Як відомо, 20 жовтня 2019 року в Молдові відбудуться місцеві вибори. Вони стануть одним з найважливіших подій цього року і визначать розклад сил в районах країни в найближчі кілька років.
Попередні місцеві вибори, що відбулися 14 і 28 червня 2015 року принесли відносну перемогу Ліберально-Демократичній (ЛДПМ) і Демократичній партій (ДПМ) (обидві отримали по 287 мандатів примарів із загального числа 898, по 31,96% голосів). 77 мандатів (8,57% голосів) отримала Партія Комуністів (ПКРМ), 52 мандати (5,79%) дісталося ПСРМ (Партія соціалістів), 51 мандат (5,68%) – Ліберальній партії, 27 мандатів (3,01%) – Європейській народній партії (ЄНПМ).
З 1116 місць радників в муніципальних і районних радах по 259 отримали ті ж ЛДПМ і ДПМ (23,21%), 159 (14,25%) – ПСРМ, 137 (12,28%) – ПКРМ, 134 (12,01% ) – Наша партія; 92 (8,24%) – прорумунська Ліберальна партія; 68 (6,09%) – ЄНПМ. Нарешті, в боротьбі за головний приз місцевих виборів – Кишинів, через який проходить до ¾ всіх грошей країни, найбільше голосів зібрала ПСРМ – 19 мандатів з 51 (31,71%), ЛП – 17 (29,54%), ЄНПМ – 6 (11,55%), Наша партія – 3 (6,33%), ПКРМ – 3 (5,14%), ЛДПМ – 2 (3,62%), ДПМ – 1 (2,74%).
Однак, з тих пір, на політичній сцені країни відбулися дуже значні зміни. На лівому фланзі продовжилося ослаблення ПКРМ, яку в грудні 2015 року покинули 2/3 депутатів її парламентської фракції (14 з 21) і безліч місцевих радників і примарів. Наразі вона не представляє з себе серйозного конкурента на виборах навіть місцевого значення, хоча певна кількість примарів на місцях ще може отримати.
«Наша партія»
«Наша партія» («НП») російського бізнесмена молдавського походження Ренато Усатого, спочатку пообіцявши найжорстокішу боротьбу з корупцією і наведення порядку в місцевій адміністрації, відзначилася тільки безліччю галасливих викривальних заяв щодо своїх політичних супротивників і заявами, що зарарз міська адміністрація є найбільш «прозорою» для громадян в країні. Яких-небудь серйозних змін в місті Бєлци, де примарем став сам Р.Усатий, ніхто так і не побачив. Більш того, сам він провів більше часу в різних роз’їздах і відрядженнях, ніж на роботі, і спілкувався з підлеглими в основному по телефону і скайпу. А після того, як він остаточно посварився з фактичним правителем Молдови В.Плахотнюком, був змушений покинути Молдову і звертався до керованого міста тільки по скайпу. Зрештою Р.Усатий відмовився від мандата і місцеві радники, де більшість також належало «Нашій партії», спочатку вибрали на його місце адвоката І.Шеремета, а потім, коли на початку 2018 року той відмовився від посади, не бажаючи нести відповідальності за ситуацію в місті, вибрали примарем колишнього віце-примара Н.Грігорішіна, теж від «Нашої партії». Останній, втім, ніяких видимих успіхів в управлінні містом також не добився.
Зараз «НП» посилено критикує правлячий альянс ПСРМ-ACUM, доводячи, що за 3 місяці правління той не показав ніяких видимих результатів практично з усіх питань і не виправдав сподівань виборців. Однак це вже не справляє того враження, що кілька років тому. Багатьох виборців привела в глибоке нерозуміння кандидатура, висунута Р.Усатим від «НП» на пост примара Кишинева на місцевих виборах 2019 роки. Це колишній прокурор Кишинева кінця 1990-х-початку 2000-них і першої половини 2010-х років Іван Д’яков, рідний брат почесного голови ДПМ Дмитра Д’якова, якого в «НП» завжди запекло критикували. Це відштовхне від «НП» чимало прихильників, через те, що Іван Д’яков, критикуючи ДПМ, завжди уникав критики Дмитра Д’якова, а в його кабінеті прокурора столиці завжди висів значних розмірів портрет брата. До того ж, ПСРМ виступила з численними компромати на Ренато Усатого, звинувачуючи його в змові з Владом Плахотнюком для підриву позицій ПСРМ.
