11 січня Путін посунув Суровікіна з посади командувача угрупованнями, які ведуть війну проти України в межах так званої «спеціальної військової операції» – замість нього призначив начальника Генштабу ЗС РФ Герасимова.
Цікаво, що генерал Суровікін був на посаді менше 4 місяців – плинність кадрів в армії РФ божевільна, а ротації свідчать як про дефіцит сучасних командирів, так і про колапс військового управління. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну з вищих посад у військовому командуванню РФ усунені від виконання своїх зобов’язань майже два десятки генералів. Але навіть генерала Лапіна, який втратив Лиман та Ізюм і був відсторонений під впливом Прігожина та Кадирова, знову призначили на високу посаду – начальника головного штабу Сухопутних військ ЗС РФ.
Формально рішення Путіна озвучив міністр оборони РФ Шойгу, але призначення місце Суровікіна (генерал наразі понижений до посади заступника) його безпосереднього начальника надає підстави для низки висновків. Тут не можна оминути й такий нюанс як призначення заступниками командувача угрупованнями головнокомандувача СВ ЗС РФ генерала Салюкова та заступника начальника Генштабу ЗС РФ Кіма.
Не варто нехтувати повідомленням про «розширення масштабу завдань та необхідністю організації більш тісної взаємодії між видами та родами військ». Для українських військових аналітиків наміри Кремля очевидні. Готується стратегічна наступальна операція. Класична, ймовірно, з висадкою двох десантних дивізій. Перша може бути спрямована на Придністров’я, друга – на мости через Дніпро. Розрахунок активної фази – десь до 30 діб. Для цього, кажуть фахівці, можуть готуватися три угруповання на весну. З метою «кинути» два основні на Запоріжжя та Миколаїв-Одесу. А відволікаюче третє – на Київ. Це – бажане та омріяне.
Але правда і в тому, що це підготовка останньої операції російських фашистів. Чи здатні вони утворити три угруповання на весну? Так. Чи зможуть підготувати достатньо техніки? Знову – так. Але є нюанси.
Продовження перекидань мобілізованих та розконсервовані ОВТ в Білорусь – це ознаки хаотичних, поспішних дій у підготовці усіх наявних сил і засобів. Кремль захлинається, не кажучи вже про дефіцит офіцерів та профільних фахівців, як то пілотів бойової авіації, підготовлених фахівців ППО та артилерії. Та й самої техніки, яка буде стара й у багатьох випадках безпорадна. Не можна не згадати і вкрай низьку якість військового управління, що, до речі офіційно визнало військове відомство у коментуванні призначення генерала Герасимова.
Ракетні обстріли та атаки дронами інфраструктурних об’єктів не призвели до прогнозованого ефекту – не тільки не відбулося «блекауту», але навіть немає підстав вважати, що вдалося вплинути на громадську думку в Україні. Водночас, західні країни дійшли висновки збільшити обсяги та якість допомоги – в разі передачі ЗСУ німецьких танків Leopard та британських Challenger II переваги українського наступу будуть належно забезпечені.
До того ж – про це небезпідставно кажуть в Міністерстві оборони Великої Британії (звіт розвідки 12 січня), – призначення генерала Герасимова командувачем угрупованням російських військ в Україні може викликати серйозне невдоволення в рядах ультранаціоналістів і «військових офіцерів», які раніше звинувачували його у військових невдачах.
Варто також мати на увазі, що призначення Герасимова має подвійний сенс та є прихованим тиском «генеральського корпусу» на Прігожина та Кадирова, зменшення їх ваги. Оскільки причина цього призначення – не тільки (а можливо й не стільки) провали російської армії на війні в Україні, а дискредитація армії Прігожиним, Кадировим та воєнкорами. Але нині бойовики ПВК “Вагнер” становлять чверть чи більше всіх росіян, які воюють в Україні. Такий висновок видання The Guardian багато коштує, бо на цьому етапі війни ситуація на фронті фактично вже більше залежить від найманців, а не від регулярних військ. До речі, зовсім небезпідставно у Білорусі почали створювати аналог ПВК “Вагнер” – на базі білоруського охоронного підприємства “ГардСервіс”. Згідно з колишнім командиром білоруської 38-ої десантної бригади Валерієм Сахащиком, кількість найманців зараз перевищує 1000 людей.
Для Кремля нині ключове питання – протриматися до березня за рахунок найманців та підготувати угруповання, які Герасимов має повести у «останній бій». Армія РФ тріщить по швах, але Путін намагається встигнути «заскочити у останній вагон». При тому, що на тлі безпрецедентного падіння цін на нафту у хід вже піде продаж юанів. То ж для України і її західних партнерів питання забезпечення перемоги вкладається у один, виключний аспект – зробити «усе» раніше ворога, здійснити крок на випередження.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
