Загроза Україні з моря існує та не зменшується
Загроза Україні з моря існує, і взагалі, вже чимало сказано на цю тему українськими та іноземними експертами. Виключна морська економічна зона України, прибережні території – це ті акваторії на які розповсюджується суверенітет України відповідно до конвенції ООН з морського права. Так от, з 2014 року йде повзуча анексія цих вод.
Ми бачили це в 2014-2015 роках – на прикладі наших газових платформ на континентальному шельфі України. Це платформи Кримнафтогаза, структурного підрозділу «Нафтогазу України». А також, ми бачили це все на тлі конструювання Керченського мосту. Це також було всупереч конвенції ООН з морського права. Потім така тягуча анексія виражалася в блокадних діях по відношенню до Маріуполю та Бердянську на Азовському морі.
Ці морські акваторії наповнюються постійними загрозами нашому суверенітету та територіальній цілісності з морського напрямку. Крім того, є величезна кількість вразливих місць в Україні через слабкість її силових структур на морі. На жаль, за сім років, які пройшли з моменту анексії Криму, необхідні військово-морські спроможності нашої держави для адекватної, асиметричної відповіді на ці загрози не були створенні. Було багато розмов та популізму, але насправді цього немає. Ми як були слабкими в морі для того, щоб захищати свій суверенітет, так і залишаємося.
Проблема ця залишається й на сьогоднішній день, хоча величезна кількість дискусій останнім часом проводилася, але немає конкретних рішень, і чомусь наші військові керівники перебувають в полоні амбіцій. Їх підхід побудований на амбіціях та не враховує реалії й можливості. Це все величезні проблеми, які мають свої джерела в континентальній ментальності нашого політичного істеблішменту. Тобто, море не сприймається як величезна цінність нашої держави, яка потребує захисту. Але це – унікальні можливості. На сьогодні у нас немає флоту, що спроможний захистити інтереси України. У зв’язку з цим у нас величезна кількість загроз і проблем на морі. Це наша слабкість, тому з моря можливі будь-які заходи. І гібридні, і прямі.
На забезпечення потреб переозброєння ВМСУ необхідно не менше 1 млрд дол. на рік
Що можна зробити в короткострокову перспективу для ВМСУ? Я не можу сказати, що в останні роки змінилася ситуація щодо фінансового забезпечення розвитку Військово-морських сил України. Ми аналізували ці речі, і збільшення бюджетних витрат відбулося може на якісь незначні відсотки. На сьогоднішній день асигнування ВМСУ складають не більше ніж 7-8 відсотків від загальної кількості ресурсів, які виділяються на потреби оборонних закупівель. Може ця ситуація буде змінена. На наш погляд, абсолютно логічним є виділення на забезпечення потреб переозброєння ВМСУ (мінімальні потреби на найближчі 3 роки) принаймні близько 1 млрд дол. Це абсолютно реально. Інколи звучать цифри щодо виділення 4-5 млрд. дол.,але це – нереально. До речі, це велика проблема ментальності, яка існувала і продовжує існувати. Тобто, принцип «вийдемо в море і розберемося» – не працює. Тут треба прораховувати усі можливості, створювати умови, і тоді це реалізовувати. Поки як було хронічне недофінансування ВМС, так і залишається.
Але що потрібно робити. Якщо ми почнемо аналізувати можливості нашого головного опонента на Чорному морі, то давайте почнемо з крилатих ракет різного призначення. Вони є РФ великої, малої та середньої дальності та протикорабельні. Якщо сумувати ці ракети, які сьогодні є на озброєнні Чорноморського флоту РФ, навіть не рахуючи ракети стратегічної авіації (бомбардувальників Ту-22М3, Ту-160, Ту-95), то приблизно 200 ракет розташовано на берегових, корабельних та на підводних кораблях. В Україні, у свою чергу, таких ракет нуль. Тобто, це – абсолютна перевага РФ над нашою державою. Що стосуються кораблів та авіації, то там також абсолютна перевага ворога.