З огляду на те, що в інших населених пунктах, якими керують представники «НП», також немає видимих зрушень на краще, крім поділу функцій і посад, а також компромату на конкурентів, загальна популярність партії з в порівнянні з 2015-2016 рр., коли вона брала активну участь в протестах проти влади в країні, істотно знизилася. Відомих в країні осіб, крім самого Р.Усатого, практично немає. В дійсності, на сьогодні «НП» складно розраховувати на високий результат на виборах. Ключовою позицією партії на місцевих перегонах залишиться пост примара Бєлц, яку вона спробує зберегти.
«Партія соціалістів Республіки Молдова»
Набагато серйознішими є сьогодні шанси на успіх на виборах у ПСРМ, неформальним лідером якої є Президент країни Ігор Додон, і яка має в своєму розпорядженні найбільше числом депутатів в Парламенті (35 осіб). Ця партія менше виступала з різними компромати на опонентів, але намагалася апелювати до своїх тісних зв’язків з Росією, розповідала про численні проекти, які пропонує РФ жителям Молдови і обіцяла, в разі підтримки ПСРМ зробити все, щоб переорієнтувати країну на Росію. Як наслідок, ПСРМ успішно закріплювала в свідомості чималої частини молдавських виборців давно сформульований образ «РФ як єдиної рятівниці Молдови та її жителів від «загниваючого Заходу», у якій є альтернативний і величезний ринок, куди тільки і потрібно відправляти свою продукцію». Маючи в своєму розпорядженні досить значний за чисельність прошарок функціонерів нижчої та середньої ланки, партія поступово розширювала свій вплив на місцях. Несподівану коаліцію з блоком ACUM соціалісти пояснили своїм прихильникам тим, що вона носить тимчасовий характер, на період звільнення держустанов від впливу ДПМ та В.Плахотнюка, а потім вона природним шляхом розвалиться і будуть дострокові парламентські вибори.
Однак все сталося зовсім інакше. ПСРМ стала закріплювати свій вплив в сфері юстиції, підминати під себе Конституційний суд, Генеральну прокуратуру, Національний Антикорупційний Центр та інші структури. Сам І.Додон став говорити, що коаліція може бути, збережена і на всі 4 роки мандата. Але, через те, що ніяких реальних змін на краще не відбувалося, а виборці ПСРМ почали все більше обурюватися тим, що соціалісти терплять заяви діячів ACUM про необхідність орієнтуватися виключно на Європу, оголосили 23 серпня вдень пам’яті жертв тоталітарних режимів (комуністичного і нацистського) – в піку «Дня звільнення Молдови від фашистських загарбників» (24 серпня), і т.д., І.Додон почав міняти риторику. Наразі він все більше критикує соціально-економічну політику Уряду, і навіть обіцяє, якщо ситуація не зміниться, незважаючи на підписання нової угоди про співпрацю з ACUM, яке передбачає і «ненапад» на період кампанії місцевих виборів, вийти після цих виборів з коаліції і спровокувати дострокові парламентські вибори.
Тим не менш, кандидат від ПСРМ на пост примара Кишинева І.Чебан сьогодні – найбільш підготовлена для заняття цієї посади фігура серед інших кандидатів, яка збере основну частину лівих голосів. Тому здолати його вдасться лише об’єднанням зусиль усіх правих (як вже траплялося в червні 2018 року, коли примарем був обраний лідер Партії «Платформа Гідність і Правди» (ППДП) Андрій Нестасе). Це має принципове значення для всіх інших кандидатів, адже у випадку перемоги І.Чебана всі основні фінансові потоки країни будуть в руках соціалістів, і, крім того, активізуються всі проросійські сили в столиці та за її межами. Це викличе різке загострення соціально-політичної обстановки в місті, через те, що тут знаходяться штаби і значна частина найактивніших прихильників прозахідних партій, і тому може привести до непередбачених і тяжких наслідків.
