Враховуючи різницю між військовими потенціалами України та Росії, необхідним є активне зовнішнє співробітництво між Києвом та дружніми державами у безпековій сфері. Така співпраця є одним із зобов’язань, які Україна взяла на себе відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС.
Протягом останніх років Україна стоїть перед потужними безпековими викликами, пов’язаними з агресією з боку Російської Федерації.
Враховуючи різницю між військовими потенціалами України та Росії, необхідним є активне зовнішнє співробітництво між Києвом та дружніми державами у безпековій сфері. Така співпраця є одним із зобов’язань, які Україна взяла на себе відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС.
Зокрема, йдеться про протистояння організованій злочинності, нелегальній торгівлі зброєю, кіберзагрозам, тероризму, а також про участь в операціях спільної політики ЄС у галузі безпеки та оборони та стабільну участь у бойових підрозділах ЄС, посилення тренувальних ініціатив та спільної зовнішньої та безпекової політики тощо.
Зближення з ЄС
Затверджений постановою Кабміну План заходів з виконання Угоди про асоціацію містить деякі завдання, що стосуються безпекової сфери.
Водночас цей план не охоплює таких проблем, як здатність відповідати на регіональні хімічні, біологічні, радіобіологічні і ядерні інциденти, посилення тренувальних ініціатив та спільної зовнішньої та безпекової політики, забезпечення законодавчої бази для участі в операціях спільної політики ЄС у галузі безпеки та оборони ЄС, кіберзлочинність, забезпечення регіональної стабільності, мало уваги приділено питанню торгівлі зброєю.
В питанні боротьби з тероризмом йдеться лише про запобігання фінансуванню терористичної діяльності; інші заходи антитерористичного характеру планом не передбачені.
Українська стратегія національної безпеки засновується на таких фундаментальних цінностях, як повага до міжнародного права і прав людини, аналогічних зазначеним у безпековій стратегії ЄС.
2018 року було прийнято закон “Про національну безпеку України”, розроблений за участі західних експертів. Проводяться реформи державної служби та децентралізація, що є важливою частиною впровадження практик належного урядування в Україні.
Україна зробила значні кроки до цілей, що передбачалися Планом заходів з виконання Угоди про асоціацію, у сфері міграції та управління кордонами, найбільш відомим з яких став перехід на біометричні закордонні паспорти. На постійній основі проводиться спільний аналіз ризиків та обмін інформацією з прикордонними службами сусідніх держав-членів ЄС.
Певні прогресивні кроки також можна відзначити у сфері боротьби зі злочинністю (зокрема, зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів для запобігання домашньому насильству) та управління ризиками надзвичайних ситуацій. Експерти Консультативної місії ЄС брали участь у масштабній реформі національної поліції.
Нарешті, українськими кіберактивістами було виявлено критичні вразливості у системах захисту даних державних структур, що є серйозним ризиком з огляду на кібератаки, які протягом останніх років проводилися російськими хакерами відносно інфраструктурних об’єктів України.
Військова співпраця
Важливою частиною євроінтеграційного курсу України є співпраця в рамках Європейської політики безпеки і оборони та військове двостороннє співробітництво з країнами-членами ЄС.
Регулярні контакти між керівництвом Міноборони України та військовими структурами ЄС розпочалися з 2005 року. Однак з початком військової агресії РФ проти України ця співпраця набрала принципово іншого змісту.
Залучення сил і засобів ЗСУ до реалізації Концепції бойових тактичних груп ЄС, з політичної точки зору, є підтвердженням намірів України до спільних дій із врегулювання криз.
У військовому вимірі це надає можливість впровадження у національну практику позитивного досвіду для розвитку спроможностей ЗСУ. Такі спроможності є важливими для виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях та операціях з врегулювання кризових ситуацій, а також сприятиме також захисту території України власними силами.
З 2010 року представники ЗСУ брали участь у чотирьох бойових тактичних групах (БТГ) ЄС. У 2018 році було змінено Концепцію БТГ ЄС; передбачається їхня роль як головного інструменту реагування на раптові кризи.
У жовтні 2013 року парламент України схвалив направлення національного контингенту для участі України в операції НАТО з протидії піратству на морі “Океанський щит” та в операції Європейського Союзу “Аталанта”.
Українським контингентом, що складався з екіпажу фрегату “Гетьман Сагайдачний”, оглядової команди і вертолітного загону, було проведено чотири патрулювання в районі Аденської затоки. Під час операції корабель 30 діб провів у морі безпосередньо на патрулюванні в районах, де існував ризик піратських нападів.
Щоденно через ці райони проходило близько 50 цивільних суден. Було оглянуто судна, які викликали підозри у піратській діяльності; екіпажем вертольоту Ка-27 виконано близько 50 розвідувальних польотів.
Українські військові зупинили два швидкісних човни, які не відповідали на запити корабля та продовжували рух. Вертолітний загін також забезпечив перельоти особового складу між кораблями в морі.
З початком агресії РФ проти України та анексії Криму участь підрозділів ЗСУ у багатонаціональних операціях під проводом ЄС з врегулювання криз тимчасово призупинено. Разом з тим Міністерство оборони опрацьовує питання щодо подальшої участі українських військових у місіях та операціях ЄС.
Продовжується військове співробітництво в рамках освітніх програм. Опрацьовується питання залучення Міноборони до програми Постійного структурованого співробітництва у сфері безпеки і оборони (PESCO).
На Мюнхенській конференції 2019 року кандидат на посаду голови Єврокомісії Мартін Вебер порушив питання створення європейської системи протиракетної оборони із залученням України.
