Ключові події, що впливатимуть на безпекове середовище навколо України, черговий раз відбулися всередині держави. Кількість знакових подій сягає рекорду, переважна більшість з них має позитивний для державності контекст, однак значні ризики залишаються.
Передусім важливо визнати, що російські інформаційно-психологічні впливи на український електорат та відверта пропаганда в ході парламентської виборчої кампанії не спрацювала. При цьому цілком очевидно, що діяльність інформаційної машини Кремля було спрямовано проти особисто Зеленського та його партії. Москва старанно перешкоджала тому, щоб партія «Слуга народу» взяла більшість у парламенті, а в Україні б з’явилася потужна сконцентрована влада.
Москва, яка понад усе зацікавлена у породжені хаосу в Україні та використовує для цього й воєнний важіль, на останніх президентських і парламентських виборах зазнала поразки, а хазяїн Кремля відчув шок розчарування.
То ж, попри активну протидію Москви, стартові позиції у «команди Зе» виявилися блискучими. Партія «Слуга народу» показала абсолютний рекорд підтримки за всю історію незалежної України, то ж новій владі навіть непотрібні союзники у парламенті для проводження своїх рішень. При цьому, за підрахунками політологів, політична сила Зеленського взяла на парламентських виборах ті ж голоси, які віддали за нього в першому турі президентських виборів 2019 року: за Зеленського тоді проголосували 5,7 мільйона українців, а за «Слугу народу» – близько 5,4 мільйонів чоловік. Це свідчення не стільки популярності «нового політичного обличчя», скільки виразно казкових надій на зміни у величезної кількості людей та їх чітке небажання голосувати за стару владу, яка себе скомпрометувала відсутністю результатів. Саме тому відбувся майже поголовний програш політичних мастодонтів у мажоритарних округах, який можна назвати тотальною чисткою політичної еліти.
Однак така, начебто, беззаперечно позитивна ситуація містить і ризики. Зокрема, про певний виклик досить вдало написав у своєму блозі журналіст і політолог Віталій Портников: «Результати парламентських виборів 2019 року демонструють, що Україна сьогодні ще далі від моделі парламентсько-президентської республіки, ніж в 2010 році, коли Конституційний суд створив для Віктора Януковича можливість повернутися до президентсько-парламентської форми правління. Але різниця відчутна. У 2010 році Віктор Янукович узурпував владу. У 2019 все сталося завдяки волі народу, без будь-якої узурпації і конституційних змін.»
З рештою, потенційні ризики містять й проблеми керованості всередині влади. Гойднувшись у бік монопартійності, маятник управління зовсім не означає автоматичної абсолютної згоди у прийнятті державних рішень. Велика розмаїтість нових «слуг народу», безумовно, є великим потенціалом, але абсолютно не факт, що безумовною буде їх керованість.
Отже у нових умовах найбільшими ризиками в ЦДАКР вважають ймовірні помилки президента Зеленського та зволікання нової влади щодо реалізації реформ.
Однак Україна живе не тільки результатами виборів.
Днями намітився прорив у двосторонніх відносинах із США, а сам Київ наблизився до того, щоб перетворитися на союзника Вашингтону. Українська сторона нині відпрацьовує контракт на закупівлю великої партії летальної зброї в Сполучених Штатах, який може бути реалізований вже нинішнього року. Розповідь про це екс-посла України в США Валерія Чалого та, з іншого боку, інформація агентства opk.com.ua про перемовини щодо закупівлі Україною американських F-16 може призвести до прискорення переозброєння сил оборони країни.
До арсеналу успішних спецоперацій СБУ варто віднести своєчасне затримання та арешт російського танкера NEYMA, який брав безпосередню участь у захопленні військових катерів ВМСУ у листопаді 2018 року в Азовському морі.
Нарешті, найбільш вагомою і важливою позитивною новиною періоду стало скасування телеканалом «112 Україна» показу так званих «нерозказаних історій України» від західного українофоба Олівера Стоуна. Можливість застосування санкцій до телеканалу та відкриття кримінальних справ за анонсування стрічки Олівера Стоуна зробило свою справу та певною мірою вплинуло на людей, які здійснюють або залучені до спецоперацій проти України.
