У першій половині червня 2019 року центр тяжіння ризиків виявися зміщеним на поле внутрішньополітичних подій та кадрових рішень нового Президента України. До того ж, ці непересічні події внутрішнього життя держави відбувалися на тлі суттєвої ескалації збройного протистояння сил оборони України з російським збройним угрупованням на Донбасі в умовах усвідомлення перших кадрових помилок Президента Зеленського та його перших особистих «ляпів».
Досить прикро, що новообраний Президент України у своїй реакції на загострення на фронті дозволив собі вислів, який одразу викликав справедливе обурення та стурбованість фахівців. Зокрема, коли після загибелі внаслідок обстрілу 7 червня двох українських військовослужбовців та ще поранення 11 Володимир Зеленський зазначив наступне: «Кричуще порушення мінських угод – застосування артилерії – свідчить, щонайменше, про часткову втрату управління і контролю над найманцями. Ми сподіваємося, що російська сторона відновить контроль над цими підрозділами». Підсвідомо чи випадково, але глава держави підіграв ворожому кремлівському хазяїнові Путіну, який постійно відхрещувався від участі Москви у цій війні. Зрозуміло, що така помилка глави держави негативно вплинула на його сприйняття експертними колами як Верховного Головнокомандувача, та разом з тим засвідчила про наявність ризиків такого характеру.
Прикрий випадок підсилився безпідставними та вкрай непродуманими висловленнями напередодні призначеного Зеленським представника України в Тристоронній контактній групі Леоніда Кучми – щодо закріплення у домовленостях про черговий режим тиші в зоні ООС заборони українським військовим відкривати вогонь у відповідь та зняття блокади ОРДЛО. Це дало справедливе підґрунтя опонентам казати про «зраду українських інтересів», а п’ятий президент України П.Порошенко навіть висловив побоювання, що чинний глава держави реалізує російський сценарій для Донбасу. Вже можна зробити цілком обґрунтований висновок, що призначення Кучми є цілковитою помилкою глави держави. Враховуючи, що другий Президент України навряд чи міг забути, що Рада національної безпеки та оборони 15 березня 2017 року ухвалила рішення про припинення економічних стосунків з окупованими територіями у відповідь на захоплення українських державних і приватних підприємств, запровадження в ОРДЛО рублевої зони і російської податкової системи.
Важливо, що суспільство вмить відреагувало на складну ситуацію. Кілька тисяч людей зібралися біля Адміністрації Президента в Києві 10 червня з вимогами не допустити здачі національних інтересів у переговорах з РФ. Учасники акції “Зупини капітуляцію” висловлюють обурення у зв’язку зі скандальними заявами Кучми. У свою чергу, виправдовуватися прийшлося й новому начальнику Генштабу Руслану Хомчаку, який заявив про те, що ніхто не віддавав наказу військам не відкривати вогонь у відповідь.
Тим часом суспільство неоднозначно сприйняло деякі призначення у силовому блоці. Якщо ставлення до Руслана Хомчака рівне і схвальне, то призначення «близьких» людей керівниками СБУ і СЗР сприйняті як сумнівні. Особливо це стосується постаті Владислава Бухарєва – через наявність незрозумілих статків, які не міг би чесно заробити чиновник. Так саме прийшлося виправдовуватися й шефу головної спецслужби – внаслідок російського громадянства його дружини.
Новим викликом стає й сама риторика розмови з агресором. З одного боку, суспільство очікує від Президента завершення війни з Росією, з іншого, більша його частина неготова зробити це «за будь-яку ціну». Тому умови компромісу для завершення російсько-української війни є сьогодні найважливішим аспектом в усій системі підготовки державних рішень. Тим більше, що фахівці небезпідставно наголошують: Україна опинилась без надійних союзників і не змогла створити потужний антипутінську коаліцію. Слід погодитися із директором Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорієм Перепелицею («День», 11 червня), що «будь-яка модифікація мінського процесу не розв’яже проблеми, оскільки чинний мінський процес, зокрема його повне виконання, означає узаконення сепаратизму в Україні».
Оцінка поточних воєнних загроз Україні
Росія суттєво збільшила інтенсивність вогневих атак, чим намагається прискорити перемовини Києва з підконтрольними окупаційними режимами. Москва саме на цьому наполягає, сама ж готова лише до стратегічних перемовин із Заходом, спрямованих на ревізію своєї ролі на міжнародній арені. Між іншим, не йдеться про реалізацію військового сценарію Кремлем – передусім тому, що Кремль розраховує на створення потужної проросійської парламентської сили. З опорою на проросійських-антиукраїнських політиків – Медведчука, Бойка та Рабиновича.