Потрібна асиметрична відповідь на морі. Вже найближчим часом потрібно мати 30 катерів. А в цілому десь 40 – 50 катерів
Якщо ми будемо рухатися симетрично, то будемо відбудовувати корвети…. Але, якщо сказати чесно, то корвет 58/250, який вже будується десять років, і який хочуть заново реанімувати, це – насправді фрегат. Крім цього, там ще й інші речі існують, які на сьогоднішній день проблемно або майже неможливо реалізувати. Є технологічні, технічні проблеми. Проблеми людського потенціалу, економічного потенціалу, відсутня кооперація і т.д. Тому повинна бути асиметрична відповідь. Необхідно шукати можливості для того, щоб завдавати ураження. Сила має нині базуватися на москітній стратегії, тобто на катерах різного призначення. Принаймні можна виділити три групи катерів. Це – ударні катери, які несуть ракетну зброю. Я би тут пропонував не чекати, а враховуючи, що попереду дуже не прості часи 2023-2024 роки. Тим більше, це – не тільки вибори. Там багато геополітичних речей. Якщо проаналізувати, вони не дуже позитивні в геостратегічному вимірі для України. До цього треба бути готовими! Треба мати потенціал стримування, треба не розраховувати на довгострокові програми. Звичайно, я не проти цього, але треба вже сьогодні створювати такі можливості. Ось, наприклад, катери існують на ринку, і – це найкращі спроможності. Можна швидко локалізувати їх виробництво в Україні, і т.д. Принаймні можна орієнтуватися на три типи таких катерів. Це ударні, патрульні (мультизадачні, які можуть нести обладнання протимінного забезпечення), та амфібійні катери (озброєнні крилатими ракетами). У цих платформ швидкість повинна бути 30-40 вузлів. На ринку такі можливості існують. Звичайно, це не означає, що ми повинні на цьому зупинятися, але створити такий асиметричний «булат» ми спроможні.
В тому числі ж, ще є дрони, які можуть використовуватися разом з цими системами. Це системи необтяжливі, але досить ефективні бойового управління і т.д. Сьогодні, наприклад, про бойові інформаційні управляючі системи (БІУС) ніхто не знає та не говорить. Це такі елементи, які до 30 відсотків збільшують ефективність таких москітних сил. Звичайно таких сил повинно бути багато, а саме – близько 30 катерів найближчим часом. А в цілому десь 40 – 50 катерів.
Крім того, якщо ми говоримо про закуплю, то у нас є стратегічний партнер, який показує, що готовий співпрацювати з Україною в різних напрямках. Це – США. До того у них є найкращі зразки в світі. Наприклад, такі катери як Mark VI. Вони визнані найкращими у світі в своєму класі. Такі катери мультизадачні та здатні нести на борту багато зброї. Вони дозволяють рухатися 45 вузлів, та діяти групами. До речі, вони мають БІУСи на борту. Вони синхронно узгодженні та можуть розміщувати крилаті ракети.
Тобто, з одного боку ці сили стандартизовані з НАТО. Вони можуть працювати з іншими більшими кораблями. Нам треба всі ці речі враховувати, і такі рішення мали б вже бути прийняті давно. Тим більше, що Вашингтон офіційно прийняв рішення на поставку таких катерів Україні. Ну, тоді їх треба закупити у більшій кількості, локалізувати виробництво, а це взагалі не проблема. Але знову ж таки, це – вибір України, і куди вона буде їх дівати та як використовувати. Тут вже будуть стояти питання в зменшенні локалізації або в пошуках інших ринків збуду. Варто розуміти, що тут дуже багато економічних питань, довгострокових питань.
На жаль, в Україні на сьогоднішній день не існує замкнутого циклу виробництва морського озброєння. Тому що радянська кооперація була порушена, а радянські стандарти були інші. Наразі потрібно відновлювати сектор кораблебудування відповідно до потреб України та до сучасних умов. Маючи можливість кооперації з нашими західними партнерами, а в першу чергу з США, треба реалізовувати на практиці. Реалізовувати прагматичні та стратегічні напрямки співпраці.
США пішли б на передачу технологій задля локалізації виробництва катерів Mark VIв Україні
Звичайно американці пішли б на передачу технологій задля локалізації виробництва катерів Mark VIв Україні.Для локалізації Україна має висловити зацікавленість в довгостроковій кооперації у цій сфері. І не обов’язково це мають реалізовувати державні структури. Навпаки, цим мають займатися приватні структури. Потім пропонується декілька місць, працюють спільні комісії, все узгоджується, йдуть інвестиції. Далі реалізовується кооперація. Спочатку вона стартує з мінімізованих обсягів. Потім вона нарощується згідно з тим, як навчається персонал та працює менеджмент цієї локалізації. Містами для локалізації можуть бути: Миколаїв, Одеса, Херсон. Тобто там, де існують умови. Це не є надскладною задачею! Звичайно, це потребує високої кваліфікації робітників. На Заході про це дбають. Звичайно, там і обладнання та верстати зовсім інші. Тобто, це – високоточні технології, а на таких катерах повинні служити люди, що мають зовсім інший рівень підготовки та мотивації. Це – високотехнологічна зброя, а завдяки цьому можна перемагати ворога. Крім того, продукція та виробництво має бути міжнародного стандарту ISO 9001.
