3-5 лютого в індійському місті Бангалор проходила 13-а Міжнародна виставка авіакосмічної та оборонної промисловості Aero India-2021. Для пересічних громадян – це можливість відвідати шоу, дізнатися про технологічні новинки. А от для компаній збройного бізнесу будь-який збройний салон – це завжди унікальна ділянка: для просування продукції та укладання контрактів, для військової та промислової розвідки, для іміджевих заходів на кшталт публічного оголошення про нові контракти. Останні проробляються не менше 2-3 років, а на надзвичайно складному індійському ринку – інколи й 5-7 років…
Для України індійський ринок на сучасному етапі має виключне значення у сфері розвитку військово-технічного співробітництва (ВТС) та й прямого збройного експорту. І не тільки тому, що Індія – надзвичайно багата країна. А ще й тому, що в умовах санкцій проти Москви та технологічної кризи в Росії з’явилися унікальні можливості розвитку партнерства в високотехнологічних та оборонних програмах за кількома напрямками.
У Києві це добре розуміють, тому серйозність намірів української сторони підкріплено беззаперечним фактом потужністю десанту: делегацію України виставці Aero India-2021 очолив міністр оборони України Андрій Таран, а до її складу також увійшли заступник міністра стратегічних галузей промисловості Тарас Коваленко, генеральний директор ДК «Укроборонпром» Юрій Гусєв.
Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) провів власний оперативний аналіз потенціалу українсько-індійського ВТС. То ж, спробуємо надати оцінки та орієнтири.
Політично-економічні передумови
Здається, санкції та певна ізоляція Росії, яка стала наслідком путінського зовнішньополітичного курсу, зробила свою справу. Навіть традиційні партнери у сфері ВТС, серед яких Індія посідає друге місце після Китаю, – почали згортати проекти ВТС із Москвою, яка ставала все більш непередбачуваною для світу. Звісно, такий стан речей дуже позитивний для Києва. Хоча шансами ще треба вміло скористатися.
Так, ще у квітні 2016 року Індія заморозила російсько-індійський проект Multi-Role Transport Aircraft та визнала спільний проект з РФ занадто дорогим і незадовільним з технічної точки зору та відмовилася від нього. Власне кажучи, у технологічно виснаженої Росії сьогодні немає КБ, здатного розробляти сучасні військово-транспортні літаки, і це стало основою рішення індійської сторони. Ще в середині 2020 року в Росії зізналися, що з розрекламованим новим військово-транспортним літаком Іл-112В, який створювали 19 років, все пішло не так. Перший політ його відбувся лише в березні 2019 року, а незабаром з’ясувалося: Міністерству оборони РФ такий літак не потрібний. Недолугі конструктори його неабияк «перевантажили», створивши близько трьох тон зайвої ваги в порівнянні з вимогами до машини. У підсумку, максимальна вантажопідйомність у Іл-112В всього лише 5 тон. Ось так безславно і закінчилася історія чергового російського «суперпроекту».
А у 2018 році Індія відмовилася ще від одного проекту – спільного із Росією проекту FGFA (Fifth Generation Fighter Aircraft), який передбачав створення на основі Су-57 першого індійського винищувача п’ятого покоління. Саме у цей час стало відомо, що ще у 2016 році Нью-Делі віддав перевагу французьким бойовим літакам Rafale.
The National Interest ще в січні 2020 року видав сміливу заяву: новітній російський винищувач п’ятого покоління Су-57 не є повністю боєздатним. І, зрозуміло, і не готовий до повномасштабної війни з високотехнологічним супротивником на кшталт ВВС США, які володіють F-22 Raptor і F-35 Lightning. Видання EADaily пішло ще далі, назвавши причиною втрати Росією однієї повітряної машини Су-57 (грудні 2019 року під Комсомольському-на-Амурі під час випробування новий винищувач зазнав аварії) комплексну відмову систем бойового літака.
На додаток, в 2020 році РФ визнала, що «загнулися» ще 4-5 хвалених-перехвалених проектів (зокрема, танк Т-14 «Армата», ПАК ДА – перспективний авіаційний комплекс дальньої авіації, ракета-носій важкого класу «Ангара-А5» та інші). А вже наприкінці січня 2021 року у статті із симптоматичною назвою «Росія створює літак, який може стати «літаючою труною»» експерти розповіли про крах ще одного проекту КБ «Іллюшина» – щодо створення військово-транспортного літаку, озброєного гаубицями. То ж із технологічним сектором у РФ, щоб там не співали пропагандисти Кремля, справді проблема. Хоча останні проекти не мають прямого стосунку до Індії, вони вплинули на деякі рішення Нью-Делі.
