Молдовсько-українські відносини після проголошення країнами державної незалежності від СРСР у 1991 році чітко поділяються на два етапи – до і після 2014 року. Перший етап, незважаючи на його тривалість (майже чверть століття) залишив в історії молдовсько-українських взаємин мало сторінок для згадки. Серед них – Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво між нашими країнами (23 липня 1992 року); врегулювання прикордонних суперечок на ділянці біля с. Джурджулешти, і передача Молдові ділянки річки Дунай протяжністю 435 метрів, в обмін на отримання Україною на 99 років ділянки довжиною 7,7 км траси Одеса-Рені, що пролягає через Молдову у с. Паланка; підписання Договору про державний кордон (18 серпня 1999 року), нереалізований «план Ющенка» щодо вирішення придністровського конфлікту і деякі інші.
Однак, якщо не брати до уваги ці документи, то створюється чітке враження, що ані Молдова, ані Україна так і не виробили за цей період цілісної концепції довготривалих взаємин між нашими державами, незважаючи на те, що є країнами-сусідами. Це в повній мірі стосується і придністровської проблеми. Молдова і Україна не змогли спільно визначитися, як покласти край цьому тліючому конфлікту, який загрожує спільній безпеці наших країн. Найчастіше діяли не узгоджено, і власні інтереси часом навіть вступали в протиріччя в цьому питанні. Як наслідок, придністровське питання продовжує залишатися найважливішою больовою точкою у взаєминах двох держав, з тією лише різницею, що після 2014 року у ставленні до лідерів сепаратизму за Дністром нарешті, був знайдений довгоочікуваний консенсус.
Підводячи риску
2014 рік, який став роком захоплення Росією Криму та початку нею неоголошеної війни проти України на Донбасі, провів риску під першим етапом молдовсько-українських відносин. Обидві сторони ніби заново переглянули свої колишні зв’язки і керівництво держав зрозуміло їхню соціальну значимість для подальшого розвитку. «Несподівано» виявилося, дуже багато тем, які об’єднують інтереси Молдови та України і створюють спільний порядок денний в процесі зближення обох держав з країнами Євросоюзу. Назвемо лише ключові. Це: 1) питання, пов’язані з євроінтеграцією (керівництво ЄС наразі часто розглядає проблеми Молдови та України в єдиному пакеті), зокрема, судово-правова реформа; 2) проблеми боротьби з сепаратизмом в Придністров’ї і, відповідно, на Донбасі, загальна позиція щодо окупованого Росією Криму; 3) торгово-економічне співробітництво; 4) вирішення проблем екології Дністра, пов’язаних з будівництвом Україною Новодністровської ГЕС; 5) співпраця в питаннях ліквідації залежності Молдови від «Газпрому». Ці проблеми залишаться актуальними для молдовсько-українських взаємин не тільки на найближчу, але, як мінімум, середньострокову перспективу.
Безсумнівно, що «полівіння» влади в Республіці Молдова в разі остаточного приходу до керування країною Партії соціалістів РМ (ПСРМ), що цілком ймовірно ще до кінця року або вже в 2020 році, може «відкоригувати» ставлення молдовської влади до названих проблем, але не більше того. Хто б не стояв сьогодні при владі в Молдові чи Україні, він все одно буде змушений вирішувати ці питання. Тому слід розглянути кожне з них окремо.
Питання євроінтеграції цікавлять керівництво Республіки Молдова і України перш за все тому, що країнами підписані і ратифіковані Угоди про Асоціацію з ЄС. На цьому етапі США і керівництво Євросоюзу в найбільшій мірі зацікавлені в здійсненні масштабної програми боротьби з корупцією в обох країнах. Деякі кроки в цьому напрямку робилися вже і колишньою владою. Так, в Україні був створений Антикорупційний суд, який зробив певні заходи для припинення цього соціального зла. У Молдові Національний Центр по боротьбі з корупцією також зібрав величезний обсяг інформації на безліч високопоставлених функціонерів, справи на багатьох з них були направлені до суду. Уряд прем’єр-міністра Майї Санду, відразу після приходу до влади в червні 2019 року декларував намір ретельно вивчити досвід роботи Антикорупційного суду в Україні і навіть передбачав запросити радників в цій області з України. Наскільки відомо, піднімалося це питання і під час візиту Санду до України і її зустрічей з вищим керівництвом країни. Втім, надалі з незрозумілих причин ця тема випала з поля зору молдовського керівництва. Швидше за все, влада Республіки Молдова вирішила піти іншим шляхом.
