Можливості українського оборонно-промислового комплексу (ОПК) співпрацювати з країнами НАТО детально обговорили військові, промисловці та експерти під час міжнародного форуму «Ефективна промисловість для обороноздатності» в Одесі 16-17 липня 2021 року. Форум став черговою публічною дискусією про виклики і спроможності оборонної промисловості України, зокрема, про зміст запланованої реформи та забезпечення потреб української армії. З’явилися і неочікувані відповіді на питання про перспективи військово-технічного співробітництва (ВТС) з країнами НАТО.
Показово, що Альянс не надто зацікавився українським ОПК – участь у заході взяв заступник помічника генерального секретаря НАТО з питань оборонних інвестицій Гордон Скіп Дейвіс. Він, зокрема, зазначив, що програма співробітництва в галузі оборонної реформи між Україною та НАТО масштабніша, ніж з будь-якою іншою країною-партнером, і дає змогу Україні використовувати накопичений роками досвід і фахові знання країн-членів Альянсу в галузі оборонної реформи. Натовський чиновник також відзначив, що є багато можливостей співпраці в оборонній сфері як з державними, так і приватними підприємствами, а сама Україна має великий потенціал.
Від нинішньої війни до війн майбутнього
Досить цікаво, що певні зміни у сприйнятті нових оборонних технологій відбуваються і у військових, і у промисловців. Зокрема, командувач підготовки Командування Сухопутних військ Збройних сил України Олександр Павлюк зазначив, що зміни в технологіях дають можливість уражати звичайними боєприпасами об’єкти на значних відстанях. «Зростає важливість розвідки, спостереження та управління, об’єднання їх у єдиний інформаційний простір. Це дає змогу домінувати над противником у сфері виявлення та ураження. Також зростає роль високоточних боєприпасів і частка їхнього використання у військових конфліктах», – зазначив він.
Генерал навів приклад перемоги Азербайджану в Нагірному Карабасі. За його словами, це перемога технологій і підготовки особового складу. Наприклад, Су-25 азербайджанці оновили так, що винищувач може діяти за будь-яких погодних умов, у будь-який час доби й вражати супротивника 250-кілограмовими керованими бомбами з висоти 5 км. Це не давало змогу використовувати противнику ЗРК ближньої дії. Крім того, модернізували й гвинтокрили Мі-8 – їх оснастили протитанковими керованими засобами, які вражали бронетехніку на відстані 25 км. І, насамкінець, у рамках підготовки особового складу було закуплено тренувальні літальні апарати та створено школу для підготовки пілотів. Тож Азербайджан забезпечив собі повне панування в повітрі.
Командувач підготовки Командування СВ ЗСУ позитивно відгукнувся про засоби радіоелектронної боротьби українського виробництва «Анклав» (виробництва приватної ХК «Укрспецтехніка») і «Буковель» (виробництва приватної компанії «Проксимус»). Та додав, що дуже важливими для армії залишаються засоби зв’язку та система управління, оскільки потрібно отримувати переваги в інформаційному просторі.
Про те, що епоха винищувачів минає, а майбутнє – за війнами дронів, заявив гендиректор Державного концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв. На його переконання, саме високотехнологічні дрони стають найбільш вагомою перспективною зброєю – однак йдеться не тільки про безпілотні авіаційні комплекси, а й про безпілотні системи взагалі. Тобто наземні, морські та інші. «У найближчі десятиліття ми побачимо кратне зростання роботизованих систем, які будуть самостійно визначати мету, вистежувати її і завдавати удару. Вони будуть самі аналізувати дані та оцінювати наслідки своїх ударів», – додав він.
Президент американського фонду «Потомак» Філіп Карбер відзначив значний прогрес української армії порівняно з 2014 роком, яка веде бойові дії й одночасно повинна проходити процес трансформації – впроваджувати стандарти НАТО, багато з яких уже успішно інтегровано. Американський експерт вважає, що танкова зброя й далі залишатиметься значною загрозою для України, тому ЗСУ потребують більше протитанкових засобів і високоточної зброї. На його думку, також застаріла авіація України потребує модернізації – вона є слабким місцем, і потрібно думати, як цю проблему вирішити. Плюс найбільших втрат противнику досі завдає артилерія, тож українські артилерійські підрозділи повинні працювати швидше та точніше, крім того, вони потребують кращих засобів розвідки.