Крім того, РФ суттєво посилює кримський плацдарм, перетворюючи туристичний регіон на військову базу. Так, там нині п’ять зенітних ракетних батарей С-400 (комплекс здатний перехоплювати цілі на дальності до 600 км, вражати їх на дальності до 400 км і на висоті до 30 км), а також додаткові війська і сучасні винищувачі, крім того, є й носії ядерної зброї. Це дозволяє Москві контролювати Чорне море, погрожувати Європі і Близькому Сходу. Останнім часом Росія збільшила чисельність своїх військ, літаків і зброї в анексованому Криму. Видання Defense One зазначає, що у російських військових зараз 81 літак і вертоліт в Криму, а російський Чорноморський флот нещодавно поповнився 10 військовими кораблями, які можуть запустити крилату ракету “Калібр”: шість дизельних електричних підводних човнів і чотири надводних корабля, повідомив чиновник. Зараз ракета “Калібр” може вражати цілі на відстані до 2400 км. Мілітаризація Криму дозволяє Кремлю тримати войовничу риторику та плекати себе сподіваннями на те, що Захід погодиться з воєнними «аргументами» й почне розмову на рівних, а не як з загарбником, який порушив норми міжнародного права.
Водночас, слід не випускати з об’єктиву уваги того факту, що Москва не відступиться від наміру отримати Україну як васальне утворення, та готова заради цього застосувати увесь арсенал можливостей, від інформаційної війни до терористично-диверсійних заходів. Крім того, слід звернути увагу на активність Кремля щодо повернення втраченого статусу в Раді Європи, бажання нав’язувати волю через міжнародні організації.
Проте, як заявив на презентації щойно створеного провідними українськими військовими експертами Українського інституту безпекових досліджень його член Правління та директор Інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець, у війнах ХХІ століття перемагає не той, хто має більшу армію і озброєння, а той, хто може ефективніше використати ці ресурси на театрі бойових дій. Експерт назвав три пріоритети, які вважає найважливішими для нового Верховного Головнокомандувача України. Передусім керованість управління військом, до якої входить сучасній зв’язок, автоматизація і засоби радіоелектронної боротьби. «Зараз на полі бою конкурують не бойові потенціали, а системи і моделі управління. Той, хто є більш швидким і адаптивним, може випередити в бойових діях армію, яка має більший потенціал. Другий пріоритет – це засоби ураження в будь-якому форматі. Вони також спираються на інформаційні контури, щоби уможливити потенціал ракетного щита скерувати в слушний час і місце. Третя складова – це Сили спеціальних операцій, як елемент нової адаптивної армії. На Силах спеціальних операцій можна адаптувати і перевірити ті моделі, які згодом можна перенести на цілі Збройні сили, включно із робототехнікою та іншими речами», – зазначив Згурець.
Українську владу все більше турбує перспектива облоги – утворенням проросійського сусідства. Нині фахівці вже відмічають вкрай несприятливе оточення кордонів України з боку Білорусі і Молдови, де розташовані російські військові континґенти і створені умови для швидкого перекидання потужних ударних сил ворога. Так, Кремль вже суттєво розхитав ситуацію у Молдові, через що з’явилася небезпека втілення проросійського сценарію. У зв’язку з цим заступник голови СБУ в 2014-2015 роках Віктор Ягун зазначив наступне («Вердикт з Сергієм Руденко», Еспресо, 12.06.2019): «Не такий небезпечний той російський континґент, який там перебуває, як небезпечна сама інфраструктура, яку вони захищають. Зокрема, це відновлений 2014 року військовий аеродром, що здатний приймати великі військові літаки. Це такий плацдарм для справжньої гіпотетичної атаки в бік півдня України. Ну, і власне, все те, що відбувається в Молдові, як кажуть експерти, є одним зі сценаріїв для України і репетиція як розділити Україну за молдовським сценарієм».
У цьому контексті пан Ягун виступив з досить цікавою ініціативою для нової влади. А саме, фахівець вважає за необхідне створення проблем для Росії всередині її території, аби відволікати ворожі сили і ресурси на вирішення внутрішніх, а не ескалації зовнішніх конфліктів: «Якщо ми почнемо наприклад, підтримувати ті незалежні рухи, що є на Кавказі, на Уралі, то зрозуміло, що там почнуться інші процеси, і Росія буде змушена відключитися від нас. Слід створити проблеми в першу чергу для самої Росії». Або, наприклад, провести спецоперацію доставки в Україну засудженого за державну зраду екс-президента Віктора Януковича. Проте, ані попередній, ані чинний президенти України не продемонстрували політичної волі щодо таких спецоперацій чи перенесення тягаря агресивної війни на територію агресора.
