Контекст та рамки відносин
У євразійському турне Сі Цзіньпіна, яке лідер КНР розпочав у травні з Європейських країн, настала черга державного візиту до Душанбе. Востаннє Сі відвідував Таджикистан у 2019 році – такі візити здійснюються з уже традиційною регулярністю кожні 5 років, що не вказує на винятковість липневого візиту поточного року. Водночас, активізація дипломатичних зусиль з боку Пекіна після вимушеної стагнації періоду пандемії, сукупно з достатньою потужністю Китаю як держави, викликає інтерес з погляду зовнішніх акторів на міжнародній арені.
Тривала взаємодія між КНР та Таджикистаном характеризуються участю у спільних проєктах та ініціативах. Долучення як однієї з перших країн до ініціативи «Один пояс – один шлях», а також китайські інвестиції, у тому числі в будівництво нових урядових будівель, та обіцяне будівництво заводу з переробки залізної руди, модернізації одного з головних стадіонів столиці й закупівля китайських електромобілів для місцевих служб таксі – це лише той зріс відносин, що був згаданий у рамках візиту.
Поза актуалізованим контекстом, Таджикистан є зоною постійного впливу Китаю у галузі економіки: державні й приватні інвестиції, кредитування, транзитні шляхи, проєкти спільної енергетичної інфраструктури. Враховуючи географічне розташування, Таджикистан постає першою країною на шляху розширення китайського впливу на регіон Центральної Азії, тож регулярні вливання фінансових потоків у розбудову інфраструктури Таджикистану виступають цілком послідовними та стратегічно обґрунтованими кроками.
Виміри пріоритетів Китаю
Хоча регіон Центральної Азії розташований у безпосередній близькості до КНР, все ж виникає питання пріоритетної важливості цього регіону, особливо в контексті китайських інтенцій до рівня світового впливу. Серед таких ключових вимірів могутності держави, як політичних, економічний, військовий та культурний вплив, КНР в останні десятиліття найбільше покладається на економічні важелі на шляху до політичної домінації, хоч і не випускає з фокусу уваги решту параметрів.
Один із наймасштабніших економічних проєктів з амбітним розрахунком започаткувати процес глобалізації за східним, китайським – ініціатива «Один пояс – один шлях» – на рівні концепції започатковується у 2013 році паралельно з приходом до влади Сі Цзіньпіна, посідаючи місце наскрізного вектора зовнішньополітичної діяльності КНР. В оновленій у 2023 році концепції 3 з 6 маршрутів нового шовкового шляху проходять через території країн Центральної Азії. Враховуючи той факт, що північний маршрут пролягає через Казахстан, а напередодні візиту до Душанбе Сі Цзіньпін відвідав Астану, то цілком очікуваним буде активізація торговельних потоків через ці країни. Показовим є і те, що цьогорічне турне лідера КНР розпочалося з відвідування трьох країн Європи (Франція, Сербія, Угорщина), останні дві з яких беруть участь у форматі взаємодії між КНР та регіоном Центрально-Східної Європи (14+1), що якраз фокусується на питаннях інфраструктури, інвестицій та торгівлі. У той же час 2 з 3 торгових маршрутів від КНР до Європи пролягають через регіон Центральної Азії.
Конкуренція вимагає зусиль
Інтенсифікацію зусиль Китаю до розширення економічного впливу важко назвати несподіваною, адже такий курс розвитку безпосередньо задекларовано в китайській зовнішньополітичній доктрині. Проте важливо встановити, що зумовлює посилення присутності КНР у контексті поточного перебігу міжнародних відносин.
З одного боку, початковими цілями на момент запровадження ініціативи було забезпечити стабільне функціонування всіх передбачених торгових маршрутів за 10-15 років. Виклики, пов’язані з карантинними обмеженнями, заморозили рух у запланованому напрямку щонайменше на 2 роки. Серію викликів продовжила російсько-українська війна, що, по-перше, зумовила недоцільність прокладати маршрути до ЄС через Україну з безпекових причин та РФ через накладені санкції, а по-друге, запустила процес переорієнтування кінцевих споживачів на товари з інших джерел на заміну підсанкційним російським чи важкодоступним китайським. З огляду на це, Китай мав відновити європейський напрямок ініціативи як тільки відкриється вікно можливостей, чим зараз КНР і користується.
З іншого боку, економіка, особливо в реаліях зовнішньої політики КНР, ніколи не була відмежованою від політики, а отже релевантний контекст змін може стосуватися наявної чи потенційної конкуренції на світовій арені. Як для Китаю, то на роль такої держави-опонента підходить США як держава, вплив якої здатний перешкоджати запланованим темпам нарощування китайської могутності. Разом з тим, особливої актуальності розріз відносин КНР-США набуває на тлі американських президентських перегонів, де шанси на здобуття перемоги у Дональда Трампа залишаються високими. Враховуючи масштаби загострення китайсько-американських відносин за президентства Трампа з 2017 по 2021 рік, включаючи економічне протистояння у вимірі «торгової війни», то потенційне повернення Білого дому під управління Трампа загрожує розгортанню повторної конфронтації з уже новими розмахами. Тож, з огляду на те, що на європейському континенті США має значно більший вплив, ніж КНР, то, у разі зміни американської вищої політичної влади, у Китаю залишилося лише півроку на розгортання ініціативи в напрямку Європи. Інакше кажучи, Китаю потрібно наростити економічний вплив на бажаний ринок збуту ще до того, як США потенційно стане цьому перешкоджати. Тому, серед інших напрямків ініціативи нового шовкового шляху, європейський є найбільш пріоритетним у короткостроковій перспективі.
Глобальні та локальні очікування
Результати активізації діяльності КНР у регіоні Центральної Азії вже очікуються стати помітними в короткостроковій перспективі. Перш за все, це закладає основу відносин КНР-США у разі зміни влади в останній щонайменше на найближчі 4 роки. Також це визначатиме глобальний перебіг міжнародний відносин у розрізі Захід-Схід, адже у разі посилення поляризації та протиставлення США і КНР один одному, країни з меншим впливом тяжітимуть до однієї зі сторін, з якою вже мають тісніші зв’язки.
Водночас, з погляду України відкритим залишається питання регіональної безпеки та динаміки російсько-української війни. Економічні пріоритети КНР зумовлюють просту та зрозумілу позицію – закінчити війну якнайшвидше, адже бойові дії заважають проникненню китайських інвестицій та прокладанню торгових шляхів. При цьому, Китаю не так важливо хто вийде переможцем у війні, адже економічний інтерес КНР поширюється і на Україну, і на РФ. Хоча, китайський нейтралітет небезпідставно має все ж більш проросійське забарвлення, оскільки за числовими показниками могутність РФ вища, та й рівень двосторонньої торгівлі, особливо в умовах санкційної політики Заходу, між КНР та РФ помітно зріс. Тож щодо цього питання Китай безумовно буде продовжувати адвокацію власного «мирного плану», що останнім часом все частіше можна почути у закликах до припинення вогню та початку нового переговорного процесу.
Артур Анісов,
експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
