Минуло два місяці після парламентських виборів, які були організовані 24 лютого 2019 року в Республіці Молдова, але правляча коаліція так і не була сформована. За чинним законодавством, протягом трьох місяців після першої парламентської сесії новий парламентський склад повинен сформувати більшість або ситуативну коаліцію, обрати спікера парламенту, членів парламентських комітетів і проголосувати за новий уряд. Жодна з цих цілей не була досягнута. Одночасно з цим, депутат Демократичної партії Молдови (ДПМ) Сержіу Сирбу, подав заявку до Конституційного Суду з проханням розглянути можливість, щоб ДПМ, яка очолює уряд, могла і надалі керувати країною (18 місяців) у випадку якщо Молдова знову зануриться в політичну кризу.
Перша зустріч депутатів нового парламентського скликання, яка відбулася 21 березня 2019 року, була тимчасово перервана, без будь-яких передумов до продовження в найближчий час. З огляду на це все більш експертів вважають, що Республіка Молдова рухається до нової політичної кризи, і президент Ігор Додон буде вимушений за чинним законодавством, в недалекому майбутньому розпустити парламент і оголосити дострокові парламентські вибори. Цей сценарій є одним з можливих і досвід в його реалізації в Молдові вже є. Однак не всі політичні діячі допускають цю демократичну розкіш. У такій ситуації перебувають особливо опозиційні політичні партії блоку ACUM (Партія «Дія та солідарність» та «Платформа гідність та правда»).
Однак для більш глибокого розуміння того, що зараз відбувається в політичному житті в Молдові, важливо проаналізувати, які інтереси є у кожній з політичних партій, що пройшли виборчі перегони.
Отже, найбільше депутатських мандатів отримала проросійська Партія Соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), лідером якої є Зінаїда Гречана, а іноді, за сумісництвом, і сам президент Ігор Додон. На другому місці – умовно проєвропейська ДПМ, яку очолює олігарх Влад Плахотнюк, на третьому – проєвропейський Блок ACUM, де владу, фактично поділяють Майя Санду та Андрій Нестасе. Також до законодавчого органу пройшла партія Ілана Шора, яка отримала 7 мандатів, та три мандати є у незалежних депутатів, яких підозрюють у співпраці з ДПМ.
Після виборів президент Республіки Молдова Ігор Додон закликав всі партії сісти за стіл переговорів і знайти точку опори для створення майбутнього уряду. Однак, очільник держави та його партія ПСРМ запропонували умови, які ускладнили пошук компромісу. Так, Додон оголосив, що не дозволить створення уряду за допомогою куплених депутатів (на кшталт формування уряду Павла Філіпа у 2016 році). В свою чергу ПСРМ зажадала скасування закону про переведення в розряд держборгу вкраденого мільярду, скасування закону «Про боротьбу з пропагандою», закріплення статусу російської мови як мови міжнаціонального спілкування, ухвалення пакету «гагаузьких законів», повернення повноважень президента, зокрема повернення під його «крило» Служби інформації і безпеки, сфери національної оборони, закордонних справ, реінтеграції та громадського порядку.
В свою чергу лідери блоку ACUM, оголосили, що не вестимуть переговори з лідером ДПМ Владом Плахотнюком, якого звинувачують у захопленні державних інститутів. Вони вимагають його усунення від влади ДПМ, на що той, звичайно, не може погодитися. Однак, члени Блоку ACUM повинні розуміти, що не вони обирають лідерів інших партій, і повинні бути готові до будь-яких викликів, навіть якщо цей виклик носить ім’я Влад Плахотнюк.
ДПМ натомість вирішила триматися витриманої позиції і оголосила, що готова йти на коаліцію з політичними силами, які розділяють з ними зовнішні та внутрішні вектори розвитку країни.
Тим не менш, як ПСРМ, так і ДПМ з самого початку вийшли на переговори з блоком ACUM, однак висунуті сторонами вимоги стали перешкодами для пошуку компромісів. Після кількох раундів переговорів з початку ПСРМ з блоком ACUM, а потім ПСРМ з ДПМ, стало зрозуміло, що створення нової парламентської коаліції за таких умов і таким характером перемовин є неможливим. У кожної з партій є свої вимоги і жоден не хоче йти на компроміс. А створити більшість без співпраці з опонентом при поточному розкладі сил є неможливим.
