Нерідко, коли мова заходить про розвиток ситуації на Балканському півострові, можна почути, що в ній все більш помітну роль відіграє албанський фактор, невід’ємною частиною якого є ідея створення Великої Албанії. Що цікаво, особливо часто даною ідеєю спекулюють не стільки прагнучі до «величі» представники балканського етносу, скільки російська та сербська пропаганди, які не перестають повторювати, що реалізація цієї ідеї загрожує війною всьому Балканському півострову, а відповідно – й Європі, оскільки самі Балкани нерідко називають її «пороховою бочкою». Однак чи насправді «велико-албанський» демон такий страшний як його малюють? Ті, хто досліджують албанське питання і знають ситуацію зсередини, мають в цьому великі сумніви…
Найбільша загроза на Балканах…
Що загалом відомо про Велику Албанію?– Те, що дана ідея передбачає об’єднання всіх територій, на яких албанський етнос переважає над державотворчим.
Як випливає з даної ідеї, до сучасної Албанії повинні бути приєднані північно-західні райони Республіки Північна Македонія, південні райони Сербії, що включають Косово та Прешевську долину, населені албанцями південні райони Чорногорії, а також й північні райони Греції, на яких, однак, майже не залишилося албанського населення.
У роки Другої світової війни ідея Великої Албанії була реалізована за допомогою Третього рейху та Італії. З того часу про Велику Албанію не було сильно чути, аж до 2008 року, коли з проголошенням незалежності Косово, це питання реінкарнувалось в російській і сербській пропагандах і стало її важливим інструментом, який активно використовується ними вже протягом більше ніж 10 років. Ось що пише на тему Великої Албанії російська пропаганда:
- проект Велика Албанія має на увазі етнічно чисту Албанію і вигнання неалбанського населення – сербів та інших слов’ян, і створення етнічно однорідної албанської держави в центральних областях Балканського півострова.
- безсумнівно, перед нашими очима розгортається процес створення Великої Албанії. Кому це потрібно? Перш за все Заходу, тобто НАТО і тим, хто управляє політикою в рамках західного військового союзу. Геополітичну та військово-стратегічну мету цієї політики західні пропагандисти і албанці хитро маскують закликами до боротьби проти сербської або російської загрози.
- поки європейці вибирають парламент, намагаються безболісно розлучитися з Великобританією, сперечаються про «Північний потік» і в цілому будують плани на майбутнє, на Балканах розгорається тліючий багато десятиліть конфлікт, який поглине всю Європу. Він буде спровокований курсом Пріштіни і Тирани на втілення ідеї Великої Албанії.
В свою чергу, міністр оборони Сербії Александр Вулин нещодавно заявив, що стоврення Великої Албанії є найбільшою загрозою безпеці Сербії і балканському регіону.
Інтереси Белграда і Москви в розкручуванні теми Великої Албанії є цілком зрозумілими. Для перших – це можливість ще більше демонізувати косовський сепаратизмі негативні наслідки до якого він може призвести. Для Росії – відволікти увагу від своїх інтересів на Балканах.
… лише в пропаганді?
Про те, чи дійсно на сьогодні на Балканах реалізується ідея Великої Албанії і чи несе вона ті загрози, про які не перестають повторювати Белград і Москва, ЦДАКР-Балкани поспілкувався з доцентом кафедри Балканістика Софійського університету «Св. Климент Охридський» Антоном Панчевим. Він одразу ж зазначив, що використання силового сценарію для об’єднання албанців є малоймовірним: сама Албанія недостатньо сильна для цього, а підтримки ззовні в цьому питанні точно не буде. Крім того, сусіди Албанії цього просто не дозволять: Греція, Північна Македонія, Сербія, Чорногорія, які навіть окремо є сильнішими, ніж албанці. Особливо – греки і серби. Та й самій Албанії, як члену НАТО, важко буде реалізувати і пояснити своїм партнерам такі кроки.
Що стосується несилового способу реалізації ідеї Великої Албанії, то тут необхідні кілька важливих чинників, яких, на справді, на сьогодні не має.
По-перше, географічний. Виявляється, що Велика Албанія насправді не така вже й велика. Якщо об’єднати всі землі на Балканах, на яких проживає албанське населення, то це займе не більше ніж 50 тис. км².