Спробуймо протестувати, як у нас з окресленими пріоритетами та досягненнями. Якщо брати літак, то українські зброярі досягли багатофункціональності з МіГ-29: за фактом із винищувача МіГ-29 зробили винищувач-бомбардувальник. Але відбулося це після укладення у 2006 році «Укрспецекспортом» контракту з тим самим Азербайджаном, коли за кошти замовника за два роки модернізували бойовий літак – пізніше він став прообразом першого варіанта модернізації МіГ-29МУ1 для Повітряних сил ЗСУ. А глибша модернізація – до рівня МіГ-29МУ2 – має завершитися до кінця цього року та досягти практичних перетворень у ПС ЗСУ.
Такий самий шлях мали б пройти бойові вертольоти – завдяки контракту з Азербайджаном українські компанії створили вітчизняний комплекс управління керованим озброєнням гвинтокрилої машини. Однак випробування йдуть занадто повільно.
Далі ще цікавіше. Генерал згадав про важливість розвідки, спостереження й управління, об’єднання їх у спільний інформаційний простір, а в Україні немає замовлень на РЛС виявлення «Малахіт» і комплекс розвідки «Джеб», а роботи з автоматизації в березні цього року зупинили. Щоправда, низку РЛС поставить військам запорізька «Іскра», а приватне підприємство «Таргет» працює над відновленням виробництва нової версії станції радіоелектронної розвідки «Кольчуга».
Знову-таки схвально генерал відгукнувся про засоби РЕБ «Анклав» і «Буковель», але замовлень на них теж немає. А самі виробники нарікають, що структурам РЕБ у військах чітко не визначено місця, що не сприяє розвитку цього напрямку в ЗСУ. Що ж до безпілотників, то «Фурію» (розробки і виробництва приватного «Атлон Авіа») після прийняття на озброєння у 2020 році припинили купувати для ЗСУ – це вже практична відповідь Філіпу Карберу, оскільки «Фурія» є корегувальником вогню артилерії. А наземні роботизовані комплекси поки що взагалі не вписуються, бо в структурі ЗСУ немає визначеного для них місця. Принаймні про це свідчать спецекспортери, які розглядали можливості інвестування таких розробок, але наразі не знають, як бути з наземними роботами, яких в армії поки що не бачать.
Отже, про що йдеться? Про те, що армія не встигає за промисловістю, за досягненнями наукових організацій і провідних стартапів. Нові технології інтегруються в ЗСУ занадто повільно. Хоча є й позитивні новини. Так, закуплені турецькі безпілотники вже примушують Кремль нервувати. А нова РСЗВ «Вільха» експортується, та й новий ракетний комплекс «Нептун» готується до життя не тільки у ВМСУ, а й в арміях іноземних країн. До речі, самі ці факти свідчить, наскільки новітні технології мають вплив.
Співробітництво з Альянсом: нездійсненна мрія чи реальність
13 липня на позачерговому засіданні парламенту, ініційованому Президентом України Володимиром Зеленським, Верховна Рада підтримала законопроєкт #3822 – у другому читанні та в цілому його прийнято голосами 256 депутатів. Що дасть нам 3822?
Фахівці стверджують, що це можливість залучати інвестиції, у тому числі прямі іноземні. І можливість створювати спільні підприємства з іноземними компаніями (саме відсутність законодавчої бази досі гальмувала практичне оформлення спільного підприємства з Туреччиною – для виробництва на території України вже відомих у світі турецьких безпілотників Bayraktar TB2). Закон, хоч до його змісту є питання, зробить промисловість більш гнучкою. Підприємства зможуть об’єднувати майно, ресурси та технології. Під час форуму Ю. Гусєв проголосив: «На завершення реформи «Укроборонпрому» мені потрібно ще пів року. А наступного року «Укроборонпрому» вже просто не буде».
ДК «Укроборонпром» намагається рухатися на випередження – своїм шляхом. Наприклад, нині концерн узявся за розробку безпілотного бронетранспортера. А в контексті опанування стандартів НАТО та розвитку співробітництва з компаніями західного світу розробляє десять великих інвестиційних проєктів, які запропонує найближчим часом. Вестиме їх спочатку керівна компанія, у подальшому – не виключено – саме галузеві холдинги, які мають бути створені на базі «Укроборонпрому». Принаймні для цього є всі можливості.
