Публікації експертів ЦДАКР – Балкани

Бошко Якшич: «Росія сприймається в Сербії, як «священний захисник» і за це отримує все»

Фото: БГНЕС

Про російський вплив у Сербії, тенденції у сучасній сербській зовнішній політиці, перспективи вирішення косовського питання та про інші важливі питання для Сербії та Балканського регіону загалом – у прямій мові відомого сербського політолога Бошко Якшича.

Про російський вплив

У минулому столітті російський вплив ніколи не був настільки сильним, як сьогодні. Цікаво те, що вони вкладають в нього дуже мало і взамін отримують дуже багато. Вони інвестують у м’яку силу. У сербській суспільній свідомості Росія є захисником Косово. Росіяни використовують гасло «ми вас ніколи не бомбили» – воно працює.

На політичному рівні частина політиків цілком віддана росіянам. Їх не потрібно шантажувати чи підкуповувати Росією – вони справжні русофіли. І крапка.

На економічному рівні росіяни отримали конкретні речі: вони придбали всю сербську нафтогазову промисловість. І що цікаво, вона була продана за ціною мережі супермаркетів. Це був своєрідний подарунок за їх готовність використати право вето в Раді Безпеки ООН.

Що стосується нового російського газопроводу, то тут він розглядається як економічно раціональний варіант. Німці купують російський газ. Чому ми не повинні? Але інша справа – залізничні кредити. І це ще одна «вдячність» росіянам за Косово, оскільки процентні ставки, які Сербія платить за російські кредити, є набагато вищими за ті, які б платилось тому ж МБРР. Отже, ми їдемо до Росії і кажемо: «Дякуємо вам за підтримку в косовському питанні, і ми хочемо отримати від вас кредит». В такому випадку це означає, що дані угоди будуть проводитися без тендерів і з цінами, які будуть встановлені росіянами так, як вони хочуть.

Обидва суб’єкти – російський вплив і питання Косово є безпосередньо пов’язаними, і вони починаються з одного і того ж моменту – з початку кризи Косово в 1999 році. Росіяни дуже вміло використовують цю кризу, яка, по-суті, є Альфою і Омегою сербської внутрішньої і зовнішньої політики.

Загалом, Росія сприймається в Сербії, як «святий захисник», за це отримує все.

Про поточні цілі Росії в Сербії

Головна їх  мета – не допустити вступу до НАТО всього регіону. Чим більше вони втрачають у Чорногорії та Македонії, тим більше вони будуть боротися за Сербію та Боснію. Все інше є наслідком цього. Але американці хочуть, щоб робота по Косово була зроблена. Американський дипломат Брайан Хойт Йі оголосив дві речі: угода між Македонією та Грецією у 2018 році і після цього, через рік – вирішення косовського питання.

На сьогодні, оскільки питання Косово все ще залишається невирішеним, для Росії відкриті двері її політиці щодо Сербії та Балкан загалом. Але, Москва стає все більш нервовою перед перспективою закриття цих дверей. Як тільки угода між Белградом і Приштиною буде завершена, головний канал російського впливу на Сербію буде заблокований. Відповідно, вони будуть робити все, щоб зупинити його. Офіційно вони говорять таке: «до чого б Белград і Приштина не домовились, ми це приймемо». Однак, було б дуже наївно думати, що таке просте прийняття означатиме “так” у Раді Безпеки ООН. А це означає, ставки в грі будуть суттєво підняті і що не тільки Белград і Приштина, але і весь регіон будуть виключені з гри. Говорячи про можливість угоди з Белградом і Косово, зрозуміло, що росіяни в ній не зацікавлені. Але для того, щоб її прийняти, вони будуть виторговувати для себе щось більше. Наприклад, Грузію. Це частина їх гри, з якої вони будуть хотіти вийти з певними здобутками для себе.

Про зацікавленість Росії замінити Александра Вучіча кимось більш лояльним до Москви

Звичайно, вони б цього дуже хотіли. Однак це не пройде. Сербія не прийняла б жодного проросійського уряду. З точки зору стилю життя серби є досить прозахідними. Якщо у них виникне перспектива отримати повністю проросійський уряд – вони скажуть: «нет, спасибо». Я вважаю, що Росії не вдасться перетворити Сербію на свою проросійську «губернію». Вона може зберігати важелі впливу, але ніякого домінування. Все, що Путін може тут зробити – це використовувати русофільські настрої в сербському суспільстві, пропаганду, економічні важелі, питання Косово – і цього достатньо, щоб зберегти тут сприятливу для себе обстановку.