Куди більш масштабним стало співробітництво Молдови та України в сфері присікання сепаратизму в Придністров’ї та на Донбасі. За угодою сторін, влада Молдови ще з 2014-2015 рр. відстежували на своїй території осіб, які воювали в Донбасі на боці сепаратистів і вели в різних районах країни проросійську і антиукраїнську пропаганду. Багато з них засуджені і отримали умовні або реальні тюремні терміни. В свою чергу, влада України надавали Молдові інформацію про затриманих в ході бойових дій проти сепаратистів молдовських найманців (встановлено, за різними даними, від 100 до 150 таких осіб) і передавали їх молдовській владі. Процес цей тривав по сьогодні. Наразі не відомо, що відбуватиметься надалі у випадку приходу до влади ПСРМ. Цілком можливо, що цей процес припиниться.
Крім цього, за підтримки України ще при колишньому керівництві Молдови було розпочато процес створення на придністровській ділянці молдовсько-українського кордону спільних постів митного контролю двох країн. Передбачалося, навіть, що цей процес буде завершений ще до кінця 2018 року, але цього з незрозумілих причин не сталося. Робота тривала по сьогодні. В перспективі, створення цих постів має дозволити повністю взяти під контроль східні кордони Молдови в цьому районі і заблокувати безконтрольний доступ на територію України підозрілих осіб з регіону. Це має особливе значення, враховуючи, що в Придністров’ї ведеться запекла антиукраїнська пропаганда, і тут же, в с.Колбасна, знаходяться величезні склади озброєння, що охороняються російськими військами. В разі відновлення спроб реалізації Росією плану «Новоросія», як це було в 2014-2015 рр. в західній частині Одеської області і в самій Одесі, регіон може стати плацдармом для наступу на територію України. Хотілося б, сподіватися, що створення спільних митних постів по всьому периметру придністровської ділянки молдовсько-українського кордону суттєво знизить загрозу, що виходить від сепаратистських сил регіону. Однак знову ж таки є сумніви, що робота в даному конспекті за соціалістів продовжиться, хоча зайвим для них отримання контролю над регіоном не буде. Питання в тому, чи українська влада піде на таку співпрацю з проросійськими силами Молдови.
Вельми корисним міг би виявитися і молдовсько-український обмін інформаційними матеріалами про сепаратистські регіони, їх історії, соціально-економічний і політичний стан, а також співробітництво сторін з метою кращого інформування народів обох країн – Республіки Молдова та України, про справжні причини конфліктів у Придністров’ї та на Донбасі, протидії російській пропаганді та про кроки, що вживаються щодо їх врегулювання. Тим більше, цьому сприяє той факт, що ще в грудні 2017 року колишній склад парламенту Молдови прийняв Закон про протидію російській пропаганді, а Україна, зі свого боку, ухвалила цілий ряд ще більш жорстких нормативно-правових актів для її припинення.
Торговельно-економічне співробітництво Молдови та України також є сферою постійного розвитку обох країн. У 2018 році товарообіг між країнами становив майже $1 млрд. ($983 млн.) з перспективою подальшого зростання. Україна нарощує обсяг поставок продовольчих продуктів, металобрухту, паливно-мастильних матеріалів, цигарок та електрики. Крім того, українська електроенергія була і залишається альтернативним джерелом електрики для Молдови, яка багато в чому залежить в цьому питанні від Молдовської ДРЕС, яка перебуває під контролем придністровських сепаратистів. Зі свого боку, Молдова збільшує обсяги поставок в Україну рослинницької продукції, вина, етилового спирту, насіння соняшнику, ліків, портландського цементу та особливо металопродукції.
Самостійним аспектом молдовсько-українського співробітництва залишається екологічний. Як відомо, будівництво Україною Новодністровської ГЕС викликало чимало заперечень в Молдові, через те, що низка ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що її подальше розширення призведе до катастрофічного обміління Дністра і до його розпаду на ланцюг озер. У зв’язку з цим в квітні 2019 року Україна призупинила будівництво каскаду на Дністрі до проведення екологічної експертизи. Крім того, молдовській стороні має бути надана документація Дністровського гідротехнічного вузла. Питання продовження будівництва Новодністровської ГЕС продовжує дискутуватися керівництвом обох країн і сьогодні.