Звісно, реформа ОПК – це не тільки «Укроборонпром». Це можливість об’єднання зусиль усіх оборонно-промислових підприємств: державних, що під дахом «Укроборонпрому», державних, що належать іншим відомствам (наприклад, ДКАУ або Міносвіти і науки), приватних. Це також повинно розв’язати проблему утворення в державі системи розвитку технологій. Йдеться про ті розробки, які нині виглядають «сирими» та ще не можуть привабити Міноборони (та й занадто маленький бюджет на переозброєння не дозволить військовому відомству профінансувати весь спектр бажань). Крім того, це розробки на завдання держави, наприклад, створення електромагнітної зброї, або лазерної.
Цілком очевидно, що цим блоком питань має опікуватися профільне міністерство – Мінстратпром. Оскільки така система має загальнодержавний статус. Створивши відповідне агентство передових технологій (український аналог американської DARPA, про що є Указ Президента України №59/2020 від 27 лютого 2020 року), Мінстратпром мав би об’єднати напрацювання «Укроборонпрому» та інших державних і приватних підприємств, включити досвід відкритої ділянки «Sikorsky Challenge», що створено на базі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». А також стимулювати досягнення в галузі розвитку технологій через роботу спецекспортерів (звісно, виведених з-під опіки «Укроборонпрому») та через усю систему ВТС (тут уже з провідною роллю Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, оскільки політичний рівень ВТС належить до прерогативи президентської гілки влади).
Щодо спільної роботи з НАТО в галузі розвитку технологій – не треба зайвих ілюзій. Попри те, що Україна де-факто є форпостом західного світу у стримуванні кремлівської чуми, західноєвропейські гравці Альянсу віддають перевагу або «корисному використанню» України (як Франція з постачанням гелікоптерів і катерів), або цинічним відмовам (як Німеччина, яка у травні відверто заявила про те, що не постачатиме Україні летальну зброю). Та й не тільки летальну зброю, а й навіть верстати. Так, під час форуму генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов неочікувано поінформував, що німецька фірма Leifeld відмовилася поставити українському КБ високоточне обладнання. Очевидно, під впливом бажання відновити бізнес із Росією, про що німці протягом усієї російсько-української війни казали відверто. «Коли нам були потрібні тепловізори, нам допомогла Туреччина, коли нам потрібні були сучасні безпілотники, нам знову допомогла Туреччина», – зазначив Коростельов про вибірковість натовської дружби.
Хоча до країн Альянсу зі Східної Європи питань майже немає. Наприклад, ДержККБ «Луч» не тільки постачає продукцію в Чехію, Польщу, Словаччину, Болгарію, але має спільні розробки високоточної зброї з польськими збройовими компаніями. А коли українська сторона потребувала машин Tatra для берегових ракетних комплексів «Нептун», Чехія без вагань пішла назустріч.
Загалом, експорт зброї – традиційно окрема тема для сфери розвитку технологій. Його значення цікаво окреслив під час форуму директор КП НВК «Іскра» Юрій Пащенко: «Оборонна промисловість України без експорту розвиватися не зможе, адже основний прибуток іде звідти. Державні контракти дають рентабельність максимум 5-7%, а іноді й збитки. Натомість дослідно-конструкторські роботи — взагалі неприбуткові. Найкраще розробляти інновації з експорту. Це має бути покладено в основу промислової політики, яка стосується ОПК».
Тут саме час додати, що українську техніку – від радарів і танків до головок самонаведення для ракет – охоче купують США. Та й не тільки. Попитом у іноземних країн наразі користуються ракетна техніка та її ключові вузли, ПТРК і навіть віднедавна безпілотники і засоби протидії їм. При цьому приватний сектор явно випереджає державний.
Тож, напевно, роль держави має полягати в конструктивному стимулюванні ОПК: від створення умов для об’єднання державно-приватних команд під окремі завдання розвитку зброї до забезпечення інтересу іноземних інвесторів, як у багаторівневих проєктах на кшталт будівництва патронного заводу або виробництва літаків із західними двигунами.
Валентин Бадрак,директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