Тим не менш, після зустрічі ПСРМ та ДПМ у експертів склалося враження, що «угода» між цими двома партіями вже реальність, через те, що в обох є спільні інтереси і цілі. Однак, ПСРМ не хотіла жертвувати своїм іміджем перед російськими партнерами та власним електоратом, і йти відразу після виборів без переговорів на створення коаліції з ДПМ. Крім того, ПСРМ не хтіла стати жертвою інтриг демократів. Адже партійний список соціалістів обраних до парламенту дає підстави вважати, що не всі депутати від ПСРМ будуть до кінця підтримувати позиції власного лідера. Тобто відбувається певна гра, де ситуація доводиться до того рівня, коли виборець буде готовим сприймати їх коаліцію, як дещо невідворотнє і таке, що є оптимальним в сучасній ситуації. Поки ж все йде до позачергових виборів.
На фоні цього, в блоці ACUM не вірять в чесність депутатів соціалістів та в їх незалежність від Демпартії. Під публічним тиском, і для того щоб стримати передвиборні обіцянки, депутати від ACUM йдуть на переговори з соціалістами, знаючи, що компромісу не буде досягнуто. Але тут важливо зауважити наступне: саме ACUM має найменше ресурсів для нової виборчої компанії, і саме від нього частина громадянського суспільства вимагає поступки в бік створення ситуативної коаліції з соціалістами для «повалення» влади ДПМ. У той же час, прийняття умов від соціалістів, без будь-яких домовленостей на користь досягнення передвиборних обіцянок перед виборцями, або альянс з ДПМ, яка запропонувала членам Блоку ACUM прем’єрське крісло, означає втрату підтримки власного електорату. Міжнародні партнери Блоку ACUM, які часто з’являються в промовах членів Блоку ACUM, також хочуть результатів: стабільність – політична і економічна, більше внутрішньої відповідальності, прозорості та передбачуваності.
Одночасно з цим з усіх політичних партій, які увійшли до нового парламенту найбільше не зацікавлені у позачергових виборах саме у Блоці ACUM. У них недостатньо фінансових та людських ресурсів…
Що стосується ДПМ, то це одна з найбільш фінансово забезпечених політичних сил Республіки Молдова, у якій є підтримка регіонів через місцеву владу. Для ДПМ не така велика проблема піти на позачергові парламентські вибори. Однак, і тут існують передумови думати про те, що стабільність це одна з найважливіших цілей для партії на даний момент.
Для демократів дуже важливо домогтися зовнішньої підтримки, яку вони втратили за останні кілька років (і європейців, і американців). Також, лідерам цієї партії не вистачає міжнародного визнання досягнутих результатів. Поки має місце таке ставлення, що вони не достатньо демократичні і не достатньо по-європейські поводяться у внутрішній і зовнішньої політиці. Уникнення позачергових парламентських виборів та пошук компромісу можуть бути частиною стратегії переконання міжнародних партнерів про позитивні та чесні наміри. Але, саме в цій ситуації дуже важливу роль грає те, що було зроблено, або навпаки не зроблено, цією партією.
Західні партнери (ЄС та США) мали від молдавської влади два очікування: чесні вибори і політичну волю для пост-електорального компромісу. Незважаючи на деякі порушення виборчого кодексу результати виборів були визнані і міжнародними спостерігачами, і західними партнерами. Тільки в Москві невдоволення по відношенню до результатів було сформульовано в більш агресивному вигляді. Натомість, Кремль, усвідомив, що має змінювати ставлення до своїх місцевих партнерів (ПСРМ) і навіть збільшити тиск на політичні рішення в Молдові через Придністров’я.
Таким, чином зараз говорити про те, що в Молдові існує політична криза не зовсім коректно. Політична криза почнеться після 21-го травня, цього року, якщо компроміс не буде досягнутий. Поки, є два сценарії які найбільш вірогідні. Перший – позачергові вибори, а другий – «договір» між ПСРМ і ДПМ з метою не допустити нової політичної кризи в країні. Саме для другого сценарію на сьогодні готують виборця. Політичні сили декларативно намагаються домовиться та знайти компроміс, однак насправді його дуже важко досягти. У будь-якому з цих двох сценарій змішана система виборів не буде анульована, що залишає всі наявні переваги для ДПМ. Для Блоку ACUM відведена роль опозиційної сили в парламенті. Будь-які угоди між ACUM і ДПМ будуть розглянуті електоратом як зрада. Це з одного боку. Однак з іншого – ще ніхто не зміг протистояти будь-яким договорами, альянсів або іншим формам діалогу ДПМ…
Анжела ГРАМАДА, президент Асоціації експертів з безпеки та глобальних питань (ESGA, Румунія)
Опубліковане у аналітичному бюлетені “ВИКЛИКИ і РИЗИКИ Безпековий огляд” ЦДАКР № 8 (119)
