В державах Західних Балкан, які зазнали збройного конфлікту, як Боснія і Герцеговина (БіГ) та Косово, присутня напруга і побоювання через дестабілізацію й можливість нових конфліктів. Навіть у Чорногорії, яка є членом НАТО, існують побоювання щодо кризи, оскільки до уряду мають увійти просербські та проросійські політичні партії, які раніше заявляли про скасування санкцій РФ, скасування рішення про визнання незалежності Косово, та виведення країни з НАТО. Цим стурбовані в ЄС, а зокрема й у США.
З іншої сторони, у БіГ та Косово усвідомлюють, що вони оточені державами членами НАТО та ЄС. Там існують миротворці з ЄС та НАТО та військові бази НАТО. Наразі це їм гарантує безпеку.
Якщо говорити про країни, де при владі сербські націоналісти, як у Сербії та Республіці Сербській (складова частина Боснії і Герцеговини, населена переважно етнічними сербами – ред.), то тут популістичні уряди використовують воєнну риторику як політичний піар. Подібно до того, як наприкінці 80-тих років та в період перед розпадом колишньої Югославії. Також в цих державах відроджуються ідеї сербського єднання та військової потуги.
Аналітики попереджають, що безпека Західних Балкан прямо пов’язана із ситуацією на фронті в Україні. Напруга обумовлена не лише через неврегульованість відносин між Косово і Сербією, але присутня і криза пов’язана із сепаратизмом Мілорада Додика (президент Республіки Сербської – ред. ) у БіГ, яка може стати ще серйознішою проблемою за Косово у разі, якщо Додик проголосить незалежність Республіки Сербської. Про це у березні попередила і розвідка США.
Також у ЗМІ часто можна почути, що в регіоні Західних Балкан існує загроза від європейського другого фронту. Все ж таки, між Сербією та Косово зараз не існує прямої загрози війни, принаймні збройного конфлікту таких масштабів, як це було наприкінці дев’яностих років, оскільки воєнний потенціал Сербії великою мірою був знищений силами НАТО під час авіаударів 1999 року.
Сьогоденна картинка не дає впевненості, що наразі не існує небезпеки від дестабілізації регіону, сутичок та спалаху насильства. У сербському політичному дискурсі, Косово є невід’ємною частиною Сербії, а інакше політичне мислення вважається зрадою сербських національних інтересів.
Москві, зацікавленій в розхитуванні ситуації в регіоні, не обов’язково розв’язувати повномасштабну війну на Балканах. Достатньо політично дестабілізувати цей регіон і створити серйозні перешкоди при інтеграції до ЄС. Це вже великий успіх Путіна у створенні „другого гібридного фронту у Європі“.
Росія після анексії Криму та війни на Донбасі наполегливо поширювала свій вплив в регіоні Західних Балкан, зокрема у Сербії та сербській частині Боснії й Герцеговині – Республіці Сербській.
Після повномасштабної агресії в Україні , чимало сербських націоналістів повірило Путіну, що у „новому перерозподілі світу”, який пропагує Росія, Сербія знову зможе захопити території, через які велися воєнні сутички у 90-тих роках. Перш за все мається на увазі Республіка Сербська в БіГ та Косово.
Лінія захисту НАТО зараз проходить від Балтійського до Середземного моря і РФ буде важко її прорвати. Небезпечнішими є „нелояльні союзники”, як угорський прем’єр Віктор Орбан або словацький Роберт Фіцо. Хорватський президент транслює такі ж ідеї, як Орбан. Власне ця „троянська підтримка” і підштовхує Додика до ще більшого сепаратизму, а Вучича до відновлення „великосербської ідеї”. До подібного не раз закликали й нові просербські та проросійські політики у Чорногорії, які «скинули» Міло Джукановича.
Про це мало пишуть, але і попри те, що в БіГ існують міжнародні сили безпеки та миротворці, важко сказати чи вони на тлі такої поширеної політичної ейфорії сербського націоналізму будуть готові застосувати зброю, захищати мир і воювати проти сербських напіввійськових угрупувань, якщо Додик за наказом Москви проголосить незалежність. Подібні ситуації вже були 90-тих роках. Але, гіпотетично, якщо це станеться і зараз, то теза Макрона про відправлення західних військ в Україну може статися через БІГ. ЄС та НАТО зрозуміють, що проти союзників Путіна може перше прийдеться воювати у Боснії, а потім і в Україні.