«Демократична партія Молдови»
ДПМ протягом 2015-2018 рр. поступово перетягнула на свій бік за допомогою серйозного політичного пресингу понад 450 примарів і до початку 2019 року в її лавах було більш 750 примарів з 898, тобто майже всі села країни і більшість райрад. Після падіння ДПМ в червні 2019 року та втечі її лідера В.Плахотнюка, деякі примара сіл (зокрема, в Дондушанськом районі) оголосили про колективний вихід з ДПМ, розраховуючи, що вони зможуть дорожче «продати» себе новій владі. Однак зіткнулися з незвичайним досі для Молдови явищем – правляча коаліція ПСРМ-ACUM навідріз, принаймні публічно, відмовилася приймати перебіжчиків і інших примарів, які вже були готові наслідувати їхній приклад. Вони були змушені залишитися в рядах ДПМ і чекати місцевих виборів. На них ДПМ, що втратила важелі влади, втратить більшість примарів на користь коаліції ПСРМ-ACUM і перейде в опозицію, так само як і в основній частині райрад країни. Хоча новий голова ДПМ, екс-прем’єр Павло Філіп стверджує, що партія нині гуртується проти загрози, яку несе з собою правляча коаліція, і «єдина як ніколи», положення її функціонерів ускладнюється. На користь цього говорить посилений тиск на її представників на місцях. А кандидат партії на пост примара Кишинева, екс-міністр юстиції, а нині депутат Парламенту від ДПМ В.Чеботарь був відразу ж звинувачений парламентською комісією з розслідування причин розкрадання мільярда доларів з казни в причетності до цієї оборудки, а також до історії з продажем Кишинівського аеропорту в приватні руки в 2013 році, і позбавлений парламентського імунітету. Не виключений і його арешт у цих справах. Проте і ослаблена, ДПМ поки залишається досить серйозною політичною силою за рахунок своєї парламентської фракції (близько 30 місць з 101) і значної чисельності рядів – сьогодні це друга за чисельністю парламентська партія країни, яка вдвічі перевищує чисельність всього блоку ACUM. Тим не менш, ситуація може змінитися не на користь ДПМ, окрім місцевих, тільки в разі можливих дострокових парламентських виборів, які стають все більш реальними.
Блок ACUM
Блок ACUM складається з двох партій – Партія Дії і Солідарності (ПДС) (14 депутатів, лідер – прем’єр М.Санду) і ППДП (11 депутатів, лідер – віце-прем’єр і міністр внутрішніх справ А.Нестасе, який «прославився» голосуванням в ПАРЄ на користь повернення делегації РФ). На місцевих виборах вони будуть брати участь єдиним блоком. Ці партії не брали участь в попередніх місцевих виборах, адже сформувалися вже після них, в 2015-2016 рр. Але за цей час, ведучи активну протестну діяльність проти правлячої в Молдові в 2016-2017 рр. коаліції ДПМ-ЛП (а з 2017 р – одноосібної влади ДПМ), обидві названі партії зуміли завоювати чималий авторитет на місцях обіцянками ліквідувати олігархічний режим В.Плахотнюка і «звільнити» від його впливу всі держустанови (перш за все сферу юстиції), призначивши туди не пов’язаних з колишнім режимом діячів, відновити верховенство права, повернути довіру ЄС і міжнародних організацій, відновити зовнішнє фінансування Молдови і т.д. Після приходу до влади в червні 2019 року, в міру того, як ПСРМ, що володіє найбільшим числом підготовлених управлінців, стала поступово відтісняти блок ACUM, (що складається в основному із осіб без досвіду держуправління, або співробітників різних недержавних громадських організацій) від важелів управління в сфері юстиції, а тепер і в економіці (хоча володіє тільки 2 міністерствами з 9), в ACUM стало наростати невдоволення ситуацією і пішов його розкол. З лав Платформи вийшов депутат О.Цику, передбачається вихід ще декількох членів блоку. Це викликало розгубленість і численні конфлікти членів блоку на місцях, що загрожує послабленням позицій блоку в районах і селах, і теж буде грати на руку ПСРМ. Проте у блоку є чимало шансів завоювати значну частину райрад і примар в центральній частині країни, що залишається в цілому їх основною електоральною базою, а також в Кишиневі, де його кандидатом залишається А.Нестасе (останній боїться, що в разі обрання примарем іншої людини від його партії той стане йому конкурентом, і тому вирішив йти кандидатом сам).
Решта партій, згадані на початку цієї статті (ЄНПМ, ЛП, ЛДПМ) втратили свій колишній вплив і не зможуть істотно змінити розклад сил. Партія «Шор» збереже свій вплив в основному в Оргіївському районі і самому Оргіїві, де її позиції сьогодні сильні. Крім того, 20 жовтня 2019 року будуть додатково обрано 4 депутати Парламенту, замість А.Нестасе, В.Мельника, В.Плахотнюка і М.Санду.
В дійсності, на місцевих виборах в Молдові слід очікувати, що основна боротьба розгорнеться між блоком ACUM та ПСРМ. Перший спробує отримати контроль хоча б над основною частиною прозахідно налаштованих виборців, в основному в центральній частині країни, друга – зберегти і, якщо вдасться, посилити вплив на лівих, особливо в АТО Гагауз Ери і на півночі, і частково в Кишиневі. Те, що залишиться в результаті, отримають ДПМ та інші, значно дрібніші партії. Але в подальшому, в разі можливого розвалу правлячої коаліції і проведення позачергових парламентських виборів, робота структур місцевої влади теж буде в значній мірі дезорганізована, що може суттєво загострити соціально-політичну обстановку в країні.
Руслан ШЕВЧЕНКО, політичний аналітик, доктор історії (Кишинів)