А саме, Рада з оборонних закупівель індійського уряду ще у жовтні 2019 року виділила 465 млн дол. на три програми з імпортозаміщення російської військової техніки. Два проекти включають в себе розробку і впровадження у виробництво протитанкових керованих ракет третього покоління і допоміжних силових установок для танків Т-72 і Т-90, третій – стосується систем РЕБ для гірської і високогірній місцевості. Нагадаю Індія погодилася на закупівлю великої партії Т-90 із розгортанням виробництва після того, як Україна продала сусідньому Пакистану 320 танків Т-80УД. Угода із РФ відбулася, попри той факт, що усі три російських двигуни погоріли під час випробувань у пустелі Раджастан.
Ще одна цікава суміжна інформація: у вересні 2014 року Нью-Делі запустив програму Make in India, яка вже у 2015 році вивила Індію на перше місце за рівнем прямих інвестицій, обігнавши за капіталовкладеннями навіть США. Загальний обсяг інвестиційних зобов’язань Нью-Делі складав 240 млрд. дол. Відповідно до цієї політики прямі іноземні інвестиції в оборонній промисловості не повинні перевищувати 49%. Це до того, наскільки важливим було б Україні перейти від прямого експорту озброєнь і військової техніки до створення спільних виробництв.
Авіапром: туман чи Туманність Андромеди?
Почати варто із того, що з моменту відмови Індії від спільного військового транспортника з РФ ретельно вивчалася можливість реалізації спільної з Україною програми. Більше того, ще в 2016 році індійська компанія Reliance Defence Ltd і українське ДП «Антонов» домовилися про спільне створення багатофункціонального транспортного літака для потреб військових, десантників, а також комерційного використання в Індії. Йшлося про виробництво до 500 літаків загальною вартістю 5,3 млрд. дол. (350 млрд індійських рупій) протягом 15 років. До проекту були різні вимоги, у тому числі для створення пасажирського літака на 50-80 місць в базовій конфігурації, а також у всіх варіаціях.
Інтегратором грандіозної програми має виступити індійська корпорація «Hindustan Aeronautics Limited» (HAL), а на тендер українська сторона виводить проекти виробництва пасажирських і транспортних літаків Ан-148, Ан-158, Ан-178. З самого початку зазначалося, що у разі перемоги сторони спільно вироблятимуть і постачатимуть літаки комерційним та державним експлуатантам в Індії у співпраці з HAL, а роботи розподілятимуться за погодженням сторін. Звісно, із ухилом до поступового збільшення локалізації виробництва в Індії. Партнери планували організувати підтримку в експлуатації виготовлених літаків протягом усього терміну їх служби у індійських експлуатантів та в інших країнах.
Певною мірою успіх такого проекту міг би спиратися на результативність попереднього. Справді, Індія вже тривалий час експлуатує понад сто транспортних літаків Ан-32 українського виробництва і ще у 2009 році уклала контракт вартістю 400 млн доларів із компанією «Спецтехноекспорт» щодо їх модернізації. Угода передбачала модернізацію 105-ти Ан-32 шляхом ремонту турбогвинтових двигунів АІ-20, планерів літаків, а також оснащення новою авіонікою, навігацією, та засобами зв’язку. Співвиконавцями контракту «Спецтехноекспорту» стали ДП «Антонов» та ДП «Завод 410 ЦА». Попередня партія з 5 модернізованих літаків AN−32RE (re-equipped, тобто переобладнаний) була передана замовникові у листопаді 2015 року. Тепер триває модернізація ще 65 машин.
Як повідомив Jane’s Defence Weekly, у 2019 році Індія та Україна домовилися відновити програму модернізації парку транспортних літаків Ан-32 ВПС Індії, завдяки запропонованій Києвом програмі заміщення російських комплектуючих. «Модернізація 65-ти турбогвинтових літаків Ан-32 розпочнеться найближчим часом та триватиме три-чотири роки», повідомляло авторитетне видання.
Крім того, Україна здатна наростити експорт авіаційного озброєння, зокрема ракет «повітря-повітря» Р-27, які вже може виробляти без російських вузлів. Володимир Зімін, президент ДАХК «Артем» заявив у 2019 році: «У липні цього року я підписав контракт з урядом Індії ракет Р-27 на 221 млн доларів. Також я підписав контракт на поставку контрольно-перевірочної апаратури до ракет Р- 27 на 26 млн доларів до Індії». Отже, йдеться про створення вітчизняного ланцюжка з виготовлення Р-27 – без російських комплектуючих. З урахуванням проведення подальших випробувань таких нових ракет на носіях цього озброєння. Це бойові літаки типу «МіГ» та «Су».