Також дуже важливою для молдовської сторони є ліквідація залежності Молдови від «Газпрому», і допомога в цьому України може виявитися винятково важливою. Ще у 2013 році керівництво Молдови домоглося в ЄС згоди на те, щоб відкласти до 2020 року впровадження 3-го енергетичного пакету, що передбачає обов’язкову диверсифікацію джерел енергії для всіх країн-підписантів. Він передбачає, що поставками нафти, газу та електрики повинні займатися одні компанії, а їх розподілом населенню – інші. Це повинно в перспективі знизити залежність всіх держав-споживачів від монополії країн-постачальників нафти і газу.
На даний час знаходиться вже на заключному етапі будівництво газогону Ясси-Кишинів, який повинен бути зданий в експлуатацію вже навесні 2020 року. Але, з огляду на високу ціну на румунський газ (значно вищою, ніж на газ, що постачається «Газпромом»), альтернативним джерелом для жителів Молдови може виявитися газ зі Словаччина, що постачається «Нафтогазом». Відповідну пропозицію керівництво «Нафтогазу» вже зробило владі Молдови. Однак, знову ж таки, якщо Уряд М.Санду розглядав такий варіант, як одну з можливих перспектив для газового забезпечення Молдови в майбутньому, то є сумніви, що таке бачення має новий уряд, що щойно прийшов до влади в.
Нові реалії
Справа в тому, що прозахідний уряд М.Санду, представники якого з літа поточного року постійно запевняли ЄС і США, що зовнішньополітичний курс Молдови буде незмінно спрямований на Захід, а з Росією, в порядку «балансу» будуть підтримуватися насамперед взаємовигідні економічні відносини і добросусідські політичні відносини, в листопаді 2019 року змінився.
Приводом стала ситуація навколо обрання Генерального прокурора Молдови. М.Санду, разом з підтримуючим її блоком ACUM, і ПСРМ на чолі зі своїм реальним лідером, Президентом І.Додон, намагалися проштовхнути на цю посаду своїх кандидатів. Однак, коли М.Санду і її міністр юстиції О.Стамате дізналися, що 3 з 4 кандидатів на цей пост – люди І.Додона, вони вирішили переграти партію. Але їм це не вдалося. 12 листопада відбулося голосування по вотуму недовіри, запропонованого ПСРМ. 62 голосами «за» депутатів ДПМ та ПСРМ Уряд М. Санду був відправлений у відставку. А вже 14 листопада за пропозицією Президента І.Додона в Парламенті новим прем’єром був обраний І.Кіку, що був в кабінеті демократа П.Філіпа міністром фінансів.
Фактично до влади прийшов проросійський уряд, який спробує підготувати підгрунття для переобрання І.Додона на другий термін в листопаді 2020 року. Виною в цьому є колишній Уряд М.Санду і весь «прозахідний» блок ACUM. Саме завдяки безхарактерності та некомпетентності М.Санду і її соратника по коаліції А.Нестасе, який обіймав в її кабінеті пост віце-прем’єра і міністра внутрішніх справ, виявилася можливим добровільна здача в червні-вересні 2019 р усіх важелів судової системи, включаючи Конституційний суд, керівництво Центром Антикорупції і більшості силових відомств, проросійському президенту І.Додону, який планомірно розставив там своїх людей.
Новий Уряд, який безпосередньо керований особисто Президентом І.Додон, відразу ж показав свої зовнішньополітичні пріоритети, що не сприятимуть розвитку двосторонніх молдовсько-українських відносин. Свій перший візит Кіку здійснив до Москви, де зустрічався з російським колегою Д.Медведєвим. У Москві йому були запропоновані певні преференції – кредит в $300 млн. на будівництво доріг (його умови залишаються невідомими і будуть обговорюватися Урядами обох країн), розширення списку молдавських сільгоспвиробників, які мають право відправляти продукцію в РФ, відкриття доступу молдавських перевізників в РФ і т.д. Нова влада відразу ж поставила питання про закриття Музею радянської окупації, який знаходиться в будівлі Міноборони Молдови, про повернення до «Історії Молдови» замість викладається нині «історії румунів». Поки обережно, але вже стали ставитися питання про перегляд мовного законодавства на користь повернення російській мові статусу мови міжнаціонального спілкування, анульованого ще в 2013 році рішенням Конституційного суду. Все це вже викликало болісно-негативну реакцію в Румунії і слід очікувати охолодження молдавсько-румунських взаємин. Перші критичні зауваження з попередженнями про можливе припинення зовнішнього кредитування Молдови стали лунати і з ЄС. У той же час однозначно активізувалися тепер молдавсько-російські зв’язки і у військовому плані, адже Міноборони очолив переконаний прихильник Росії, бригадний генерал В.Гайчук. А директор СІБ А.Есауленко зробив уже кілька візитів до Москви, і порядок цих візитів невідома.
