Забезпечити переваги ЗСУ у наступі та збереження армії від значних втрат могли б сучасні озброєння та військова техніка. Це другий за вагомістю чинник створення умов для перемоги України саме у 2023 році. І це пряма залежність від якості та оперативності військово-технічної допомоги Україні з боку Заходу.
Наразі утворилися суттєві ризики українського наступу – саме у зв’язку з його забезпеченням відповідною зброєю.
«Зараз війна в Україні досягла критичної точки. Ми повинні зробити все, що можемо», – сказав президент США Джо Байден під час зустрічі зі своїм урядом 5 січня 2023 року[1]. У контексті січневих рішень про надання Україні зброї цю заяву можна інтерпретувати по-різному. З одного боку, як усвідомлення можливості ЗСУ вибити противника із окупованих територій, з іншого, як необхідність термінового посилення українського війська для відбиття нового наступу РФ, який, за усіма ознаками, таки готується. Обидві тези будуть вірними, єдине – вони різні у часі. Оскільки відсутність оперативного забезпечення вдалого наступу ЗСУ залишає лише можливість організації активної оборони. Немає сумніву, що Байден справді хоче перемоги України – у вигляді очищення від ворожих угруповань до президентських виборів в США 2024 року. Однак також немає сумніву, що сам Баден та увесь «колективний Захід», що за ним стоїть, так само бояться української перемоги – чим ближче до розв’язки війни, тим Захід діє все більш обережно. У ключових столицях НАТО мріють, щоб усе відбулося тихо, без колапсу у вигляді розпаду Росії та втрати контролю над ядерною зброєю. Звісно, спрацьовує й «лякалка» Путіна про ймовірність приходу до влади когось із штучно наближених «хижаків» – злочинця Пригожина чи здатного на неадекватні дії Кадирова.
Напередодні своєї заяви Байден провів розмову з канцлером Німеччини Шольцом та досяг домовленості про посилення України БМП Bradley і Marder (йшлося про 50 американських та 40 німецьких машин). Крім того, Франція днем раніше оголосила про відправку Україні партії колісних БРМ AMX-10 RC, які за досить потужну 105-мм гармату називають «легкими танками». Усі ці машини досить старі – розробки 70-х років минулого століття (Marder – взагалі з кінця 60-х) Хоча напевно ЗСУ отримають їх модернізовані версії, можливо, з новими типами боєприпасів/ Наприклад, відомо, що для ЗСУ США готують M2 Bradley у версії M2A2 ODS – модифікацію на основі досвіду під час війни в Іраку в 1991 році (тобто з бойовою інформаційно-керуючою системою для обміну інформацією з розвідувальними супутниками та всіма підрозділами, тактичною навігаційною системою та цифровою системою орієнтування). Якщо проаналізувати нові номенклатури озброєнь з останніх пакетів допомоги, то можна звернути увагу на наступні нюанси. Скажімо, тактичні авіаційні ракети Zuni розробки 50-х років та застосовувалися ще у війні у В’єтнамі (їх використання у ЗС США завершилася ще у 80-х). У новий пакет від США також вперше увійшли зенітні ракети Rim-7 Sea Sparrow, які зможуть з українських ЗРК «Бук» збивати крилаті ракети. Це добра зброя та потужне рішення, хоч і розробки далеких 70-х.
Усі ці факти зовсім не принижують західне озброєння, оскільки саме воно надало можливість Україні вистояти й вижити як суверенна держава. Але приклади ці досить показові, оскільки виникає питання: така зброя надається для перемоги чи для подальшого виснаження Росії? І чи не є це паліативним рішенням для сучасної ситуації?
Влада України давно повторювала необхідність отримання танків, ударних безпілотників, бойових літаків, оперативно-тактичних ракет дальністю дії 300 км. Про те, що ЗСУ треба передати американські M1 Abrams, німецькі Leopard 2 або французькі Leclerc, в січні 2023 року наголосило навіть агентство Bloomberg.
Цікаво, що з початку року вже Польща розглядає можливість передати Україні танки німецького виробництва Leopard – після узгодження з Німеччиною[2]. У Польщі, яка сама має на озброєнні понад 240 танків Leopard, добре розуміють вагомість такого посилення для забезпечення наступу. Тим більше, що сама вона в поточному році має отримати перші 116 нових американських танків Abrams з партії у 250 одиниць.
У грудні 22-го Британія пообіцяла постачання Україні систем озброєнь більшої дальності – «якщо Росія продовжуватиме обстрілювати цивільні райони». Однак, навряд чи дії Лондона не будуть узгоджені із іншими ключовими партнерами в НАТО. Також у грудні 2022 року передбачалася поставка США керованих авіабомб JDAM, але невідомо, чи вони з’явилися в ПС ЗСУ.
Після розпочатого ЗСУ контрнаступу у вересні 2022 року Україна фактично не отримувала жодної нової номенклатури озброєнь, хоча Захід належним чином посилював українську армію і далі – саме тими типами зброї та боєприпасів, які надавав до вересня. Такою новою номенклатурою мали стати ударні безпілотники Gray Eagle з ракетами Hellfire або AIM-92 Stinger. У листопаді 2022 року США навіть розглядали можливість зробити певні «технічні налаштування», що оглядачі зрозуміли як зменшити потужність БпАК. Однак рішення не було реалізоване. Кардинальні зміни справді відбулися у постачаннях засобів ППО-ПРО – це так, включаючи майже фантастичні рішення надати американські протиракетні комплекси Patriot, та нові французько-італійські SAMP/T. Але це зброя захисту, і здійснити деокупацію України вона сприятиме, але немає прямого відношення до посилення наступу.
Отже, тепер новими озброєннями стають саме БМП, які за своїми функціями мають підтримувати танки під час наступу. Звісно, Україна чекає на 90 модернізованих танків Т-72 від Чехії (профінансовані США та Нідерландами), однак навряд чи ця поставка здатна забезпечити створення потужного залізного кулака. Міністр економіки ФРН Роберт Габек також заявив, що Німеччина не виключає передачі Україні й танків Leopard[3], однак відомо, що від розгляду питання до його вирішення може бути велика відстань. То ж, скоріш за усе до нових великих зіткнень та початку наступу однієї із сторін нових озброєнь у пакетах допомоги не з’явиться. А наступ знаходиться у залежності – як від темпів постачання усього оголошеного, так і від темпів відновлення армії у ворожому таборі. Тобто, Києву запропоновано самостійно розв’язати дилему наявних ризиків наступу, виходячи із співставлення усіх складових.
Володимир Горбулін,
перший віце-президент Національної академії наук України,
голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень,
академік
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
[1] https://www.washingtonpost.com/national-security/2023/01/05/bradley-marder-us-germany/
[2] https://www.wsj.com/articles/u-s-allies-say-armored-vehicles-will-give-ukraines-troops-an-edge-11672958229?page=1
[3] https://www.reuters.com/world/europe/german-economy-minister-cant-rule-out-deliveries-leopard-tanks-ukraine-2023-01-08/