Спецпроекти як системне розгортання ВТС
Ще у грудні 2018 року вустами посла Індії в Україні Партха Сатпатхі було заявлено, що Республіка Індія задоволена поточним рівнем двостороннього військово-технічного співробітництва з Україною та розраховує на його подальший розвиток. Серед нових актуальних напрямків співпраці між країнами у сфері ВТС тоді було визначено «постачання оборонних систем для гелікоптерів, проведення спільних науково-дослідних робіт, а також налагодження виробництва окремих авіаційних систем в Індії». Також Київ запевнили, що компанія «Спецтехноекспорт» братиме участь в тендерах на проведення спільної модернізації радарів П-18 та СТ-68, а також систем протиповітряної оборони ЗСУ-23-4 «Шилка», С-125 «Печора».
https://www.youtube.com/embed/Jd8Y8Cgn130 Показово, що напередодні промови дипломата, у листопаді 2018 року, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» відкрило своє друге закордонне представництво в Індії. Офіційно «Спецтехноекспорт» поінформував, що залучає до роботи з індійським партнером HAL такі оборонні підприємства України як Львівський державний авіаційно-ремонтний завод, ДП «Одеський авіаційний завод», ДП «НДІ «Шторм», ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», Харківське агрегатне конструкторське бюро, ДП «Новатор», ТОВ «Радіонікс» та інші. Нових домовленостей було досягнуто і з індійською державною компанією Bharat Electronics Limited (BEL). З того часу «Спецтехноекспорт» отримав можливість брати участь у згаданих тендерах: модернізації РЛС П-18 та СТ-68, систем ППО ЗСУ-23-4 «Шилка», С-125 «Печора» та інших. А в ході оборонної виставки DefExpo-2018 в Індії «Спецтехноекспорт» спромігся укласти нові контракти в авіаційній сфері загальною вартістю понад півмільярда гривень.
Досить потужно Україна представлена й у військово-морській тематиці. Ще у 2017 році було визначено, що Україна постачатиме силові установки для індійських фрегатів (що так само є підтвердженням технологічної виснаженості Росії, яка не спромоглася освоїти таке виробництво, хоча й розгорнуло його). При цьому, силові установки для фрегатів російського виробництва проекту 11356 можуть НПКГ «Зоря»-«Машпроект» постачає самостійно, без урахування побажань російської сторони. Отже, модернізація військового флоту Індії без України точно не відбуватиметься.
Ще один перспективний проект вже було згадано вище. Щодо протитанкових керованих ракет третього покоління і допоміжних силових установок для танків Т-72 і Т-90. І українські ПТРК «Скіф» та «Корсар», і українські танкові двигуни, в рази краще російських. Загалом, російське ВТС багато у чому тримається на політиці, вдалій роботі спецслужб та інформаційних фейкових атаках. Як вже зазначалося, російський газотурбінний двигун для танків навіть не розглядається конкурентом українському дизелю – в умовах жаркого клімату… І попри те, що на місцевому заводі двигунів Avadi (EFA) розпочато випуск двигунів V-46-6 і V92S2 для основних бойових індійських танків Т-72 Ajeya і Т-90 Bhishma відповідно, їм потрібні технології, що гарантуватимуть безперебійну експлуатацію двигунів при температурах плюс 40 и вище.
В усіх згаданих потенційних проектах важливо не випускати, що Індія, як і більшість потужних держав на світовій арені, націлена на розвиток власної високотехнологічної індустрії та на експорт. Отже, переможними будуть ті проекти, що міститимуть преференції для розвитку власного ОПК. Нещодавно Індія оголосила про широкомасштабну програму експорту своїх військових технологій, включаючи ракети BrahMos (клону російської протикорабельної ракети П-800 «Онікс», вірніше, його експортної версії – «Яхонт») в більш дрібні країни Азії, які побоюються загрози з Китаю.
На останок варто згадати, що усе це – перспективні проекти, за які необхідно боротися. Щонайменше половину аналогів пропонує саме Росія: літаки, авіаційне озброєння, ПТРК, танки, системи ППО та їх різні модернізації. То ж, час покаже, наскільки «зубастими» є українські торговці зброєю. А відступати їм немає куди – експорт зброї й так впав минулого року…
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