Катери «Гюрза» та «Лань» не годяться для моря. «Лань» – це взагалі дизайн-проєкт
Знову ж таки, на папері ми можемо усе красиво накреслити та написати, але коли діло доходить до реалізації… Я би йшов таким шляхом як багато країн світу, які хотіли створити свій власний потужний військово-морський флот. Наприклад, Туреччина. Яскравий приклад. Спочатку вони отримували ліценцію, потім закуповували, потім локалізували виробництво, підготовку персоналу і т.д. На сьогодні вони мають потужну індустрію кораблебудування, орієнтованого на Туреччину. Це трансфер технологій, і технології ці – не папір, а реалізація у конкретних виробах. Саме цим локалізація й цікава. Саме це є важливими питаннями, на яких треба зосереджувати увагу на сьогодні. Я за те, щоб брати найкращі американські зразки, потім робити локалізацію починаючи від мінімальної, але нарощуючи її. А вже далі випускати свої різнопланові спроможності ВМСУ. Проблема лише у нас самих, а не у партнерах. Нам потрібна політична воля, щоб це захотіти реалізувати. Асиметрична відповідь з невеликою кількістю платформ має бути пріоритетом, тому що там вже постає питання ремонту, а в великій кількості це – коштовно.
У проєктах «Гюрза» та «Лань» я не бачу перспектив. Їх можна залишити на річках – для того, щоб прикривати річкові точки. Вони не годяться для моря. «Лань» – це взагалі дизайн-проєкт.
Корвет, якщо зробити один, буде чудова першочергова ціль
Якщо зробити один корвет, то це буде чудова першочергова ціль, яка буде відстежуватися будь-де. Якщо їх буде чотири, то ситуація майже та ж сама. Якщо б їх було 20 – 30 – 40, то звісно це вже був би флот дальньої морської зони. Але це надзвичайно дорого сьогодні. Це цифри, які будуть вимірюватися річним бюджетом Міністерства оборони України. Тому я думаю, що це нереально. Інше питання – безпосередня реалізація цього проєкту. Мій досвід свідчить про те, що ситуація, яка зараз розгортається навколо цього корвету, у найближчі десять років не дозволить його добудовати як корвет. Багато обладнання цього корвету знаходиться у стані НДР та ДКР. Як свідчить міжнародний досвід, то на кораблі має застосовуватися існуюче озброєння, а не те, що ще не готове. Цей корвет – це величезний ризик, оскільки він «довгобуд». Крім того, є ще маса інших аспектів, що пов’язані з фінансуванням. Я не думаю, що цей корабель взагалі добудують – умов для цього реально немає. Моя пропозиція – цей проєкт законсервувати, а гроші витрачати на москітний флот, тобто на першочергові пріоритети. Братися за усе одночасно не можна, тому що усе буде в процесі, а на виході нічого не буде.
Створення флотської ракети – це правильно, але це – комплексний результат. Гіперзвук купити за кордоном ми не зможемо – ніхто у світі не торгує проривними технологіями
Моя позиція – це рухатися послідовно. Від більш простого й прийнятного до більш складного. Наприклад, у бік освоєння проривних технологій. Перш за все, треба засвоїти, що ніхто у світі не торгує проривними технологіями. Гіперзвук купити за кордоном ми не зможемо, це треба прийняти. З іншого боку, створення крилатої ракети дозвукової потребує серйозніших технологічних досліджень та рішень. У мене тут також є скептицизм. Мені ще у 2017 році казали, що ракета готова. А вже 2020 рік. Звичайно, це правильно створювати такі ракети, але це комплексний результат. Тобто це не ракета, яка літає, а комплекс ракетний. Щоб его створити ще треба чимало часу. Потреба звичайно є в таких комплексах, але що створити національний ракетний комплекс ще треба час.
Радіолокаційне виявлення – потрібна берегова система спостереження на базі радіолокаційних комплексів
На мій погляд, це – системне питання. Я б не спирався би на сумнівні, економічно-обтяжливі висновки з точки зору тих технологій, які в них закладені. Ми повинні розуміти, що вкрай необхідне забезпечення точними даними щодо цілей – для застосування у разі необхідності зброї. Звичайно, тут повинні складатися ключові та пріоритетні елементи. Берегова система спостереження на базі радіолокаційних комплексів. Стаціонарна, з мобільною частиною. Це – також корабельні засоби – згаданий БІУС. А також, безпілотні системи. Комплекси різного призначення. Не дорогі, і на сьогодні вони існують. Вони допоможуть нарощувати викриття обстановки у важливі періоди. Це все не нове, і така система існує в різних країнах світу. Гадаю, що треба на це спиратися.
Що стосується системи дальнього радіолокаційного виявлення, що розташована на авіаційних носіях, то я маю скептичне до цього ставлення. Ми цією проблемою намагалися зайнятися в 2011 році. Знову ж таки, є напрацювання, а конкретного підсумкового рішення немає. То ж це все потребує багато часу. Я пропоную пошукати асиметричні варіанти. Що нам заважає закуповувати інформацію у НАТО. Ми рухаємося в НАТО. Просто так ми можемо безкінечно вкладати в щось, і не отримувати очікуваного результату. Треба робити ставки на асиметричних відповідях. Так роблять багато країн НАТО. Нам нічого зараз не заважає підняти це питання.
