Нещодавно на території Сербії завершились спільні російсько-сербські навчання «Слов’янський щит», які, разом з підписаним напередодні договором про вступ країни до ЄАЕС, дають підстави говорити про те, що Сербія, яка донедавна намагалась витримувати баланс між Заходом і Росією, все більше йде на зустріч міцним російським обіймам, вибратись з яких для неї потім буде вкрай непросто.
Друга половина минулого місяця стала досить гарячою порою для російсько-сербських відносин. 19-20 жовтня Белград з офіційним візитом відвідав російський прем’єр Дмитро Мєдвєдєв, де він взяв участь в урочистостях з нагоди 75-річчя визволення міста в Другій світовій війні, а також провів переговори з керівництвом країни. А вже 25 жовтня його сербська колега Ана Брнабіч відправилась до Москви для того, щоб підписати договір про зону вільної торгівлі з країнами Євразійського економічного союзу (ЄАЕС).
Акурат напередодні російського вояжу голови сербського уряду, 24 жовтня на території Сербії розпочався другий етап двосторонніх російсько-сербських навчань підрозділів протиповітряної оборони «Слов’янський Щит», який став кульмінацією двосторонніх відносин в зазначений період.
«Багатопрофільні» навчання
Вже стало традицією, що проводячи будь-які заходи військового характеру, будь-то армійські маневри чи виставкові заходи, російське керівництво переслідує не тільки суто військові цілі, але й політичні і пропагандистські. Не стали виключенням й навчання «Слов’янський Щит», перший етап яких пройшов на території Росії у вересні, а другий – 24-29 жовтня в Сербії.
Так, окрім відпрацювання військових питань, серед яких – підготовка підрозділів ППО, зокрема, їх бойове залагодження, перекидання ОВТ (комплексів ППО «Панцир-С» та С-400) на великі відстані повітряним шляхом та його розгортання в нових умовах, Москва використала це військово-показове шоу й для чергової демонстрації Брюсселю і Вашингтону свого сильного впливу на Белград, а також відсутність намірів віддавати їм свій останній на Балканах бастіон.
Проведення даних навчань є корисними для Кремля й з т.з. зовнішньої пропаганди, оскільки дають можливість показати сербському населенню, а також з дружніх до Росії європейських країн, що Москва є надійною і рішучою в захисті своїх партнерів. «Приємним бонусом» стала також хороша реклама бравим участь в навчаннях російським комплексам ППО перед потенційними покупцями з Індії, Саудівської Аравії та Єгипту.
Активно використовувала в своїх політичних цілях російсько-сербські маневри й влада в Белграді. По-перше, навчання були чудовою нагодою для неї продемонструвати місцевому населенню, що керівництво країни має стійку підтримку з боку Росії і що воно не покладаючи рук працює над тим, щоб більше не повторились події 1999 року. Для підсилення ефекту, в розпал навчань сербський президент Александар Вучич заявив, що Сербія вже відклала кошти на придбання одного комплексу «Панцир-С».
По-друге, підконтрольні Вучичу місцеві ЗМІ активно використовували дані навчання в інтересі збереження високого рівня підтримки його Сербської прогресивної партії (СПП). Враховуючи те, що навесні в Сербії відбудуться парламентські вибори, а основа СПП є або проросійсько-, або антизахідно-налаштованою, то «Слов’янський Щит», для рейтингу сербського президента та його партії, є справжнім подарунком.
Загалом, протягом всього навчання, в сербських провладних ЗМІ панувала справжня ейфорія. На їх сторінках велись активні обговорення на тему можливої передачі Сербії комплексів С-400, а також яку користь це може принести для країни, натякаючи на бомбардування НАТО 1999 року. Ось лише деякі з заголовків: «Ми дуже сильні: сербські офіцери пройшли підготовку на С-400», «Російський ляпас Заходу: паніка в НАТО через С-400 в Сербії!», «Військове навчання «Слов’янський щит» підняло тривогу на Заході». Найдальше пішов один з основних рупорів пропаганди Вучича – видання «Інформатор», яке опублікувало відкрите звернення до Путіна з тим, щоб він залишив в Сербії бодай один С-400 після завершення навчань.
«Шпарини» в НАТО
Досить цікавим моментом навколо російсько-сербського навчання є те, як російські комплекси ППО, які становлять пряму загрозу для Альянсу, змогли потрапити до Сербії. Як виявилось – через його територію.
Для Росії не має іншого шляху для транспортування свого ОВТ до Сербії, окрім як через країни-члени Альянсу. Ще свіжим у пам’яті є те, якцього літа член НАТО Румунія заборонила перевезення до Сербії по Дунаю російської бронетехніки. Після цього, Росія перекинула її повітрям через іншого члена НАТО – Угорщину. Офіційний Будапешт аргументував тоді своє рішення тим, що рейс був цивільним, а не військовим.
