Керівництво Латвії націлене на зміцнення зв’язків з Білоруссю, в першу чергу в економічній сфері. Адже на сьогодні обидві сторони зіштовхуються з економічними проблемами, джерелом яких виступає Росія.
Особливо явно це видно на прикладі Білорусі, яку Кремль намагається схилити до добровільного поглинання. Росіяни не відмовилися від своїх планів після невдачі покласти собі Білорусь під ялинку. А запуск Путіним процесу трансформації влади абсолютно не свідчить про відмову від експансії на пострадянському просторі, про що поспішили заявити ряд експертів. Свідченням цього є нафтова війна РФ з Білоруссю, мету якої російський енергетичний експерт Михайло Крутіхін виразив фразою: «нафта в обмін на суверенітет». Саме питання формування ціни на газ і нафту стали каменем спотикання на передноворічних переговорах Путіна і Лукашенка по узгодженню т.зв. «дорожніх карт інтеграції».
У відповідь Білорусь звернулася до країн-сусідів з метою відпрацювання схеми альтернативних поставок. В цьому варіанті існує два маршрути: південний через Україну та північний – через Балтійські країни. Обидва маршрути вже відпрацьовані, адже і раніше Мінськ вдавався до їх точкового використання для торгу з Кремлем.
Саме в рамках цього процесу можна розглядати робочий візит до Мінська прем’єр-міністра Латвії Кріш’яніса Каріньша 16 січня. На сьогодні латиські порти є основними маршрутами білоруського експорту нафтопродуктів. Паралельний розвиток транспортування сирої нафти до білоруських НПЗ є для латишів досить привабливим. Адже для керівництва Латвії питання завантаження портової інфраструктури є достатньо болючим, з огляду на постійне скорочення перевалки російських вантажів, які традиційно становлять її значну частину. Як і у випадку обхідних нафтопроводів навколо України, росіяни активно розвивають власні портові можливості на Балтиці в районі Усть-Луга. Можна вести дискусію про те, чого тут більше – політики чи економіки, але бажання показати прибалтам “кузькіну мать” часто є важливим мотиватором російської політики в регіоні.
Отже, наявність вищезазначених проблем об’єктивно підштовхує Білорусь та Латвію до активізації співробітництва. При цьому треба відмітити, що латиська сторона вже декілька років намагається організувати візит Лукашенка до Риги. Адже візити латиських високопосадовців в Мінськ відбувалися достатньо регулярно. До останнього часу ці спроби не мали успіху. Але зараз, за результатами зустрічі з прем’єр-міністром Латвії Лукашенко заявив про готовність відвідати сусідню країну. Вже називаються і можливі терміни – початок березня цього року.
Об’єктивно, Латвія є найбільш прихильною до теперішнього Мінська країною не тільки в балтійському регіоні, але і взагалі в ЄС. Це знайшло відображення і в риториці білоруського президента, який заявив, що: “…на відміну від інших балтійських держав фон співпраці між нашими країнами хороший. Я вважаю, що нам треба скористатися цим моментом і серйозно розширити нашу співпрацю. Тим більше, що від його розширення ми бачимо велику вигоду як для Латвії, так і для Білорусі”.
Більш того, майже вперше обидві сторони заявили про готовність розвивати співробітництво і в політичній сфері. В ході зустрічі зі своїм колегою Сергієм Румасом, латиський прем’єр заявив, що “…ми раді бачити незалежну, стабільну та процвітаючу Білорусь”. В свою чергу, білоруська сторона наголосила на своїй зацікавленості в розширенні інструментів фінансової та технічної допомоги Євросоюзу та використання потенціалу “Східного партнерства” для розвитку білоруської економіки. При цьому, Білорусь відзначила допомогу Латвії у побудові діалогу з ЄС та сподівається на подальше сприяння в цьому процесі.
Отже результати візиту в Мінськ прем’єр-міністра Латвії К.Каріньша підтвердили тенденцію до певної нормалізації та активізації відносин Європейського союзу з Білоруссю, що викликано, більшою мірою, загрозою її поглинання з боку Росії. Європа усвідомлює реальність цієї загрози та змушена закривати очі на те, що сам режим в Білорусі лишається незмінним. В цьому новому підході до білоруського питання Латвії відведено місце якщо не адвоката, то головного комунікатора з Мінськом.
Цікаво, що до подібного усвідомлення приходить і білоруська політична опозиція, яка розуміє, що питання збереження суверенітету Білорусі виходить на перший план. При цьому постать Лукашенка уособлює не просто тирана, але й людину, яка, в силу своєї всевладності, практично єдина може протистояти тиску Кремля. В інтерв’ю українському ресурсу “Тексти” білоруський експерт і політичний емігрант Влад Кобєць сказав буквально наступне: “… лише від нього (Лукашенка) залежить, ким він увійде в білоруську історію – бездарним диктатором, який розтринькав потенціал білоруської держави і здав її Путіну, або нехай спірною і часто контроверсійною особистістю, лідером, який змінився сам і змінив свою країну, захистивши незалежність і забезпечивши транзит влади і поступову демократизацію.
Україні в цій ситуації також не слід стояти осторонь, адже нашим національним інтересам відповідає не тільки концептуальне питання збереження білоруської суб’єктності. Ситуація російсько-білоруської нафтової кризи створює сприятливі умови для розвитку економічних зв’язків по лінії північ-південь, що актуалізує проекти розвитку відповідних транспортних маршрутів. Особливо в рамках балто-чорноморського транспортного коридору, де найбільш перспективними сферами виглядає залізничний та річковий транспорт. Європа об’єктивно також зацікавлена в розвитку нових транспортних маршрутів, що дозволить, зокрема, збільшити завантаження портів балтійських країн.