Росія не має прямого кордону і вихід на регіон Західних Балкан. Цей регіон є геополітичною зоною впливу Заходу і Москва скоріше всього не зможе спровокувати війну на Західних Балканах, принаймні таку, яка була протягом дев’яностих років, і у якій загинуло понад 120 тисяч людей, а мільйони стали біженцями. Перш за все, регіон оточений країнами ЄС та НАТО, тут бази міжнародних миротворчих сил, понад 60 відсотків економіки Сербії спрямовано на торгівлю з державами Європи.
Але Росія може спровокувати кризи та кроваві спалахи насильства, які і раніше траплялися. Російські спецслужби у 2016 році у Чорногорії невдало спробували викликати безпорядки та збройні інциденти, щоб скомпрометувати її перед вступом до НАТО.
Минулої весни у Косово сталися сутички між миротворцями НАТО та етнічними сербами, внаслідок чого було поранено майже 100 переважно угорських миротворців. У подібних сутичках у 2008 році, у Косово було поранено також 20 українських та польських миротворців. Кілька місяців тому, на півночі Косово озброєна група екстремістських сербів спробувала захопити частину території та напала на поліцію Косово. Такі криваві спалахи насильства можливі і в майбутньому не тільки у Косово, але і в БіГ, де сили безпеки президента Додика у Республіці Сербській дедалі частіше пропагують свою воєнізованість.
Сербія з 2014 року перебуває під міцним політичним впливом Росії. Зокрема, Москвою підтримується так званий „сербський світ”, на зразок „руського міру”. Це відновлює сербські націоналістичні, реваншистські настрої з метою об’єднання усіх територій на просторах колишньої Югославії, де проживають етнічні серби. Треба сказати відкрито, що багато сербських націоналістів весь час відчуває фрустрацію через програш війни у Хорватії та Косово. У своєму програші вони звинувачують Захід – США, ЄС, НАТО. Окрім цього, вони вбачають, що в Україні Росія воює з США та НАТО.
Чимало сербських націоналістів вірить, що втрачені території можна буде отримати війною, в тому числі за підтримки РФ. Тому з початку агресії по сербських містах, на вулицях можна було побачити людей з символом російської окупації „Z” . На мітингах для підтримки Росії тут можна побачити портрети Путіна.
Сербські праві на біл-бордах вітають російського президента з днем народження, російський президент є почесним громадянином у 13 містах та муніципалітетах. Сербія не ввела санкції РФ, тут вільно працюють „Раша тудей” та „Спутнік“ сербською мовою. Сербія є напевне єдиною країною, де у лютому 2022 тиражні таблоїди на перших шпальтах опублікували заголовок – „Україна напала на Росію!”.
Олександр Вучич є також націоналістом, а його Сербську прогресивну партію було створено з Сербської радикальної партії, яку очолює раніше засуджений перед Міжнародним трибуналом в Гаазі у злочинах війни Воїслав Шешель,.
Якщо Сербія введе санкції проти РФ, то тимчасово будуть погіршенні стосунки між Белградом та Москвою. Але, чи Сербія введе санкції і за яких обставин? Перш за все, треба наголосити на тому, що Сербії вигідна політична гра довкола санкцій. З однієї сторони, це зменшує тиск на Белград стосовно визнання незалежності Косово. Захід вважає дипломатичну політику проти Росії пріоритетнішою за довгорічний процес визнання Косово. З іншої сторони, для ЄС та США Олександр Вучич є важливим як політик, бо нібито може контролювати сербських націоналістів і потрішки просувати переговори між Белградом та Приштиною у напрямку вигідному Косово та Заходу. У такій „політичній гойдалці“, Вучичу і далі вдається висидіти на двох стільцях – не ображати Москву, а також не гнівати Захід. Він це називає своєю незалежною міжнародною політикою, але насправді, це позиція, яка вигідна лише йому та його партії. Режим у Белграді дедалі більше стає авторитарнішим, ЄС через проблеми довкола Косово та Росію, менше займається корупцією та зв’язками з організованої злочинністю з представниками сербської влади. Занепад демократії та інституцій з кожним роком стає глибшим, що підтверджують дослідження.
ЄС та США в умовах війни в Україні та на Близькому сході не будуть сильно чинити тиск на Белград та Олександра Вучича. На відміну від Слободана Мілошевича, Вучич хоче зберегти владу і старається не зіпсувати стосунки із Заходом.
