Якщо казати про справжній захист неба, то посилення потребують не тільки Повітряні Сили ЗСУ (ПС ЗСУ). Досі також нерозв’язаним питанням залишається модернізація парку бойових вертольотів ЗСУ, зокрема, надання їм здатності вести бій вночі та за будь-яких погодних умов. Для цього вертольоти Мі-24, Мі-17 та Мі-8 потребують встановлення керованого високоточних ракет та відповідного комплексу керування таким озброєнням. Як і у випадку із ЗРК та бойовими літаками, Україна ніколи не розробляла та не виробляла ані власних вертольотів та й озброєння до них. Хоча протягом років незалежності було зроблено чимало кроків у напрямку розгортання програми створення національного вертольоту. Та й модернізації існуючого парку.
Серед іншого, АТ «Мотор Січ» за власні кошти налагодило виробництво таких ключових елементів вертольоту як редуктор та лопаті. А команда з державних та приватних підприємств спромоглася створити та інтегрувати комплекс високоточного озброєння, який отримав назву 524Р. Багато хто вважає модернізацію радянських систем першим кроком до створення нових (саме з такого підходу починало ДержККБ «Луч», яке нині створює цілком нові, сучасні ракетні системи). То ж, далі мова не про власне новий український вертоліт (що за умов політичної волі також є реалістичною ідеєю, а про його найбільш важливий бойовий елемент.
Від експорту до нової технології
Бойовий вертоліт, оснащений високоточними керованими ракетами і цілодобовою оглядово-прицільною системою з тепловізійним, телевізійним і лазерним каналами для ведення нічного бою, — давня мрія українських військових. Поряд із сучасними ракетними комплексами це один із тих видів зброї, які змінюють покоління армії й оборонного потенціалу на стратегічному рівні. Фахівці зазначають, що легендарні американські вертольоти Aн-64 Apache в обох іракських кампаніях знищили більше бронетехніки противника, ніж усе наземне озброєння разом узяте, поступившись пальмою першості хіба що штурмовику A-10 Thunderbolt II.
Використання вітчизняного ПТРК стало можливим завдяки розробці командою зброярів оптико-електронного модулю для виявлення цілі і наведення на ціль ракети ПМ-ЛКТ. Модуль входить до складу комплексу управління вогнем 524Р, який встановлюється поки що на вертоліт Мі-8МСБ-В, а у перспективі після завершення випробувань – й на Мі-24. У згадану державно-приватну команду, крім самого виробника вертольотів АТ «Мотор Січ» і розробника високоточних ракет «Бар’єр-В» ДержККБ «Луч» (саме це підприємство стало головним підприємством в проекті), основними суміжниками увійшли приватна компанія «Рамзай» і Черкаське державне підприємство НПК “Фотоприлад”. Ще одним суміжниками став «Ізюмський приладобудівний завод», який виробляє лазерний випромінювач. Цікаво, що ця команда інженерів і конструкторів фактично вирішила задачу створення в Україні вітчизняної оглядово-прицільної гіростабілізованої оптико-електронної системи. Тієї самої, яку колись (з 2007 року) намагалися створити спільно з французькою компанією Sagem. А сплативши понад 23 млн євро, отримали від французів два комплекси без лазерного каналу управління, тобто комплекси фактично виявилися невійськового застосування – категорії «Police» (це щодо успіхів тих, хто вважає доцільними акценти на імпорт).
Почалося усе, як це часто відбувалося в українських реаліях, з експорту. Плідне співробітництво згаданих вище ДержККБ «Луч» та «Рамзай» дозаолило свого часу поставити Азербайджану значну партію високоточних ракет «Бар’єр-В» для їх бойових вертольотів. А от створення та інтеграцію комплексу керування вогнем забезпечувала південно-африканська компанія Denel (подейкують, що туди працювати переїхало кілька фахівців із Sagem). Так от, Україна не тільки добре заробила на цьому контракті, але й отримала нову технологію (тісна співпраця надала більше результатів, ніж пряма закупівля). Серед іншого, тоді в Азербайджані було успішно відстріляно 30 ракет. «Ми в Азербайджан експортували близько 300 ракет (РК-2П) для восьми або дев’яти гелікоптерів, які були доопрацьовані й вони успішно конкурують, при спільних навчаннях з турецькими військами, з машинами де стоїть Hellfire або інші системи. Тому я не вважаю, що ми там, десь відстаємо», – наголосив вже у квітні 2021 року Олег Коростельов, генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ “Луч”.
