В середині січня організатор і фінансист ПВК «Вагнер» Пригожин став стрімко втрачати свій «фаворитизм», набутий кривавими справами в Україні. Виявилося, що призначення Герасимова та Лапіна на посади, які розширили повноваження саме військового командування на війні РФ проти України – лише початок. Якщо після намагання Пригожина перекласти відповідальність за невдачі у боях за Бахмут на Генштаб та його очільника Герасимова розцінили як загострення боротьби в російській верхівці за наближення до диктора Путіна, то у січні генералітет пішов у свій наступ на армію найманців.
Пригожину «вкажуть на його місце»
Слід наголосити, що образи «вагнерівцями» військових генералів, зокрема, приниження Лапіна (щоправда у «дуеті» з Кадировим) та лайка у бік Герасимова майже напевно відбулася з мовчазної згоди Путіна. Однак переформатування військового керівництва – це вже чіткий знак під самого Путіна. Перш, ніж розібратися у причинах віддалення господарем Кремля «свого кухара», варто переглянути механізми, які використовуються для того, щоб «вказати Пригожину на його місце».
Багато хто примітив розгорнуту в РФ проти ПВК та її очільника потужну інформаційну кампанію, у ході якої «вагнерівців» безкомпромісно позбавляють лаврового вінку здобувачів перемоги та героїв. Навпаки, різко зросла кількість публікацій, в яких найманці ПВК Вагнер представлені або злочинцями, або непередбачуваними й «для своїх». Оглядачі кажуть про неабиякий резонанс в РФ від повідомлень про вбивцю своєї бабусі – ветерана «Великої вітчизняної», рецидивіста-вбивцю двох жінок. Можна цілком впевнено стверджувати, що Путіну не сподобалися обіцянки Пригожиним амністії кримінальним злочинцям – хтось наполегливо попіклувався у формуванні уявлення у диктора, що Пригожин довів до абсурду тему «мобілізації у зонах» та ще почав підміняти функції президента. Журналісти ж попіклувалися, щоб матеріали про серійного вбивцю під прізвиськом «Ангарський маніяк» з понад 80 загублених людей (Михайло Попков) трансформувалися у гострий суспільний дискурс (а акцент було зроблено на тому, що він «зізнався в нових вбивствах і попросився воювати»). За допомогою відомого інструментарію пропаганди в суспільстві «відбулося неочікуване прозріння»: «вагнерівці», які на війні в Україні отримали новий бойовий досвід – на додаток до розбою, насильств та вбивств, будуть вкрай небезпечними для суспільства. Та й відео із застосуванням «кувалди» для підтримки дисципліни зробило свою справу в російському інформаційному просторі. У зв’язку з цим цікавою стало повідомлення, що 12 січня 2023 року до Норвегії втік Андрій Медвєдєв – командир страченого сумнозвісною кувалдою Євгена Нужина. Він, згідно з заявою керівника проекту «Гулагу.Ні» Володимиром Осєчкіним, «погодився надавати свідчення та викривати олігарха та терориста Євгена Пригожина, причетного до вбивств тисяч українців та росіян». А за час виконання чотиримісячного контракту найманець став свідком багатьох страт з боку «вагнерівців», які здійснювались проти відмовників воювати проти України. От такий перебіг подій – не на користь Пригожину та його злочинцям з ПВК.
До речі, свій внесок швиденько зробила й Держдума РФ. Зокрема, спростувала можливість для колишніх ув’язнених «вагнерівців» балотуватися на виборах та обіймати посади у владі.
Чи може відбутися повне злиття Пригожина, коли, скажімо, його у якості «цапа – відбувайла» передадуть Міжнародному трибуналу з військових злочинів. Здається, що це питання не на часі. А от приборкати ПВК «Вагнер», знизити рівень впливу Пригожина (а ще краще, підвісити шляхом створення атмосфери невизначеності, що в стилі кадебіста Путіна) – це першочергове завдання Кремля. І для цього є підстави. При чому далеко не тільки небезпека для суспільства, та й для самої влади. Хоча й це має місце – адже, згідно з заявою речника Ради США з національної безпеки Джона Кірбі, у складі ПВК «Вагнера» проти України воює аж 50 тисяч російських найманців. З яких 40 тисяч – колишні ув’язнені.
