці. Недавні чистки на вищому рівні ядерних сил Китаю ще більше додають невизначеності, ускладнюючи розпізнавання поточних стратегічних намірів країни.
Стратегічне перегрупування з Росією
Саміт Сі Цзіньпіна та Путіна підкреслив новий рівень стратегічного узгодження між Китаєм і Росією, зокрема щодо ядерної зброї. Хоча ядерний елемент їхнього спільного комюніке не отримав широкого розголосу, пункти згоди, викладені двома лідерами, мають значний вплив на динаміку глобальної безпеки.
Це партнерство відображає спільну точку зору на роль ядерної зброї в їхніх ширших геополітичних стратегіях. Для Росії ядерна зброя вже давно є наріжним каменем її військової доктрини, слугуючи ключовим фактором стримування НАТО та інших передбачуваних загроз. Недавні дії Китаю свідчать про те, що він все більше приймає подібну точку зору, визнаючи важливість ядерної зброї як інструменту влади та впливу на світовій арені.
Ядерна стратегія Сі Цзіньпіна
Підхід президента Сі Цзіньпіна до ядерної зброї помітно відрізняється від поглядів його попередників. Мао Цзедун відкинув атомну бомбу як “паперового тигра”, применшивши її значення у військовій стратегії Китаю. На противагу цьому, Сі вважає ядерну зброю критично важливими фігурами на глобальній шахівниці, необхідними для просування стратегічних інтересів Китаю та забезпечення його позиції як великої світової держави.
Цей стратегічний зсув очевидний у останніх військових розробках Китаю та його розширенні ядерного арсеналу. Будівництво нових ракетних шахт і потенційне потроєння ядерних запасів свідчить про рух до більш наполегливої ядерної позиції. Ця еволюція стратегії, ймовірно, зумовлена сукупністю факторів, включаючи передбачувані загрози з боку США та їхніх союзників, а також бажання посилити можливості стримування та стратегічний вплив Китаю.
Необхідність військового діалогу
Незважаючи на значні зміни в ядерній стратегії Китаю, залишається тривожна відсутність військового діалогу між Китаєм і його суперниками. Відсутність спілкування збільшує ризик непорозумінь і прорахунків, що потенційно може призвести до небезпечної ескалації під час кризи. Встановлення регулярного та прозорого військового діалогу з іншими ядерними державами має вирішальне значення для пом’якшення цих ризиків і забезпечення стратегічної стабільності.
Висновок
Спільна зміна ядерної стратегії Росії та Китаю являє собою значну перебудову динаміки глобальної влади, сигналізуючи про відхід від десятиліть обережного китайського мислення. Оскільки Китай прискорює свою ядерну експансію та переосмислює свій стратегічний підхід, світ повинен адаптуватися до цієї нової реальності. Важливість міцних і прозорих військових діалогів неможливо переоцінити, оскільки вони є важливими для підтримки глобальної стабільності та запобігання ескалації конфліктів.
У цю нову еру ядерної стратегії дії та політика Китаю та Росії матимуть серйозні наслідки для глобальної безпеки. Міжнародному співтовариству вкрай необхідно уважно стежити за цими подіями та брати участь у конструктивному діалозі, щоб орієнтуватися у складному ландшафті ядерної політики, що розвивається.