Баз флоту має бути кілька
Поки у нас орієнтуються на те, що бачать. А причал – це лише 7-10 відсотків із того, що повинно вміщуватися у поняття бази флоту. До речі, щодо ракет, так ось для того, що б їх довести до носія і використати, вони повинні відповідно збігатися на базах зберігання. Це – ціла система споруд, мікроклімату, транспортування і т.д. Перенесення бази ВМС в Південний – це непогано. Таке питання треба реалізувати. Я впевнений, що все це повинно знаходитися у площині декількох пунктів базування: Одеса, Миколаїв, Очаків, Бердянськ та Генічеськ. Наразі не повинна бути лише одна військово-морська база. Повинна бути одна основна, а ще резервні. Враховуючи, що у нас сьогодні два театри бойових дій, то на сьогодні це – дуже чутливе питання. Тут повинні працювати фахівці, які розуміють ці речі. Повинні враховуватися вітри, накати, течії. Варто розуміти, яким чином там розташувати усі сили. Це система гідротехнічних споруд, щоб, наприклад, москітний катер не розбивав причал. Усе потребує професійних рішень. Тут усе пов’язано: забезпечення живлення, подача води і т.д. Для розуміння, при перепаді напруги може вийти з ладу коштовне корабельне озброєння. Кораблі у причалу використовують стаціонарну промислову мережу. Все потрібне бути прораховано. Що ж, створення ВМСУ – дуже дороге питання.
За вартість одного протимінного корабля можна закупити 12-15 автономних комплексів
Питання мінного загородження, особливо, у нашому регіоні досить непросте. Варто врахувати в тому числі й досвід Другої світової війни. Питання не тільки у власних підривах на своїх мінних загорожах, а й у координуванні. Все це потребує відповідних умов. Інше питання – протимінні дії. Сьогодні є найсучасніші протимінні комплекси. Називаються вони «Шукачі мін». Вони є як автономні та і напівавтономні. Наразі не бачу необхідності витрачати державні кошти, щоб будувати окремі платформи для цього функціоналу. За вартість одного протимінного корабля можна закупити 12-15 автономних комплексів. Діятимуть вони без втручання людини, відповідно буде онлайн підводний моніторинг.
Морські роботизовнані комплекси
У нас є розробки морських роботизованих комплексів, і я вважаю, що треба займатися цим сучасним напрямком. Сьогодні у світі вже нараховують сім доменів. Це не тільки підводний, надземний, повітряний, над водний домен. Тут уже можна додати кібер домен, космічний та спеціальний домен, де діють виключно автономні програми.
Тобто, такі напрямки треба розуміти і розвивати. Звичайно у нас є достатній потенціал, але треба відходити від системи Радянського Союзу. Я би брав за зразок американську систему DARPA (Аге́нтство передови́х оборо́нних дослідни́цьких проектів). Там є конкуренція, там є гранти. До речі, як правило їх виграють малі компанії. Треба цей досвід використовувати, спираючись на тренди збройної боротьби.
Розвиток морської піхоти передбачає зміну підходів до її оснащення та озброєння Ми повинні розуміти, що морська піхота – це підрозділи спеціального призначення, що діятимуть в умовах ескалації бойових умов. Звичайно, є різні способи, різні ешелони. Зрозуміло, для виконання завдань морська піхота повинна мати інструментарій. І варто звернути увагу, що цей інструментарій не співпадає з інструментарієм Сухопутних військ. Морська піхота це – особливий рід ВМС, який діє з моря на берег. Це амфібійні сили та задачі, що передбачає відповідну зброю та обладнання. Я розумію, що в умовах війни на Донбасі є завдання, які мають виконуватися у прибережній смузі. І для цього використовуються підрозділи морської піхоти. Тут є багато але… Оскільки ефективність дій повинна спиратися на спрямованість таких підрозділів. Тут можна погодитися, що модель трансформації американської морської піхоти це – найбільш сучасний підхід розвитку морської піхоти у світі. Так, в американській промисловості існують не тільки розробки, а ще й відповідні технологічні рішення. Це надає можливість американській піхоті боротися не лише з надводними цілями, а здійснювати протидесантну оборону або під час амфібійних дій точково боротися на узбережжі. Але також вони можуть вести спостереження на глибину до 100 км, а ще й вести боротьбу з дронами. Це і є технологічні рішення, які поєднують в собі різні сфери застосування, але це дає можливість дуже ефективно вирішувати завдання.
Ігор Кабаненко,
президент UA.RPA,
заступник міністра оборони України (2014),
перший заступник начальника Генштабу ЗС України (2012-2013),
адмірал ВМСУ