Все ж таки, не виключено, що в разі зміни геополітичної обстановки, Сербія не обере охолодження відносин та ізоляцію, себто новий зовнішньополітичний курс на Схід, але це у випадку якщо РФ матиме успіх в Україні. Тоді не виключено можливість збройного конфлікту у Косово, розвал БіГ, загрозу суверенітету Чорногорії.
Численні опитування показують, що понад 80 відсотків громадян Сербії підтримують покращення відносин з Москвою і виступають проти введення санкцій, які Белград як кандидат до ЄС повинен ввести проти РФ. Тим часом, підтримка вступу Сербії до ЄС падає, а членство до ЄС підтримує лише понад 40 відсотків опитаних. В той час, членство до Євразійського союзу підтримує понад 50 відсотків сербів. Це узагальнена картина опитувань у Сербії минулих двох років від повномасштабного вторгнення.
Також опитування сербського суспільства вказують, що дві треті населення вважають, що в Україні війну проти Росії ведуть США та НАТО. Варта уваги і велика кількість у Сербії невизначених щодо війни в Україні. Ці відсотків інколи досягають і понад половини опитаних.
Аналітики тут здебільшого вважають, що настрої сербського суспільства пов’язані перш за все з „програшем” конфліктів дев’яностих років у Хорватії та Косово, а також проголошенням незалежності Косово, що відбулося за підтримки Заходу.
Прокинулися й реваншистські настрої, що „зараз допоможе РФ“. Така атмосфера у сербському суспільстві весь час сприяє колишнім радикалам залишитися при влади, бо їхні виборці традиційно є русофілами і антизахідно настроєні.
Як би це не звучало парадоксально, але Україну в Сербії не вважають своїм ворогом. Як каже український посол у Белграді Володимир Толкач, а це повторює і президент Сербії Олександр Вучич, Україна нічого поганого не зробила Сербії, щоб її там вважали ворогом. Україна підтримує територіальну цілісність Сербії, а Сербія не визнає анексію українських територій РФ. На голосуванні в ГА ООН, зокрема після повномасштабного вторгнення, Белград підтримав усі резолюції на користь України. Все офіційно виглядає ніби Україна та Спербія – це дружні країни.
Але, неформально Сербія у війні підтримує агресора РФ та Путіна. Це можна почути власне на впливових ЗМІ, які контролюються державою. Правляча коаліція має союзницькі партії та політиків, які відкрито пропагують проросійську політику. Це є наслідком політичної дуальністі президента Вучича.
Усі сербські незалежні та об’єктивні ЗМІ, хоч їх не багато, підтримують Україну та засуджують агресію РФ. Варто наголосити, що усі провідні сербські лідери думок після російського вторгнення, як ніколи раніше, підтримують Україну і шкода, що це не висвітлюють в українських ЗМІ. У Сербії прозахідні громадські організації також підтримують Україну і організують протести та публічні заходи. Активна дуже і українська діаспора, якій часто погрожують сербські націоналісти.
Моя сім’я бере участь у таких заходах. Особисто майже щодня як політолог та журналіст я підтримую Україну, беру участь на конференціях та дебатах, виступаю в ЗМІ цілого регіону – Словенії, Хорватії, Сербії, БіГ, Чорногорії, Македонії, Косово та Албанії. Через це, на нашому будинку сербські націоналісти виписали літеру „Z”, а мені особисто погрожували.
У Сербії та в регіоні Західних Балкан не існують спеціальних інституцій для протидії російській пропаганді, але є інші медіа та громадські організації, які цим займаються. Хоча російський вплив, „soft power“, не є новиною для Балкан, російська агресивна пропаганда є новим викликом та певним шоком для постконфліктних республік колишньої Югославії, адже вона продовжує відігравати дестабілізуючу роль.
У регіоні Західних Балкан після повномасштабного вторгнення організуються спеціальні конференції, присвячують окремі панелі на міжнародних економічних та політичних заходах.
Дуже важливу роль відіграють фахові фактчекенгові портали, журналісти з Сербії, зокрема з Незалежної спілки журналістів Воєводини відвідують колег у Києві, обмінюються досвідом і так протидіють російській пропаганді.
Борис Варга,
політичний аналітик, публіцист, журналіст українського походження (Воєводина)
