Відповідь Румунії на російську агресію в Чорноморському регіоні протягом останніх п’яти років здійснюється за двома основними напрямами. По-перше, Бухарест намагається перетворити Чорноморський регіон на один з пріоритетів НАТО на його східному фланзі. З цієї причини ним було ініційоване створення ініціативи «Бухарестська дев’ятка», спрямованої на просування єдиного бачення всередині НАТО щодо питань, що стосуються країн східного флангу. Однак прогрес на цьому напрямку на сьогодні є досить повільним. Польща та країни Балтії поділяють погляд Румунії на безпекову ситуацію в Східній Європі, тоді як для Угорщини чи Чехії це не дуже цікаво.
Сама ж співпраця в Чорноморському регіоні гальмується відсутністю єдиного бачення загроз, які стоять перед країнами, що до нього входять. На відміну від балтійських держав, які єдині в оцінці характеру викликів і загроз, в цій частині східного флангу НАТО ситуація є зовсім іншою.
З трьох чорноморських країн НАТО лише Румунія виступає за посилення присутності НАТО в регіоні. Болгарія через свої історичні та культурні зв’язки з Росією є більш стриманою в цьому питанні. У 2016 р. Софія, незважаючи на те, що спочатку погодилась на румунський проект чорноморської флотилії НАТО, в останній момент відмовилась від неї. На щастя, на сьогодні Болгарія виділяє батальйон для румунської багатонаціональної бригади «Південний Схід».
Основним союзником НАТО в Чорному морі є Туреччина, але Анкара завжди мала свою особисту позицію щодо Росії. До спроби перевороту 2016 р. Туреччина, в основному, поділяла занепокоєння Румунії щодо агресивних дій Росії в регіоні. Однак після 2016 р. зросла напруга між Анкарою та Вашингтоном з приводу Сирії, а також через переховування в США ймовірного натхненника перевороту проти президента Ердогана Фетхуллаха Гюлена. Рішення ж Анкари придбати російські системи ППО надіслало союзникам по НАТО жахливий геополітичний сигнал. Вперше в історії НАТО відданість Анкари до Альянсу була поставлена під сумнів.
Крім того, співпраця в рамках НАТО надалі ускладнена різними підходами до Росії з боку окремих її членів. Франція та Німеччина вважають, що посилення присутності НАТО на Східному фланзі посилить напругу з Кремлем, в той час, як найкращий спосіб деескалації напруженості з ним – це стратегічний діалог. В свою чергу, Угорщина, яка на сьогодні переважно імітує солідарність з Альянсом, протягом останніх п’яти років налагодила тісніші зв’язки з Москвою.
Румунія підтримує амбіції України та Грузії стати в кінцевому підсумку членами НАТО, однак розуміє, що в сьогоднішніх умовах ця можливість є малоймовірною. Незважаючи на послаблення починаючи з 2014 р. напруги у двосторонніх відносинах між Бухарестом та Києвом, тіснішій співпраці між двома сусідніми країнами перешкоджають внутрішні аспекти, як, на приклад, новий закон про мову, який був прийнятий Україною у 2018 р. Зокрема, через нього була відкладена угода про оборонно-промислове співробітництво між двома країнами.
Основним партнером Румунії в сфері безпеки і оборони надалі залишаються США. Зокрема, вони забезпечили свою військову присутність в Румунії, яка після агресії Росії проти України, тільки зросла. Бухарест хотів би мати постійну військову присутність США на своїй території недалеко від Чорного моря, але поки він повинен задовольнятися підрозділами на ротаційній основі.
Другим напрямом, за яким здійснюється відповідь Румунії на російську агресію, є підвищення рівня боєздатності власних збройних сил. Поступово нарощуючи боєздатність своєї армії, Румунія сподівається досягти двох головних цілей: з одного боку продемонструвати, що вона робить свій вагомий внесок в безпеку в Чорноморському регіоні, а з іншого – переконати своїх союзників по НАТО у необхідності розміщення у ньому своїх сил та засобів і тим самим підтримати її починання.
Також російська агресія проти України змінила в Румунії сам підхід до питання обороноздатності. По-перше, було зміщено акцент з експедиційних операцій до територіальної оборони та масштабних спільних операцій. У минулому ці види військових операцій для румунських збройних сил, які зосереджувались на миротворчих операціях на Західних Балканах та бойових операціях в Афганістані та Іраку, мали другорядне значення. Російська мілітаризація Чорного моря та експедиційні операції в Сирії посилили необхідність звичайного стримування на Східному фланзі НАТО.
По-друге, з метою модернізації та підвищення боєздатності своїх збройних сил Румунія почала з 2017 р. виділяти 2% ВВП на оборону та пообіцяла зберегти цей рівень витрат принаймні до 2026 р. Зокрема, в 2017 р. було виділено приблизно 10 млрд. євро на технічне переоснащення збройних сил. Однак на сьогодні є три питання, які можуть в коротко- та середньостроковій перспективі зірвати цей процес. Перше, погане планування і надто складні процедури закупівлі ОВТ затримали деякі з оборонних програм, найкращим прикладом чого є програма щодо придбання багатоцільових корветів. По-друге, незважаючи на те, що 2019 р. є третім роком поспіль, коли Румунія виділяє 2% ВВП на оборону, вона має недостатню адміністративну спроможність ефективно освоювати ці кошти. Тому, в 2017-2018 рр. Румунія не досягла своєї мети щодо витрат на рівні 2%. По-третє, програма з технічного переоснащення збройних сил повинна була розпочатися раніше – ще у 2015 р., а не у 2017 р.
З огляду на вищезазначене, темпи оборонних закупівель у 2019 р. були уповільнені. Румунія придбала тільки протитанкові ракети Spike-ER на суму 60 млн євро. Через непередбачені логістичні та технічні затримки поставки бронетранспортерів Piranha 5 затягнулися до лютого 2020 р. Найважливіша програма щодо закупівель ОВТ у 2019 р. – будівництво та придбання 4-х багатоцільових корветів для ВМС Румунії – після того, як контракт отримали французька державна суднобудівна компанія Naval Group та румунська приватна верф SNC, застрягла в судових процесах. На жаль, голландська Damen, яка вважає, що тендер було проведено з порушеннями, оскаржила його.
В інтересах доукомплектування діючої румунської ескадрильї літаків F-16, розпочались переговори з португальським урядом щодо придбання ще п’яти літаків даного типу. Вартість самих літаків оцінюється на рівні 130 млн євро, при цьому ще 180 млн євро необхідно буде виділити на модернізацію всієї ескадрильї до останніх технічних стандартів.
Для того, щоб процес закупівлі ОВТ був активізований, а на деяких напрямах – зрушився з мертвої точки, президент Клаус Йоганніс та прем’єр-міністр Людовик Орбан вирішили призначити міністром оборони авторитетного, як в Румунії, так і за її межами, колишнього НГШ, бойового генерала Ніколае Чюке.
Загалом, майже через п’ять років після того, як Росія анексувала Крим та розпочала війну проти України, Румунія стикається зі значними проблемами у посиленні своєї обороноздатності та просуванні своїх інтересів у Чорноморському регіоні. З одного боку Бухаресту потрібно відстоювати свою оборонну та безпекову політику, а з іншого маневрувати у проблемних водах політики Альянсу. Крім того, їй потрібно налагодити більш міцні дипломатичні та військові відносини з Україною – її найбільшим сусідом та головним фокусом російської політики в регіоні.
Георге Вішан, експерт Румунського енергетичного центру (Бухарест)