Так з’явилася нова й дещо унікальна схема державно-приватного партнерства, в якій ресурси приватних інвесторів відіграли чи не виняткову роль. Зокрема, наступні роботи ДП НВК «Фотоприлад» було виконано за гроші приватного підприємства, до того ж всі роботи з кооперації і фінансування випробувань проводилися за оборотні ресурси учасників. На жаль, держава за звичкою налаштована отримувати стратегічний продукт, майже нічого не вкладаючи. Однак проект виявився настільки перспективним, що займатися ним варто, стверджують його учасники. Ринок такої модернізації в світі і справді гігантський, а залежність українських виробників від зарубіжних постачальників відтепер буде мінімальною.
«Єдиним виробом іноземного виробництва в комплексі є тепловізійна камера», – кажуть в команді розробників. А на тлі помітних зрушень АТ «Мотор Січ» в модернізації вертольотів радянської розробки і вже налагодженого випуску нових гвинтокрилих машин розвиток військового сегмента грунтовно підсилює потенціал України як в оснащення власних сил оборони, так і в роботі на світовому ринку озброєнь. До того ж, з 2019 року «Мотор Січ» запустив в серію вертоліт МСБ-2 «Надія», який Фактично є новою машиною.
Однак повернемося до комплексу керованого озброєння 524Р. Він призначений для вирішення завдань цілодобового огляду, виявлення, розпізнавання і автоматичного супроводу наземних і повітряних, рухомих і нерухомих цілей. Він дозволяє виявляти цілі типу танк на відстані до 10 км. Так що поява у майбутньому високоточної ракети «Альта» з дальністю стрільби до 12 км, що вже анонсувало ГККБ «Луч», створює нові, справді унікальні можливості для вітчизняних виробників озброєнь. Одна з родзинок вирішення даного завдання полягає в тому, що в Україні (і на її території в складі СРСР) ніколи не було повного циклу виробництва вертольотів, і, тим, більше, комплексу вертолітного озброєння. Варто відзначити, що перші льотні випробування українських вертольотів, оснащених новим керованим озброєнням, з успішними пусками ракет по цілях, стало відомо ще в 2017 році. Тоді використовували ракети РК-2В вагою 47 кг (в контейнері) с додатковим двигуном, а її заряд дозволяв високоточній ракеті пробивати 800 мм броні – тобто, будь-який сучасний танк для неї уразлива мішень. При цьому мета не підсвічується, а вся «робота» з поразки мети здійснюється шляхом автоматичного супроводу. У ході випробувань було здійснено пуски шести ракет, і результатами пусків розробники і замовники були задоволені.
Говорячи про потреби ЗСУ і ємності зовнішнього ринку, фахівці відзначають, що в Україні це близько 40-60 вертольотів Мі-8 / Мі-24. Ринки іноземних замовників, тільки при поверхневому огляді, складають до 200 гвинтокрилих машин. Більш того, такий комплекс може бути адаптований і до виробництва пусків НУР – некерованих ракет, підвищивши точність стрільби в 2-3 рази. Крім того, адже поряд з чотирма керованими ракетами комплекс 524Р забезпечить і застосування некерованих ракет типу С-5, С-8, а також універсального гарматного контейнера УПК-23-250, контейнера з гранатометом і авіаційних бомб. Але і це ще не все. Варто відзначити, що розробники подбали про комплексне вирішення задачі. Наприклад, про оперативне навчанні льотного і технічного складу – для цього буде використаний контрольно-тренажерний комплект КТК-1М.
Не забута і тема живучості вертольоту. Для вирішення ПрАТ «Рамзай» створило і запропонувало нові екранно-вихлопні пристрої (ЕВУ) власної розробки. У порівнянні зі штатними, вони приблизно в 10 разів зменшують випромінювання вертольоту, істотно обмежуючи можливості для ПЗРК. На цьому ж підприємстві був створений і «Квадрос» – сучасна система захисту гвинтокрилої машини від високоточних засобів ураження. А ще фахівці цього приватного підприємства працюють над створенням сучасної легкої броні – її інтеграція (а по суті, обшивка вертольоту) додасть близько 500 кг ваги, але повинна захистити від куль калібру 12,7 мм. А ще замислюються над збільшенням кількості керованих ракет, що за загальними характеристиками наблизить модернізовану машину Мі-24 до рівня Мі-35.
Сучасний етап та перспективи оновлення Мі-24
Наразі в Міноборони визнають, що комплекс має великий потенціал для подальшого розвитку, – збільшення дальності, точності стрільби і підвищення рівню автоматизації. Україна підійшла до результату, який раніше вважався неможливим. А саме, до самостійного створення комплексу керованого озброєння для вертольоту.
