Нещодавня активність сербсько-російських двосторонніх відносин, зокрема, у військовій сфері, а також блокування Францією євроінтеграційних перспектив Північної Македонії та Албанії, вкотре повернули Балкани на перші рядки політичного порядку денного як Європи, так і США. Про те, що вищевказані події означають для їх учасників, а також про можливі наслідки для них і для балканського регіону загалом – в коментарі для ЦДАКР-Балкани сербського незалежного політичного оглядача Бошко Якшича.
На вашу думку, хто отримав більше вигоди від останніх сербсько-російських військових навчань: Александар Вучич чи Володимир Путін?
Важко сказати, котрий з них отримав більше, однак те, що обидва вони виграли від цього – це без всяких сумнівів. Путін виглядає в очах свого суспільства як той, хто може продати С-400 Туреччині та відправити цю нову систему ППО, зокрема, через територію НАТО, до Сербії. Вучич продовжує радувати проросійсько-налаштованих сербів, показуючи, наскільки він близький до Путіна, і в той же час приховувати факти співпраці з непопулярною НАТО.
Відповідно до даних дослідження Міністерства оборони Сербії та Інституту європейських справ, опублікованого в червні цього року, в період 2012-2019 рр., кількість спільних навчань з НАТО становила 112, а з Росією – всього 15. Однак, підконтрольні сербському режиму місцеві ЗМІ завжди показують іншу картину: називають НАТО ворогом, який бомбардував Сербію та намагається скинути Вучича і прославляють могутню армію «православних братів». Така ситуація в ЗМІ є лише частиною гри Вучича і її поки терплять, однак в той же час, вона є одною з причин, через які сербський президент не користується довірою у жодної зі сторін.
Чи є бодай теоретичні шанси для Сербії опинитись під російською протиповітряною парасолею?
Теоретичні – так, практичні – ні. Розміщення російських комплексів ППО у Сербії означало б, що вона відмовляється від своєї концепції військового нейтралітету і відкрито стає на бік Росії. Це також означало б завершення її євроінтеграційного процесу, який досі залишається офіційною геостратегічною орієнтацією країни.
Потрапляння під російську протиповітряну парасолю спричинило б ще більші розбіжності у вже й так високополяризованому сербському суспільстві та було б прямим викликом для Заходу, якому б не залишалось нічого іншого, як втрутитися в цю ситуацію. Небезпечна напруга ближче до кордонів ЄС і подалі від Росії – була б прекрасним сценарієм для Путіна. Однак й він сам досить реалістично дивиться на речі і навряд чи захоче грати з Заходом в такі небезпечні ігри. Не забувайте, свого часу Слободан Мілошевич вже пропонував створити федерацію Росії, Білорусі та Югославії, але в Москві тоді її відхилили.
Наскільки серйозними були США, попереджаючи Сербію про санкції, через співробітництво з російськими виробниками ОВТ?
Введення санкцій – це процес, який починається з перших попереджень. Так, на приклад, було у випадку з Приштиною, коли США попередили її, що відмовляться від своєї підтримки Сил безпеки Косово, якщо 100% мита товари з Сербії та Боснії і Герцеговини не будуть скасовані. Якщо ж реакції на попередження не має, то далі слідують конкретні дії, як це сталося з Югославією за правління Слободана Мілошевича.
Коли Томас Зажецький, який очолює т.зв. «Цільову групу 231» Державного департаменту США, яка відповідає за застосування санкцій до російського сектору оборони і розвідки та тих, хто з ними співпрацює, прибув до Белграду, було багато розмов про те, що Сербію планують включити в чорний список через повідомлення про закупівлю нею російського комплексу ППО «Панцир-С». Зрештою, до застосування Секції 231 Закону щодо протидії противникам Америки шляхом санкцій (CAATSA) та активізації механізму штрафів, не дійшло. Тоді ж Томас Зажецький заявив, що задоволений заявою Белграду про те, що йому нічого приховувати і що він прагне до відкритих, прозорих відносин без будь-яких намірів вступати в конфронтацію з США. Однак, незважаючи на те, що санкцій поки вдалось уникнути, Сербія отримала від Сполучених Штатів досить серйозне попередження.
Чи матимуть сербсько-російські маневри вплив на сербсько-косовський діалог?
Не надто великий. Розміщення С-400 в Сербії більше непокоїло хорватів, ніж політиків в Приштині, які розуміють, що все це не більше ніж тактичні ходи спрямовані на те, щоб шляхом поширення чергової хвилі страху по всьому регіону, посилити позиції Белграду в діалозі з Брюсселем та отримати більш високий рейтинг вдома.
Чи матиме наявність двох спеціальних представників США позитивний вплив на вирішення косовського питання та сербсько-американські відносини? Як би ви оцінили їх перші кроки на посадах?
З точки зору Білого дому, є два аспекти цієї «дипломатичної двоїстості». Перший – внутрішній: Дональд Трапм хоче встановити особистий контроль над американською зовнішньою політикою, позбутися «Клінтонівського» Державного департаменту і мати відданих йому осіб на відповідальних посадах. Другий – зовнішній: призначення другого представника підтверджує, що Західні Балкани починають відігравати все більшу роль в американському зовнішньополітичному порядку денному.
