6 травня ОПК дочекався рішення української влади, яке «пробивав» упродовж останніх майже двох років. Йдеться про скасування заборони на експорт української зброї – на це вже начебто є погодження від Зеленського, а механізми відкриття експорту озброєння можуть бути ухвалені вже в травні ц.р. Про це повідомив Forbes із посиланням на низку джерел, додавши, що контрольований експорт зброї може відбуватися відповідно до точкових узгоджень експортних контрактів або виробникам дозволять відправляти на експорт продукцію в обсязі 50% від розміру їх українських контрактів – із передачею частини виторгу на закупівлю зброї для Сил оборони України (ймовірно йдеться про їх же продукцію). Третя версія передбачає запровадження експортного мита на оборонну продукцію українського виробництва у розмірі 20%, при цьому надходження від цього мита спрямують до окремого фонду, що фінансуватиме закупівлю зброї для СОУ.
Немає сумніву, що «відкриття» для України експорту зброї – рішення надзвичайної важливості, але його необхідно реалізувати правильно. Йдеться не стільки про ймовірні прибутки для держави і ОПК, скільки убезпечення від проблеми неконтрольованих релокацій підприємств та масштабного витоку технологій – адже прихована участь ОПК України на світовому ринку озброєнь давно існує, практично з самого початку широкомасштабної війни.
Але нині, за умов «правильного» «відкриття експорту зброї» держава може вдало використовувати два важелі – рівень участі підприємства у виконання оборонного замовлення для Сил оборони України та контроль за ліцензіями на експорт; формально залишатиметься й третій важіль – у вигляді лобіювання підприємств ОПК для фінансування країнами ЄС виробництв озброєнь в межах так званої «данської моделі».
Але при цьому досить важливим, ймовірно ключовим моментом «державного управління» експортом зброї має стати така координація ОПК, щоб українська продукція потрапляла на світовий ринок через її західних партнерів – наприклад, у складі західної зброї або у вигляді нових спільних продуктів. А от вже після припинення війни експорт може набути великих масштабів та справді приносити України 4 – 5 млрд доларів щорічно.
Але далі важливо оглянути усі позиції, щоб усвідомити, чому вихід України на світову збройову сцену має бути послідовним, але ретельно підготовленим.
Передусім, хоча поки немає очевидних ознак припинення (замороження) війни, тим не менше, такий сценарій виключати не варто. І ОПК має бути до нього готовим, щоб не потрапити у ситуацію, коли розгорнуті виробництва почнуть захлинатися через різке припинення замовлень певної частини озброєнь для Сил оборони України.
При цьому добре відомо, що Росія вже «на низькому старті», щоб після провалів на світовому ринку озброєнь у 2022 – 2024 рр. спробує відвоювати втрачене місце. Американська Jamestown Foundation в січні 2025 р. констатувала обвал експорту озброєння з РФ на 92% за період 2021-2024 рр. – він відбувся внаслідок повномасштабної війни проти України. Якщо продаж РФ у 2021 році склав 14,6 мільярди доларів, то у 2024 р. показник обвалу – в 14 разів. Станом на кінець листопада 2024 р. обсяг експорту озброєння з РФ скоротився до лише 1 млрд дол., при цьому поставки торкалися лише 12 країн, а номенклатура була обмежена бойовими літаками, засобами ППО та гелікоптерами. Однак глава корпорації «Ростех», особистий друг Путіна ще з часів дрезденської резидентури, Сергій Чемезов, на початку 2025 р. повідомив, що портфель «Рособоронэкспорту» вже становить рекордні $60 млрд. Це може бути традиційним російським блефом, хоча сам Чемезов каже про «відкладений попит», коли 80% зброї спрямовується російській армії для ведення війни, а 20% йде на продаж. Тобто, за припиненням активної фази бойових дій РФ буде намагатися зробити значний ривок на світовому ринку озброєнь. Для України надзвичайно важливим є використання усіх наявних можливостей для заповнення регіональних ринків НЕ-російською зброєю.