Фактично, РФ, скориставшись слабкістю і некомпетентністю нової молдавської влади, успішно реалізувала план по її зміщення і приводу до керівництва країни відкрито проросійських сил. Тепер, після того, як під контроль ПСРМ перейшов і Кишинів, Кремль буде робити спроби закріпити свій вплив, добившись переобрання І.Додона на другий термін і проведення дострокових парламентських виборів за пропорційною системою, що може привести до отримання ПСРМ абсолютної парламентської більшості (51 і більше голосів). На заваді цьому сьогодні можуть тільки дві обставини: якщо партії блоку ACUM і ДПМ зможуть подолати протиріччя між собою і створити нову парламентську більшість, або якщо ПСРМ не зможе отримати 51 місце в Парламенті на дострокових виборах. Якщо в 2020 р не буде реалізований жоден з цих варіантів, то перспектива закріплення при владі в Молдові соціалістів і І.Додона на найближчі кілька років стане майже неминучою.
З огляду на це, важливо сказати, як в разі такого «переформатування» молдовської влади можуть розвиватися молдовсько-українські відносини.
Слід зазначити, що в керівництві ПСРМ чимало людей, які перебувають під сильним впливом російської пропаганди і ставляться до України вороже. Однак більшість з них розуміє, що загострювати відносини з сусідньою державою непродуктивно і просто нерозумно, тим більше в контексті невирішеної придністровської проблеми, тому уникають відкрито антиукраїнських заяв. На багатьох з них впливає і позиція неформального лідера ПСРМ, Президента І.Додона, висловлювання якого по Криму прямо залежать від того, яким ЗМІ він дає інтерв’ю – російським або українським. Якщо мова йде про російські, то він не заперечує приналежність Криму Росії. Якщо розмовляє з українськими журналістами, то визнає територіальну цілісність України. З огляду на, що лівий електорат в Молдові виступає однозначно проросійським і повністю підтримує «приєднання» Криму до Росії, то і це в умовах нашої країни для лівого політика чимало. Тому слід очікувати, що «реформована» в дусі ПСРМ молдовська влада намагатиметься зробити серйозні зусилля для налагодження діалогу з владою України. Вести його будуть в основному ті люди, які не були помічені в антиукраїнських випадах.
Основним аспектом співпраці, принаймні, на початковому етапі, враховуючи, що ПСРМ приділяє особливу увагу соціально-економічній сфері, будуть питання торговельно-економічного характеру та розгляд можливостей розширення взаємовигідної торгівлі обох країн.
Другим найважливішим аспектом співпраці Республіки Молдова і України, в разі приходу до влади ПСРМ, буде придністровська тематика. Адже І.Додон, усупереч поширеній думці деяких молдовських і українських аналітиків, не є прихильником надання сепаратистському режиму Придністров’я «рівноправності» у відносинах із законною владою Молдови і просуває під маркою «федералізації» підпорядкування незаконних структур Лівобережжя центральній владі країни (за що постійно піддавався нападкам в тираспольській пресі), то ставлення до цієї проблеми може серйозно зблизити влади Молдови та України.
Третім аспектом можливої співпраці між країнами можуть в цьому випадку виявитися взаємини з Євросоюзом, адже І.Додон, який є економістом за освітою, добре розуміє, що зовнішнє фінансування забезпечує Захід, а не Росія. Крім того, Додон неодноразово підкреслював, що ПСРМ зобов’язується проводити в життя Угоду про Асоціацію з ЄС. Тому, навіть залишаючись відданим політиці «рівноваги» між Заходом і Росією, він буде робити кроки по зближенню з Євросоюзом. Безсумнівно, це буде відповідати і інтересам України, чий зовнішньополітичний курс теж спрямований в бік Євросоюзу.
Таким чином, можна сказати, що у обох країнах при будь-якому політичному розкладі залишається низка можливостей для подальшого співробітництва. Однак як це відбуватиметься на практиці, покаже час.
Руслан Шевченко, політичний аналітик, доктор історії (Кишинів)