По-друге, демографічний.На сьогодні на території компактного проживання албанців – Албанії, Косово, Північної Македонії, Чорногорії і деякої частини Сербії – живе в цілому не більше ніж 4,7 млн. етнічних албанців. І ця кількість стрімко зменшується, в першу чергу, через еміграції в Західну Європу. Крім того, в переважній більшості, молоді албанські сім’ї мають лише по одній дитині. Тобто «демографічна зброя» албанців, яка була сильною в ХХ столітті, протягом останніх 20 років сильно ослабла.
По-третє, релігійний. Албанці дуже розділені в релігійному плані. Серед них є мусульмани, православні, католики, бекташі… Для більшості населення це не сильно впливає на їх взаємоіснування, оскільки вони не є релігійними. Але при цьому є та частина – найбільше серед мусульман і католиків – яка є сильно релігійною і одночасно використовує релігію в політичних цілях. Нерідко можна спостерігати словесні випалки радикально налаштованих католиків проти мусульман.
По-четверте, економічний. Албанська економіка не настільки птужна, щоб самостійно реалізувати проект Великої Албанії. У Албанії є непогані природні ресурси, зокрема, хром, нафта (хоча не дуже хорошої якості), але цього все одно недостатньо для реалізації такого проекту.
По-п’яте, відсутність підтримки ззовні.Російська і сербська пропаганди твердять, що у Великій Албанії зацікавлені Сполучені Штати. Насправді такий погляд не відповідає дійсності, оскільки албанці не можуть запропонувати американцям нічого, крім відданості. Навіть Сербія в деякій мірі є для США більш важливою державою, ніж Албанія. Крім того, американці не можуть підтримати Велику Албанію, оскільки це автоматично означатиме погіршення відносин з Грецією. В свою чергу, Туреччина, яка має в Північній Македонії і партії, і ЗМІ, і дослідницькі центри і банки, не допустить цього, оскільки зацікавлена в збереженні Північної Македонії на противагу Греції.
І на останок – політична ситуація в самій Албанії, сьогодні ніяк не сприяє тому, щоб її керівництво і політичні еліти зосереджувались на реалізації великоалбанської ідеї. В Албанії на сьогодні відмічається глибока політична криза. Основні протиборчі сторони – проурядова Соціалістична партія Албанії прем’єр-міністра Е.Рами та опозиційні Демократична партія Албанії та Соціалістичний рух за інтеграцію президента І.Мета, не готові йти на поступки одна одній заради виходу з ситуації що склалась. На сьогодні фактично заблокований албанський парламент, після проведених 30 червня місцевих виборів блокується діяльність місцевих органів влади. Ускладнює політичну кризу й те, що на сьогодні фактично не функціонує судова система країни, яка могла б виступити арбітром і розсудити протиборчі сторони… І є небагато шансів, що протягом найближчого часу Тірана зможе самостійно з цим всім розібратись.
Заради справедливості слід відмітити, що приводи для підливання масла у «великоалбанський вогонь» російській і сербській пропаганді дають самі косовські та албанські політики, які періодично роблять заяви, які охоче підхоплюються і розвиваються пропагандистськими машинами. Однак насправді ці заяви робляться виключно в інтересах підняття свого рейтингу серед місцевого населення. Так, на сьогодні йде робота на зближення Албанії і Косово: ліквідуються митні перепони, впроваджуються різні інфраструктурні, культурні та освітні проекти, тощо. Однак, це все відбувається не надто швидко. З іншого боку, албанські і косовські албанці є різними і за ментальністю, і за мисленням. Крім того, косовські еліти навряд чи захочуть «лягти» під Тирану і позбутися всієї тієї повноти влади, яку вони на сьогодні мають.
Тому, щоб не говорила пропаганда, Велика Албанія на сьогодні має мало шансів на те, щоб стати реальністю. Натомість більш реальними є намагання Росії, під прикриттям благих намірів, зокрема, захисту братніх балканських народів від албанського націоналізму, посилити свій вплив над «пороховою бочкою» Європи. І тут насправді не має нічого нового. Подібним чином Росія діяла в Україні, коли під шумок «популяризації» у нас Великої Румунії, займалась підготовкою до ліквідації української державності. В результаті, Велика Румунія так і лишилась в уяві її ідеологів і «популяризаторів», а Україна отримала від братнього народу анексію Криму і окупацію Донбасу.
Ігор Федик(ЦДАКР-Балкани)