Ці та інші події в країні дозволили зробити титульний вислів відносно майбутнього України. «Якщо нова українська влада буде на висоті, Москві стане нема чого ловити в Україні». Ці слова належать Ігорю Ейдману, нині досить відомому російському соціологу, публіцисту та автору книги «Система Путина». І з ними важко не погодитися.
Трансформація загроз?
30 липня у свіжому випуску «Голосу Америки» експерти США висловили застереження щодо можливості отримання Медведчуком крісла заступника спікера парламенту. Адже «Опозиційна платформа – За життя» отримала друге місце на виборах до ВРУ. На думку політичних аналітиків, кум Путіна «дуже розумний і має поганий вплив». Тому краще, що можна зробити – це максимально ізолювати його.
Показово, що вже згаданий І.Ейдман днями зазначив наступне: «Не знаю, хто ця людина – Медведчук, але піарником його партії працював сам Путін». Як би там не було, варто звернути пильну увагу і на такий факт: 13 відсотків «Опозиційною платформи – За життя» на парламентських виборах – це, хоча і фактичний програш Путіна в Україні, але теж небезпечні для України вихідні дані Кремля. То ж, природне зростання загрози реваншизму ніхто не відміняв, тому що Москва буде максимально використовувати фактично «свою» політичну силу в Україні для розхитування ситуації, створення нових ризиків і проведення «гібридних» операцій всередині України.
Крім того, слід звернути увагу й на непересічні події навколо колишнього очільника держави. Зокрема, п’ятий президент України Петро Порошенко нині фігурує аж у 11 виробництвах (!), відкритих Державним бюро розслідувань. Таку інформацію 30 липня підтвердив глава відомства Роман Труба в своєму Telegram-каналі. Такий перебіг подій, з одного боку, може сприяти збільшенню популярності влади, але водночас несе ризики протистояння всередині влади та здійснення «активного опору» політичною силою Порошенка. Безвідносно від ймовірних зловживань колишнього президента (про що натякнув міністр МВС Арсен Аваков в інтерв’ю «Українській правді» 30 липня), новій владі варто зберегти послідовність та системність дій. Можна лише згадати, які надії та які розчарування мали місце за часів президентства Віктора Ющенка, коли голосні справи розсипалися на очах колишніх прихильників «любих друзів».
Якщо казати про трансформацію ризиків, то до таких слід віднести ймовірність нових розломів в суспільстві у зв’язку з появою нових суспільно-політичних меседжів про майбутнє країни та й домінування нових технологій в політичному процесі. Не варто списувати остаточно відправлену на лаву запасних «стару» українську еліту, яка теж не збирається здаватися. В цілому серйозною загрозою можна вважати й подальше поширення популізму, яким було заповнено інформаційних простір під час виборів.
Не слід забувати й про традиційні воєнні загрози. В ЦДАКР переконані, що повномасштабна військова операція з метою перетворення України у політично підконтрольну Росії територію не може виключатися з порядку денного. Особливо, якщо відбудеться явний провал московського плану реваншизму. Ще більш імовірною видається трансформація підривної діяльності Кремля в силові диверсії на різних ділянках території України. Такий сценарій може передбачати різні форми дестабілізації суспільства, включно із застосуванням «парамілітарних груп» і приватних військових компаній для залякування населення та штучного породження потоків біженців. Нарешті, і нарощування інтенсивності існуючої війни, спрямованої на свідоме ураження особового складу сил оборони, для Кремля є прийнятною версією. Москві потрібні масові потрясіння в Україні. Мета все та ж – перетворити країну в васальну зону.