Цього разу російські літаки пролетіли над іншим членом НАТО, Болгарією. За інформацією болгарських ЗМІ, російський літак Ан-124 принаймні 12 разів перетинав повітряний простір Болгарії протягом останніх трьох тижнів. Інформація болгарських журналістів базується на даних з сайту flyradar24, і відрізняється від офіційного повідомлення з даного приводу болгарського МЗС, а саме: що два літаки пролетіли 22 жовтня в напрямку Белграду і повернулися назад 30-го.
Відмову у пропуску російського ОВТ через свою територію, румунська сторона в червні аргументувала тим, що проти таких перевезень в ЄС діє накладене на Росію в 2014 році ембарго.
Намагаючись знайти відповідь на запитання чи правомірними були дії болгарського керівництва, яке дало дозвіл на переліт російських військових вантажів до Сербії, і чи не було це порушенням європейського ембарго, болгарські журналісти звернулись до Європейської комісії. Однак там їм відповіли, що, не вдаючись до конкретики, виконання санкцій ЄС є обов’язком кожної держави-члена.
Що ж стосується НАТО, то там порадили звертатись за коментарями щодо повітряного простору Болгарії до болгарської влади.
Остання з даного приводу поки мовчить, однак враховуючи те, як активно в Болгарії просуваються російські енергетичні проєкти, один з яких – газопровід «Турецький потік 2», який ставить члена НАТО і ЄС у ще більшу залежність від Москви – здогадатись якими мотивами вона керувалась, коли давала дозвіл на переліт російського військового каравану до Сербії, неважко.
Цей випадок, як і вищезгаданий з Угорщиною добре показують як вміло Москва використовує «шпарини» в НАТО не тільки для того, щоб розмістити свою військову загрозу якомога ближче до нього, але й щоб показати, що єдність Альянсу на сьогодні є не більше ніж словами.
Спекуляції навколо С-400
Наразі досі не має офіційної інформації щодо того, чи повернулись російські комплекси ППО до Росії, чи ні, що породжує численні спекуляції на дану тему, а також щодо того, чи має Кремль взагалі можливість залишити їх в Сербії (залишаючи комплекси під своїм контролем). З одного боку, ведуться розмови про те, що для Белграду, незважаючи на його бажання мати такі комплекси на озброєнні своєї армії, це було б досить проблематичним з т.з. пояснення такого кроку перед Брюсселем і Вашингтоном, особливо враховуючи заявлений і постійно підкреслюваний ним нейтралітет. З іншого – російськими ЗМІ поширюється інформація про те, що сербська влада розглядає можливість покупки в довгостроковий кредит системи С-400 і що найближчим часом з даного приводу між Белградом і Москвою можуть пройти переговори.
На перший погляд, шансів на появу на озброєнні сербської армії системи С-400, яка коштує більш ніж половина військового бюджету Сербії, небагато. Однак враховуючи те, що на сьогодні в Кремлі геополітична доцільність зовнішньоекономічних проектів досить часто бере верх над власне економічною, то повністю виключати, що С-400 можуть стати сербською «військовою іпотекою» не слід.
Але, як би там не було, сам інформаційний шум навколо С-400 (безвідносно того скільки в ньому правди) приносить користь і Москві, і Белграду вже сьогодні. Кремлю він дає можливість котре полякати Захід, а Белграду – пограти на почуттях свого електорату перед виборами та почувати себе впевненіше перед тим же Заходом під час переговорів щодо вирішення косовського питання.
Дрейф на схід?
Весь шум навколо Сербії в другій половині жовтня: і зустрічі на найвищому рівні, і вступ до ЄАЕС, і «Слов’янський щит», прекрасно вписується в російську стратегію укріплення свого головного бастіону на Балканах, однак в той же час ставить велике запитання щодо реальних намірів Белграду при її нинішньому керівництву інтегруватись до ЄС та щодо того, якими на сьогодні є його відносини з НАТО.
Очевидно, що президент Вучич своїми діями намагається наслідувати свого турецького колегу Ердогана, який зближуючись з Росією, демонструє Заходу свою «міцну волю» і хоче таким чином вибити з нього поступки. Однак для Вучича, який досі намагається слідувати традиційному принципу югославської зовнішньої політики – сидінню на двох стільцях – така поведінка може бути досить ризикованою. Хоча б тому, що Сербія не має такого економічного і військового потенціалу, як Туреччина.
Наслідком відвертого і неприхованого загравання з Москвою, може бути для Белграда псування відносин з Вашингтоном, з усіма витікаючими звідси наслідками, а також ще більше відтягування дати про початок переговорів про вступ до ЄС. Таким чином у відносинах Сербії з Заходом може виникнути певний вакуум, який негайно ж візьметься заповнювати Росія. Для країни, основний торгівельним партнером є ЄС, і яка з усіх сторін оточена НАТО – це не найкращий сценарій.
Ігор Федик, ЦДАКР-Балкани
