Не дивлячись на невеличкі розміри та населення як в звичайному українському обласному центрі (600 тис. осіб), на диво Чорногорія періодично стає головним ньюз-мейкером Західних Балкан. Чого тільки вартий невдалий державний переворот 2016 року, організований російською агентурою. Отже в черговий раз Балкани замерли в очікуванні новин з Подгориці наприкінці серпня цього року.
Тоді на чергових виборах до парламенту країни перемогу отримала опозиційна коаліція, суттєву роль в діяльності якої грали консерватори з «Демократичного фронту», які відомі своїми про-сербськими та ро-російськими поглядами. Так, опозиційна консервативна коаліція «За майбутнє Чорногорії» набрала 32,55%. Друга опозиційна ліберальна коаліція «Мир – наша нація» набрала 12,54%, а ще одне опозиційне об’єднання «URA» – 5,53%.
Пропрезидентська Демократична партія соціалістів хоч і отримала більшість голосів (35,06%), але не змогла сформувати більшість. Це позбавило президента Джукановича підтримки в парламенті країни, який налічує 81 депутата, та можливості для формування нового уряду. Сам програш політичної сили беззмінного лідера Чорногорії, який «править вже 30 років» є для країни та для всього регіону визначним моментом. З одного боку вороги любили порівнювати схильного до авторитаризму Джукановича, колишнього югославського комуністичного функціонера, який привів Чорногорію спочатку до незалежності, а потім і до членства в НАТО, з білоруським лідером Олександром Лукашенком. Але на відміну від останнього він визнав поразку та заявив про перехід своєї політичної сили в опозицію. Хоча сам він не збирається складати з себе президентські повноваження та планує добути термін до кінця – ще два роки. За які багато чого може змінитися.
І передумов для цього достатньо. Найбільші побоювання щодо «відміни» суверенітету Чорногорії, разом зі зміною державних символів, відмови від визнання Косова та виходом з НАТО, які майоріли на порядку денному найбільш радикальних про-сербських учасників опозиції, були нівельовані фактично зразу після оголошення про перемогу. Зміцнення держави та незмінність державного курсу стали основою формування нової парламентської більшості. Все менш оптимістично звучать заяви і щодо відміни антиросійських санкцій, що є важливим для України. Чорногорія підтримує санкційну політику Європейського союзу проти РФ, хоча зрозуміло, що це більш демонстративний крок. Не буде також відмінений і скандальний «церковний» закон про свободу віросповідання та майнові права релігійних общин, боротьба з яким стало основою перемоги опозиції. До нього тільки внесуть правки.
На цей час, через місяць після формування коаліції, не сформований і уряд країни. Хоча на пост прем’єр-міністра очікувано висунутий лідер «За майбутнє Чорногорії» Здравко Кривокапич, але питання розподілу посад в уряді і, особливо, в силовому блоці ще далекі від вирішення. Причиною цьому є строкатість самої коаліції. Маючи мінімальну перевагу лише в один голос (41 мандат), її єдність дуже легко підірвати. І мова не тільки про можливе «переманювання» депутатів більшості представниками діючого президента, на що натякають місцеві експерти.
Фактично, золоту акцію в більшості отримує об’єднання «URA», яке набрало найменше голосів. Її лідер – молодий етнічний албанець Дрітан Абазович, який прославився своїми антикорупційними розслідуваннями. Фактично, URA об’єднує албанські партії, хоча Абазович каже, що його політична сила не національна, а «громадянська». Важко сказати, який вплив на політику цієї сили матиме етнічний фактор, але ряд місцевих ЗМІ вже заявили про наявність контактів її представників з владою Албанії. Зрозуміло, що Тірану хвилює питання визнання Косова та можливе посилення сербського вектору політики Чорногорії.
За наявною інформацією, URA намагається отримати під свій контроль поліцію, армію і органи держбезпеки країни. Крім цього, прихильники Абазовіча зажадали, щоб в складі нового уряду не було членів про-сербського «Демократичного фронту», який складає основу лідера коаліції – блоку «За майбутнє Чорногорії». І справа тут не тільки в антикорупційній політиці, яка є «фішкою» URA. Не забуваємо, що Чорногорія – член НАТО. А наявність в уряді представників місцевих прихильників «русского міра» створює потенційну загрозу системі обміну таємною інформацією між союзниками по Альянсу. Кажуть, що ряд провідних країн НАТО вже звернули на це увагу чорногорського політикуму. Наприклад, колишній командувач СВ США в Європі Бен Ходжес в інтерв’ю місцевим ЗМІ заявив, що «кожному члену Альянсу можуть довірити доступ до секретної інформації НАТО і від них очікується, що вона її захистить. Хоча, безсумнівно, Кремль завжди буде намагатися отримати доступ до цієї інформації і також використовує дезінформацію, щоб підірвати згуртованість Альянсу».
Але навіть коли нова більшість узгодить всі моменти та сформує уряд, його чекають непрості часи. Економіка Чорногорії в умовах пандемії коронавірусу показує найбільше падіння з усіх країн регіону Західних Балкан. Так, в другому кварталі цього року ВВП Чорногорії впав на 20,2%, при тому, що до бюджету було закладено падіння на 6,8%. Дефіцит бюджету Чорногорії склав 312 млн. євро, при загальних доходах бюджету за 8 місяців 2020 року у трохи більше одного млрд. євро. В інших країнах регіону спад ВВП за той же період становив: Сербія – 6,4%, Північна Македонія – 12,7%, Словенія – 13%, Хорватія – 15,1%.
Тому зрозуміло, що новий уряд в Подгориці потребуватиме коштів. І перший до кого він буде звертатися – це Європейський союз. 6 жовтня Брюссель оприлюднив комплексний Економічний та інвестиційний план для Західних Балкан. Він передбачає інвестування до 9 мільярдів євро у країни регіону протягом 2021-2017 років для стимулювання економіки та розвитку інфраструктури. І Чорногорія потребуватиме цих коштів. Тим більше що нова коаліція декларує реформи та боротьбу з корупцією.
Отже побоювання щодо сербського і, відповідно, російського «крену» в політиці нової чорногорської влади є передчасними. Загальний напрям на інтеграцію до ЄС та виконання зобов’язань в рамках Альянсу залишатиметься незмінним. Тим більше, що сама Сербія все більш впевнено повертає у європейському напрямі. Хоча для сербської свідомості це не так і легко. Адже, як казав хтось з великих українців «ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Дійсність свідчить, що для Західних Балкан він настав остаточно.
Ігор Левченко, експерт ЦДАКР