З 2017 по теперішній час на полігоні Міноборони під Черніговом пройшло кілька чергових етапів державних випробувань повітряного протитанкового ракетного комплексу “Бар’єр-В” та комплексу управління вогнем. Попри очевидні успіхи, позиція держави у питанні модернізації парку бойових вертольотів залишається невиразною. Зокрема, наприкінці квітня генеральний конструктор-генеральний директор ДККБ “Луч” Олег Коростельов в інтерв’ю Security Talks повідомив, що випробування вітчизняної системи управління вогнем вертольоту з керованими ракетами “Бар‘єр-В“, які наразі проводяться з гелікоптерами Мі-8МСБ, не фінансуються і не замовлялися державою. При цьому ведуться перемовини з встановлення на гелікоптери набагато дорожчих закордонних аналогів.
«Я повинен сказати, що на жаль, ця робота не є роботою, яка стоїть в позиції державного замовлення. Вона поки просувається за рахунок оборотних коштів КБ “Луч”, “Мотор Січ”, “Фотоприлад” та підприємства “Рамзай”», – розповів Олег Коростельов. При цьому він наголосив, що випробування комплексу високоточного ракетного озброєння з дальністю ураження 8 км проводять тільки на багатоцільовому гелікоптері Мі-8, а про ударний Мі-24 мови взагалі немає. «Тому що ми то її проводимо під гелікоптер Мі-8МСБ, а на Мі-24 нам ніхто (завдання) не поставив, і ми не проводимо ці роботи й ось це мене бентежить», – роз’яснив очільник ДержККБ “Луч”.
Він припустив, що така ситуація склалася через певні очікування українських військових щодо можливих постачань аналогічних й вже випробуваних зразків, що застосовуються в країнах НАТО. «Коли ми говоримо про Мі-24, тобто про бойовий гелікоптер, так ось, він ніким не виставляється ні на державне замовлення (його модернізація) ні на його переозброєння. Цілком можливо, замовник (Міноборони України) веде переговори з якимись іноземними фірмами (як то оборонні компанії з Ізраїлю, Франції або Британії, про перемовини з якими щодо модернізації Мі-24 ЗСУ періодично повідомляють у ЗМІ), але я вважаю – краще мати своє, яке не гірше. Можна навіть влаштувати змагання. Ось я не боюся цього, тому-то швидше за все ми в цьому переможемо!», – наголосив генеральний конструктор-генеральний директор ДККБ “Луч”.
Тим часом, чекати на покращення позиції Української держави у цьому питанні ніхто не збирається. Так, ПрАТ «Рамзай» вже повністю освоїло та розпочало випуск систем управління зброєю бойового вертольоту, що дозволить використовувати вертольоти армійської авіації України у нічному бою. Однак, повідомили автору цієї статті на підприємстві «Рамзай», поки що така система виробляється виключно на експорт, в Україні тривають її державні випробування. Зокрема, оптико-прицільна станція наведення з назвою «ПрПК-17 (24)» створена для управління керованими ракетами «Бар’єр-2В», що виробляє ДержККБ «Луч». Така система дозволить вертольоту вражати наземні цілі на дальності до 7,5 км, а у перспективі, й до 12 км. У виробництві такої системи управління зброєю вертольоту беруть участь як приватне підприємство «Рамзай», так і залучаються два державні підприємства. Зокрема, за замовлення підприємства «Рамзай» деякі вузли і агрегати нині постачаються черкаським заводом «Фотоприлад» та ДП «Ізюмський приладобудівний завод» (обидва є підприємствами ДК «Укроборонпром»).
На підприємстві «Рамзай» також повідомили, що така система дозволить суттєво збільшити можливості використання і некерованою зброєю. Зокрема, ракетами С-8 — точність їх пусків завдяки використанню лазерного дальноміру та балістичного обчислювача зросте щонайменше у два разі, а використовуватимуться вони на дальностях 2,5-5 км. Крім того, на підприємстві повідомили, що мають намір встановити на вертоліт також і ракету повітряного бою («повітря-повітря») Р-73, яка за умов інтеграції системи нашоломної вказівки НСЦ «Сура» (виробництва заводу «Арсенал») дозволить вертольоту збивати повітряні цілі, чого раніше не було.
А поки для ЗСУ продукцію не купують, такі системи управління вогнем вертольоту вже користуються значним попитом на зовнішніх ринках. Зокрема, нещодавно два таких комплекси були поставлені в Уганду, а до того ще два комплекси було поставлено до Камеруну. То ж, що якщо Україна бажає мати свій «літаючий танк» (це прізвисько Мі-24 отримав за габарит), то саме комплекс управління вогнем та високоточні ракети дозволяють це зробити, зрівнюючи вертоліт і танк з вогневої потужності. До речі, в майбутньому подібними ракетами можуть бути оснащені катера ВМСУ і ДПСУ, що може помітно зменшити запал супротивника на Азові.