Два американські дипломати – спецпредставник США на Балканах Меттью Палмер та спеціальний посланник Дональда Трампа в діалозі Белград-Приштина Річард Гренелл – сильно відрізняються один від одного. Перший – кар’єрний дипломат з великим розумінням діалогу, другий – зарозумілий посол у Берліні, який або взагалі, або мало розуміє те, що відбувається на Західних Балканах. Але комбінація «хороший-поганий поліцейський», як не дивно, може дати хороший результат. Завдяки їх узгодженому підходу «пряника і кнута», дипломатичний дует вже повернув США в гру за Західні Балкани і вже приніс перші позитивні наслідки, як для сербської, так і для американської сторонни. Президент Сербії Александар Вучич повторює, що погляди США та Сербії на Косово сильно відрізняються, однак він вдячний, що Вашингтон сьогодні готовий вислухати та почути сербську позицію. За його словами, всі проблеми будуть вирішені шляхом активізації двосторонніх відносин.
В той же час, американська активність на Балканах незабаром зустріла ініціативи французького президента Еммануеля Макрона, які підтверджують, що ЄС не готовий легко віддати балканські ініціативи своєму трансатлантичному партнеру, відносини з яким, на сьогодні, бажають залишатись кращими.
Враховуючи нещодавню активність США та Росії на сербському напрямку, як довго, на вашу думку, Вучич ще зможе балансувати між ними?
Я особисто ніколи не вірив у політику балансування між Заходом і Сходом, чи як тут її називають «сидіння на двох стільцях». Світ змінився, а Вучич – не Тіто. Нова політика Сербії щодо неприєднання у поєднанні з військовим нейтралітетом рано чи пізно закінчиться невдачею.
Як колись сказав Вінстон Черчілль: «Це добре коли хтось нейтральний, але важливо – на чиїй стороні». Чим більше буде зростати напруга між Сходом і Заходом, тим складніше буде Вучичу балансувати, як казав колишній державний секретар Джон Керрі, на «лінії вогню».
Поки ж Сербія продовжує розігрувати зовнішньополітичний трикутник. «Ми не будемо вступати в будь-який конфлікт з Америкою. Було б божевіллям протистояти найбільшій силі», – заявив Вучич після нещодавньої зустрічі з Метью Палмером. «Сербія завжди залишатиметься другом Росії»,– повторює міністр закордонних справ Івіца Дачич. «Сербія та Китай мають надзвичайні відносини у всіх сферах» – говорить прем’єр-міністр Ана Брнабіч.
Однак тиск стає все інтенсивнішим з обох сторін, і час для прийняття рішення, невпинно наближається. І для Заходу було б добре заохотити Вучича, перш ніж це зробили зі Сходу.
Чи може Вучич діяти як Ердоган, намагаючись бути жорстким із Заходом і тим самим вимагаючи від нього поступок?
У жодному разі! Тут не можна проводити паралелі. Крім особистих амбіцій у сербського і турецького президентів немає нічого спільного. Туреччина – регіональний гравець, країна з довгим імперським минулим, з сильною економікою та 80 мільйонами населення. У Сербії всього цього не має. Ердоган може шантажувати Європу, погрожуючи відправити 3 мільйони сирійських біженців. Сербія ж може відправити лише лікарів, медсестер чи водіїв, які затребувані в ЄС. Ердоган може купити С-400, Вучич – ні. Крапка.
Чи можна сказати, що французьке «ні» для Північної Македонії та Албанії та нещодавня активізація російсько-сербських відносин, поховали євроінтеграційну мотивацію Сербії?
Новообраний президент Європейської комісії Урсула Фон дер Ляйен – одна з багатьох, яка попередила, що «ні» для Північної Македонії та Албанії було «катастрофою» та «історичною помилкою». Якщо ЄС не серйозно не займеться Балканами, то це за нього зроблять інші. В першу чергу Росія. Президент Макрон, з одного боку, має рацію, коли він ставить питання про необхідність проведення внутрішніх реформ Євросоюзу, але з іншого, його послання Західним Балканам не є обнадійливим.
На даний момент, згідно з останнім опитуванням, 47,7% громадян Сербії підтримують інтеграцію в ЄС, тоді як 17,6% виступають за вступ до підконтрольного Росії ЄАЕС. Трохи більше третини населення виступають проти обох варіантів. Тобто можна побачити, що євроінтеграційна мотивація Сербії не є остаточно похованою, однак піддається серйозній небезпеці, і насамперед, з боку Росії. У Боснії та Герцеговині – така небезпека йде від Туреччини, а в усьому регіоні – від Китаю.
Чи є створення балканського «міні-Шенгену» доказом того, що Сербія розуміє, що не скоро стане членом ЄС?
Виглядає, що так. «Міні-Шенген», як ініціатива лідерів Албанії, Північної Македонії та Сербії, вписується в ідею Макрона про концентричні кола ЄС. Також дана ініціатива має підтримку США. В свою чергу, сербський президент намагається переконати скептиків, що за ідеєю не стоїть нова Югославія.
Боснія та Герцеговина заявила про готовність до вступу протягом найближчого часу, Албанія погрожує вийти, якщо туди не буде включене Косово, президент Косово заявив, що його країні не потрібна жодна регіональна ініціатива, яка б змінила її євроатлантичну перспективу. В свою чергу, міністр економіки Чорногорії заявив, що це все «втрата енергії».
Чи є для балканських країн т.зв. «Міні-шенген» певною втіхою чи компенсацією за більш ніж очевидне блокування з боку ЄС їх євроінтеграційних перспектив? – Напевно, так. Деякі країни Західних Балкан готові прийняти цю ідею, чекати довше, сподіваючись, що євроінтеграційний ентузіазм протягом цього часу в них не зникне. Однак тут теж є певна загроза, оскільки короткотермінові економічні, інвестиційні та торгові вигоди, в результаті можуть завдати шкоди довготерміновим геостратегічним та політичним інтересам.
Бошко Якшич, незалежний політичний оглядач (Белград)