При цьому є потужне зростання самого ОПК України, в якому близько 800 підприємств здатні виробляти озброєння на 35 – 40 млрд дол. Головне питання у тому, що значна частина підприємств таки має незавантажені виробничі потужності. При справедливому розрахунку, що ОПК впливає не тільки на забезпечення СОУ, а й на розвиток усієї економіки держави. Той факт, що Україна сама стала потужним ринком (за даними SIPRI, Україна стала найбільшим у світі імпортером основних видів озброєнь у період 2020-2024 рр., збільшивши імпорт майже у 100 разів порівняно з 2015-2019 рр.), створив ще один потужний козир. Йдеться про зростання зацікавленості іноземних компаній та інвесторів у співпраці з вітчизняними виробниками. Важливим здається відпрацювання досить великого різноманіття форм співпраці – від купівлі-продажу до створення спільних розробок та навіть хабів з виробництва зброї. Ключовою перевагою України, яку усвідомили та прийняли західні партнери, є висока швидкість вітчизняних виробництв та достатньо відчутна дешевизна.
Безпрецедентним тестуванням ОПК стало запровадження Данією нової моделі співпраці – через фінансування у 2024 р. виробництва для українського війська 18 самохідних гаубиць «Богдана», які передали в ЗСУ вже через два місяці. Відбулася справді унікальна подія: невідоме приватне підприємство перевершило за темпами виробництва французький Nexter (випускає 6-8 одиниць САУ Caesar на місяць). Є заяви, що нині приватний виробник САУ «Богдана» досяг темпу близько 20 – 36 од. на місяць (хоча напевно в цю цифру пораховано й причіпні гармати «Богдана»). Але головним показником є те, що українська «Богдана» коштує приблизно 2,5 млн доларів, тоді як французька гаубиця Caesar – понад 4 млн доларів. Тут варто згадати розрахунки аналітичного центру Breugel, який САУ Caesar оцінює у 6 млн євро, а найвищий показник вартості самохідної артилерії надав німецьким САУ PzH 2000 та RCH 155, де оціночні цифри складають відповідно 17 млн євро та 11,08 млн євро.
Схожа історія і з артилерійськими боєприпасами. За час широкомасштабної війни снаряди до гаубиць подорожчали з 800 до 8000 доларів на початку 2024 р. Тоді як український ОПК здатен зробити такий боєприпас за 1,8 тис. дол. Щоправда, досвід 2024 р. не був абсолютно переконливим – недолугість та зловживання промислового менеджменту державного сектору ОПК призвели до провалу виробництва снарядів 122 мм, а також мін 120 мм і 82 мм щонайменше одним державним підприємством (в той час, як приватне добре впоралося та ще й отримало ліцензії на виробництво боєприпасів натівських калібрів від Чехії).
До того ж, потужні західні компанії йдуть в Україну на тлі певного розчарування у співпраці з США. У Швейцарії кілька політичних партій закликали відмовитися від американських F-35. Франція вже прискорено працює над вітчизняними версіями балістичної ракети, РСЗВ (на заміну HIMARS) та ЗРК з можливостями уражати балістичні та гіперзвукові ракети (SAMP/T NG – на заміну Patriot). Це створило Україні унікальну можливість масштабної інтеграції у західний оборонно-промисловий простір. Тим більше, що вже є збройові досягнення, де Україна випереджає західні зразки. Йдеться про деякі типи безпілотних систем, засоби РЕБ та деякі інші системи.
Так, у якості прикладу можна згадати, що Альянс «Нова енергія України», один із потужних приватних розробників дронів та РЕБ, разом із німецькою компанією Diehl Defense забезпечує системами захисту ЗРК IRIS-T та нових САУ RCH 155 виробництва KNDS сучасними засобами РЕБ. І це елемент ВТС нового типу, якого ніколи не було раніше.
Вже у квітні 2025 р. стало відомо про дискурс щодо того, як Україна перевершує Захід у виробництві якісних та більш дешевих дронів. Йшлося про поставки ЗСУ німецьких безпілотників від компанії Helsing. Зокрема, Bloomberg процитувало українського військового Сил безпілотних систем ЗСУ: «Ми говоримо про продукт, який виготовлений з дешевих компонентів і продається як передова технологія». За його словами, німецький БАК 120 HF-1 коштує не більше 100 тисяч гривень (2200 євро). А він продавався по 16 700 євро за один дрон.
Іншим переконливим показником може бути той факт, що дві українські компанії вже обрані американським замовником (Defense Innovation Unit) для створення прототипів безпілотників для Армії США в рамках проєкту ARTEMIS – українським зброярам вдається створювати й масштабувати досить ефективну сучасну зброю, яка при цьому відчутно дешевша за західні аналоги.
А в британському парламенті в середині квітня ц.р. заговорили про виробництво української зброї в країні – в межах спільного хабу ОПК. І це вже історія не про посилення ЗСУ, це й про обмін технологіями, бо частина зброї вироблятиметься для британського війська. Компактну крилату ракету далекобійного ураження «Пекло» вже розглядають як один з варіантів озброєння, що може випускатися у Великій Британії.