Ризики для України на міжнародній арені
Чимало суперечливих подій відбулося й на міжнародній арені. Зокрема, Валерій Чалий поінформував, що у США виникла настороженість щодо нової влади України через деякі її ініціативи. «Зараз більшу увагу почали звертати не тільки на форму, але й на підходи нової української влади. Якщо до форми є великий ентузіазм у США, то до деяких конкретних кроків з’явилося неоднозначне ставлення і певна обережність в оцінках. Тому завдання влади й дипломатії в США – зняти цю настороженість», – вважає дипломат. Він додав, що стурбованість пов’язана із намірами нової влади здійснити «люстрацію всіх, хто обіймав високі державні посади за останні п’ять років». Згідно з Чалим, у США це сприйняли як люстрацію людей, що «були на Майдані, воювали в АТО, ветеранів, які прийшли на державні посади у важкі часи, а не тільки корумпованих політиків та чиновників». У розповіді дипломата варто звернути на словосполучення «авторитарний режим Януковича», який, за його словами, добре пам’ятають в США. А отже висновки американських аналітиків можуть полягати в усвідомленні певних ризиків авторитаризму в Україні – у зв’язку з беззаперечною перемогою однієї політичної сили.
Інше американське послання, навпаки, надзвичайно позитивне. Так, 17 липня тоді ще виконувач обов’язків міністра оборони США (а нині глава Пентагону) Марк Еспер заявив, що очікує від України продовження реформ в сфері безпеки. І додав про готовність допомагати Україні більше. Фактично замість нинішньої програми американське оборонне відомство може запропонувати комплексну багаторічну підтримку України у сфері оборони і безпеки.
Хоча при цьому Еспер назвав тривалі процеси укладання контрактів та здійснення закупівлі, які обмежують здатність швидко постачати озброєння у контексті Ініціативи підтримки України у сфері безпеки (USAI), відверто негативним фактором, разом із тим, він позитивно оцінив можливість затвердження багаторічної програми допомоги України у сфері безпеки та оборони.
Сумнівним можна назвати той факт, що Кремлю вдалося вбити клин в НАТО, зокрема, організацією постачання систем ППО С-400. 18 липня у зв’язку з цим США офіційно ініціювали процес виключення Туреччини із програми виробництва та закупівлі винищувачів F-35. Пізніше генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг високо оцінив роль Туреччини в альянсі та висловив стурбованість виключенням Туреччини з програми винищувачів F-35. Санкції США по відношенню до свого одного із ключових партнерів та миттєва реакція керівника блоку на це свідчить про те, що подія має величезне значення та має негативний резонанс для усіх членів альянсу. Насправді, турецько-американська суперечка на фоні протиріч літерів НАТО (наприклад, у допуску США до оборонних програм ЄС) та проблем у досягненні консенсусу свідчить про деградацію управління альянсу, а також про ймовірність розколу самої організації.
Нарешті, ще одна вагома подія: українські дипломати досягли політичної підтримки, висловленої з трибуни ООН. Так, Бельгія, Франція, Німеччина, Польща, Великобританія та Естонія після засідання Ради безпеки ООН 16 липня, присвяченого українському “мовному закону”, випустили спільну заяву, озвучену постійним представником Великобританії при ООН і у Світовій організації Джуліан Брейтуейт.
«Ми, як держави-члени Євросоюзу, повністю підтримуємо незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України у її міжнародно визнаних кордонах, і засуджуємо російську незаконну анексію Криму. Ми закликаємо Росію беззастережно звільнити всіх 24-х військовослужбовців, незаконно захоплених 25 листопада під час інциденту біля Керченської протоки, і повернути захоплені українські кораблі згідно з рішенням Міжнародного трибуналу з морського права 20 травня… Ми також продовжуємо закликати Росію відновити свободу навігації в Азовському морі». Такий текст заяви можна вважати певним досягненням та продовженням реалізації поступових дій щодо світовому протистоянню агресивній політиці путінського Кремля. У майбутньому, за певних умов, консолідація країн може призвести до утворення антипутінської коаліції – за прикладом антигітлеровської.
Протести у Москві. Початок руйнування путінських амбіцій?
Сама демонстрація в Росії (через вибори в Мосміськдуму) та її брутальний силовий розгін є чітким віддзеркаленням бажань росіян змінити устрій, побоювань влади простими громадянами та готовністю самою влади придушити будь-яку свободу в країни. Так само, як колись СРСР, путінська Росія почала перетворюватися на «вісь зла» в очах усього демократичного світу.