Місія ПВК «Вагнер» та уроки для України
В умовах, що склалися, найбільш вірогідний сценарій для ПВК «Вагнера» – пропозиція Кремля «заробити собі на життя». Тобто, продовжити доводити регулярній армії, що найманці кращі в бою. І якщо для самого Пригожина захоплення Бахмуту та Соледару, скоріше, справа честі, то очільнику Кремля більш цікаві дві взаємопов’язані цілі: виснажувати найкращі підрозділи сил оборони України та утилізувати якомога більше колишніх в’язнів. За таких умов можлива друга хвиля приближення Пригожина.
Звісно, «вагнерівці» добре розуміють цю відведену, другорядну та дещо принизливу роль. Кажуть, що їх «кинули». Можливо, навіть, найманці оберуть свою стратегію, яка дозволить не тільки загинути на радість генералам Путіна, але й помститися їм.
Для сил оборони України та військового командування тут важливі й деякі суміжні висновки.
По-перше, загострення конкуренції в російській верхівці може бути штучно утвореним явищем та ніяк не означає зменшення влади диктатора – Путін володіє ситуацією та контролює своїх підлеглих. Відстороненням від себе російський диктатор покарав Пригожина за публічну конфронтацію з російським «генералітетом».
По-друге, збільшення на полі бою регулярних військ має на меті не стільки наступ прямо зараз, скільки поступове зниження ролі найманців ПВК, які свою місію стримування українського наступу виконують досить добре – за рахунок конкуренції з професійними вояками. До того ж, військовому командуванню РФ вкрай потрібен бойовий досвід мобілізованих. А те, що ображений Пригожин поскаржився на армійців, що вони хочуть «присвоїти перемоги» найманців ПВК «Вагнер» – вже просто інерція реалізації прийнятих рішень. А отже набута популярність фінансиста ПВК буде поступово знижуватися – то того рівня, який визначить Путін.
По-третє, було б добре використати сварку в оточенні Путіна. Поки Пригожин транслює інформацію про шкоду ПВК “Вагнер”, яку «може завдати наша внутрішньовидова боротьба, корупція, бюрократія і чиновники, які хочуть залишитися на своїх місцях», це можливість поглибити клин між ним та іншими впливовими людьми з оточення Путіна. Крім того, заява ватажка найманців (через Telegram), що «це більш серйозна загроза існуванню ПВК “Вагнер”», є розуміння Пригожиним, що Путін може взагалі поставити хрест на майбутньому його дітища. Звісно, після виконання місії.
Нарешті, про головне в цій історії. Кремль активно готує мобілізованих для майбутнього наступу. Як і визначалося раніше, виходячи з темпів підготовки та «пропускної здатності» навчальних центрів в РФ і Білорусі, нові угруповання будуть готові на рівні березня 2023 року. Тоді як ті, хто потраплять до нової, вже приховано діючої хвилі мобілізації, будуть активно готуватися як резерв. Як очікується, додатково до розгорнутих угруповань можуть додати 200 або навіть більше тисяч свіжих вояків. Вже нині реалізовуються зусилля для зміцнення існуючих та розгортання додаткових виробництв оборонної промисловості – противник намагатиметься встигнути відновити зброю до часу наступу. Показово, що The Times з посиланням на західну розвідку 16 січня зазначило про можливість підготовки та відправки на фронт до квітня «до 500 тис. додаткових росіян». Теоретично, це можливо, хоча слід обмовитися, що тоді підготовка угруповань буде скоріше умовною, ніж реальною. Звісно, РФ зіткнеться із дефіцитом профільних кадрів – пілотів, зенітників, артилеристів…
Путін акумулює усі наявні ресурси. То ж, найважливішим для України й країн-партнерів на Заході мали б стати дії на випередження – пришвидшення передусім отримання техніки та боєприпасів. Так само, як і підготовка додаткових бригад. Багато чого буде залежати від рішень у ключових столицях НАТО. Але чимало й від українського військово-політичного керівництва – зокрема, у питаннях повноцінного запуску ракетної та дронової програм.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