Самому ОПК України для якісного забезпечення армії потрібні не тільки гроші. Але й деякі високотехнологічні компоненти – оптика, гіроскопи, датчики, контролери руху.
Питання синергії ОПК України з західними оборонними компаніями полягає у об’єднанні зусиль саме у галузі спільних розробок (R&D) та спільного удосконалення зброї, де внесок української сторони полягатиме у швидкому випробуванні та визначенні напрямків удосконалення, а внесок західних фахівців у забезпеченні цього процесу наявними високотехнологічними рішеннями та ресурсами. При цьому завдяки оперативному зворотному зв’язку з фронтом є можливість спільного швидкого отримання інформації про тестування нової зброї на війні та доопрацювання сучасних зразків зброї може забезпечити технологічну перевагу над противником.
Експорт українських оборонних технологій та озброєнь
Як зазначалося, що деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни залишалися «відкритими». Відбувалися поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Бо Індія у майбутньому могла б закупити новітні Ан-178, а продукція ніяк не посилила б обороноздатність СОУ. Так само можна сказати й про Туреччину – авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією «Івченко-Прогрес». Це дуже важливо на майбутнє, коли в Україні запрацює турецький завод дронів «Baykar».
Має розвиток і прихований експорт. Так, литовська компанія Granta Autonomy повідомила, що компоненти для своїх FPV-дронів купує в Україні. Чимало українських компаній мають власні або спільні виробничі або ділянки в іноземних країнах – звідти й приховано постачають деяку продукцію на світовий ринок.
Іспанський виробник спецтехніки Tecnove виготовлятиме для європейського ринку бронеавтомобілі українського НВО «Практика» – в рамках створеного об’єднання Human & Safe Systems, яке здійснюватиме ліцензійне виробництво українських бронемашин на потужностях іспанського виробника та просуватиме на ринках (йдеться про тактичні автомобілі «Джура», а також бронеавтомобілі «Козак» неназваної модифікації). Це як раз і є «правильна формула», коли українська продукція потраплятиме на ринок через партнерів.
Але насправді можливість постачати західним партнерам свої технології та продукцію у України досить обмежена. А от навпаки, вийти на опанування виробництв західної техніки може відкрити багато нових можливостей. Адже випробування зброї на війні та оперативне удосконалення з використанням новітніх технологій Заходу та України може стати новою візитівкою України на світовому ринку озброєнь. Йдеться вже про розвиток навіть не західних, а вже спільних надсучасних технологій, які пройшли випробування війною.
Нові шляхи до експорту зброї
Ці нові підходи можуть мати прояви передусім у появі на території України філій відомих іноземних компаній, що є носіями передових технологій. У другу чергу це отримання ліцензій із правом експорту такої продукції, або в рамках здійснення спільного експорту. Нарешті, найпотужніші перспективи мають спільні розробки. Саме таким шляхом пішов свого часу Ізраїль – в рамках угоди із США, наприклад, спільно розробив передову систему ПРО Arrow-3 – тепер Німеччина купує її за 4 млрд євро (а це половина усього річного експорту зброї цієї країни).
Так чи інакше, вже під час широкомасштабної війни можна було б просувати таку військову продукцію на світовому ринку, яку б можна було представляти спільно з партнерами у розробках чи виробництві.
У січні 2025 р. від Британії вітчизняний ОПК отримав нові технологічні рішення щодо морських дронів – йдеться про створення безпілотного ракетного катеру COOKSON – з двома ракетами дальністю пуску від 30 до 100 км. Разом із вже існуючими типами МРК (в тому числі і з ракетою Р-73) МРК матиме безперечний експортний потенціал.
Ще один непересічний проєкт Британії передбачав розробки компанії Evolve Dynamics для протистояння українських розвідувальних дронів російським засобам РЕБ. Інша «дронова» ідея полягала у тому, що Німеччина та США створять для ЗСУ єдину програму управління дронами. Йдеться про те, що перехід від пілотованих до безпілотних систем вимагає сумісності між ними – і створення спільного стандарту дозволить з’єднати всі дрони в єдину архітектуру. Без участі вітчизняного ОПК реалізація проєктів неможлива.