Слід додати, що на виборах у Москві влада не допустила жодного опозиційного кандидата. Відповідно, як зафіксували ЗМІ, у 12 мільйонному місті на акцію протесту проти позбавлення громадянських прав вийшло усього близько 10 тисяч чоловік, тоді як затримано рекордну для РФ число протестуючих – 1100 осіб. До того ж, захопленого лідера опозиції Навального, за усіма ознаками, отруїли прямо у тюремній камері. Показово й те, що після протестів приголомшене суспільство РФ демонструє повну покірність. Усе, як у радянські часи, зріс лише рівень технологій щодо проведення репресій…
У цьому контексті варто згадати про специфічне соціологічне опитування. А саме, більше третини росіян не хочуть бачити Путіна президентом після 2024 року – зазначає нещодавнє опитування «Левада-центру». Аналіз ЦДАКР такого стану речей, з урахуванням небажання заляканого населення брати участь навіть у соціологічних дослідженнях та мінімізації контактів із владою, призводить до висновку, що від 40 до 60% росіян нині вже налаштовані проти Путіна, але розуміють безперспективність опору за умов наявності потужної репресивної машини держави. ЗМІ лише зазначають, що в Кремлі обговорюють різні варіанти того, як Путін може залишитися у владі, в тому числі, шляхом створення Союзної держави із Білоруссю (за Конституцією, Путін не має права висуватися на наступних президентських виборах в 2024 році.).
Загалом можна констатувати, що більшість українців сприймають як даність факт, що Росія ніколи не перестане бути авторитарною державою, а залишатиметься авторитарною монархією, яка дозволяє країні балансувати між геополітичними амбіціями та внутрішнім занепадом. «Росія боїться за свою безпеку, в разі якщо Україна, за фактом, почне представляти свою територію для військ НАТО. За те, щоб не допустити Україну в НАТО Росія готова воювати. Але не з Україною, а з НАТО». Таку досить цікаву думку висловив експерт Андрій Головачов (30 липня, Главред). Вона є базисом, основою російської геополітичної ідеології та одночасно свідченням того, які штучні мотиватори вживлено у свідомість пересічних росіян.
Якщо згадувати практичні підтвердження втілення означеної ідеології, то вони є становлять майже безперервний ланцюг подій, спрямованих на залякування Заходу та демонстрацію своїх амбіцій. Зокрема, 30 липня через газету «Известия» Кремль поінформував світ про те, що Повітряно-десантні війська (ПДВ) РФ в 2019 році проведуть на території Центрального військового округу та інших регіонів країни наймасштабніші навчання в своїй новітній історії. Слід вернути особливу увагу на те, що кілька важливих етапів маневрів заплановано в Арктиці: на території від Нової Землі до Новосибірських островів будуть діяти мотострілкові бригади. Зараз для навчань готується інфраструктура, створюються портова і причальна зони для перекидання військ. «Известия» розповіли, що масована висадка пройде в рамках відпрацювання одного з епізодів стратегічних навчань «Центр-2019». У маневрах, призначених на вересень, візьмуть участь підрозділи декількох бригад і дивізій ПДВ. При цьому показово, що жодна бойова операція із висадкою десанту ПДВ не була успішною з початку існування цього роду військ у 1930 р. СРСР та РФ використовували ПДФ як штурмову сухопутну компоненту. То ж, РФ продовжує традицію СРСР: блефувати за рахунок людських життів, щоб забезпечити життєстійкість чинної влади та підживлювати національний шовінізм.
Ще один епізод розмаху наступальної активності Москви проявляється на півдні. А саме, з 24 липня Росія перекрила п’ять районів в Чорному морі, сумарна площа яких становить 118 тис. 570 км кв., що становить більше чверті його загальної площі в 436 тис. 402 км кв. Про це 30 липня повідомив “Український мілітарний портал” з посиланням на дані міжнародних приписів мореплавцям. Знову показово, що фактично зазначені райони перекривають звичні і рекомендовані міжнародні морські судноплавні шляхи до Болгарії, Грузії, Румунії та України, майже блокуючи морське сполучення з цими країнами. При цьому чіткої причини закриття не вказується, частина ділянок названа як “з небезпечної навігацією і небезпекою плавання”, частина закрита для проведення заходів бойової підготовки. Насправді РФ не має стількох наземних і надводних сил, щоб була потреба в перекритті такої площі в відповідних районах для проведення комплексу заходів бойової підготовки. Спостерігачі також вказують, що у РФ відсутня необхідна кількість плавзасобів для контролю і перекриття відповідних районів для забезпечення безпеки судноплавства і, в першу чергу, риболовлі та окремих підприємств рибного промислу, які не завжди можуть отримати відповідні приписи вчасно.