Про російський гуманітарний центр в Ніші

Це довга історія. Колишній президент Сербії Томіслав Ніколич був готовий віддати Ніш росіянам. У жовтні 2017 року питання було майже вирішене і повинен був відбутись візит сюди Дмитра Медведєва, але в результаті було сказано «ні». Візит було скасовано. Думаю, в Белграді добре відчували настрої Заходу до цього питання. Наше керівництво тоді ніхто прямо не звинувачував, бо військові аташе відвідували місце розташування центру і казали, що «він не схожий на військову базу, хоча має потенціал ним стати». Тобто, це була історія “а якщо…”. Але Захід був настільки проти віддання центру росіянам, що Белград розумів, що він буде більмом на оці Заходу, і змушений був сказати «ні». І я думаю, що після цього росіяни відмовилися від цієї ідеї. Наскільки мені відомо, на сьогодні на офіційному рівні це питання не стоїть на порядку денному.

Про тенденції у сучасній зовнішній політиці Сербії

Нинішні тенденції в зовнішній політиці Сербії говорять про зближення з Росією. Якщо проаналізувати її, то ми можемо помітити в ній ряд компромісів, які про це свідчать. Ось декілька прикладів. Існує аналіз, який показує, що в першій половині 2018 року ЄС та різні європейські органи видали тридцять дві резолюції та декларації. Сербія була проти дванадцяти з них. Дев’ять з цих дванадцяти прямо або опосередковано стосувались Росії і через Україну. У 2012 році перед приходом до влади Сербської прогресивної партії, зовнішня політика Сербії і ЄС корелювались в більш ніж 80% випадків. Сьогодні рівень їх координації становить 54%. І це зниження на 30% стосується Росії.

Інший приклад стосується македонсько-грецького питання. Коли угоду було досягнуто, офіційний Белград зберігав мовчання. Від нього не було жодної реакції, яку слід було очікувати – привітання такої угоди, оскільки вона сприяє стабільності в цілому регіоні. Белград мовчав тому, що не хотів дратувати Росію, яка була сильно проти цієї угоди.

Третій приклад стосується виборів у Республіці Сербській та виборів у Боснії та Герцеговині. Президент Вучіч публічно підтримав Мілорада Додіка, що було дуже дивно, адже незважаючи на те, що вони зустрічаються дуже часто, Додік не є улюбленим компаньйоном Вучіча. Водночас це було проти норми невтручання у внутрішні справи іншої суверенної держави. Але він це зробив і зробив це відразу після того, як він приїхав з Москви. Дуже ймовірно, що Путін попросив його це зробити.

Четвертий – це те, що вперше з 2000 року, у нас у правлячій коаліції присутня відкрито русофільська партія. Такого раніше ніколи не було.

Про можливість Сербії вступити до Євразійського економічного союзу

Враховуючи тенденції, про які я говорив вище, я не можу виключити такої можливості. Однак такий крок не можна буде пояснити економічними причинами. З економічної точки зору – це нісенітниця, оскільки ми вже маємо угоду про вільну торгівлю з Росією, яку ми ще жодного разу не використовували. Ми, наприклад, просили Путіна допомогти Сербії експортувати автомобілі FIAT до Казахстану – і він не допоміг. Так чому ж ми повинні до Євразійського економічного союзу? Якщо це відбудеться, то це, безумовно, буде пострілом у власну ногу щодо ЄС, на який припадає 63,7% загального торговельного балансу Сербії.

Про політику «сидіння на двох стільцях»  Александра Вучича

На моє переконання, Сербія не може сидіти на двох стільцях. Намагаючись задовольнити і Схід, і Західу, Вучич поставив себе в таке становище, коли йому ніхто не вірить. Ні Путін, ні Захід не вірять Вучічу. Одного разу колишній держсекретар США Джон Керрі сказав, що Балкани є лінією вогню. Так воно і є: обидві сторони очікують, що ви займете їх сторону. Але Вучич не може зайняти чиюсь сторону, що є результатом відсутності сміливості заявити про свою позицію. Я знаю, що краще, коли все не є чорно-білим, бо тоді ви маєте простір для маневрування. Але світ є таким, яким він є.