Вагомі події на міжнародній арені та висновки для України
Оцінки червневого періоду яскраво свідчать про наступ на Україну на міжнародній арені, що можна пов’язати з низкою чинників: випробування нової української влади, намагання Кремля скористатися виборною ситуацією в Україні та зміцнити своє антиукраїнське позиціонування, та також бажання деяких країн або окремих політиків реалізувати власні амбіції, в тому числі, за рахунок українських інтересів.
З одного боку, підтримка Україні діє. У 2020 фінансовому році США планують виділити на військову допомогу Україні від 300 до 450 мільйонів доларів. Альянс не визнав незаконної анексії Кримського півострова росіянами і засудив агресивні дії РФ у Чорному морі. А також привітав рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права у справі про Керченській інцидент, закликавши Росію негайно звільнити 24 військовополонених українських моряків та повернути три кораблі, які були незаконно захоплені росіянами у листопаді 2018 року.
З іншого боку, позиція Заходу залишається неоднозначною. Днями відбулася заява Еммануеля Макрона щодо необхідності «стратегічної дискусії» з РФ, виникли наміри комісара Ради Європи відвідати окупований Крим. «Необхідно відбудувати нову граматику довіри та безпеки з Росією, й вона не повинна йти виключно через НАТО, – вважає Макрон, додавши, – Але має бути стратегічна дискусія. Саме тому цього тижня в мене буде нова тривала плідна дискусія з Володимиром Путіним як президента Франції та G7». Французький президент артикулює до небезпечних для Європи впливів, зокрема каже: «Було би неправильно залишити Росії повернутися до Китаю». Однак за цими французькими промовами стоїть відношення до України, як до другорядного гравця міжнародної арени, що само по собі є викликом.
Цікавий коментар з цього приводу надав Юрій Кочубей, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції в 1992 — 1997 рр. («День»,12 червня): «А щодо візиту Володимира Зеленського до Франції, то, вважаю, що він повинен приїхати, як кажуть, не з порожніми кишенями. Він має запропонувати участь України в загальноєвропейській системі безпеки та добиватися, щоб Франція підтримала нас у нашому бажанні вступити до ЄС і НАТО, бо це в інтересах самої Франції». Чи вдасться це зробити щойно обраному главі держави на тлі каменепаду цілком нових для нього проблем?
Варто звернути увагу на нову спецоперацію РФ: у російському МЗС повідомили про те, що комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович має намір відвідати анексований Крим, зазначивши про «досягнуту домовленість щодо поїздки до Криму 7 – 11 жовтня ц.р.». Крім того, регламентний комітет ПАРЄ, фактично, зробив крок назустріч поверненню Росії до зали засідань Парламентської Асамблеї, схваливши проект доповіді і текст резолюції, що може ускладнити накладання санкцій на Росію.
Небезпека все більше полягає і в тому, що агресивна активність Москви не обмежується територією ані самої України, ані сусідніми з нею державами. Слід визнати, що Росія досить результативно працює на різних ділянках, зокрема, у колишній Югославії і навіть в країнах НАТО. Навіть суперечності із Туреччиною, де мало не дійшло до військового конфлікту, Москві вдалося коштом постачання тій державі зенітно-ракетних систем С-400 нейтралізувати Туреччину і зробити її якщо не союзником, то забити клин всередині держав НАТО. Ми маємо враховувати, що спецслужби Росії завжди мали глобальні амбіції, що їх вони успадкували від Радянського Союзу. Для нас важливо розуміти, що лінія фронту в нас не одна, і що вона проходить не лише на Донбасі. Їх кілька. Навіть всередині Європи, в таких організаціях як ОБСЄ. Російська сторона виборює там кожен сантиметр свого впливу. Це робиться за рахунок бізнесу, за рахунок преференцій, за рахунок того, що шредерів тримає на зарплатні в Ґазпромі і так далі…
Отже, ключовими викликами для України у сфері безпеки залишаються агресивні наміри Росії. Але новому президентові України і головнокомандувачу Володимирові Зеленському варто посилити увагу до активності Москви в третіх країнах та європейських інституціях. А також перейти до активної фази побудови українського війська на сучасних засадах ведення бойових дій.
Вражаючим прикладом для України залишається Польща. Так, днями Президент США Дональд Трамп і лідер Польщі Дуда підписали спільну декларацію про оборонну співпрацю, згідно з яким Вашингтон має намір розмістити в Польщі ескадрилью розвідувальних безпілотників MQ-9. «Сполучені Штати мають намір обмінюватися інформацією, отриманою в результаті операцій цієї ескадрильї, в міру необхідності, на підтримку наших оборонних цілей», – говорить один з пунктів декларації, яку розповсюдила прес-служба Білого дому. Згідно з офіційним повідомленням, США також планують розширити свою нинішню військову присутність у Польщі. Нині там близько 4,5 тис. військовослужбовців. Крім того, передбачається будівництво військового аеродрому “з метою підготовки чи в разі непередбачених обставин” і розгортання штабу дивізії США і підрозділи сил спеціальних операцій США “для підтримки повітряних, наземних і морських операцій”. Така динамічна реалізація стратегії двостороннього співробітництва між США та Польщею перетворюють останню на фортецю, і тут є сенс повчитися саме налагодженню таких двосторонніх відносин союзників.