Восени 2024 р. американська D&M Holding Company підписала угоду з АТ «Укроборонпром» про виробництво в Україні боєприпасів та спеціальної хімії. А американська AeroVironment погодилася на локалізацію в Україні виробництва ударних дронів Switchblade 600. В липні 2024 р. американська Northrop Grumman і АТ «Укроборонпром» підписали угоду щодо створення нового виробництва боєприпасів середнього калібру.
Величезний потенціал може мати співпраця із KNDS – окрім участі у розробках та виробництві нових ББМ та перспективного танка MCGS є потенціал спільних розробок роботизованих систем – KNDS Deutchland має частку в 21% акцій естонського виробника наземних роботизованих систем Milrem Robotics, а KNDS France володіє компанією-виробником роботизованих систем Nexter Robotics.
Першим в Україні запрацював завод німецького концерну Rheinmetall, будується завод з виробництва боєприпасів, далі у планах – завод для випуску зенітних систем. Зрозуміло, що і боєприпаси, і засоби ППО будуть коштувати дешевше, ніж вироблені в Німеччині – це й може стати добавленою вартістю, що створює інтерес для західних компаній.
А ще Україні потрібно увійти у міжнародні клуби з виробництва потужних систем зброї, передусім ППО-ПРО та ударних ракет.
Домашні завдання українського ОПК
Державі потрібно активно напрацювати механізми гарантій для інвесторів та філій іноземних компаній в Україні, передбачити максимально можливу дерегуляцію усіх процесів та спрощену державну політику, яка б сприяла притоку інвестицій у ОПК.
Є ще одна справа надвисокої ваги – організація та стимуляція виробників компонентів озброєння. Україна вже проголосила інвестування на рівня одного мільярда гривень у цю справу – Мінекономіки запустило грантову програму, коли підприємства зможуть отримати грант для закупівлі обладнання на умовах співфінансування – 50% покриває держава, а 50% – виробники.
Є намагання подолати цю проблему «знизу» – у березні ц.р. в СОУ передали першу партію локалізованих FPV-дронів, що були зібрані повністю із українських комплектуючих, включно з камерою та іншою електронікою. Але питання тепер у масштабуванні цих ділянок та вихід на системну роботу з розвитку таких виробництв. Це має дозволити позбутися залежності від Китаю. Щоб перетворитися на впливоих міжнародних гравців у цьому сегменті, потрібна повна лібералізація і можливість виробництва, локалізації компонентів в Україні. Без цього вихід на міжнародний ринок безпілотників з китайськими комплектуючими може бути фальстартом. А розвиток компонентної бази неможливий без подальшої дерегуляції всієї системи.
Нарешті, ще одна надважлива справа, вирішення якої дозволить здобути технологічну перевагу над ворогом та лідерство на світовому ринку озброєнь. За визначенням найбільш досвідчених промисловців, перевагу на війні майбутнього отримає та сторона, що буде здатна опанувати друк компонентів зброї, у першу чергу для двигунів для ракет і дронів. Україна вже зробила перші кроки, але попереду великий шлях, до якого було б варто залучити іноземних партнерів. На початку квітня ц.р. міноборони Британії вже уклало контракт із компанією Babcock на розробку концепції, яка дозволить українським військовим використовувати 3D-друк для виготовлення запчастин безпосередньо в польових умовах. У листопаді 2024 р. Babcock передала британській армії першу партію запчастин, виготовлених за допомогою 3D-друку – деталі, створені в межах програми TAMPA, надійшли у війська для ремонту широкого спектра військової техніки. І, оскільки розрахунок зробити перші кроки експорту зброї з партнерами, слід попіклуватися у знищенні штучних організаційних перепон. Варто згадати, що очільник Rheinmetall Армін Паппергер висловився про «надто повільний процес створення компаній» в Україні. «Наприклад, ми вирішили створити підприємство з часткою 51% у Rheinmetall – раніше таке в Україні було неможливо, – розповів, – адже контрольним пакетом мали володіти державні підприємства». Проте наявність контрольного пакету у самого концерну – це та концепція, за якою Rheinmetall працює в усьому світі. Процес узгодження тривав кілька місяців. Висновок тут один – якщо Україна хоче працювати з західними оборонними компаніями, тим більше, виходити з ними разом на світовий ринок, потрібно швидко вчитися працювати за міжнародними правилами та стандартами – як у культурі виробництв, так і сфері організації процесів. Це – життєва необхідність для розвитку ОПК, включно його успіху на глобальному ринку. Адже Україна вже частина Європи та й один із передових ОПК континенту.
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