Про європейську перспективу Сербії і сприйняття НАТО

Офіційно росіяни не проти сербських відносин з ЄС. На мою думку, їм це навпаки може бути цікаво. Якщо вони збережуть нинішній рівень впливу на Сербію, то тоді, якщо Белград приєднається до ЄС, вони зможуть використати його в якості Троянського коня. Але вони дуже проти американського впливу в Сербії, тому що він напряму пов’язаний з НАТО. Тому росіяни досить наполегливо працювали над запобіганням позитивного сприйняття тут НАТО. І я б сказав, що вони досягли успіху в цьому. Це може звучати як парадокс, але в 2001-2002 роках, коли рани від бомбардувань НАТО 1999 року ще були свіжі, відсоток сербів, які не були проти НАТО, був набагато вищим, ніж сьогодні. І це результат місцевої антинатовської політики, яка проводилась тут т.зв. націоналістичними силами, плюс російський вплив. Як результат на сьогодні ми маємо таку ситуацію: якщо ви говорите, що ви проросійські – ви патріот. Якщо ви говорите, що ви пронатовські – ви зрадник.

Про антипрезидентські протести

Відомо, що Вучича недуже сильно турбують протести і він буде чекати, поки вони не знизяться до мінімального рівня. Це, очевидно, його стратегія. Однак «осад» від них залишається. Те, що вже зробили протестуючі – це вже цілком достатньо. Уряд досить нервує через протести, тому що їх потенціал може призвести до чогось більшого. Але для цього обов’язково повинна бути підтримка ззовні. Сьогодні я не бачу ознак того, що Захід готовий підтримати протести. Думаю, Вучич їм ще потрібен, щоб виконати домашнє завдання по Косово, і вони його поки тримають. Можливо, після цього вони його позбудуться.

Ці протести нагадують мені про 1996 рік, коли відбулися набагато більші протести ніж тепер проти Слободана Мілошевича. Вони тривали місяці, але так і не змогли звалити Мілошевича тому, що не було підтримки ззовні. У ті часи Захід потребував Мілошевича, якого він зображав гарантом миру та стабільності на Балканах.

Про можливий компроміс у косовському питанні

Сьогодні питання Косово, разом з Боснією та Герцеговиною, залишаються найважчими на Балканах. Ми вже позбулися третього – Македонії. Але Косово має більший потенціал. Якщо його не вирішити, не вирішиться ширше албанське питання, яке може вплинути на Македонію, частину Чорногорії,  частину південної Сербії.

Якщо буде угода про Косово, це означатиме що вдалось досягнути компромісу, оскільки в обох сторін не має іншого вибору. Цілком зрозуміло, що Захід не хоче замороженого конфлікту. Його потрібно вирішити. Очевидно також, що це буде безвиграшна ситуація, яку обидві сторони будуть намагатись показати перед своїми громадянами, як перемогу. Якщо бути об’єктивним, то сербам доведеться втрачати більше.

Забудьте про те, що часто пишуть у ЗМІ: що частина Прешевської долини відійде до Косово, а північна частина Косово – до Сербії. Це максималістський і нереальний підхід. Хоча він і нормальний для історії, в якій рівень націоналізму все ще досить високий, бо добре резонує для суспільної думки з обох сторін. Однак ніхто в Приштині не піде на те, щоб відмовитись від усього північного Косово. Сербія втратить 95% того, що раніше було автономною провінцією Косово. Тільки 5% або деякі незначні зміни можна буде зробити, деякі косметичні зміни території. Серби з північного Косово отримають лише Асоціацію сербських спільнот, на якій наполягає Белград, оскільки вона була прийнята албанською стороною в Брюссельській угоді від 2013 року. І я не думаю, що це є чимось серйозним. Тому що все, що вони можуть зробити маючи цю асоціацію, стосуватиметься лише охорони здоров’я та освіти. Всі інші речі, які є атрибутами держави – належать Приштині.

Буде важко пояснити більшості сербської громадськості, що ми «програли» битву за Косово. Тому що, наративи, що ми виграли війну – принаймні, не були переможені НАТО – тут досі присутні. І так думає сербське суспільство. Тому для сербського керівництва буде непростим завданням розказати своєму населенню правду про Косово. Що стосується безпосередньо підписання угоди щодо Косово, то було б справедливо, якби це зробив саме Вучіч. Тому що, саме він будучи міністром інформації Мілошевича, «формував» косовський конфлікт у 1990-х роках. Він був одним з тих, хто впроваджував націоналізм. Тому, підписання ним угоди, було б своєрідним «небесним правосуддям».

Ігор Федик (ЦДАКР-Балкани)