Між іншим у самій Росії також цікаві зміни у галузі безпеки – визріває змова проти Путіна. Зокрема, колишній ватажок російської терористичної групи, що діяла на Донбасі, Ігор Гиркин днями висловився, що вважає чинного президента РФ імітатором. У РФ буде спостерігатися все більше відторгнення російського лідера, еліти і ЗМІ будуть перетворювати його в ізгоя, довів свої переконання Гиркин в ефірі Рой ТВ. Він вважає, що в Росії ліберали фактично збираються запустити перебудову 2.0. “Фактично вони збираються запустити перебудову 2.0 з самовикриттям режиму в якійсь мірі, і можна говорити про те, що частина силовиків так званих з іншої фракції путінської влади, так, дійсно, в якійсь мірі спасували перед цим натиском”, – екс-ватажок російської терористичної групи, що діяла на Донбасі. Важливо прийняти до уваги такий вислів Гиркина: «В першу чергу, тому, що вони самі не знають, що робити. Економічна криза в країні розвивається, … власних ідей, як виходити з цієї ситуації, у них немає. Певна частина – бізнес і держеліти – … вони вже не прагнуть приховувати свою відверту опозиційність Путіну і силовикам». Про що свідчить тенденція переосмислення ролі Путіна в РФ? Не тільки про визнання тупиковою політику Путіна, але й про ймовірність тихого палацового перевороту. Коли на заміну Путіну прийде людина «перехідного періоду» – з його оточення, але з намірами «підчистити» його найбільш ганебні та деструктивні недоліки. І серед іншого на тлі змін риторики налагодити відносини із Заходом. Проте такий сценарій не є очевидним. Сам по собі він не спрацює. А от в разі потужного тиску Заходу та збільшення темпів розвитку України – цілком ймовірний.
Реформаторські зусилля України. Оцінки поточного стану
Серед позитивної інформації червневого періоду слід згадати передусім заяву нового начальника Генерального штабу Збройних сил України Руслана Хомчак про плани «звести до оптимального кількості» чисельність військових частин. Так, 12 червня в інтерв’ю «Радіо Свобода» генерал поінформував, що вже «віддав відповідні вказівки, працюють відповідні структури для того, щоб привести чисельність, штати військових частин до оптимальної кількості, яке повинно бути. Звичайно, не знижуючи боєздатність, не знижуючи готовність до відповіді на ті загрози і виклики, які стоять перед державою». Хоча начальник Генштабу ЗСУ наголосив, що не йдеться про скорочення кількості військових частин Збройних сил України, це може стати першим кроком до переосмислення парадигми розвитку сил оборони. А, можливо, навіть і утворення дієвої і реалістичної Держпрограми створення професійного війська. Чисельність якого буде поступово зменшуватися за рахунок скорочення небойових структур, а поставки новітніх озброєнь збільшуватимуться.
Саме у цьому контексті слід згадати завершення державних випробувань нового українського РСЗВ «Вільха-Р» 13 червня. Досить симптоматично, що виробництво цієї унікальної потужної високоточної зброї, яка за своїми бойовими можливостями перевищує аналогічну зброю російського виробництва, здійснюватиметься за замкненим циклом.
Водночас, є сенс казати й про низку негативних тенденцій всередині України. Так у Харкові поліція проводить обшуки у справі про знесення бюста Жукова, зокрема відбулися обшуки двох харківських активістів В’ячеслава Дуди та Максима Зінченка у справі про знесення бюста радянському маршалу Георгію Жукову. Цей факт, на жаль, свідчить про упереджене ставлення місцево влади до антиімперської символіки та створює оновлені ризики реваншизму. Ще один приклад відноситься до посилення тези на користь створення професійної армії. Формально йдеться про те, що на Запоріжжі офіцер військкомату брав хабарі у 29 тис. грн за впровадження корупційної схеми ухилення молодих людей від проходження строкової військової служби. За отримання хабаря заступником військового комісара затримали в порядку ст. 208 КПК України. Між іншим, це є яскравим свідченням необхідності відмови від призову в неоднорідному суспільстві та налаштування курсу на мотивацію до служби – через розробку й запровадження нових за змістом контрактів. Що посилить відповідальність сторін та розвине авторитет самой армії.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