ЄС дійсно зацікавлений у продукції ракетобудівної галузі України.
Однак існують значні політичні ризики такого проекту, пов’язані з можливим небажанням деяких країн-членів ЄС приймати рішення, які б суперечили безпековими інтересами РФ. Через це існує ризик, що Україна витратить ресурси на цей проект і водночас не посилить власну безпеку.
Для України перспективнішим виглядає долучення до системи ПРО США в Європі.
Військово-технічна співпраця
Розвиток військово-технічного співробітництва (ВТС) з ЄС дає Україні доступ до найкращих науково-технічних розробок у сфері озброєння в інтересах національної оборони. Також він надає доступ виробам національної оборонної промисловості до європейського ринку.
З 2005 року, після зміни зовнішньої політики України в напрямку інтеграції до ЄС і НАТО, спостерігалося поступове воєнно-політичне зближення між Україною та ЄС і, відповідно, помітна активізація у започаткуванні спільних проектів у сфері ВТС. Вперше на експертному і промисловому рівнях зайшла мова про конкретні механізми взаємодії з Європейським оборонним агентством.
На міжнародних конференціях в Україні почали брати участь представники відомих європейських оборонних компаній. Відбулися і перші поставки завершених українських продуктів.
Попри це, тодішня значна залежність України від кооперації з Росією тягнула за собою значні ризики, які для країн ЄС і НАТО були неприйнятними. Також у європейських партнерів виникала непевність щодо надійності домовленостей з Україною через періодичні різкі зміни зовнішньополітичної орієнтації та через розповсюдженість корупційних схем.
Окрім цього, структура власності, коли основні компанії-виробники озброєнь України на 90% були в управлінні і власності держави; застаріле українське законодавство і недостатньо чітка визначеність прав на інтелектуальну власність в Україні; а головне, відсутність достатнього фінансування – усе це на той час не дозволяло говорити про широкі перспективи для розвитку ВТС.
Під час правління Віктора Януковича зазначені обмеження у сфері військово-технічного співробітництва лише посилилися. Натомість у березні 2014 року новим урядом України було прийняте рішення про повне припинення ВТС із Росією як країною-агресором. Як наслідок, для забезпечення своїх оборонних потреб Україна звернула увагу на потенціал ВТС із Заходом. Україна відмовилася від позаблокового статусу і законодавчо визначила намір вступити до ЄС і НАТО.
У 2015 році було підписано рамкову Адміністративну угоду між Міноборони та Європейським оборонним агенством. Це дозволило створити юридичні підстави для практичного співробітництва з країнами-членами ЄС, а також для регулярної участі представників України у програмах і проектах Агентства.
Україна також збільшила витрати на оборону і, відповідно, на розробку і закупівлю озброєнь.
Водночас отримати потрібні зразки озброєнь не завжди вдавалося з політичних причин.
Росія застосовувала усі доступні важелі – погрози, шантаж, підкуп – щоб не допустити зміцнення українських збройних сил. Проявів такої практики “неоголошених обмежень” для України було достатньо, зокрема і з боку країн ЄС.
Інший виклик – реальна економічна привабливість української “оборонки”.
Спрощення експорту та імпорту товарів військового призначення дали старт реальній лібералізації зовнішньоекономічної діяльності для підприємств усіх форм власності, зокрема у сфері ВТС. Нагальні потреби та поява коштів вже сьогодні дають можливість здійснювати перші масштабні проекти з ЄС.
На початок 2019 року Україна та Євросоюз вийшли на новий якісний рівень ВТС, коли почалися не лише поставки окремих вузлів чи дрібних озброєнь, але й закупівлі базових платформ озброєнь.
Що далі?
Для подальшого ефективного безпекового співробітництва з ЄС ми рекомендуємо:
– звернути увагу на загрози кібератак та тероризму;
– відповідно до вимог міжнародних партнерів, надати Національному антикорупційному бюро України право на самостійне прослуховування та якнайшвидше розпочати роботу Антикорупційного суду;
– враховуючи переведення Євросоюзом фінансування бойових тактичних груп на механізм, що передбачає утримання національного контингенту за рахунок самих держав, необхідно планувати кошторис Міністерства оборони України на коротко- та середньострокову перспективу з урахуванням конкретної “мінімально необхідної” кількості військовослужбовців, які планується задіяти в операціях в рамках ЄС;
– провести роботу щодо вивчення можливостей та необхідності залучення України до нового формату співпраці держав-членів ЄС – European Intervention Initiative (EI2);
– працювати над укладенням угод про двосторонню військову співпрацю з усіма країнами-членами ЄС та посиленням чинних угод;
– гармонізувати законодавство у сфері військово-технічної співпраці з ЄС;
– надалі збільшувати фінансування витрат на виробництво та закупівлю озброєнь;
– реформувати судову систему, вести боротьбу з корупцією у сфері “оборонки”;
– ухвалити законопроект “Про військово-технічне співробітництво”, зокрема для створення сприятливих умов для іноземних інвестицій у виробництво озброєння в Україні.
Автори:
Ігор Козій, військовий аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва,
Леонід Поляков, незалежний військовий експерт,
Костянтин Федоренко, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва
Цей текст підготовлено на основі результатів проекту “Громадський моніторинг співпраці України та ЄС у безпековій сфері”, реалізованого за підтримки проекту “Громадська синергія”, що фінансується Європейським Союзом та виконується Міжнародним фондом “Відродження”
Стаття опублікована на Європейській правді