Внутрішні реформи
У нової влади є чітке відчуття та розуміння очікування суспільством реформ. Цікаво, що центр тяжіння їх підготовки залишається у Радбезі. У зв’язку з ним чинний секретар РНБОУ Олександр Данилюк днями зробив деякі оголошення щодо реформування ключових ділянок – «Укроборонпрому» та СБУ.
За словами секретаря РНБО, в “Укроборонпромі” треба реформувати кілька речей: «Перше – змінити систему управління. Треба ввести нормальне корпоративне управління, сильний наглядову раду з певною відповідальністю менеджменту перед ним. Тобто корпоративне управління, існуюче в приватному секторі, має бути застосоване до “Укроборонпромі”. Друге – це оптимізація підприємств. Нам треба уніфікувати модельний рядок. І щоб власне саме виробництво також було концентрованим. Чому? Тому що коли одне підприємство повністю завантажено, там набагато простіше контролювати якість, там набагато простіше зменшити вартість і так далі. Це в будь-якому приватному бізнесі робиться. Так само це має відбуватися в державному бізнесі».
Щодо підготовки командою Зеленського реформи СБУ Данилюк повідомив наступне. Реформа СБУ припускає посилення департаменту контррозвідки, а також скасування додаткових функцій відомства, які стосуються економічної сфери та боротьби з корупцією. «СБУ повинна стати могутніше, але в одній ключовій сфері – контррозвідці. Також з відомства приберуть додаткові функції, непритаманні СБУ, зокрема економічну сферу і боротьбу з корупцією», – уточнив Данилюк.
Оголошені реформи є вкрай важливими, оскільки відповідають очікуванням суспільства, його громадянських інститутів. Та й мають стати першим практичним результатом діяльності нової влади у сфері трансформації держави.
Є вже й практичні досягнення. Зокрема, 17 липня Кабінет Міністрів України надав дозвіл на експорт власної продукції військового призначення кільком приватним підприємствам: «Інтерпроінвест», «Укрспецтехніка» та «Укрспецсістемс». На жаль, поки процедура залишається зарегульованою, зокрема, роботу щодо отримання ліцензії на зовнішньоекономічну діяльність власної оборонної продукції холдингова компанія «Укрспецтехніка» започаткувала ще у минулому році. Але, не виключено, «перша ластівка» може стати передумовою очікуваного та необхідного переходу до лібералізації ринку оборонної продукції в Україні.
Ще один визначальний крок було здійснено владою у другій половині липня. Так, Офіс Президента заявив про наміри створити міжнародний російськомовний канал, мета якого буде – «боротьба за уми». Фактично йдеться про удосконалення зброї в інформаційній війні проти ворожої Росії. Експерти з питань інформаційних впливів зауважують, що найважливішим чинником успіху може стати не мова каналу, а його контент, посили. Банальний переклад новин не матиме успіху, оскільки захоплені Росією південні і східні регіони України інфіковані шкідливими російськими наративами, уявлення цих людей знаходяться під впливом потужної інформаційної машини Кремля. Водночас фахівці визнають доречність удосконалення роботи у сфері інформаційної безпеки та захисту від психологічно-контентних впливів РФ.
Якщо спробувати у двох словах сформулювати висновок, то він буде наступним. Нова команда оголосила про наміри створити передумови і почати реалізовувати епохальні для розвитку України перетворення. Наскільки ці оголошення виявляться реалізованими, може показати вже перший рік нового управління державою. Однак заміри мають бути зроблені на таких вкрай чутливих речах, як ліквідація участі олігархату у державному управлінні, ґрунтовне зменшення проявів корупції та реальне посилення оборонного потенціалу країни до рівня створення безкомпромісного інституту стримування зовнішньої агресії.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
